Рішення від 01 березня 2026 р. у справі №380/16628/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2026 рокусправа № 380/16628/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.03.2025 № 913190146493 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про державну службу”;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу”, з урахуванням п.п. 10, 12 Закону України від 10.12.2015 № 889 “Про державну службу” на підставі довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за № 175-13-01-10 від 23.12.2024 та про інші складові заробітної плати для призначення пенсії №176-13-01-10-21 від 23.12.2024, з часу звернення за призначенням такої пенсії, тобто з 11.02.2025.

Ухвалою від 18.08.2025 суддя відкрила спрощене провадження в адміністративній справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як отримувач пенсії по інвалідності ІІ група загального захворювання. 06.08.2008 позивачці призначена пенсію по інвалідності ІІ групи загальне захворювання у відповідності до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та підставі заяви позивачки від 18.04.2011 її переведено з пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058 на пенсію по інвалідності згідно з Законом України «Про державну службу». Однак з 01.01.2017 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області було прийнято рішення про переведення позивача з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» на пенсію по інвалідності згідно з Законом № 1058.

Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про переведення її на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» та здійснення перерахунку її пенсії на підставі довідки про складові заробітної плати для державного службовця. Однак, 20.03.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області прийняло рішення про відмову у перерахунку пенсії № 913190146493, у зв`язку з тим, що призначення (перерахунки) пенсії за віком за нормами Закону № 889 - VІІІ не передбачені та у позивачки відсутні підстави для призначення та переведення на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».

Представник відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, подав відзив на позовну заяву від 27.08.2025 (вх. № 69418), у якому зазначає, що за результатами опрацювання заяви ОСОБА_1 було винесено рішення від 23.12.2024 № 913190146493 та рішення від 20.03.2025 № 913190146493 (після повторного перегляду заяви) про відмову в переведенні на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ. Вказує, що, пенсії по інвалідності та в разі втрати годувальника, а також за віком особам, які не мають права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, призначаються за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як передбачено статтею 90 Закону № 889 - VІІІ. Таким чином, право на перехід на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» відсутнє, оскільки пенсія по інвалідності за нормами Закону № 889 -VІІІ не передбачена. А отже, для врахування довідок про заробітну плату від 23.12.2024 №175-13-01-10-21 та №176-13-01-10-21 відсутні правові підстави. Просить відмовити у задоволенні позову.

Позивач подала відповідь на відзив від 01.09.2025 (вх. №70320), у якій зазначає, що лише при переведенні з одного виду пенсії на інший можуть застосовуватись норми частини третьої статті 45 Закону № 1058-ІV щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Також зазначені висновки позивача узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України, який у постанові від 29.11.2016 у справі № 133/476/15-а (№21-6331а15) обґрунтовано зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-ІV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону № 1058- ІV.

Представник відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, подав відзив на позовну заяву від 08.09.2025 (вх. № 71936), у якому зазначає, що пенсії по інвалідності та в разі втрати годувальника, а також за віком особам, які не мають права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, призначаються за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як передбачено статтею 90 Закону № 889-VIII. Таким чином, право на перехід на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» відсутнє, оскільки пенсія по інвалідності за нормами Закону № 889-VIII не передбачена. Просить відмовити у задоволенні позову.

Позивач подала відповідь на відзив від 17.09.2025 (вх. № 74435), у якій зазначає, що ГУПФУ в Донецькій області залишив поза увагою той факт, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФ України у Львівській області та з 01.10.2017 отримує пенсію по інвалідності (2 гр. загальне захворювання) відповідно до Закону № 1058-IV. При цьому, нормами ч. 9 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ для одержання пенсії державних службовців не передбачено вимог щодо наявності відповідного віку. Отже, оскільки на момент звернення із заявою позивач мала статус особи, що визнана особою з інвалідністю II групи, відповідач-1 відмовляючи в переході з пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058- IV на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" з підстав відсутності необхідного віку діяв протиправно. Посилання представника ГУ ПФУ у Львівській області на правові висновки, зроблені Верховним Судом під час розгляду аналогічних (подібних) справ вважає недоречними.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 з 06.08.2008 призначена пенсія по інвалідності, як особі з інвалідністю II групи від загального захворювання, відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058- IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Згідно з заявою від 18.04.2011 ОСОБА_1 переведена з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” на пенсію по інвалідності згідно із Законом України “Про державну службу”.

З 01.10.2017 ОСОБА_1 переведена на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

ОСОБА_1 11.02.2025 звернулася з заявою щодо переведення з пенсії по інвалідності відповідно Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” на пенсію за віком відповідно Закону України “Про державну службу” № 889-VIII від 10.12.2015.

За принципом екстериторіальності документи позивачки розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.03.2025 № 913190146493 позивачу відмовлено в перерахунку пенсії.

У рішенні, зокрема, вказано, що ОСОБА_1 отримувала пенсію по інвалідності згідно із Законом України “Про державну службу” з 18.04.2011-01.10.2017, а з 01.10.2017 перейшла на пенсію по-інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Законом України № 889-VIII «Про державну службу» не передбачено право на призначення пенсії по інвалідності державним службовцям, тому були відсутні підстави для проведення перерахунку перехід з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу». Прийнято рішення відмовити гр. ОСОБА_1 в перерахунку пенсії перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу”, мотивуючи відсутністю пенсійного віку, так як на дату звернення заявниця не досягла пенсійного віку. Вік заявниці на дату звернення становив 59 років і 6 місяців.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулася до суду за захистом своїх порушених прав.

Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках передбачених законом.

Закон України “Про державну службу” регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України “Про державну службу” від 16.12.1993 № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Таким чином, до 01.05.2016 право на пенсію державного службовця мали особи, які:

- досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж;

- мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після набрання чинності Законом України “Про державну службу” № 889-VIII-01.05.2016, відповідно до статті 90 Закону України “Про державну службу” пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Разом з тим, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про державну службу” № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Законом України “Про державну службу” № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Отже, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-VIІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст. 37 Закону № 3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства, суд висновує, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Порядок призначення такої пенсії затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622 “Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб” (далі - Порядок № 622), яка застосовується з 01.05.2016.

Відповідно до п. 2 Порядку № 622 згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 889-VІІІ на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ мають право особи, які на день набрання чинності Законом № 889-VІІІ:

- мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України;

- займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Загону та актами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п. 3 Порядку № 622, право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, з урахуванням стажу державної служби, передбаченого пунктом 2 цього Порядку, якщо до набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII “Про державну службу” не призначалася пенсія відповідно до Закону, мають, зокрема жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Суд зазначає, що вказаний Порядок № 622 є чинним, не визнавався неконституційним та не скасовувався.

Отже, з огляду на викладене вище, право на призначення пенсії державного службовця в межах дії Закону № 889-VІІІ мають особи, які не отримували пенсію відповідно до Закону № 3723-XII.

Зі змісту рішення відповідача від 20.03.2025 № 913190146493, підставою для відмови у переведенні на інший вид пенсії є те, що ОСОБА_1 отримувала пенсію відповідно до Закону України “Про державну службу” № 3723-XII від 16.12.1993 по 01.10.2017.

Суд встановив та не заперечується позивачем, що позивачці була призначена пенсія відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, яку вона отримувала до переведення на пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV (до 01.10.2017).

Тому, оскільки ОСОБА_1 до набрання чинності Законом № 889-VIII призначалася пенсія відповідно до Закону № 3723-XII, права на повторне призначення пенсії відповідно до вказаного Закону позивач не має.

Наведене вище також узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 523/9208/17.

Суд погоджується з доводами відповідача, що приписи пунктів 10-12 розділу XI Закону № 889-VІІІ на спірні у справі правовідносини не поширюються, позаяк позивачем уже було використано право на призначення пенсії за нормами ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, а перерахунку пенсії не передбачено.

З огляду на зазначене, оскаржене рішення є правомірним, оскільки у відповідача відсутні правові підстави для повторного призначення пенсії позивачу відповідно до вищезазначеного Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ.

Таким чином, відсутні підстави для зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу”, з урахуванням п.п. 10, 12 Закону України від 10.12.2015 № 889 “Про державну службу” на підставі довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за № 175-13-01-10 від 23.12.2024 та про інші складові заробітної плати для призначення пенсії №176-13-01-10-21 від 23.12.2024, з часу звернення за призначенням такої пенсії (11.02.2025).

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування наявності в діях позивача ознак неправомірності, а отже і правомірності вчинених ним дій та прийняття оскарженого рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 02.03.2026.

Суддя Кедик М.В.