Постанова від 09 лютого 2026 р. у справі №760/33576/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №760/33576/24 Головуючий у І інстанції - Букіна О.М.

апеляційне провадження №22-ц/824/2507/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 серпня 2025 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України про захист гідності,-

установив:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до НАБУ про захист гідності.

Позовні вимоги мотивував тим, що 19 лютого 2024 року о 17 год 04 хв він був затриманий представниками НАБУ за підозрою у вчиненні злочину в м. Запоріжжі.

Після фактичного затримання, він був доставлений до м. Києва в службове приміщення НАБУ.

До ізолятора тимчасового тримання, розташованого по АДРЕСА_1 , він був поміщений 20 лютого 2024 року о 19 год 10 хв та утримувався там до 21 год 30 хв 21 лютого 2024 року.

Вказував, що з моменту затримання, перший раз він отримав передбачені законом безоплатне харчування та питну воду лише вранці 21 лютого 2024 року (за часом з 07:30 до 08:00 ранку) в якості сніданку.

Стверджував, що з 17 год 04 хв 19 лютого 2024 року до ранку 21 лютого 2024 року він утримувався без харчування, води, без можливості здійснити гігієнічні процедури та без відпочинку.

Вважав, що працівники відповідача допустили протиправну бездіяльність, щодо незабезпечення його харчуванням, що на думку останнього свідчить про застосування до нього катування у вигляді позбавлення можливості здійснення гігієнічних процедур, прийняття душу, прийому води та їжі, що вказує на порушення його конституційного права на людську гідність, а отже порушення статей 2 та 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Просив суд, визнати протиправною та такою, що принижує його гідність, бездіяльність відповідача щодо незабезпечення його харчуванням, а також незабезпечення його можливості здійснення гігієнічних процедур під час затримання та тримання в службовому приміщенні НАБУ в період часу з 17 год 04 хв 19 лютого 2024 року до 19 год 10 хв 20 лютого 2024 року.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 27 серпня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції 09 січня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі і надано п`ятнадцятиденний строк відповідачу на подання відзиву.

Втім, НАБУ подало відзив 25 березня 2025 року, тобто з пропуском строків визначених судом, а відтак, суд першої інстанції під час врахування доводів НАБУ, викладених у відзиві, порушив норми процесуального права.

Вказує, що судом першої інстанції взято за основу наданий НАБУ лист ізолятора тимчасового тримання ГУНП у м. Києві Національної поліції України №141083-2025 від 11 квітня 2025 року з додатком про його, ОСОБА_1 , анкетування, проте, лист заповнювався не ним, а відповідальним співробітником ізолятора тимчасового тримання. Копія вказаного листа йому не надавалась, а тому неможливо встановити ідентичність його почерку чи іншої особи. Таким чином, рішення суду першої інстанції ґрунтується виключного на поданому відповідачем недопустимому доказу.

Зазначає, що після фактичного затримання у супроводі конвою він був доставлений за місцем проживання, де йому була надана можливість швидко зібрати необхідні речі, при цьому, можливість прийому їжі чи здійснення гігієнічних процедур йому надана не була, як не було надана можливість прийому їжі та здійснення гігієнічних процедур в подальшому до моменту поміщення його в ІТТ вранці 21 лютого 2024 року.

Таким чином, наполягає, що відповідальність за забезпечення його харчуванням, питаною водою та можливістю здійснення гігієнічних процедур покладається саме на НАБУ, як на орган, що здійснив його затримання у кримінальному провадженні. Відсутність такої відповідальності можлива виключно у випадку його відмови від реалізації цих прав, однак, жодного доказу відповідачем надано не було.

Просив суд, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

На вказану апеляційну скаргу НАБУ подало відзив, в обґрунтування якого зазначило, що позовна заява надійшла на його адресу 10 березня 2025 року, а відзив було подано 25 березня 2025 року, тобто у встановлений судом процесуальний строк, а тому, суд першої інстанції врахувавши його доводи, викладені у відзиві на позовну заяву не допустив порушень норм процесуального права.

Крім того, зауважує, що апелянт помилкового ототожнює обчислення процесуальних строків на написання відзиву у випадку коли позовна заява подана в електронній формі через електронний кабінет та подання позовної заяви засобами поштового зв`язку.

Предметом розгляду цієї справи є захист гідності ОСОБА_1 , який полягає у порушенні, на думку позивача, права на харчування та здійснення гігієнічних процедур.

На підтвердження того, що ним було порушено права ОСОБА_1 на харчування та здійснення гігієнічних процедур не надано жодного доказу.

Натомість, воно, з урахуванням принципу змагальності сторін, надало докази на спростування позиції позивача та, зокрема, надало анкетування ОСОБА_1 від 11 квітня 2025 року. З вказаного анкетування вбачається, що на запитання №16 «Чи перебували Ви в райвідділі більше 4-ох годин? Якщо так, то чи надавалось Вам харчування?» - Колесников надав відповідь -«Так».

Таким чином, анкетування ОСОБА_1 від 11 квітня 2025 року прямо спростовує доводи сторони позивача, щодо порушення його права на харчування.

Просило суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 серпня 2025 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, які з`явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що 19 лютого 2024 року о 17 год 04 хв позивач був затриманий представниками НАБУ за підозрою у вчиненні злочину передбаченого ч. 4 ст. 369 КК України в м. Запоріжжі, що підтверджується протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 19 лютого 2024 року.

Після фактичного затримання, позивач був доставлений до м. Києва в службове приміщення НАБУ.

До ізолятора тимчасового тримання, розташованого по АДРЕСА_1 , позивач був поміщений 20 лютого 2024 року о 19 год 10 хв та утримувався там до 21 год 30 хв 21 лютого 2024 року.

Позивач ОСОБА_1 наполягає в позовній заяві на тому, що з моменту затримання, перший раз позивач отримав передбачені законом безоплатне харчування та питну воду лише вранці 21 лютого 2024 року (за часом з 07:30 до 08:00 ранку) в якості сніданку.

Позивач стверджує, що з 17 год 04 хв 19 лютого 2024 до ранку 21 лютого 2024 - утримувався без харчування, води, без можливості здійснити гігієнічні процедури та без відпочинку.

Позивач вважає, що вказані обставини, як і протиправна бездіяльність співробітників відповідача щодо незабезпечення харчування та засобів гігієни позивача свідчить про застосування до нього катування, що вказує на порушення конституційного права позивача на людську гідність та порушення статей 2 та 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Представник відповідача зазначав, що після завершення слідчої дії затримання, ОСОБА_1 у супроводі конвою із детективів Національного бюро та співробітників Управління спеціальних операцій Національного бюро було доставлено за адресою проживання: АДРЕСА_2 , де ОСОБА_1 зібрав необхідні речі, та мав можливість поспілкуватися з рідними та поїсти. Після цього, ОСОБА_1 у супроводі конвою із детективів НАБУ та співробітників Управління спеціальних операцій Національного бюро доставлено до приміщення Національного бюро. Під час зупинок на шляху із м. Запоріжжя в м. Київ ОСОБА_1 надавалась можливість сходити в туалет та було забезпечено питною водою. В приміщенні Національного бюро підозрюваному Колесникову В.І. надано можливість прийняття їжі та забезпечено питною водою.

Вказані обставини не заперечуються самим ОСОБА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, в ході проведення затримання та в подальшому, жодних клопотань чи скарг від ОСОБА_1 щодо негуманного поводження та порушення його прав до детектива, прокурора чи слідчого судді не надходило.

Згідно листа ізолятора тимчасового тримання ГУ Національної поліції у м. Києві Національної поліції України №141083-2025 від 11 квітня 2025 року з додатком про анкетування ОСОБА_1 , яке проводилося інспектором з дотримання прав людини вбачається, що перед поміщенням до ІТТ, ОСОБА_1 був забезпечений харчуванням.

Разом з цим, надаючи відповідь на запитання №16 « Чи перебували Ви в райвідділі більше 4-ох годин? Якщо так, то чи надавалось Вам харчування?» - Колесников надав відповідь -« Так».

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження наявності порушення його немайнових прав з боку відповідача.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що вимоги позову є недоведеними та необґрунтованими.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України, передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Стаття 3 Конституції Українивизначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до положень ст. 22 Конституції Українипередбачено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до ст. 28 Конституції України, кожен має право на повагу до його гідності, ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло.

Статтею 68 Конституції Українивстановлено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Будучи особистим немайновим правом, що забезпечує соціальне буття фізичної особи, право на повагу до гідності та честі захищається нормами ЦК України.

Статтею 201 ЦК Українипередбачено, що честь, гідність та ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Так, статтями 270, 297 ЦК України встановлено, що відповідно до Конституції України фізична особа має право на повагу до гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Предметом розгляду цієї справи є захист гідності ОСОБА_1 , який полягає у порушенні, на думку позивача, права на харчування та здійснення гігієнічних процедур.

Статтями 12, 13, 77 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити докази, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення.

Відповідно до ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Однак, суд також вважає, що наявність підстав для відшкодування моральної шкоди повинна бути доведена позивачем та встановлена судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

За змістом ст. 264 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

За змістом ст. 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

На підставі статей 78-80 ЦПК України, крім належності, докази мають бути допустимим, достовірними та достатніми.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу положень ч. 6 ст. 81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено судом першої інстанції в ході проведення затримання, та в подальшому, жодних клопотань чи скарг від ОСОБА_1 щодо негуманного поводження та порушення його прав до детектива, прокурора чи слідчого судді не надходило, позивач не надав доказів звернення зі скаргами на неналежне поводження з боку відповідача.

Крім того, предметом розгляду цієї справи є захист гідності ОСОБА_1 , який полягає у порушенні на його думку права на харчування та здійснення гігієнічних процедур.

На підтвердження того, що НАБУ було порушено права ОСОБА_1 на харчування та здійснення гігієнічних процедур не надано жодного доказу.

Натомість, НАБУ, з урахуванням принципу змагальності сторін, надало докази на спростування позиції позивача та, зокрема, надало анкетування ОСОБА_1 від 11 квітня 2025 року, з якого вбачається, що на запитання №16 «Чи перебували Ви в райвідділі більше 4-ох годин? Якщо так, то чи надавалось Вам харчування?» - Колесников надав відповідь -«Так».

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання протиправною та такою, що принижує гідність позивача, бездіяльність відповідача щодо незабезпечення позивача харчуванням, а також незабезпечення позивачу можливості здійснення гігієнічних процедур під час затримання та тримання в службовому приміщенні НАБУ в період часу з 17 год 04 хв 19 лютого 2024 до 19 год 10 хв 20 лютого 2024, оскільки, анкетування ОСОБА_1 від 11 квітня 2025 року прямо спростовує зазначені доводи позивача.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки будь-яких належних та допустимих доказів в підтвердження наявності порушення немайнових прав позивача з боку відповідача, ОСОБА_1 надано не було, та матеріали справи таких не містять.

Доводи апеляційної скарги про те, що НАБУ подало відзив 25 березня 2025 року, тобто з пропуском строків визначених судом, а відтак, суд першої інстанції під час врахування доводів НАБУ, викладених у відзиві, порушив норми процесуального права, колегія суддів оцінює критично, з огляду на наступне.

Частиною 7 ст. 178 ЦПК України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Частиною 2 ст. 190 ЦПК України передбачено, що одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів, крім випадків, якщо позов подано в електронній формі через електронний кабінет.

Копія позовної заяви разом із ухвалою про відкриття провадження у справі надійшли на адресу НАБУ засобами поштового зв`язку 10 березня 2025 року, що підтверджується супровідним листом Солом`янського районного суду м. Києва від 14 лютого 2025 року з відміткою про реєстрацію в НАБУ №009/5414-00 від 10 березня 2025 року (ідентифікатор поштового відправлення 06102334769).

Таким чином, відзив було подано 25 березня 2025 року, тобто у встановлений судом процесуальний строк, відтак, доводи апеляційної скарги у частині пропуску відповідачем строку на подання відзиву на позовну заяву є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 колегією суддів оцінюються критично, адже останні зводяться виключно до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 03 березня 2026 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба