Постанова від 09 лютого 2026 р. у справі №761/21485/22 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №761/21485/22 Головуючий у І інстанції - Фролова І.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/2980/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2023 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спільного майна подружжя, усунення перешкод у користуванні власністю,-

установив:

У жовтні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спільного майна подружжя, усунення перешкод у користуванні власністю.

В обґрунтування своїх позовних вимог, зазначав, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15.10.2019 року по справі №761/24584/18 шлюб між ним та ОСОБА_3 було розірвано.

Протягом спільного подружнього життя сторонами було набуто майно, частина якого на даний час є об`єктом поділу в ході судового розгляду у справі №761/3298/22 за позовом ОСОБА_1 .

Водночас, вказує, що також наявне інше майно, щодо якого сторони не дійшли згоди про його поділ.

Просив суд, визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на 1/2 наступного майна:

-об`єкт нежитлової нерухомості машиномісце № НОМЕР_1 , загальної площею 13,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ;

-гараж, гаражний бокс за адресою: м. Київ, «Вільний» гаражно-будівельний кооператив (Шевченківський р-н), гараж НОМЕР_2 , адреса ГК: вул. Кудрявська 37-41, загальною площею 45,8 кв.м.;

-автомобіль марки «Mitsubishi Pajero Sport 2.5 TD» реєстраційний номер НОМЕР_3 , № кузова НОМЕР_4 ;

-автомобіль марки «Toyota RAV4», реєстраційний номер НОМЕР_5 , № кузова НОМЕР_6 .

Зобов?язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкод у користуванні та передати ключі від наступного майна:

-об`єкт нежитлової нерухомості машиномісце № НОМЕР_1 , загальною площею 13,3 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 (далі - Машиномісце);

-гараж, гаражний бокс за адресою м. Київ, «Вільний» гаражно-будівельний кооператив (Шевченківський р-н), гараж НОМЕР_2 , адреса ГК: вулиця Кудрявська 37-41 (далі - Гараж), загальною площею 45,8 кв.м., матеріали стін цегла, загальна вартість нерухомого майна 46064 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 на його користь грошову компенсацію за частину ринкової вартості автомобілів Mitsubishi Pajero Sport 2.5 TD, реєстраційний номер НОМЕР_3 , № кузова НОМЕР_4 і Toyota Rav4, реєстраційний номер НОМЕР_5 , № кузова НОМЕР_6 у сумі - 759345 грн., припинити право спільної сумісної власності подружжя на вказані автомобілі та виділити вказані транспортні засоби ОСОБА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2023 року зазначений вище позов задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 об`єкт нежитлової нерухомості машиномісце №2, загальної площею 13,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину об`єкту нежитлової нерухомості машиномісце №2, загальної площею 13,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину об`єкту нежитлової нерухомості машиномісце № НОМЕР_1 , загальної площею 13,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 гараж, гаражний бокс за адресою: м. Київ, «Вільний» гаражно-будівельний кооператив (Шевченківський р-н), гараж НОМЕР_2 , адреса ГК: вул. Кудрявська 37-41, загальною площею 45,8 кв.м.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину гаражу, гаражний бокс за адресою: м. Київ, «Вільний» гаражно-будівельний кооператив (Шевченківський р-н), гараж НОМЕР_2 , адреса ГК: вул. Кудрявська 37-41, загальною площею 45,8 кв.м.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину гаражу, гаражний бокс за адресою: м. Київ, «Вільний» гаражно-будівельний кооператив (Шевченківський р-н), гараж НОМЕР_2 , адреса ГК: вул. Кудрявська 37-41, загальною площею 45,8 кв.м.

Залишено у особистій власності ОСОБА_2 автомобіль марки «Mitsubishi Pajero Sport 2.5 TD» реєстраційний номер НОМЕР_3 , № кузова НОМЕР_4 .

Залишено у особистій власності ОСОБА_1 автомобіль марки «Toyota RAV4», реєстраційний номер НОМЕР_5 , № кузова НОМЕР_6 .

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частини різниці ринкової вартості автомобілів: «Mitsubishi Pajero Sport 2.5 TD» реєстраційний номер НОМЕР_3 , № кузова НОМЕР_4 та «Toyota RAV4, реєстраційний номер НОМЕР_5 , № кузова НОМЕР_6 , у розмірі 69250 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 4292,92 грн.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, вважаючи, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, наступне.

