Рішення від 01 березня 2026 р. у справі №380/15079/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2026 року м. Львівсправа № 380/15079/25

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування наказу в частині,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (відповідач-1), військової частини НОМЕР_2 (відповідач-2), у якому із урахуванням уточненого адміністративного позову від 30 липня 2025 року просить:

- визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08 січня 2025 року № 3-ОД «Про результати службового розслідування для встановлення фактів можливого невиконання або неналежного виконання військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 службових обов`язків» (далі - також спірний/оскаржуваний наказ) в частині вважати встановленим, що відсутність будь-якої документації, накладних (вимог) та актів приймання-передачі, котрі вказують на передачу отриманого майна військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 до складу служби РАО або ЗЗББ та ТЗР військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_2 призвело до втрати військового майна військової частини НОМЕР_1 , відповідальність за яке передбачено ч. 4 ст. 425 КК України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пункт 2 оскаржуваного наказу є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки відповідач не дотримав процедуру проведення службового розслідування, визначену Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року № 608 (далі - Порядок № 608), а права позивача грубо порушені цим наказом.

Позивач вказує, що у нього не відбирались пояснення і йому не пропонувалось їх надати; також його не було повідомлено про проведення щодо нього службового розслідування, як і не зазначено причин, які перешкоджали це зробити. Позивач був протиправно позбавлений можливості надати пояснення про фактичне отримання та подальший рух зброї. Оскільки позивач не був повідомлений про проведення службового розслідування щодо нього, то він був позбавлений усіх основоположних прав, передбачених пунктом 3 розділу ІV Порядку № 608. Під час проведення інвентаризації військового майна позивача також не було залучено. Отже, у процесі службового розслідування не вчинено дій, передбачених Порядком № 608, та спрямованих на досягнення мети і завдань службового розслідування: належно не встановлювались обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; не відбирались пояснення; не встановлювались характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, ступінь вини військовослужбовця; причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення. Тобто, відповідач-1 не вжив усіх заходів для всебічного, повного, своєчасного, об`єктивного встановлення правопорушення.

Позивач стверджує, що фактично не отримував озброєння згідно з накладними, про які зазначено у спірному наказі. Під час проведення службового розслідування не взята до уваги розписка начальника штабу військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_3 про отримання зброї. Під час здавання посади позивачем у військовій частині НОМЕР_1 не виникало питань щодо нестачі військового майна, жодної нестачі виявлено не було. Відповідно до акту прийому-передачі справ та посади все майно та обов`язки були здані та жодних порушень виявлено не було. Службовим розслідуванням не встановлено точної дати зникнення зброї, тому стверджувати, що нестача майна відбулася під час перебування позивача на службі у військовій частині НОМЕР_1 , не можна. Жодних доказів, що втрата військового майна військової частини НОМЕР_1 виникла під час перебування позивача на службі у військовій частині НОМЕР_1 , немає, службовим розслідуванням вказаний факт не встановлено та не доведено.

Також, на думку позивача, спірний наказ містить недостовірні дані, а саме службове розслідування проведене неупереджено.

З огляду на вказане просить позов просить задовольнити повністю.

Відповідач-1 у встановлений судом п`ятнадцятиденний строк відзиву на позовну заяву не подав. Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на вказане, враховуючи неподання відповідачем-1 відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк, суд вирішує цю справу за наявними матеріалами.

Позиція відповідача-2 викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач-2 вказує, що призначення службового розслідування, його проведення у встановлені строки, видання наказу про затвердження результатів відповідно до номенклатури повноважень командира (особи, яка його призначила) здійснено у чіткій відповідності до вимог Порядку списання військового майна у Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 29 березня 2021 року № 81.

Відповідач-2 відзначає, що резолютивна частина оскаржуваного наказу не містить жодної імперативної дії індивідуального типу стосовно ОСОБА_1 - не підтверджує/спростовує законність/незаконність його дій, не встановлює розмір шкоди, завданої його діями/бездіяльністю, не містить вимог про притягнення до дисциплінарної, адміністративної чи матеріальної відповідальності. Отже, спірний наказ ніяк не порушує прав позивача та не створює для нього жодних обов`язків. Також оскаржуваний наказ ніяк не впливає на фізичний або психологічний стан ОСОБА_1 .

Відповідач-2 повідомляє, що 19 червня 2025 року набрав законної сили вирок Яворівського районного суду Львівської області від 19 травня 2025 року у справі № 944/1103/25 (кримінальне провадження № 4202414241000180 від 05 вересня 2024 року), яким затверджено угоду про визнання винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 425 КК України, ОСОБА_4 та задоволено позов до нього про відшкодування збитків у сумі 357376,00 грн. Це саме те кримінальне провадження, в рамках досудового розслідування якого було проведено службове розслідування, результати якого затверджено оскаржуваним наказом.

Відповідач-2 підсумовує, що жодного наслідку/впливу на права/обов`язки/стан ОСОБА_1 пункт 2 спірного наказу не створив. Так само як і вирок суду у кримінальному провадженні № 4202414241000180 від 05 вересня 2024 року.

З огляду на вказане просить у задоволенні позову відмовити повністю.

На спростування доводів відповідача-2, викладених у відзиві на позовну заяву, позивач подав відповідь на відзив, в якій вказує, що саме пункт 2 оскаржуваного наказу став підставою для подальшого притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності, отже, відповідач-2 спотворює дані щодо того, що нібито вказаний пункт наказу не порушує прав ОСОБА_1 та не створює для нього жодних обов`язків. Вирок Яворівського районного суду Львівської області від 19 травня 2025 року у справі № 944/1103/25 (кримінальне провадження № 4202414241000180 від 05 вересня 2024 року) стосовно ОСОБА_4 не може братися до уваги у цій справі, оскільки позивач оскаржує пункт 2 спірного наказу саме в частині, що стосується його прав, а не ОСОБА_4 .

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 29 липня 2025 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді 04 серпня 2025 року клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду задоволено; визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення з цим позовом до суду та поновлено його; відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у відповідача-1: належно засвідчені копії матеріалів службового розслідування, за наслідками якого видано спірний наказ щодо позивача; докази ознайомлення позивача із службовим розслідуванням; інформацію щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за наслідками службового розслідування.

Ухвалою суду від 06 жовтня 2025 року клопотання представника позивача від 29 вересня 2025 року про витребування доказів задоволено частково; витребувано у відповідча-1 належно засвідчені копії: матеріалів службового розслідування, за наслідками якого видано спірний наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 08 січня 2025 року № 3-ОД «Про результати службового розслідування для встановлення фактів можливого невиконання або неналежного виконання військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 службових обов`язків» щодо позивача; докази ознайомлення позивача із службовим розслідуванням; інформацію щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за наслідками службового розслідування.

Ухвалою суду від 28 січня 2026 року заяву військової частини НОМЕР_2 від 26 січня 2026 року про заміну неналежного відповідача задоволено частково; залучено військову частину НОМЕР_2 до участі у справі як другого відповідача.

Ухвалою суду від 02 березня 2026 року у задоволенні клопотання представника позивача від 29 січня 2026 року про витребування доказів відмовлено.

Ухвалою суду від 02 березня 2026 року у задоволенні клопотання представника відповідача-2 від 24 лютого 2026 року про зупинення провадження у справі відмовлено.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 , виданого 26 червня 2015 року Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_5 , ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 12 грудня 2024 року № 594-АД «Про призначення службового розслідування» наказано:

провести службове розслідування стосовно факту можливого невиконання або неналежного виконання військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 службових обов`язків, що призвело до втрати або можливого привласнення військового майна військової частини НОМЕР_1 (пункт 1);

проведення службового розслідування доручити офіцеру групи психологічного супроводу та відновлення військової частини НОМЕР_1 молодшому лейтенанту ОСОБА_5 (пункт 2).

За результатами проведеного службового розслідування 08 січня 2025 року складено Акт службового розслідування (с. Старичі, Яворівського району, Львівської області), який підписаний заступником командира 2 піхотної роти психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 молодшим лейтенантом ОСОБА_6 та затверджений командиром військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_7 08 січня 2025 року.

08 січня 2025 року командир військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_8 видав наказ № 3-ОД «Про результати службового розслідування для встановлення фактів можливого невиконання або неналежного виконання військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 службових обов`язків», яким наказано:

1. Службове розслідування, призначене наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12 грудня 2024 року № 594-АД, вважати завершеним.

2. Вважати встановленим, що в результаті здійснення неналежного ведення обліку військового майна з боку начальників служби ракетно-артилерійського озброєння капітана ОСОБА_9 та служби забезпечення засобами ближнього бою та технічними засобами розвідки логістики піхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_10 , яке виражається у недбалому ставленні до військової служби, а також відсутність будь-якої документації, накладних (вимог) та актів приймання-передачі, котрі вказують на передачу отриманого майна військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 до складу служби РАО або ЗЗББ та ТЗР військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_2 , майстер-сержантом ОСОБА_11 , капітаном ОСОБА_12 , капітаном ОСОБА_13 , капітаном ОСОБА_14 , сержантом ОСОБА_15 , майором ОСОБА_16 , капітаном ОСОБА_17 , старшим лейтенантом ОСОБА_18 , старшим лейтенантом ОСОБА_19 , призвело до втрати військового майна військової частини НОМЕР_1 , відповідальність за яке передбачено ч. 4 ст. 425 КК України.

3. Заступнику командира 2 піхотної роти з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 надіслати матеріали результатів службового розслідування до Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону для процесуального реагування та прийняття відповідного рішення.

4. Контроль за виконанням наказу покласти на начальника штабу – заступника командира військової частини НОМЕР_1 .

5. Наказ довести до особового складу в частині, що його стосується.

Позивач, не погоджуючись із пунктом 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08 січня 2025 року № 3-ОД «Про результати службового розслідування для встановлення фактів можливого невиконання або неналежного виконання військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 службових обов`язків» в частині, що стосується підполковника ОСОБА_1 , звернувся з цим позовом до суду.

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до приписів статті 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі – Статут внутрішньої служби, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.

За змістом статті 12 Статуту внутрішньої служби про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Згідно зі статтею 16 Статуту внутрішньої служби кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідно до пунктів 26, 27 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі – Дисциплінарний статут, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України (стаття 1 Дисциплінарного статуту).

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі (стаття 2 Дисциплінарного статуту).

За змістом статті 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця, зокрема додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.

За змістом статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.

Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.

Згідно із статтею 83 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини (частина перша статті 84 Дисциплінарного статуту).

За приписами статті 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року № 608 затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі – Порядок № 608, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 2 розділу І Порядку № 608 службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Згідно з пунктом 1 розділу II Порядку № 608 службове розслідування може призначатися у разі:

невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду;

невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань;

неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті;

дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця;

втрати або викрадення зброї чи боєприпасів;

порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки;

недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів;

внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення;

повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення;

скоєння військовослужбовцем під час виконання обов`язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи.

Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

Службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння) (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 608).

Рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Інші посадові (службові) особи у разі необхідності звертаються за підпорядкованістю з клопотанням про призначення службового розслідування (пункт 1 розділу ІІІ Порядку № 608).

Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Порядку № 608 службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.

Особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування (пункт 8 розділу ІІІ Порядку).

Службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць. Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців (пункт 13 розділу ІІІ Порядку № 608).

За результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини (пункт 1 розділу V Порядку № 608).

За змістом пунктів 5, 6 розділу V Порядку № 608 акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування.

Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

Відповідно до пункту 6 розділу VI Порядку № 608 якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини (начальник) письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Суд встановив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 12 грудня 2024 року № 594-АД «Про призначення службового розслідування» вирішено провести службове розслідування стосовно факту можливого невиконання або неналежного виконання військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 службових обов`язків, що призвело до втрати або можливого привласнення військового майна військової частини НОМЕР_1 (пункт 1).

Суд наголошує, що вказане службове розслідування призначене відповідачем-1 за передбаченими законодавством підставами для його призначення, визначеними Порядком № 608. Доказів протилежного позивачем не надано.

За результатами проведеного службового розслідування 08 січня 2025 року складено Акт службового розслідування, який підписаний заступником командира 2 піхотної роти психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 молодшим лейтенантом ОСОБА_6 та затверджений командиром військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_7 08 січня 2025 року.

В Акті службового розслідування від 08 січня 2025 року зазначено, які саме неправомірні дії позивача свідчать про порушення ним законодавства та дисципліни, причинний зв`язок між такими діями та подією, що трапилася, а також причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення.

Суд зазначає, що акт службового розслідування - це документ, який складається за результатами службового розслідування, містить правову оцінку виявлених фактів та обставин, дій чи бездіяльності осіб рядового і начальницького складу, висновки та пропозиції.

Тобто, за своєю правовою природою акт службового розслідування є службовим документом, який фіксує факт проведення службового розслідування і є носієм доказової інформації про обставини, що стали підставами для його призначення.

Акти службового розслідування не породжують обов`язкових юридичних наслідків. Зафіксовані в результаті службового розслідування обставини можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень суб`єкта владних повноважень, в основу яких покладені зазначені в ньому висновки. Отже, акт за результатами службового розслідування є лише носієм певної інформації. Водночас обов`язковою ознакою рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 листопада 2019 року у справі № 808/965/17, від 10 лютого 2021 року у справі № 640/9600/20, від 28 квітня 2022 року у справі № 240/10485/19.

Так, 08 січня 2025 року командир військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_8 видав наказ № 3-ОД «Про результати службового розслідування для встановлення фактів можливого невиконання або неналежного виконання військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 службових обов`язків».

Тобто, зазначеним наказом відповідач фактично затвердив результати службового розслідування, викладені в Акті службового розслідування від 08 січня 2025 року.

Позивач оскаржує пункт 2 цього наказу, яким вирішено вважати встановленим, що в результаті здійснення неналежного ведення обліку військового майна з боку начальників служби ракетно-артилерійського озброєння капітана ОСОБА_9 та служби забезпечення засобами ближнього бою та технічними засобами розвідки логістики піхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_10 , яке виражається у недбалому ставленні до військової служби, а також відсутність будь-якої документації, накладних (вимог) та актів приймання-передачі, котрі вказують на передачу отриманого майна військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 до складу служби РАО або ЗЗББ та ТЗР військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_2 , майстер-сержантом ОСОБА_11 , капітаном ОСОБА_12 , капітаном ОСОБА_13 , капітаном ОСОБА_14 , сержантом ОСОБА_15 , майором ОСОБА_16 , капітаном ОСОБА_17 , старшим лейтенантом ОСОБА_18 , старшим лейтенантом ОСОБА_19 , призвело до втрати військового майна військової частини НОМЕР_1 , відповідальність за яке передбачено ч. 4 ст. 425 КК України.

Однак, спірним наказом позивача не притягнуто до дисциплінарної, адміністративної чи матеріальної відповідальності.

Так, резолютивна частина цього наказу не підтверджує/спростовує законність/незаконність поведінки позивача, не встановлює розмір шкоди, завданої його поведінкою, не містить пропозицій про притягнення позивача до дисциплінарної, адміністративної чи матеріальної відповідальності.

Тож, оскаржуваний наказ, зокрема пункт 2 цього наказу, ніяк не порушує права, свободи чи інтереси позивача та не покладає на нього жодних обов`язків.

Натомість пунктом 3 оскаржуваного наказу покладено на заступника командира 2 піхотної роти з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 обов`язок надіслати матеріали результатів службового розслідування до Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону для процесуального реагування та прийняття відповідного рішення.

Тобто, спірний наказ виданий відповідачем-1 на виконання положень Дисциплінарного статуту (стаття 45) та Порядку № 608 (пункт 6 розділу VI Порядку № 608) щодо прямого обов`язку командира, у разі виявлення ознак кримінального правопорушення, зокрема під час службового розслідування, повідомити про це орган досудового розслідування.

Отже, суд резюмує, що оскаржуваний наказ виданий відповідачем-1 за результатами службового розслідування та для затвердження його результатів, сам собою цей наказ не створює безпосередньо для позивача будь-яких правових наслідків (не порушує права, свободи чи інтереси позивача та не покладає на нього жодних обов`язків), а є фактично формою повідомлення командиром військової частини органу досудового розслідування про виявлення у діях окремих військовослужбовців військової частини ознак кримінального правопорушення для процесуального реагування та ухвалення відповідного рішення за наслідками цього.

Водночас суд у межах цієї справи не має права оцінювати наявність або відсутність ознак кримінального правопорушення у діях позивача. Адже вчинення особою кримінального правопорушення встановлюється у судовому рішенні, постановленому в порядку кримінального судочинства. Відповідно до частини першої статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічні норми містить стаття 2 Кримінального кодексу України. Презумпція невинуватості особи передбачає, що вина особи у вчиненні кримінального правопорушення повинна бути доведена в законному порядку і встановлена саме обвинувальним вироком суду.

Покликання позивача на те, що саме пункт 2 оскаржуваного наказу став підставою для подальшого притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності суд відхиляє, оскільки в матеріалах справи відсутні докази притягнення позивача до матеріальної відповідальності на підставі пункту 2 спірного наказу, а сам пункт 2 цього наказу не містить пропозиції щодо притягнення позивача до матеріальної відповідальності, про що вже зазначено вище.

Своєю чергою, покликання відповідача-1 на те, що 19 червня 2025 року набрав законної сили вирок Яворівського районного суду Львівської області від 19 травня 2025 року у справі № 944/1103/25 (кримінальне провадження № 4202414241000180 від 05 вересня 2024 року), яким затверджено угоду про визнання винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 425 КК України, ОСОБА_4 та задоволено позов до нього про відшкодування збитків у сумі 357376,00 грн суд відхиляє, оскільки вказаний вирок стосується ОСОБА_4 , а не позивача, та жодного стосунку до розглядуваного спору не має.

У аспекті спірних правовідносин суд відзначає, що у рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп вказано, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Водночас обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Тому судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага. Позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними дій (бездіяльності), рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушення його прав та інтересів цими діями (бездіяльністю), рішеннями суб`єкта владних повноважень. Водночас порушення вимог закону діями (бездіяльністю) чи рішеннями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою для визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями (бездіяльністю) чи рішеннями з боку суб`єкта владних повноважень, зокрема наявність в особи, яка звернулася із позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відповідно до висновку, сформованого у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З огляду на зазначене, суд вирішуючи спір, повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З наведеного випливає, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи відбулося порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії, бездіяльність чи рішення суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Відсутність у позивача прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних діянь/прийняттям рішення не породжує для нього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються під час розгляду справи по суті і є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 712/3842/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 500/477/15-а.

Отже, оскільки під час розгляду справи суд встановив, що оскаржуваний пункт 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08 січня 2025 року № 3-ОД «Про результати службового розслідування для встановлення фактів можливого невиконання або неналежного виконання військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 службових обов`язків» ніяк не порушує права, свободи чи інтереси позивача та не покладає на нього жодних обов`язків, то в задоволенні позову про визнання його протиправним та скасування належить відмовити повністю.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

Зважаючи на висновок суду про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, а також ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ) про визнання протиправним та скасування наказу в частині – відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 02 березня 2026 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна