Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №758/1302/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №758/1302/23 Головуючий у І інстанції - Якимець О.І.

апеляційне провадження №22-ц/824/847/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 березня 2024 року

у справі за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Український нафтопродукт» про припинення права власності на частку в спільному майні та визнання права власності,

установив:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ТОВ «Український нафтопродукт» про припинення права власності на частку в спільному майні та визнання права власності.

Позов обґрунтовувала тим, що їй належить право на 34/100 частки у спільній частковій власності на житловий будинок, розташований на АДРЕСА_1 , на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 24 березня 1994 року.

Іншими співвласниками цього будинку є відповідачі та треті особи, а саме:

право на 1/8 частку у спільній частковій власності належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 30 травня 2003 року;

право на 67/1000 часток у спільній частковій власності належить ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 26 травня 2003 року, а також право на 67/1000 часток - на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 01 липня 2011 року;

право на 1/4 частку у спільній частковій власності належить ВАТ Трест «Київміськбуд-1» імені М. П. Загороднього на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 28 березня 2007 року, а також право на 1/8 частки - на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 22 червня 2007 року;

право на 26/2000 часток у спільній частковій власності належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 03 жовтня 2007 року;

право на 26/2000 часток у спільній частковій власності належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 19 вересня 2007 року.

Зазначала, що спірний будинок побудований у 1957 році, загальна площа 280,7 кв.м, житлова площа 171,7 кв. м, будинок має 44% зносу.

Відповідачам належить право лише на 26/2000 часток у спільній частковій власності будинку кожному, що становить по 3,6 кв. м із загальної площі.

Відповідачі не користуються вказаними частками у спільному майні, за вказаною адресою не зареєстровані, не беруть участі в утриманні будинку.

Позивач вважала, що спільне користування майном з відповідачами як співвласниками та виділ у натурі належних їм часток є технічно неможливим, що підтверджується експертним висновком від 23 серпня 2017 року №1602/17-42.

ОСОБА_1 зазначала, що раніше зверталася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про припинення права на 26/2000 часток кожного у спільній частковій власності на спірний будинок.

Відповідачі заперечували проти позову, не погоджувалися із визначеною вартістю належних їм часток.

Так, Подільський районний суд міста Києва рішенням від 21 жовтня 2020 року у справі №758/5448/15-ц, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року, відмовив у задоволенні її позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні у зв`язку із неправильним визначенням вартості часток відповідачів.

Верховний Суд постановою від 28 жовтня 2021 року залишив зазначені судові рішення без змін.

Суд касаційної інстанції погодився із висновками судів про те, що ринкова вартість частки майна площею 3,6 кв. м має визначатись згідно з висновком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 23 серпня 2017 року №1602/17?42, яка становить 128375 грн.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

припинити право ОСОБА_2 на 26/2000 часток у спільній частковій власності на будинок АДРЕСА_2 , виплатити на його користь грошову компенсацію вартості цієї частки у розмірі 128375 грн, внесену ОСОБА_1 на депозитний рахунок Подільського районного суду міста Києва, визнати за ОСОБА_1 право на відповідну частку у спільному майні;

припинити право ОСОБА_3 на 26/2000 часток у спільній частковій власності на будинок АДРЕСА_2 , виплатити на його користь грошову компенсацію вартості цієї частки у розмірі 128375 грн, внесену ОСОБА_1 на депозитний рахунок Подільського районного суду міста Києва, визнати за ОСОБА_1 право на відповідну частку у спільному майні.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 18 березня 2024 року, у задоволенні позову було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про припинення права на частку у майні та виплату відповідачам грошової компенсації вартості частки у майні, місцевий суд керувався тим, що на підставі поданих позивачем доказів неможливо установити дійсну ринкову вартість 26/2000 часток у спільному майні на час розгляду справи, а також не доведено неможливості спільного користування спірним житловим будинком.

Щодо позовної вимоги про визнання права на частку у спільному майні суд першої інстанції вважав, що недопустимим є одночасне поєднання у позові вимог про припинення права на частку у майні та визнання права.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначала, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив висновок експерта від 23 серпня 2017 року №1602/17-42, яким визначено ринкову вартість часток у спірному майні.

Вважала помилковим висновок суду першої інстанції щодо недопустимості поєднання конструкції позову про припинення права на частку та визнання права, що не суперечить чинному законодавству.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Подільського районного суду м. Києва залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що недопустимим є одночасне поєднання у позові вимог про припинення права на частку у майні та визнання права, відхиливши відповідні доводи позивача про помилковість таких висновків місцевого суду.

Апеляційний суд виснував, що відсутні належні та допустимі докази на підтвердження дійсної вартості спірної частки у спільному майні на час розгляду справи, тому відсутні підстави для стягнення грошової компенсації.

Постановою Верховного Суду від 26 березня 2025 року, скасовано постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року, справу направлено на новий розгляду до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді, апеляційним судом встановлено, що відповідно до інформаційної довідки Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 18 жовтня 2022 року ПБ-2022 №1002, співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 є:

ОСОБА_1 , якій належить право на 34/100 частки у спільній частковій власності на підставі договору дарування від 24 березня 1994 року, посвідченого Чотирнадцятою Київською державною нотаріальною конторою 24 березня 1994 року, №5-1707;

ОСОБА_2 , якому належить право на 26/2000 часток у спільній частковій власності на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Четвертою Київською державною нотаріальною конторою 19 вересня 2007 року, №1-1955;

ОСОБА_3 , якому належить право на 26/2000 часток у спільній частковій власності на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Четвертою Київською державною нотаріальною конторою 03 жовтня 2007 року, №1-2061;

ОСОБА_4 , якій належить право на 1/8 частку у спільній частковій власності на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою Київською державною нотаріальною конторою 30 травня 2003 року, №12-542;

ОСОБА_5 , якому належить право на 67/1000 часток у спільній частковій власності на підставі договору дарування, посвідченого Шостою Київською державною нотаріальною конторою 26 травня 2003 року, №6-1796, а також право на 67/1000 часток у спільній частковій власності на підставі договору дарування, посвідченого Четвертою Київською державною нотаріальною конторою 01 липня 2011 року, №2-1535;

ВАТ Трест «Київміськбуд-1», якому належить право на 1/4 частку у спільній частковій власності на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 28 березня 2007 року, а також право на 1/8 частку - на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 22 червня 2007 року.

Згідно з довідкою ТОВ «Форвард Київ?сервіс 05», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстровані та не проживають, участі в утриманні майна не беруть.

Відповідно до довідки від 14 жовтня 2022 року №1-10/2022, виданої ТОВ «Гончари-Кожум`яки», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстровані та не проживають, участі в утриманні майна не беруть.

Згідно з висновком експерта від 23 серпня 2017 року №1602/17-42 за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, проведеної в межах справи №758/5448/15-ц, ринкова вартість 26/2000 часток житлового будинку АДРЕСА_1 становить 128375 грн.

Виділ у натурі 26/2000 часток є технічно неможливим.

Інші співвласники спірного житлового будинку заперечень щодо вимог позову до суду не надіслали.

Подільський районний суд міста Києва рішенням від 21 жовтня 2020 року у справі №758/5448/15-ц, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні.

Верховний Суд постановою від 28 жовтня 2021 року залишив зазначені судові рішення без змін.

Згідно з інформаційною довідкою від 14 жовтня 2022 року №03/10-22, виданою ФОП ОСОБА_6 , ринкова вартість 26/2000 часток будинку АДРЕСА_1 становить 128375 грн.

Отже, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала, що належні кожному з відповідачів по 26/2000 часток у спірному житловому будинку є незначними порівняно із загальною площею будинку, становлять по 3,6 кв. м, виділ їх у натурі є технічно неможливим, відповідачі не користуються вказаними частками у спільному майні, за вказаною адресою не зареєстровані, не беруть участі в утриманні будинку, тому просила суд припинити право відповідачів на 26/2000 часток кожного у спільній частковій власності спірного майна, виплатити на їх користь грошову компенсацію вартості часток, внесену позивачем на депозитний рахунок суду, та визнати за позивачем право на відповідні частки у спільному майні.

Колегія суддів, що вказані позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Під час вирішення цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, ніж закон.

Більш того, керуючись положеннями ЦПК України, така функціональність суду має імперативний характер.

Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Тлумачення змісту як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.

Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) за своєю суттю є нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, під час тлумачення норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

У статті 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Тлумачення змісту статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь?якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Саме ця обставина є визначальною під час вирішення спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 16 січня 2012 року в справі №6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі №6-68цс14, від 23 листопада 2016 року у справі №6-1943цс16.

Відсутність конструкції «за наявності одночасно» у статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 671/1543/21).

Правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї).

Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.

Істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном.

Отже, у цій справі для припинення права ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на частки у спільному майні на підставі позову іншого співвласника ОСОБА_1 підлягало встановленню наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1?3 частини першої статті 365 ЦК України, тобто чи є відповідна частка незначною і не може бути виділена в натурі, або річ неподільною, або спільне володіння і користування майном є неможливим, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам відповідних співвласників - відповідачів у справі (пункт 4 частини першої цієї статті), та попереднього внесення позивачем вартості цих часток на депозитний рахунок суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався, зокрема тим, що ОСОБА_1 звернулася з позовом про припинення права на частку у спільній частковій власності відповідно до статті 365 ЦК України, попередньо внісши на депозитний рахунок суду вартість спірних часток нерухомого майна, а також одночасно заявила вимоги про визнання права на відповідні частки у спільному майні, що є недопустимим.

Місцевий суд мотивував зазначений висновок тим, що за змістом пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України такий спосіб захисту, як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою. Вважав, що за відсутності суб`єктивного права власності неможливо стверджувати й про його порушення, тобто невизнання чи оспорювання, що виступало б передумовою для визнання права.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.

Ефективність юридичного засобу захисту права людини - це така його властивість, яка полягає у теоретичній спроможності та реальній здатності цього засобу забезпечити досягнення його соціальної мети - захистити право людини.

Метою поданого ОСОБА_1 позову у справі, що переглядається, є набуття права на частку у нерухомому майні, яка є незначною та належить іншим співвласникам - відповідачам у справі.

Набуття права власності позивачкою на припинені частки відповідачів у спільному майні в порядку статті 365 ЦПК України відповідає визначеній частиною п`ятою статті 11 ЦК України підставі виникнення цивільних прав та обов`язків.

Крім того, визнання права застосовується не лише у разі наявності порушення такого права, а також у разі його невизнання чи оспорення, що узгоджується з частиною першою статті 15 та статтею 392 ЦК України.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 вересня 2024 року у справі №671/1543/21 вирішував питання можливості поєднання конструкції позову про припинення права на частку (стаття 365 ЦК України) та визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України) одночасно.

Так, у наведеній постанові Верховний Суд виснував, що за умови доведення наявності підстав, передбачених частинами першою та другою статті 365 ЦК України, для припинення права на частку у спільному майні право відповідача на таку частку підлягає припиненню.

З метою уникнення ситуації правової невизначеності, недопущення спору під час проведення державної реєстрації права власності за позивачем судам доцільно задовольняти одночасно з вимогою про припинення права власності на частку у спільному майні й заявлену вимогу про визнання права власності на неї за співвласником, який попередньо вніс на депозитний рахунок вартість спірної частки.

Суд першої інстанції не врахував наведеного, зокрема, що реалізація співвласником свого суб`єктивного права, передбаченого статтею 365 ЦК України, спрямована не лише на припинення правовідношення спільної власності (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України), а саме на набуття відповідного права за рахунок припинення права власності іншого співвласника, що передбачене пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України (визнання права).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також суд першої інстанції не врахував зазначені вище висновки Верховного Суду, які підлягали врахуванню, зокрема щодо доцільності одночасного вирішення позовної вимоги про припинення права на частку у спільному майні разом із заявленою вимогою про визнання права на неї за співвласником, який попередньо вніс на депозитний рахунок вартість спірної частки.

Крім цього, суд першої інстанції усупереч наведеним вище нормам матеріального та процесуального права не досліджував та не аналізував доводи позову, надані позивачкою докази щодо наявності обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, для припинення права на частку у спільному майні за рішенням суду, зокрема, не навів мотивів відхилення висновку експерта від 23 серпня 2017 року №1602/17-42, який є належним та допустимим доказом та підтверджує технічну неможливість виділу в натурі 26/2000 часток будинку в окремий об`єкт нерухомого майна, враховуючи конфігурацію приміщень та їх площі, за умови відсутності обґрунтованих заперечень відповідачів щодо їх оцінки, зазначених обставин не оцінив, не навів мотивів, як припинення права відповідачів на 26/2000 часток кожного завдасть істотної шкоди їх інтересам.

Слід звернути увагу, що умови, за наявності яких суд може припинити право співвласника на частку у спільній власності у порядку, визначеному статтею 365 ЦК України, повинні досліджуватися судом з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»), згідно з якими втручання у право власності може бути виправданим, якщо воно здійснене: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.

В даній справі є всі підстави вважати, що в правовідносинах які склались, встановленими і доведеними є всі умови, передбачені ч. 1 ст. 365.

З урахуванням встановлених обставин справи, а також на підставі вказаних норм матеріального, процесуального права та практики Верховного Суду, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про задоволення позову ОСОБА_1 та припинення права власності на2.6/200 частин будинку АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 та на 2.6/200 частин будинку АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 з присудженням на користь ОСОБА_2 грошової компенсації за належні йому 2.6/200 частин будинку АДРЕСА_1 , в розмірі 128375 грн., з депозитного рахунку Подільського районного суду м. Києва, на який ОСОБА_1 внесена ринкова вартість 2.6/200 частин будинку АДРЕСА_1 на суму 128375 грн., які належать ОСОБА_2 та присудженням на користь ОСОБА_3 грошової компенсації за належні йому 2.6/200 частин будинку АДРЕСА_1 , в розмірі 128375 грн., з депозитного рахунку Подільського районного суду м. Києва, на який ОСОБА_1 внесена ринкова вартість 2.6/200 частин будинку АДРЕСА_1 , на суму 128375 грн., які належать ОСОБА_3 .

Також, за ОСОБА_1 підлягає визнанню право власності на 2.6/200 частин будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 280,7 кв.м., житловою площею 171,7 кв.м., які раніше належали ОСОБА_2 та на 2.6/200 частин будинку АДРЕСА_1 , які раніше належали ОСОБА_3 .

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, не відповідність висновків суду встановленим обставинам.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача.

Відтак, з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у розмірі по 10328 грн. з кожного окремо, який підлягав сплаті і був сплачений позивачкою, за ставками, які діяли на час звернення до суду із позовною заявою, апеляційною та касаційною скаргами, згідно вимог ЗУ «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-384, ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 березня 2024 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Український нафтопродукт» про припинення права власності на частку в спільному майні та визнання права власності задовольнити.

Припинити право власності на2.6/200 частин будинку АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 та на 2.6/200 частин будинку АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 .

Присудити на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за належні йому 2.6/200 частин будинку АДРЕСА_1 , в розмірі 128375 грн., з депозитного рахунку Подільського районного суду м. Києва, на який ОСОБА_1 внесена ринкова вартість 2.6/200 частин будинку АДРЕСА_1 на суму 128375 грн., які належать ОСОБА_2 .

Присудити на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за належні йому 2.6/200 частин будинку АДРЕСА_1 , в розмірі 128375 грн., з депозитного рахунку Подільського районного суду м. Києва, на який ОСОБА_1 внесена ринкова вартість 2.6/200 частин будинку АДРЕСА_1 , на суму 128375 грн., які належать ОСОБА_3 .

Визнати право власності за ОСОБА_1 на 2.6/200 частин будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 280,7 кв.м., житловою площею 171,7 кв.м., які раніше належали ОСОБА_2 та на 2.6/200 частин будинку АДРЕСА_1 , які раніше належали ОСОБА_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 10328 (десять тисяч триста двадцять вісім) грн.

Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 10328 (десять тисяч триста двадцять вісім) грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 03 березня 2026 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба