Рішення від 01 березня 2026 р. у справі №461/9299/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2026 рокусправа № 461/9299/25

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої пенсії за період з 01.12.2019 по 07.10.2025, згідно довідки про розмір грошового забезпечення №22/6-2864 від 24.06.2021 та за період з 01.07.2021 по 07.10.2025 через невиплачену доплату у розмірі 2000,00 грн на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 (далі -постанова №713);

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої пенсії за період з 01.12.2019 по 07.10.2025 та за період з 01.07.2021 по 07.10.2025 через невиплачену доплату у розмірі 2000,00 грн на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що він є пенсіонером органів внутрішніх справ України та з 2011 року отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Позивач вказує, що на виконання попередніх рішень Львівського окружного адміністративного суду, а саме: від 24.02.2022 у справі № 380/19321/21 (щодо перерахунку пенсії на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення від 24.06.2021 № 22/6-2864) та від 22.03.2023 у справі № 380/2285/23 (щодо нарахування щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713), відповідач здійснив відповідні перерахунки його пенсійних виплат. Однак, попри проведені нарахування, фактична виплата сум заборгованості за минулі періоди відповідачем до цього часу так і не здійснена.

Вважаючи, що тривала невиплата нарахованих сум призводить до знецінення його грошових доходів під впливом інфляційних процесів, 18.09.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії. Листом від 02.10.2025 № 21313-23290/С-54/8-1300/25 відповідач відмовив у виплаті такої компенсації, пославшись на відсутність законних підстав.

Позивач вважає таку відмову та подальшу бездіяльність пенсійного органу абсолютно протиправними. Свою позицію він підкріплює посиланнями на практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 24.10.2024 у справі «Шемет проти України»), висновки Конституційного Суду України (рішення від 15.10.2013 № 9-рп/2013) та актуальну практику судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (постанова від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20). Позивач переконаний, що право на компенсацію виникає об`єктивно внаслідок самого факту затримки виплати понад один місяць, незалежно від того, чи була фактично виплачена основна сума заборгованості на момент звернення. На його думку, має місце триваюче правопорушення у вигляді невиплати належних йому сум, що дає йому право вимагати нарахування компенсації вже зараз.

Не погоджуючись із доводами позивача, представник Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Свою правову позицію відповідач обґрунтовує тим, що судові рішення у справах № 380/19321/21 та № 380/2285/23 виконані пенсійним органом у повному обсязі в межах наданих йому повноважень: відповідні перерахунки проведено, доплати нараховано та невідкладно включено до електронної підсистеми «Реєстр судових рішень» Інтегрованої комплексної інформаційної системи (ІКІС) ПФУ для подальшого фінансування.

Відповідач наголошує, що виплата цих сум заборгованості здійснюється виключно за рахунок цільових коштів Державного бюджету України в межах відповідних бюджетних асигнувань. Механізм та порядок такої виплати чітко регламентований постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821.

Щодо суті заявлених позовних вимог (стягнення компенсації), відповідач категорично заперечує їх обґрунтованість на даному етапі, посилаючись на пряму норму статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (Закон № 2050-III). Відповідно до приписів цього Закону, виплата суми компенсації провадиться виключно у тому ж місяці, у якому здійснюється фактична виплата основної суми заборгованості. Оскільки станом на день звернення позивача до суду основна сума заборгованості з пенсії йому ще не виплачена (перебуває в черзі на фінансування), об`єктивні та правові підстави для математичного розрахунку, нарахування та виплати компенсації на даний час відсутні. З огляду на це, відповідач вважає позовні вимоги передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.

Первинно позовна заява подана до Галицького районного суду м. Львова. Проте, ухвалою цього суду від 14 листопада 2025 року адміністративну справу було передано за підсудністю до Львівського окружного адміністративного суду.

Після надходження матеріалів справи та автоматизованого розподілу, ухвалою від 15 грудня 2025 року адміністративну справу прийнято до провадження. Враховуючи категорію спору, характер спірних правовідносин та обсяг доказів, судом вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами. Вказаною ухвалою сторонам встановлено відповідні процесуальні строки для реалізації їхніх прав на подання заяв по суті справи (відзиву, відповіді на відзив, заперечень).

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є пенсіонером органів внутрішніх справ, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та з 01.03.2011 отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Судом встановлено, що позивач неодноразово звертався до суду за захистом своїх порушених прав щодо розміру пенсійного забезпечення.

Так, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.02.2022 у справі № 380/19321/21, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 було задоволено частково: визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Львівській області щодо відмови в проведенні перерахунку та зобов`язано пенсійний орган з 01.12.2019 здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення від 24.06.2021 № 22/6-2864 (з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення) із виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумами.

Як встановлено з розрахунків пенсійного органу та скриншотів із підсистеми «Реєстр судових рішень» (доданих відповідачем до відзиву), на виконання вказаного судового рішення відповідач провів відповідний перерахунок. Сума заборгованості (доплати) за період з 01.12.2019 по липень 2022 року склала 165 219,48 грн. Вказане судове рішення обліковується в системі ПФУ зі статусом очікування виділення фінансування з Державного бюджету.

Надалі, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.03.2023 у справі № 380/2285/23, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено повністю: зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області провести нарахування та виплату позивачу з 01.07.2021 щомісячної доплати до пенсії в сумі 2000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання цього судового рішення відповідач також здійснив відповідні нарахування. Сума заборгованості (доплати) за період з 01.07.2021 по травень 2023 року склала 46 000,00 грн. Ця сума також обліковується у відповідному реєстрі боргових зобов`язань ПФУ.

Судом встановлено та не заперечується жодною зі сторін, що фактична виплата вказаних сум заборгованості (165 219,48 грн та 46 000,00 грн) станом на час розгляду даної адміністративної справи позивачу не здійснена, кошти на його рахунок не надходили.

Зважаючи на тривалу затримку виплати коштів, 18 вересня 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходу за несвоєчасний розрахунок пенсійного забезпечення згідно з рішеннями судів у справах № 380/19321/21 та № 380/2285/23.

За результатами розгляду вказаної заяви, листом від 02 жовтня 2025 року № 21313-23290/С-54/8-1300/25 територіальний орган Пенсійного фонду України повідомив позивача про відсутність законних підстав для нарахування та виплати компенсації.

Свою відмову відповідач мотивував тим, що згідно із Законом № 2050-III компенсація проводиться у випадку порушення строків виплати нарахованих доходів, однак виключно в момент погашення (фактичної виплати) основної суми такої заборгованості. Оскільки доплата за судовими рішеннями ще не виплачена, нарахування компенсації наразі неможливе.

Вважаючи таку відмову суб`єкта владних повноважень протиправною бездіяльністю та переконаний, що компенсація підлягає нарахуванню незалежно від факту виплати основного боргу, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у контексті встановлених фактичних обставин, суд керується наступним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, спеціально та вичерпно врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі — Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі — Порядок № 159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Статтею 3 Закону № 2050-III визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

При цьому, визначальною та ключовою для вирішення даного спору є норма статті 4 Закону № 2050-III, згідно з якою виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Аналогічні приписи містяться у пункті 5 Порядку № 159, яким встановлено, що сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Системний та логічний аналіз вказаних норм свідчить про те, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є послідовне дотримання трьох обов`язкових умов:

1. нарахування належних доходів (пенсії);

2. порушення встановлених строків їх виплати (затримка на один і більше місяців);

3. фактична виплата нарахованих доходів (заборгованості).

Тобто, законодавець прямо, недвозначно та імперативно пов`язує момент виникнення у суб`єкта владних повноважень обов`язку нарахувати та виплатити компенсацію із моментом фактичної виплати основної суми боргу. З точки зору математичного алгоритму, розрахунок суми компенсації здійснюється з урахуванням зведеного індексу інфляції за весь період невиплати (від місяця, наступного за місяцем нарахування, до місяця, що передує місяцю фактичної виплати).

Доки основна сума заборгованості не виплачена, розрахувати кінцеву суму компенсації об`єктивно неможливо, оскільки залишається невідомим кінцевий період затримки та індекси інфляції у майбутніх місяцях.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, суми заборгованості з пенсійних виплат (165 219,48 грн та 46 000,00 грн), нараховані позивачу на виконання рішень Львівського окружного адміністративного суду у справах № 380/19321/21 та № 380/2285/23, станом на день звернення до суду із цим позовом (та на день його розгляду) фактично не виплачені.

Вказані кошти обліковуються у підсистемі «Реєстр судових рішень» і очікують фінансування з Державного бюджету України в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821.

Відтак, оскільки виплата заборгованості з пенсії позивачу ще не відбулася, не настав той юридичний факт (місяць фактичної виплати заборгованості), з яким приписи Закону № 2050-III та Порядку № 159 пов`язують обов`язок пенсійного органу здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів.

Оцінюючи доводи позивача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин висновків, викладених у постанові судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, суд зазначає наступне.

Позивач помилково та вибірково трактує висновки Верховного Суду.

Навпаки, у пункті 29 згаданої постанови від 02.04.2024 Верховний Суд чітко сформулював правову позицію, що умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, а виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості. Отже, судова палата підтвердила правило щодо нерозривного зв`язку між фактом виплати боргу та виникненням підстав для виплати компенсації.

Загалом цей правовий висновок щодо передчасності вимог про компенсацію до виплати основного боргу є сталим та багаторазово підтвердженим у практиці Верховного Суду .

Щодо посилань позивача на рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013, суд зазначає, що вказане рішення стосується відсутності строків позовної давності (обмежень у часі) для звернення до суду з вимогами про стягнення компенсації та індексації заробітної плати, однак воно жодним чином не скасовує матеріально-правових умов, визначених Законом № 2050-III (зокрема, щодо необхідності передуючої виплати основної заборгованості).

Посилання позивача на рішення Європейського суду з прав людини від 24.10.2024 у справі «Шемет проти України» (№ 17019/15) також не спростовують передчасність його позову. ЄСПЛ у своїх рішеннях дійсно захищає право особи на мирне володіння майном (яким є визнана судом заборгованість) та право на компенсацію за тривале невиконання судового рішення.

Водночас, національне законодавство України передбачає чіткий процедурний механізм реалізації цього права: нарахування та виплата компенсації здійснюються одночасно з погашенням боргу.

Суд не може підміняти собою законодавчий орган та змінювати встановлений Законом алгоритм дій. Звернення до суду на захист ще не порушеного права (права на компенсацію, строк нарахування якої ще не настав) суперечить завданням адміністративного судочинства.

Щодо тверджень позивача про триваюче правопорушення, суд зауважує, що невиплата доплати до пенсії за попередніми судовими рішеннями дійсно є триваючим фактом невиконання зобов`язань державою.

Однак, право позивача на отримання компенсації втрати частини доходів відповідачем не заперечується і не скасовується в принципі. Це право буде реалізоване, але виключно у порядку та у строки, визначені спеціальним законом (Законом № 2050-III) — тобто одночасно з виплатою основної суми боргу.

Відмова пенсійного органу (лист від 02.10.2025) у нарахуванні компенсації на даному етапі (до погашення боргу) ґрунтується на законі, а тому не є протиправною бездіяльністю.

Суд наголошує, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав, свобод та інтересів особи. Суд не може ухвалювати рішення на майбутнє, зобов`язуючи суб`єкта владних повноважень вчинити дії, строк для яких за законом ще не настав.

За таких обставин, зважаючи на те, що на момент розгляду справи виплата основної заборгованості за рішеннями суду не здійснена, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити компенсацію є передчасними. Відповідач, відмовляючи позивачу листом від 02.10.2025, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

Отже, у задоволенні позову слід відмовити повністю з підстав його передчасності.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із такого.

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. У разі відмови у задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони, за якою не ухвалено рішення.

Як вбачається з матеріалів справи та змісту позовної заяви, позивач просив звільнити його від сплати судового збору на підставі пунктів 1 та 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» (як учасника бойових дій та у зв`язку з тим, що спір стосується вимог, похідних від невиплати заробітної плати/грошового забезпечення).

З огляду на те, що позивач правомірно скористався пільгою та був звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду, а за наслідками розгляду справи суд дійшов висновку про повну відмову у задоволенні його позовних вимог, підстави для стягнення будь-яких судових витрат з відповідача відсутні.

Доказів понесення сторонами інших судових витрат (наприклад, витрат на професійну правничу допомогу) матеріали справи не містять.

Відтак, судові витрати у цій справі розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд —

у х в а л и в :

1. В позові ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській областіта зобов`язання вчинити дії — відмовити повністю.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням положень статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 02 березня 2026 року.

Суддя Коморний О.І.