Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №380/23906/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2026 рокусправа № 380/23906/25

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини № НОМЕР_1 щодо не розгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 06.11.2025 року про звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами;

- зобов`язати Військову частину № НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 06.11.2025 року про звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами та прийняти рішення за наслідком такого розгляду з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив військову службу у лавах Збройних Сил України. Його матір, ОСОБА_2 , згідно з медичними документами, є особою з інвалідністю I групи та, відповідно до офіційного висновку медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду. Позивач наголошує, що він є єдиною особою, яка зобов`язана та спроможна здійснювати такий догляд за матір`ю. З метою реалізації свого права на звільнення, 06.11.2025 року позивач подав на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Позивач стверджує, що відповідач у встановлений законом строк рапорт по суті не розглянув, письмової відповіді про результати розгляду або наказ про звільнення не надав, що позивач кваліфікує як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень. На переконання позивача, ігнорування його звернення порушує його права та законні інтереси, а також позбавляє можливості забезпечити належний догляд непрацездатній матері.

Ухвалою від 12.12.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач надав суду відзив на позову заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Свою позицію Військова частина НОМЕР_1 обґрунтовує тим, що рапорт позивача зареєстрований у частині за Вх. № 5508 лише 17.11.2025 року. За наслідками його опрацювання командуванням прийнято рішення про відмову у звільненні, про що складено письмову відповідь від 19.11.2025 року за Вих. № 21183. Підставою для відмови стало те, що до рапорту позивачем долучені незавірені копії документів, а також відсутній акт обстеження сімейного стану військовослужбовця, що є обов`язковим згідно з Інструкцією № 170 для підтвердження факту відсутності інших осіб, здатних здійснювати догляд.

Крім того, відповідач акцентує увагу суду на тому, що станом на час розгляду справи позивач ОСОБА_1 вже не перебуває у підпорядкуванні командира Військової частини НОМЕР_1 . Згідно з матеріалами справи, 05.12.2025 року позивача виключено зі списків особового складу частини у зв`язку з його переміщенням для подальшого проходження служби до іншої військової частини — НОМЕР_2 . З огляду на це, відповідач вважає, що повторний розгляд рапорту вже не належить до його компетенції, а задоволення позовних вимог жодним чином не призведе до ефективного відновлення прав позивача, оскільки останній вибув з підпорядкування частини.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавш всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінив докази у їх сукупності та

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 .

06 листопада 2025 року позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі — Закон № 2232-ХІІ).

В обґрунтування рапорту позивач послався на необхідність здійснення постійного стороннього догляду за своєю матір`ю — ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю І групи безстроково та за висновком медико-соціальної експертної комісії (далі — МСЕК) потребує постійного стороннього догляду.

До рапорту позивачем долучено: копію пенсійного посвідчення матері, копію довідки до акту огляду МСЕК від 29.11.2023 року про встановлення І групи інвалідності безстроково, а також нотаріально засвідчену заяву матері про обрання позивача особою, яка здійснюватиме за нею постійний догляд.

Вказаний рапорт зареєстрований відповідачем 17 листопада 2025 року за Вх. № 5508. За результатами опрацювання рапорту, 19 листопада 2025 року відповідач склав відповідь за Вих. № 21183, якою позивачу відмовлено у задоволенні рапорту.

Підставами для відмови стали: (1) подання незасвідчених у встановленому порядку копій документів; (2) відсутність акту обстеження сімейного стану військовослужбовця, складеного за участю керівника відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі — ТЦК та СП).

05 грудня 2025 року позивач виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та переміщений для подальшого проходження служби до іншої військової частини — НОМЕР_2 .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, перевіряючи законність дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ця конституційна норма є фундаментом адміністративно-правового контролю за діяльністю суб`єктів владних повноважень і не допускає жодних проявів свавілля з їхнього боку.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України суд перевіряє рішення, дії та бездіяльність суб`єктів владних повноважень на предмет їх відповідності таким критеріям: прийняття на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтованість з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонність; добросовісність; розсудливість; пропорційність; своєчасність. Перевірка судом відповідності рішень суб`єкта владних повноважень наведеним критеріям є обов`язком адміністративного суду у кожній справі цієї категорії.

Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 підкреслив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою — реальною можливістю на підставі повноважень, встановлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.

Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає у неухваленні рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно потрібними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Бездіяльність є триваючою пасивною поведінкою суб`єкта, що виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити.

Водночас суд констатує, що позиція позивача про «нерозгляд рапорту по суті» спростовується матеріалами справи. Встановлено: рапорт позивача зареєстровано 17.11.2025 за Вх. № 5508; вже 19.11.2025 — тобто протягом двох днів — відповідач склав вихідний документ за Вих. № 21183 із вмотивованою відмовою у задоволенні рапорту та зазначенням конкретних підстав. Розгляд рапорту по суті відбувся в межах установленого Інструкцією № 170 десятиденного строку.

Таким чином, факту бездіяльності відповідача судом не встановлено: рапорт позивача розглянуто по суті та прийнято рішення у встановленому порядку. Позовна вимога в частині визнання бездіяльності протиправною суперечить фактичним обставинам справи.

Водночас суд звертає увагу, що письмова відповідь за Вих. № 21183 від 19.11.2025 позивачу вручена не була у зв`язку з його переведенням до ВЧ НОМЕР_2 05.12.2025. Проте невручення відповіді не утворює самостійного складу протиправної бездіяльності в межах заявлених вимог, адже: (а) рішення по суті прийнято своєчасно; (б) неможливість вручення зумовлена об`єктивними обставинами — виключенням позивача зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 раніше за дату судового звернення.

Відповідно до частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (з урахуванням редакції, чинної на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять службову за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК.

Наведена норма містить умову - для виникнення права на звільнення необхідно довести не лише факт інвалідності батьків та потребу в постійному догляді, а й відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, спроможних здійснювати такий догляд. Відповідно до статей 172, 202, 266 Сімейного кодексу України обов`язок по утриманню та догляду за непрацездатними батьками покладається на всіх повнолітніх дітей. Нотаріально посвідчена заява матері позивача про «обрання» ним як особи для здійснення догляду є лише волевиявленням приватної особи і сама по собі не підтверджує відсутності інших осіб, зобов`язаних законом здійснювати такий догляд.

Механізм документального підтвердження підстав для звільнення визначено підпунктом 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 (далі — Інструкція № 170).

Відповідно до цієї норми до рапорту обов`язково додається, зокрема, Акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затверджений керівником ТЦК та СП за задекларованим або зареєстрованим місцем проживання особи, за якою здійснюється догляд.

Правове значення Акта обстеження сімейного стану є визначальним у цій категорії справ. Він є єдиним офіційним документом, складеним уповноваженим державним органом (ТЦК та СП) за результатами фактичної перевірки обставин — складу сім`ї, наявності або відсутності інших осіб, спроможних забезпечити догляд. Саме цей документ надає можливість перевірити умову для звільнення і є обов`язковим для ухвалення законного та обґрунтованого рішення командиром військової частини.

Крім того, копії документів, долучені позивачем до рапорту (довідка МСЕК, пенсійне посвідчення), не були засвідчені в установленому законом порядку — шляхом подання оригіналів для звірки командиру або нотаріального засвідчення. Відповідно до пункту 14.30 Інструкції № 170 до рапорту долучаються документи, що підтверджують право на звільнення, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку. Незасвідчені копії не мають належного доказового значення для прийняття рішення, що тягне юридично значимі наслідки у кадровій сфері.

На підставі наведеного суд дійшов висновку, що командир Військової частини НОМЕР_1 при відмові у задоволенні рапорту діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Відмова ґрунтується на конкретних, передбачених Інструкцією № 170 підставах і є законною та обґрунтованою.

Відповідно до абзацу другого пункту 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі — Положення № 1153/2008), звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду здійснюється командирами тих військових частин, у підпорядкуванні яких такі особи перебувають на день видання наказу. Накази про звільнення оголошуються командирами (начальниками) тих військових частин (абзац 3 пункту 241 Положення № 1153/2008).

Встановлено, що станом на дату ухвалення цього рішення позивач не перебуває у підпорядкуванні Військової частини НОМЕР_1 . Він виключений зі списків особового складу цієї частини та переміщений до ВЧ НОМЕР_2 ще 05.12.2025. Відтак командир ВЧ НОМЕР_1 юридично позбавлений будь-яких повноважень щодо прийняття кадрових рішень стосовно позивача — видання наказів по особовому складу ВЧ НОМЕР_2 .

Відновлення права позивача на звільнення (за умови наявності законних підстав та подання повного пакету документів, включаючи Акт обстеження сімейного стану від ТЦК та СП) має здійснюватись виключно за актуальним місцем проходження служби — шляхом звернення до командира Військової частини НОМЕР_2 у встановленому законодавством порядку.

За таких обставин позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Проте, оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, судові витрати, понесені позивачем у вигляді сплаченого судового збору, поверненню або стягненню з відповідача не підлягають та покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 14, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд —

у х в а л и в :

1. В позові ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії — відмовити повністю.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 27 лютого 2026 року.

Суддя Коморний О.І.