Стосовно визнання спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2 об`єкта нежитлової нерухомості машиномісце №2, загальної площею 13,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , гараж, то ухвалюючи оскаржуване рішення про визнання спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2 об`єкта нежитлової нерухомості - машиномісця № НОМЕР_1 , загальної площею 13,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - машиномісце), суд не надав належної правової оцінки характеру спірного майна та джерелам його придбання, а також проігнорував її доводи та докази щодо фактичного припинення шлюбних відносин на момент сплати вартості машиномісця та набуття нею права власності на нього одноособово, у період вже після розірвання зареєстрованого шлюбу із позивачем.

Так, вона придбала зазначене машиномісце на підставі Договору від 15.01.2019 купівлі-продажу майнових прав №2мм/А52 (з додатковими угодами від 20.05.2020 №1 та від 23.12.2020 №2). Продавцем виступало ТОВ «Мангус».

Фактична передача об`єкта відбулася 23.12.2020 за актом приймання-передачі, а її право власності на об`єкт нерухомого майна зареєстровано 17.02.2021 (внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).

На час набуття права власності на нього, шлюб між сторонами вже був розірваний рішенням від 15.10.2019 Шевченківського районного суду м. Києва у справі №761/24584/18 за її позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

При цьому, шлюбні відносини колишнього подружжя фактично припинилися ще у червні 2018 року і з того часу вона перестала спільно проживати з позивачем та вести спільне господарство, про що вона прямо зазначала у позовній заяві про розірвання шлюбу, поданою до суду ще у липні 2018 року.

Такі обставини, які є преюдиційними для сторін у цій справі, встановлено у вищевказаному рішенні суду у справі №761/24584/18 про розірвання шлюбу. Суд, зокрема, встановив, що «сторони не проживають разом, спільного господарства не ведуть, шлюбні відносини між ними припинено, примирення та збереження шлюбу неможливе.».

Оплата майнових прав за договором №2мм/А52 від 15.01.2019 здійснювалася винятково за рахунок її особистих коштів. Походження цих коштів є подарунок ОСОБА_4 .

Таким чином, спірний об`єкт нерухомості був оплачений за рахунок коштів, що належали їй на праві особистої приватної власності, а саме дарунок від третьої особи.

Жодної спільної інвестиції чи матеріального внеску з боку позивача ОСОБА_2 у придбання цього майна не було і не могло бути, зважаючи на відсутність фактичних шлюбних відносин між сторонами. Наведене підтверджується як самим фактом отримання нею значної суми коштів у дар, так і відсутністю будь-яких доказів існування у подружжя спільних заощаджень, достатніх для оплати цього майна.

За таких обставин, презумпція спільності майна подружжя є спростованою: придбання машиномісця відбулося коштом її особистого майна, а позивач не брав участі фінансово у його набутті.

Щодо поділу гаража, гаражного боксу за адресою: м. Київ, «Вільний» гаражно-будівельний кооператив (Шевчківський р-н), гараж НОМЕР_2 за адресою: вул. Кудрявська 37-41 , загальною площею 45,8 кв.м., то вказує, що вона визнає сам факт належності зазначеного гаражного боксу до об`єктів спільної сумісної власності подружжя. Втім, не погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо способу його поділу та визначенням рівності часток.

У дійсності гаражним боксом користується виключно позивач ОСОБА_2 , а вона позбавлена навіть можливості доступу до цього об`єкта нерухомого майна, враховуючи напружені між сторонами стосунки та неодноразові конфліктні ситуації, які навіть призводили до звернень до органів поліції та підтверджувалися висновком експерта щодо завдання їй тілесних ушкоджень позивачем. Повноцінне фактичне володіння та користування гаражем для неї є неможливим. Ще до розірвання шлюбу між сторонами, їхні особисті стосунки істотно погіршилися, взаємовідносини набули вкрай конфліктного та стресового характеру. Саме неможливість подальшого співіснування зумовила розірвання шлюбу між сторонами. Для неї неприйнятним є не лише будь-яке спільне володіння та користування майном із позивачем, а й навіть будь-яка безпосередня міжособистісна комунікація між ними, яка сама по собі спричинятиме у неї нервову-психічну напруженість та призводитиме до стресу.

За таких обставин, володіння та користування гаражем на праві спільної часткової власності, як це визначив суд першої інстанції, не тільки унеможливлює нормальне співіснування сторін, а й створює додаткові умови для виникнення постійних конфліктів, суперечок та психоемоційної напруженості.

Зазначає, що найбільш ефективним способом поділу цього майна, слугуватиме зобов`язання позивача компенсувати вартість її частки у такому майні.

Таким чином, припиняться будь-які правовідносини між нею та позивачем, які, через їх напружені стосунки, можуть призвести до подальшої появи нових спорів. Саме при такому розподілі майна, якнайкраще можуть бути забезпечені права та інтереси сторін. Оскільки вона відмовляється від своєї частки у праві спільної сумісної власності на майно на користь позивача, щоби врегулювати конфлікт щодо володіння, користування та розпорядження ним. Останній же не лише не позбавляється його частки у праві на це спільне майно, а й отримує у власність все це майно. Через рішення же про стягнення з останнього відповідної компенсації збалансовуються інтереси двох співвласників, які не дійшли згоди щодо долі спільного майна. Інший спосіб поділу майна не призведе до ефективного відновлення прав сторін у справі.

Перебування у спільній власності вже колишнього подружжя гаража не відповідає ані її інтересам, ані її потребам, суперечить реальним життєвим обставинам та фактично позбавляє її можливості використовувати такий за його цільовим призначенням - як місце зберігання автомобіля. За таких обставин залишення гаражного боксу у власності позивача з покладенням на нього обов`язку виплатити їй грошову компенсацію вартості її частки є логічним, економічно доцільним і таким, що відповідає принципу справедливого балансу інтересів співвласників.

Крім того, звертає увагу, що вона, перебуваючи у скрутному матеріальному становищі, повністю утримує малолітню доньку в умовах проживання в Італійській Республіці, що є обставиною, яка об`єктивно може зумовити збільшення її частки у спільному сумісному майні з 1/2 до 3/4.

Водночас, ухилення позивача від виконання обов`язку щодо утримання дитини є негативною обставиною та має тягнути відповідне зменшення його частки.

У відповідності з висновком від 28.08.2023 №СЕ-19/11-23/43080-ОБ експерта судової оціночно-будівельної експертизи ринкова вартість гаража складає 778617 грн. без ПДВ.

Відповідно грошовий вираз частки у 3/4 у вартості гаража складає 583962,75 грн., що і підлягають компенсації внаслідок залишення у особистій приватній власності позивача такого гаража. Проте, суд першої інстанції не забезпечив повного, всебічного та об`єктивного з`ясування фактичних обставин спору й належної перевірки наведених доказів.

Стосовно поділу автомобілів та стягнення із неї на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 1/2 частини різниці їх ринкової вартості, то вказує, що оскаржуваним рішенням залишено в особистій власності ОСОБА_2 автомобіль марки «Mitsubishi Pajero Sport 2.5 TD», реєстраційний номер НОМЕР_3 , № кузова НОМЕР_4 , а у її особистій власності - автомобіль марки «Toyota RAV4», реєстраційний номер НОМЕР_5 , № кузова НОМЕР_6 .

Одночасно суд першої інстанції стягнув із неї на користь позивача грошову компенсацію вартості 1/2 частини різниці ринкової вартості цих автомобілів, у розмірі 69250 грн.

Вказує, що вона не заперечує проти самого поділу автомобілів в натурі, адже фактично кожна сторона залишається при тому транспортному засобі, яким користувалася. Проте, вона категорично не погоджується із присудженням грошової доплати на користь позивача.

Так, у подружжя народилось двоє дітей: син ОСОБА_2 та донька ОСОБА_5 . Із нею проживає їхня малолітня донька - ОСОБА_5 , яка досягне повноліття лише у 2030 році.

Відтак, після розірвання шлюбу весь основний тягар забезпечення дитини ліг на неї, вона самостійно утримує доньку, тоді як ОСОБА_2 з 2018 року фактично усунувся від повного матеріального забезпечення дитини.

Наголошує, що вона перебуває у скрутному матеріальному становищі, що робить для неї об`єктивно неможливим сплату такої значної суми компенсації позивачу. Водночас, вказує, що вона також має серйозне хронічне захворювання, що обмежує її працездатність та її здатність отримувати постійний дохід.

Крім цього, на ній лежить тягар, у т.ч. і матеріальний із утримання тяжкохворої матері.

Отже, виконання рішення суду першої інстанції в частині грошової компенсації фактично покладає непропорційну відповідальність і шкоду на дитину та матір, що суперечить принципам справедливості й пріоритету інтересів дитини.

Вказує, що фактично суд першої інстанції зобов`язав менш платоспроможну сторону виплатити компенсацію без перевірки реальної можливості такої виплати. Водночас, ОСОБА_2 не довів реальної ринкової вартості автомобілів, яку суд першої інстанції поклав в основу рішення.

Просила суд, скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2023 року, у наступній частині: визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та її, ОСОБА_1 , об`єкта нежитлової нерухомості - машиномісця № НОМЕР_1 , загальною площею 13,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину цього об`єкта нежитлової нерухомості;

визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину гаражу, гаражний бокс, за адресою: м. Київ, «Вільний» гаражно-будівельний кооператив (Шевченківський р-н), гараж НОМЕР_2, адреса ГК: вул. Кудрявська 37-41 , загальною площею 45,8 кв.м.;

стягнення із неї на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 1/2 частини різниці ринкової вартості автомобілів: «Mitsubishi Pajero Sport 2.5 TD» реєстраційний номер НОМЕР_3 , № кузова НОМЕР_4 та «Toyota RAV4», реєстраційний номер НОМЕР_5 , № кузова НОМЕР_6 , у розмірі 69250 грн.

Ухвалити у цій частині нове рішення, яким: відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до неї про:

визнання об`єкта нежитлової нерухомості - машиномісця №2, площею 13,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя та визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину об`єкта нежитлової нерухомості - машиномісця № НОМЕР_1 , площею 13,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину гаражу, гаражний бокс, за адресою: м. Київ, «Вільний» гаражно-будівельний кооператив (Шевченківський р-н), гараж НОМЕР_2, адреса ГК: вул. Кудрявська 37-41 , загальною площею 45,8 кв.м.;

стягнення із неї на користь ОСОБА_2 грошової компенсації за 1/2 частину ринкової вартості автомобілів: «Mitsubishi Pajero Sport 2.5 TD», реєстраційний номер НОМЕР_3 , № кузова НОМЕР_4 та «Toyota RAV4», реєстраційний номер НОМЕР_5 , № кузова НОМЕР_6 . 2

Залишити у особистій приватній власності ОСОБА_2 майно - гараж, гаражний бокс за адресою: м. Київ, «Вільний» гаражно-будівельний кооператив (Шевченківський р-н), гараж НОМЕР_2, адреса ГК: вул. Кудрявська, буд. 37-41 , загальною площею 45,8 кв.м., матеріали стін - цегла;

стягнути із ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію вартості 3/4 часток у майні - гаражі, гаражному боксі за адресою: м. Київ, «Вільний» гаражно-будівельний кооператив (Шевченківський р-н), гараж НОМЕР_2, адреса ГК: вул. Кудрявська, буд. 37-41 , загальною площею 45,8 кв.м., матеріали стін - цегла, у розмірі 583962,75 грн.

Покласти на ОСОБА_2 судові витрати у вигляді судового збору за подання цієї апеляційної скарги, залишити за таким судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви та стягнути з нього судові витрати у вигляді витрат на проведення судової оціночно-будівельної експертизи.

На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 подав відзив, в обґрунтування якого зазначив, що доводи скаржниці про те, що машиномісце № НОМЕР_1 є її особистою приватною власністю на підставі того, що майнові права на нього набуті за кошти, отримані в дар від іншої особи ( ОСОБА_6 ), є безпідставними та суперечать нормам Сімейного кодексу України і практиці Верховного Суду.

Договір купівлі-продажу майнових прав №2мм/A52 укладено 15.01.2019 року (за час шлюбу); додаткова угода від 20.05.2019 №1 та акт приймання-передачі від 23.12.2020 №2 підтверджують виконання зобов`язань за договором протягом дії шлюбу; право власності зареєстровано 17.02.2021 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

При цьому, момент виникнення права спільної сумісної власності визначається датою укладення договору або початком виконання зобов`язань за час шлюбу, а не датою державної реєстрації.

Таким чином, оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим в цій частині, оскільки машиномісце № НОМЕР_1 набуте за час шлюбу - договір купівлі-продажу майнових прав укладено 15.01.2019 року.

Апелянт не надала доказів, які б установлювали причинно-наслідковий зв`язок між отриманими коштами та оплатою за машиномісце № НОМЕР_1 . Більше того, договір купівлі-продажу машиномісця №2 укладено 15.01.2019 року (за час шлюбу), тоді як договір дарування коштів скаржниці від ОСОБА_6 датовано 23.07.2019 року, тобто на пів року пізніше.

Така хронологічна невідповідність повністю виключає можливість використання подарованих коштів для оплати за договором купівлі-продажу, оскільки оплата мала бути здійснена до або на момент укладення договору купівлі-продажу, а не після нього. Це додатково підтверджує відсутність причинно-наслідкового зв`язку між даруванням і придбанням майна.

Поділ машиномісця в натурі (по 1/2 частки) відповідає ст. 70 СК України принцип рівності часток у спільному майні подружжя, якщо інше не встановлено договором або рішенням суду. При цьому, скаржниця не довела підстав для відхилення від рівності часток чи неможливості поділу.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірність поділу гаражного боксу № НОМЕР_2 за адресою: м. Київ, вул. Кудрявська, 37-41 , загальною площею 45,8 кв. м (далі - гараж), у складі гаражно-будівельного кооперативу «Вільний» (Шевченківський район), то вказує, що він заперечує їх у повному обсязі як необґрунтовані та такі, що суперечать нормам чинного законодавства та узагальненій практиці Верховного Суду. Ці доводи не спростовують презумпцію спільної сумісної власності на гараж, встановлену ч. 1 ст. СК України. Поділ гаража саме по 1/2 частки є законним, з урахуванням інтересів сім`ї.

Скаржниця, посилаючись в апеляційній скарзі на утримання нею неповнолітньої спільної з ним доньки, приховує той факт, що у нього на повному утриманні знаходиться їх спільний повнолітній син-студент 2-го курсу (який проживає з ним та не має самостійного доходу), що лише підтверджує обґрунтованість рівного розподілу часток у спільному майні подружжя по 1/2 частки кожному, як це правильно встановлено рішенням суду першої інстанції.

Стосовно поділу автомобіля та стягнення із ОСОБА_1 на його користь грошової компенсації вартості частини різниці їх ринкової вартості, то вказує, що згідно із висновками експерта, щодо середньої вартості об`єкта дослідження згідно довідкової літератури станом на дату дослідження при курсі валют 1 долар США = 36,5686 грн., сформованими в аналітичних довідках від 15.09.2022 року, вартість легкового автомобіля універсал MITSUBISHI PAJERO SPORT 2.5 TD, 2013 року випуску, об`єм двигуна 2477 куб.см., коробка передач автоматична, привід повний, тип пального дизельне паливо, комплектація Intens, пробіг нормальний, становить 690050 грн. Тоді як вартість легкового автомобіля Toyota RAV4, 2016 року виробництва, об?єм двигуна 2231 куб.см., коробка передач автоматична, привід повний, тип пального дизельне паливо, комплектація Active, пробіг нормальний, становить 828640 грн.

Дані висновки експерта відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не ставилися під сумнів, не оскаржувалися, відповідач не надавала до суду своїх висновків експертів чи експертних досліджень, стосовно вартості автомобілів, не заявляла клопотання про проведення експертиз про встановлення ринкової вартості автомобілів, а отже була згодна із їх оцінкою.

Таким чином, суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, правильно застосував норми матеріального права, врахувавши рівність часток подружжя у спільній сумісній власності, ринкову вартість автомобілів за неоспорюваною експертною оцінкою (MITSUBISHI PAJERO SPORT - 690050 грн., Toyota RAV4 - 828640 грн.), неподільність транспортних засобів та неможливість поділу в натурі без втрати цільового призначення, а також правильно призначив грошову компенсацію вартості частини різниці їх ринкової вартості в розмірі 69250 грн.

Крім того, вказує, що він як батько, перебуває у рівному становищі з відповідачем щодо участі у вихованні дітей та фінансового забезпечення їхнього життя і розвитку.

При цьому, він постійно допомагає доньці фінансово на щомісячній основі, систематично перераховуючи кошти на її особисті потреби, щомісячно купує необхідні речі (одяг, взуття, шкільне приладдя, товари для хобі та розвитку) та продукти харчування, а також, за потреби, ліки та інші товари першої необхідності.

Така допомога є стабільною, регулярною та документально підтвердженою (чеки, банківських переказів), що свідчить про добросовісне, відповідальне та повноцінне виконання батьківських обов`язків на рівні, який повністю відповідає принципу найкращих інтересів дитини та нормам СК України.

Тому, посилання скаржниці в апеляційній скарзі на її тяжке фінансове становище та відсутність батьківської опіки за донькою є необґрунтованими та не відповідають дійсності, а її вимоги щодо відступлення від рівності часток подружжя с незаконними.

Просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2023 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Судом першої інстанції встановлено, що 30 серпня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві було зареєстровано шлюб.

15 жовтня 2019 року рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі №761/24582/18 шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано.

За час перебування у шлюбі у позивача та відповідача народилося двоє дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Так, у відповідності до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за фізичною особою ОСОБА_1 , зокрема, але не виключно, рахується наступне нерухоме майно: об`єкт нежитлової нерухомості машиномісце № НОМЕР_1 , загальною площею 13,3 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 (далі - Машиномісце); гараж, гаражний бокс за адресою м. Київ, « Вільний » гаражно-будівельний кооператив (Шевченківський р-н), гараж НОМЕР_2 , адреса ГК: вулиця Кудрявська 37-41 (далі - Гараж), загальною площею 45,8 кв.м., матеріали стін цегла, загальна вартість нерухомого майна 46064 грн.

Підставами для реєстрації права власності на Машиномісце у відповідності до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна є додаткова угода, серія та номер: 1, видана 20.05.2019 року, видавник: сторони; додаткова угода, серія та номер: 2, видана 23.12.2020 року, видавник: сторони; довідка, серія та номер: 283, видана 23.12.2020 року, видавник: ТОВ «Мангуст»; акт приймання-передачі машиномісця, серія та номер: б/н, виданий 23.12.2020 року, видавник: сторони; договір купівлі-продажу майнових прав, серія та номер: 2мм/A52, виданий 15.01.2019 року.

У свою чергу підставами для реєстрації права власності на Гараж є договір купівлі-продажу, 2395, 11.07.2012 року.

Також сторонами під час шлюбу було придбано, та зареєстровано на відповідача два автомобіля, а саме: Mitsubishi Pajero Sport 2.5 TD, реєстраційний номер НОМЕР_3 та Toyota Rav4, реєстраційний номер НОМЕР_5 .

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, а тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що слід визнати спільною сумісною власністю подружжя об`єкт нежитлової нерухомості машиномісце №2, загальної площею 13,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та гараж, гаражний бокс за адресою: м. Київ, «Вільний» гаражно-будівельний кооператив (Шевченківський р-н), гараж НОМЕР_2 , адреса ГК: вул. Кудрявська 37-41, загальною площею 45,8 кв.м.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що транспортні засоби було придбано під час перебування позивача та відповідача у шлюбі за кошти подружжя, а тому є спільним сумісним майном та підлягає поділу, сторонами не заперечувалось, що транспортний засіб постійно перебуває у користуванні сторін, а тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що слід залишити у особистій власності ОСОБА_2 автомобіль марки «Mitsubishi Pajero Sport 2.5 TD» реєстраційний номер НОМЕР_3 , № кузова НОМЕР_4 , та залишити у особистій власності ОСОБА_1 автомобіль марки «Toyota RAV4», реєстраційний номер НОМЕР_5 , № кузова НОМЕР_6 .

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Положеннями ст. 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 Кодексу).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 Кодексу).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано ст. 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.

Конструкція норми ст. 60 СК України, свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя, може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17-ц, провадження №14-325цс18.

Згідно зі ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 372 ЦК України.

Як роз`яснено судам у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України) відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.

Встановлено, що за час перебування в шлюбі, сторонами було набуто спільне майно: об`єкт нежитлової нерухомості машиномісце № НОМЕР_1 , загальної площею 13,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , гараж 2; гараж, гаражний бокс за адресою: м. Київ, «Вільний» гаражно-будівельний кооператив (Шевченківський р-н), гараж НОМЕР_2 , адреса ГК: вул. Кудрявська 37-41, загальною площею 45,8 кв.м.; автомобіль марки «Mitsubishi Pajero Sport 2.5 TD» реєстраційний номер НОМЕР_3 , № кузова НОМЕР_4 . автомобіль марки «Toyota RAV4», реєстраційний номер НОМЕР_5 , № кузова НОМЕР_6 .

На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що вказане вище майно набуте сторонами у період зареєстрованого шлюбу та за законодавчою презумпцією є спільним майном подружжя.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щослід визнати спільною сумісною власністю подружжя об`єкт нежитлової нерухомості машиномісце №2, загальної площею 13,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та гараж, гаражний бокс за адресою: м. Київ, «Вільний» гаражно-будівельний кооператив (Шевченківський р-н), гараж НОМЕР_2 , адреса ГК: вул. Кудрявська 37-41, загальною площею 45,8 кв.м.

Крім того, відповідно до ст. 71 СК України - майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч.1). Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.2). Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя (ч.3).

Відповідно до ст. 183 ЦК України, подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені вище транспортні засоби постійно перебуває у користуванні сторін, є неподільною річчю, а тому слід залишити у особистій власності ОСОБА_2 автомобіль марки «Mitsubishi Pajero Sport 2.5 TD» реєстраційний номер НОМЕР_3 , № кузова НОМЕР_4 , та залишити у особистій власності ОСОБА_1 автомобіль марки «Toyota RAV4», реєстраційний номер НОМЕР_5 , № кузова НОМЕР_6 .

Згідно із ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доводи апеляційної скарги про те, щомашиномісце № НОМЕР_1 , загальною площею 13,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю ОСОБА_1 на підставі того, що майнові права на нього набуті за кошти, отримані в дар від іншої особи ( ОСОБА_6 ), колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

У справі встановлено, що договір купівлі-продажу майнових прав №2мм/A52 укладено 15.01.2019 (за час шлюбу); додаткова угода від 20.05.2019 №1 та акт приймання-передачі від 23.12.2020 №2 підтверджують виконання зобов`язань за договором протягом дії шлюбу; право власності зареєстровано 17.02.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

При цьому, момент виникнення права спільної сумісної власності визначається датою укладення договору або початком виконання зобов`язань за час шлюбу, а не датою державної реєстрації відповідно до ст. 368 ЦК України та ст. 60-62 СК України.

Державна реєстрація (для нерухомості) лише підтверджує право, але не породжує його (ст. 182 ЦКУ, Закон «Про державну реєстрацію речових прав..»). Право виникає з моменту укладення договору за час шлюбу, що робить майно спільною сумісною власністю.

Саме тому, набуття майнових прав на нерухомість за час шлюбу тягне презумпцію спільності, навіть якщо реєстрація відбулася після розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з?ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Таким чином, оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим в цій частині, оскільки машиномісце № НОМЕР_1 набуте за час шлюбу - договір купівлі-продажу майнових прав укладено 15.01.2019 року. Це автоматично тягне презумпцію спільної сумісної власності відповідно до ст. 60 СК України та ст. 368 ЦК України, незалежно від дати державної реєстрації (17.02.2021 року).

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що посилання ОСОБА_1 на отримання коштів від ОСОБА_6 у вигляді подарунку з метою придбання машиномісця № НОМЕР_1 не підтверджує факту використання саме цих коштів на вказану мету, навіть за умови, якщо передача коштів мала місце.

Набуте за час шлюбу за кошти, подаровані одному з подружжя, визнається його особистою приватною власністю лише за наявності доказів цільового характеру дарування та фактичного спрямування цих коштів на придбання конкретного об`єкта.

ОСОБА_1 не надала доказів, які б установлювали причинно-наслідковий зв`язок між отриманими коштами та оплатою за машиномісце № НОМЕР_1 .

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що договір купівлі-продажу машиномісця №2 укладено 15.01.2019 року (за час шлюбу), тоді як договір дарування коштів відповідачу від ОСОБА_6 датовано 23.07.2019 року, тобто на пів року пізніше, що виключає можливість використання подарованих коштів для оплати за договором купівлі-продажу.

Згідно з ч. 3 ст. 60 СК України майно, набуте одним із подружжя у період шлюбу за особисті кошти, є його особистою приватною власністю і не підлягає поділу; однак саме по собі придбання майна у шлюбі не виключає його зі спільної сумісної власності, якщо не доведено факт використання виключно особистих коштів. Тягар доказування джерел фінансування (наприклад, банківські виписки, договори продажу дошлюбного майна тощо) покладається на того з подружжя, хто спростовує презумпцію спільності (ст. 81 ЦПК України). За відсутності належних і допустимих доказів презумпція зберігається, а майно визнається спільним і підлягає поділу в рівних частках (постанова ВС від 22.01.2020 у справі №711/2302/18; аналогічно у постановах ВС у справах №1311/832/12-ц, №686/2762/15-ц, № 367/3800/14-ц).

У даному випадку ОСОБА_1 не надала жодного доказу, що машиномісце № НОМЕР_1 , набуте 15.01.2019 за час дії шлюбу, придбано виключно за її особисті кошти, а тому презумпція спільної сумісної власності не спростована, а рішення суду першої інстанції про його поділ по 1/2 частки є законним та обґрунтованим.

Крім того, твердження відповідача про припинення шлюбних стосунків за півтора роки до розірвання шлюбу не має правового значення для спростування презумпції спільності майна, набутого під час дії зареєстрованого шлюбу, оскільки недоведеність факту відсутності спільного проживання та ведення спільного побуту зберігає дію ч. 1 ст. 60 СК України.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про неправомірність поділу гаражного боксу № НОМЕР_2 за адресою: м. Київ, вул. Кудрявська, 37-41 , загальною площею 45,8 кв.м., у складі гаражно-будівельного кооперативу «Вільний» (Шевченківський район), колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони не спростовують презумпцію спільної сумісної власності на гараж, встановлену ч. 1 ст. 60 СК України. Поділ гаража саме по 1/2 частки є законним, з урахуванням інтересів сім`ї.

Доводи апеляційної скарги про скрутне матеріальне положення та посилання відповідача на утримання нею доньки колегія суддів не бере до уваги, оскільки згідно з узагальненою практикою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду проживання дітей з одним із подружжя само собою не є підставою для збільшення частки у майні при його розподілі тому з подружжя, з ким проживають діти; рівність часток є загальним правилом, а відступ від неї допускається лише за наявності істотних обставин, які відповідачем доведено не було (Постанова Об`єднаної палати КЦС ВС від 25.02.2025 року у справі №206/4992/21).

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Згідно з ч. 2 ст. 183 ЦК неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.ч. 1, 2, 4 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

За змістом ч. 4 ст. 71 СК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 370 ЦК України, виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 цього Кодексу, частиною другою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

У пп. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.

Таким чином, вимога відповідача про присудження їй грошової компенсації за 3/4 частку гаражного боксу № НОМЕР_2 (площею 45,8 кв. м) з припиненням права на цю частку є необґрунтованою та суперечить нормам матеріального права (ч. 1 ст. 364 ЦК України; ч. 2 ст. 70, 4. 4 ст. 71 СК України), оскільки гараж є подільною річчю (ч. 2 ст. 183 ЦК України), поділ в натурі можливий шляхом виділення ідеальних часток по 1/2 без втрати цільового призначення, а компенсація допускається виключно за неможливості поділу неподільної речі та лише за згодою співвласника (ч. 4 ст. 71 СК України) або при незначній частці та неможливості спільного володіння (пп. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України).

Доводи апеляційної скарги щодо поділу автомобіля та стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості частини різниці їх ринкової вартості, колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне.

За змістом ст. 70 СК України, ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 22, 30 Постанови від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з висновками експерта, щодо середньої вартості об`єкта дослідження згідно довідкової літератури станом на дату дослідження при курсі валют 1 долар США = 36,5686 грн., сформованими в аналітичних довідках від 15.09.2022 року, вартість легкового автомобіля універсал MITSUBISHI PAJERO SPORT 2.5 TD, 2013 року випуску, об`єм двигуна 2477 куб.см., коробка передач автоматична, привід повний, тип пального дизельне паливо, комплектація Intens, пробіг нормальний, становить 690050 грн. Тоді як вартість легкового автомобіля Toyota RAV4, 2016 року виробництва, об?єм двигуна 2231 куб.см., коробка передач автоматична, привід повний, тип пального дизельне паливо, комплектація Active, пробіг нормальний, становить 828640 грн.

Дані висновки відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не ставилися під сумнів, не оскаржувалися, відповідач не надавала до суду своїх висновків експертів чи експертних досліджень, стосовно вартості автомобілів, не заявляла клопотання про проведення експертиз про встановлення ринкової вартості автомобілів, а отже була згодна із їх оцінкою.

За змістом ч. 1 та 7 ст. 41 Конституції України, ч. 1 та 5 ст. 319 ЦК України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абз. 2 ч. 1 ст. 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абз, 1 і 2 ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК України).

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч.ч. 2, 4 та 5 ст. 71 СК України).

Таким чином, суд першої інстанції, врахувавши рівність часток подружжя у спільній сумісній власності, ринкову вартість автомобілів за неоспорюваною експертною оцінкою (MITSUBISHI PAJERO SPORT - 690050 грн., Toyota RAV4 - 828640 грн.), неподільність транспортних засобів та неможливість поділу в натурі без втрати цільового призначення, дійшов до вірного висновку та правильно призначив грошову компенсацію вартості частини різниці їх ринкової вартості в розмірі 69250 грн.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду.

При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням доведеності позовних вимог ухвалено обґрунтоване рішення про їх часткове задоволення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення, в частині його оскарження, є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки дія оскаржуваного рішення була зупинена ухвалою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року та у зв`язку із залишенням рішення суду першої інстанції без змін, необхідно поновити його дію.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2023 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2023 року

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 03 березня 2026 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба