Постанова від 24 лютого 2026 р. у справі №372/4587/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 372/4587/24 Головуючий у суді першої інстанції - Проць Т.В.

Номер провадження № 22-ц/824/4539/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Марченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 грудня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Проць Т.В., у місті Обухів, у справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕМ ЕМ СІ Україна» про стягнення матеріального збитку, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2024 року Військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ТДВ «СК «Гардіан» про стягнення матеріального збитку, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якому просила суд стягнути з ТДВ «СК «Гардіан» на користь позивача суму страхового відшкодування в розмірі 160 000 грн, стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача різницю між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування майнової шкоди у розмірі 1248924,80 грн та витрати на проведення експертного дослідження транспортного засобу в розмірі 8 600 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є володільцем транспортного засобу марки Mitsubishi Pajero Sport, військовий номерний знак НОМЕР_2 , який був отриманий від ТОВ «ЕМ ЕМ СІ Україна» у тимчасове безоплатне користування для потреб забезпечення оборони та заходів із національної безпеки України на період дії військового стану.

02 лютого 2024 року мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Ford Mondeo д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу Mitsubishi Pajero Sport д.н.з. НОМЕР_2 . Внаслідок даного ДТП було пошкоджено транспортний засіб Mitsubishi Pajero Sport д.н.з. НОМЕР_2 з вини ОСОБА_1 .

З метою встановлення розміру матеріальних збитків заподіяних військовій частині НОМЕР_1 було запрошено незалежного судового експерта Петрушанко В.Ф., який надав висновок № 73 від 30 квітня 2024 року та встановив вартість матеріального збитку в розмірі 1 408 924,80 грн.

Разом з цим, на час ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , пов`язана з експлуатацією автомобіля Ford Mondeo д.н.з. НОМЕР_3 , була застрахована у ТДВ «СК «Гардіан». Згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ОСОБА_1 страхова сума за шкоду, заподіяну майну, становить 160 000 грн.

З метою отримання страхового відшкодування позивач звернувся до ТДВ «СК «Гардіан» разом з довідкою про реквізити військової частини НОМЕР_1 для зарахування коштів відшкодування збитків в межах встановленого законодавством строку.

Однак, листом від 29 травня 2024 року за № 29/05/24/4 ТДВ «СК «Гардіан» фактично відмовило у виплаті страхового відшкодування.

Оскільки страхового відшкодування не було, позивач звернувся до ОСОБА_1 про відшкодування фактичних збитків, однак відповідач претензію проігнорував, збитки не відшкодував.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 грудня 2024 року позов Військової частини НОМЕР_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 різницю між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 1 248 924, 80 грн; 3200 грн франшизи; 8600 грн за проведення експертного дослідження транспортного засобу; 17 010, 30 грн сплаченого судового збору, а всього стягнуто 1 277 735, 10 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким залишити позовні вимоги Військової частини НОМЕР_4 без задоволення.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що транспортний засіб марки Mitsubishi Pajero Sport, військовий номерний знак НОМЕР_2 на праві власності належить ТОВ «ЕМ ЕМ СІ Україна». Вказаний транспортний засіб був переданий позивачу у тимчасове безоплатне користування.

Таким чином, між позивачем у справі та третьою особою укладено договір позички.

Натомість, суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин положення ч. 3 ст. 827 ЦП України.

За правовою природою договору позички, обов`язок з несення витрат на капітальний ремонт вказаного транспортного засобу лежить виключно на власнику автомобіля. Позивачем не було надано до суду доказів, які б змінювали встановлене законом правило.

На підставі викладеного, право на відшкодування таких збитків не належить позивачу як користувачу майна.

Разом з тим, суд у оскаржуваному рішенні посилається на висновок експерта № 73 від 30 квітня 2024 року, у якому встановлено вартість матеріального збитку саме власнику транспортного засобу. Проте, рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 грудня 2024 року стягнуто збитки на користь іншої особи.

Крім того, суд першої інстанції встановив розмір збитків у розмірі 1 408 924,80 грн, ґрунтуючись виключно на висновку експерта № 73 від 30 квітня 2024 року. Позивач не надав до матеріалів справи жодних доказів (актів виконаних робіт, платіжних доручень, квитанцій), які б підтверджували, що відновлювальний ремонт було фактично проведено та оплачено.

Таким чином, суд стягнув з відповідача не фактично понесені збитки, а лише оціночну вартість майбутніх витрат.

Районний суд, стягуючи з відповідача різницю, взяв повну оціночну вартість (1 408 924,80 грн), яка очевидно є вартістю нових деталей без урахування зносу, і відняв від неї суму, сплачену страховиком з урахуванням зносу. Вказане суперечить правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/18006/15-ц.

02 січня 2026 року на адресу апеляційного суду від представника Військової частини НОМЕР_1 - ОСОБА_3 надійшов відзив, відповідно до якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Заперечуючи проти доводів, викладених у апеляційній скарзі вказує, що захист права власності поширюються також на осіб, які хоч і не власниками, але володіють майном, такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 597/1070/15-ц (провадження № 61-9445св18) та від 12 травня 2022 року у справі № 623/290/21 (провадження № 61-9224св21).

Окрім того, в апеляційній скарзі зазначено про те, що позивач не довів, що «мусить зробити» витрати на ремонт транспортного засобу, оскільки цей обов`язок покладено на власника транспортного засобу.

Однак, у відповідності до ч. 3 ст. 776 ЦК України наймач має право відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за найм речі або вимагати відшкодування вартості ремонту.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи (а.с. 216 - 220), на розгляд справи до суду апеляційної інстанції не з`явилисята на відеоконференц - зв`язок із Київським апеляційним судом не вийшли, при цьому представник Військової частини НОМЕР_1 - ОСОБА_3.19 лютого 2026 року подав через систему «Електронний суд» клопотання про участь у судовому засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яке ухвалою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2025 року задоволено.

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Відповідно до ч. 1 та ч. 4, ч. 5 ст. 212 ЦПК України учасник справи, його представник має право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду за умови наявності в суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою. … Учасник справи, його представник бере участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів)…. Ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.

З урахуванням того, що представник Військової частини НОМЕР_1 у справі у час проведення судового засіданні не включилися до системи відеоконференцзв`язку, а інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи не з`явилася до суду апеляційної інстанції, тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах позовних вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що війська частина НОМЕР_1 є володільцем транспортного засобу марки Mitsubishi Pajero Sport, військовий номерний знак НОМЕР_2 на підставі технічного талону транспортного засобу серії НОМЕР_5 та отримав зазначений транспортний засіб у тимчасове безоплатне користування для потреб забезпечення оборони та заходів із національної безпеки України на період дії військового стану від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМ ЕМ СІ Україна» згідно акту приймання-передачі автомобілів від 15 вересня 2022 року № б/н та акту приймання-передачі автомобіля від 09 грудня 2022 року № 187/5.

02 лютого 2024 року о 17 год. 15 хв. мала місце ДТП за участю автомобіля марки «Ford Mondeo» д.н.з. НОМЕР_3 та «Mitsubishi Pajero Sport» військовий номерний знак НОМЕР_2 , що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 020053 від 02.02.2024 року.

Винним у вчиненні адміністративного передбаченого ст. 124 КУпАП визнано ОСОБА_1 , який керував автомобілем «Ford Mondeo» д.н.з. НОМЕР_3 , що підтверджується постановою Обухівського районного суду Київської області у справі № 372/706/24 від 20 лютого 2024 року.

Згідно висновку експерта Петрушанко В.Ф. від 30 квітня 2024 року № 73 розмір матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Mitsubishi Pajero Sport» на дату оцінки складає 1 408 924,80 грн.

01 листопада 2023 року між ТОВ «СК «Гардіан» та ОСОБА_1 було укладено Договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс) №ЕР-217674620, забезпечений транспортний засіб «Ford Mondeo» д.н.з. НОМЕР_3 .

Відповідно до вказаного полісу страхова сума за шкоду, заподіяну майну складає 160 000 грн, франшиза 3 200 грн.

Згідно платіжної інструкції № 217041 від 06.09.2024 року Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» свої зобов`язання перед позивачем виконало в повному обсязі, сплативши 156800 грн..

27.05.2024 року позивач звернувся до ОСОБА_1 з претензією № 2072 про відшкодування фактичних збитків, яку останній проігнорував, збитки не відшкодував.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що неправомірними діями відповідача ОСОБА_1 пов`язаними з використанням джерела підвищеної небезпеки (транспортного засобу), позивачу Військовій частині НОМЕР_1 було завдано майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв`язку зі вказаними діями відповідача.

Таким чином приймаючи рішення суд дійшов висновку про стягнення із останнього як заподіювача шкоди різниці матеріальної шкоди між страховим відшкодуванням та загальною сумою заподіяної матеріальної шкоди, визначену висновком експерта по визначенню вартості матеріального збитку.

Враховуючи те, що ТзДВ «СК «Гардіан» виплатило позивачу сума страхового відшкодування у розмірі 156 800 грн, в межах ліміту страхової суми, визначеної полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, якого недостатньо для відшкодування завданої йому шкоди, доводи позивача про стягнення з відповідача різниці між розміром завданої шкоди та страховою виплатою у розмірі 1 242 924,80 грн є обґрунтованим та у цій частині підлягає задоволенню.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає з огляду на наступне.

Так, згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (ст. 22 ЦК України).

Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Положення статті 1187 ЦК України є спеціальними відносно статті 1166 ЦК України, у зв`язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

Поняття джерела підвищеної небезпеки закріплено у статті 1187 ЦК України.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина перша статті 1187 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною першої статті 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

У разі відсутності преюдиційного доказу вини особи у завданні шкоди, зазначена обставина підлягає встановленню у ході розгляду цивільної справи. Не притягнення особи до адміністративної відповідальності з будь-яких причин за порушення Правил дорожнього руху не свідчить про відсутність підстав для цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду. Винність особи у вчиненні ДТП, завданні шкоди у цивільній справі повинна бути доведена у загальному порядку.

У постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі №641/2795/16-ц (провадження № 61-20728св19) зазначено, що «не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо».

Аналогічний правовий висновок міститься також і в постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 647/698/16-ц, від 17 липня 2019 року у справі № 638/16723/15-ц від 18 грудня 2019 року у справі № 569/13962/17.

Так із матеріалів справи вбачається, що постановою Обухівського районного суду Київської області у справі № 372/706/24 від 20 лютого 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні зазначеного ДТП.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З врахуванням вище вказаних обставин у справі та норм процесуального законодавства, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про доведеність позивачем обставин справи та вини відповідача у спричиненні ДТП наслідком якого було пошкодження автомобіля, що перебуває у користуванні у позивача є обґрунтованим, оскільки вище вказані обставини в своїй сукупності та з врахуванням інших доказів у справі, повністю узгоджуються із вище вказаними доказами підтверджують вину ОСОБА_1 у порушенні п. 2.3 «б», 16.13 ПДР України, що мало наслідком пошкодження майна позивача. Відповідач у справі належними та допустимими доказами вище вказані докази не спростував.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині правомірності стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 1 242 924,80 грн, апеляційний суд керується наступним.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності що передбачено статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Зазначена правова позиція закріплена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, провадження № 14-95цс20.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).

Частиною 3 ст. 102 ЦПК України встановлено, що висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

На підтвердження своїх позовних вимог, позивач до суду першої інстанції надав висновку експерта Петрушанко В.Ф. від 30 квітня 2024 року № 73 відповідно до якого вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Mitsubishi Pajero Sport» на дату оцінки складає 1 408 924,80 грн.

Відповідач на спростування наданого позивачем звіту, доказів не надав та не був позбавлений можливості згідно ст. 113 ЦПК України подати до суду клопотання про проведення у справі додаткової або повторної експертизи зазначивши при цьому підстави.

Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції в частині того, що розмір матеріального збитку, заподіяний позивачу, внаслідок дорожнього-транспортної пригоди, станом на 22 квітня 2024 року, складав: 1 408 924,80 грн отже позивачу з боку відповідача ОСОБА_1 підлягає виплата різниці між матеріальною шкодою заподіяною внаслідок ДТП та страховим відшкодуванням (що сплачено Страховиком) (156 800 грн) та становить 1 242 924,80 грн.

Доводи про те, що висновок експерта, який суд першої інстанції поклав в основу рішення не є допустимим та належним доказом, колегія суддів відхиляє, оскільки згідно зі статтями 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками експертів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції не застосовано до спірних правовідносин положення ч. 3 ст. 827 ЦК України, оскільки транспортний засіб переданий у тимчасове користування, а тому обов`язок з несення витрат на ремонт лежить виключно на власнику автомобіля, колегія суддів апеляційного суду не може визнати обґрунтованим.

Частиною 3 ст. 827 ЦК України визначено, що до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу - «Найм (Оренда)».

Крім того, параграфом 5 глави 58 розділу ІІІ Книги п`ятої «Зобов`язальне право» частиною першою статті 798 ЦК України України передбачено, що предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.

Статтею 801 ЦК України параграфу 5 глави 58 Цивільного кодексу України визначено, що обов`язок підтримувати транспортний засіб у належному технічному стані, а також обов`язок зі сплати податків та інших платежів покладається на наймача.

Наймач зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані у зв`язку із втратою або пошкодженням транспортного засобу, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини (ст. 803 ЦК України) .

Аналіз вище вказаних норм Цивільного кодексу України свідчить, що саме на користувача транспортного засобу покладений обов`язок вживати заходів для підтримання отриманого у користування транспортного засобу в робочому стані, в тому числі і шляхом отримання відшкодування від осіб, які спричинили пошкодження даного транспортного засобу. Зазначені права закріплені також і ст. 396 ЦК України.

Як зазначило у своїх поясненнях ТОВ «ЕМ ЕМ СІ Україна», 25 вересня 2025 року відповідно до Акту приймання - передачі від 25 вересня 2022 року передало транспортний засіб Mitsubishi Pajero Sport позивачу у тимчасове користування на безоплатній основі для потреб забезпечення оборони та заходів із національної безпеки України впродовж періоду дії воєнного стану, з метою сприяння обороноздатності та мобілізаційної готовності держави у період воєнного стану.

Оскільки вищевказаний транспортний засіб наданий позивачеві у тимчасове користування на період дії воєнного стану, після завершення воєнного стану він має бути повернутий власнику ТОВ «ЕМ ЕМ СІ Україна».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 зазначено, що «факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою для неї, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної вказаному майну».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.05.2022 року у справі № 623/290/21 вказано, що за змістом частини другої статті 1187 ЦК України володільцем джерела підвищеної небезпеки є юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Пунктом 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (в редакції, чинній на час вчинення ДТП) передбачено, що власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.11.2022 року у справі № 335/2566/18, Верховний Суд дійшов наступних висновків, зокрема, якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України. Спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху (висновок Верховного Суду України в постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14).

Позивач, який правомірно керував транспортним засобом, має право на відшкодування майнової шкоди, заподіяної цьому майну за рахунок страховика (страхової компанії) винної особи, а понад розмір страхового відшкодування, зокрема, франшизи, за рахунок винної особи». Аналогічного висновку дійшли Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду в постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 200/21325/15-ц, від 03 квітня 2019 року в справі №299/2811/16-ц, від 17 жовтня 2019 року у справі № 300/193/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 607/3007/16-ц, Верховний Суд України у постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14.

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, який, з урахуванням вищевказаних правових позицій Верховного Суду, встановив, що позивач мав право та реалізував його, звернувшись за захистом свого права до суду, шляхом подання позовної заяви щодо відшкодування шкоди, заподіяної автомобілю, яким керував під час ДТП, але який не належав йому на праві власності.

Таким чином посилання про те, що обов`язок з несення витрат на ремонт лежить виключно на власнику транспортного засобу не знайшли свого підтвердження, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

З врахуванням тих обставин за за наслідками проведеної на замовлення позивача експертизи вартість матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу «Mitsubishi Pajero Sport» на дату оцінки складає 1 408 924,80 грн, що фактично відповідає ринкові вартості на момент пошкодження, тому колегія суддів апеляційного суду, під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції враховує, що відповідач має право вимагати залишки транспортного засобу (ТЗ) після повного відшкодування його ринкової вартості (до ДТП), або на зменшення розміру відшкодування на вартість залишків пошкодженого автомобіля.

Таке право ґрунтується на запобіганні безпідставному збагаченню потерпілого. Разом з тим, у суді першої інстанції та під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції відповідач, заяв про отримання залишків автомобіля не висловлював.

З урахуванням вище зазначеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду.

За своїм змістом доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.

Відповідно до положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 02 березня 2026 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді : Т.Ц.Кашперська

В.О.Фінагеєв