Рішення від 01 березня 2026 р. у справі №380/23950/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2026 рокусправа № 380/23950/25

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом Головного управління ДПС у Львівській області про стягнення податкового боргу з фізичної особи ОСОБА_1 .

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління ДПС у Львівській області з вимогою стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 до бюджету податковий борг у загальній сумі 12 973 (дванадцять тисяч дев`ятсот сімдесят три) гривні 54 копійки.

В обґрунтування заявлених позовних вимог та необхідності примусового стягнення заборгованості позивач зазначає, що відповідач перебував на податковому обліку як фізична особа-підприємець та був платником єдиного податку. За період його діяльності, а також за результатами проведеної камеральної перевірки своєчасності подання податкової звітності, у відповідача утворився податковий борг. Вказана сума складається з несплачених щомісячних авансових внесків з єдиного податку у розмірі 12 633,54 грн, а також штрафної санкції у розмірі 340,00 грн, нарахованої на підставі податкового повідомлення-рішення форми «ПС» від 21.03.2024 № 11826/13-01-24-11 за неподання декларації. Позивач наголошує, що грошові зобов`язання є узгодженими, однак у добровільному порядку відповідачем не сплачені. З метою забезпечення стягнення боргу податковим органом сформовано та направлено боржнику податкову вимогу форми «Ф» від 06.12.2024 № 0027091-1303-1301. Оскільки вжиті заходи досудового врегулювання не призвели до погашення податкового боргу, позивач звернувся до суду з позовом про його примусове стягнення.

Ухвалою від 15.12.2025 відкрито провадження у адміністративній справі.

Відповідно до приписів статей 12, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Вказаною ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня її вручення для подання відзиву на позовну заяву.

Суд вживав вичерпних заходів для належного та своєчасного повідомлення відповідача про відкриття провадження та розгляд даної справи.

Як підтверджується наявними у матеріалах справи даними трекінгу АТ «Укрпошта» (штрихкод відправлення R067067818587), копія ухвали про відкриття провадження від 15.12.2025 разом із позовною заявою та додатками направлена на адресу реєстрації місця проживання відповідача ( АДРЕСА_1 ).

Поштове відправлення надійшло до відділення зв`язку 27.12.2025, однак не отримано адресатом.

Відповідно до довідки поштового відділення, 09.01.2026 відправлення повернуто суду з відміткою «Повернення Відправнику (закінчення встановленого терміну зберігання)» та фактично повернуто відправнику 12.01.2026.

Оцінюючи вказану обставину, суд керується положеннями частини одинадцятої статті 126 КАС України, згідно з якою розписка про одержання повістки (повістка у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) повертається до адміністративного суду.

Відповідно до пункту 4 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що повернення поштового відправлення з відміткою «за закінченням терміну зберігання» прирівнюється до належного вручення, оскільки суд не може нести відповідальність за нез`явлення особи до поштового відділення для отримання судової кореспонденції. Відтак, суд визнає відповідача таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи.

Відповідач у встановлений судом процесуальний строк відзиву на позовну заяву не подав, про причини неподання відзиву суд не повідомив, жодних заяв чи клопотань на адресу суду не направляв.

Згідно з частиною шостою статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Здійснивши системний аналіз обставин справи, дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, давши належну правову оцінку доказам у їх сукупності, суд

в с т а н о в и в :

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, фізична особа ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності 23.10.2013. На підставі поданої заяви від 25.10.2013 перебував на спрощеній системі оподаткування.

Як встановлено з реєстраційних даних, 15.10.2024 внесено запис про припинення підприємницької діяльності відповідача за власним рішенням. Проте, згідно з обліковими даними контролюючого органу, його стан визначено як «Припинено, але не знято з обліку (ІКП не пусті)», що свідчить про наявність непогашених фінансових зобов`язань перед державою станом на момент припинення діяльності.

Матеріалами справи підтверджується, що заборгованість відповідача у розмірі 12 973,54 грн складається з двох частин.

Основний платіж з єдиного податку у сумі 12 633,54 грн.

З Інтегрованої картки платника (ІКП), відповідач був платником єдиного податку.

Згідно з обліковими даними, відповідачу щомісяця автоматично нараховувалися авансові внески з єдиного податку (зокрема, у 2023 році по 1 340,00 грн, у 2024 році по 1 420,00 грн на місяць). Несплата вказаних щомісячних внесків у період з 20.09.2023 по 20.06.2024 призвела до накопичення основної суми боргу.

Штрафні (фінансові) санкції у сумі 340,00 грн.

З матеріалів справи встанвлено, що 20.02.2024 посадовими особами ГУ ДПС у Львівській області проведено камеральну перевірку своєчасності подання відповідачем податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи-підприємця за 2022 рік.

За результатами перевірки складено Акт № 6045/13-01-24-11/ НОМЕР_1 , яким зафіксовано порушення пп. 49.18.3 п. 49.18 ст. 49 ПК України (несвоєчасне подання звітності).

На підставі даного Акта контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми «ПС» від 21.03.2024 № 11826/13-01-24-11 про застосування штрафу у розмірі 340,00 грн.

Суд дослідив докази вручення вказаного податкового повідомлення-рішення і встановив, що згідно з квитанцією про доставку документів (реєстраційний номер 8312/6/13-01-24-11), воно було доставлено в Електронний кабінет платника податків ОСОБА_1 21.03.2024 о 16:27 відповідно до п. 42.4 ст. 42 ПК України.

Доказів оскарження цього рішення відповідачем суду не надано, відтак воно набуло статусу узгодженого.

У зв`язку з тривалою несплатою узгоджених сум податкових зобов`язань, позивачем було сформовано податкову вимогу форми «Ф» від 06.12.2024 № 0027091-1303-1301 про наявність податкового боргу в сумі 12 973,54 грн. Цю вимогу направлено рекомендованим листом (штрихкод 0900691822205) на адресу боржника.

Згідно з актуальною довідкою ГУ ДПС у Львівській області про податкову заборгованість від 16.10.2025 № 10885/5/13-01-13-03, заборгованість ОСОБА_1 до бюджету станом на 15.10.2025 становить 12 973,54 грн (код класифікації доходів бюджету 18050400 – Єдиний податок з фізичних осіб).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та вирішуючи спір по суті, суд виходить із системного аналізу норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Основоположним принципом, що визначає обов`язки громадян перед державою у фінансовій сфері, є припис статті 67 Конституції України, відповідно до якого кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Суд акцентує, що цей конституційний обов`язок має безумовний, імперативний характер і є фундаментальною основою фінансової стабільності та економічної незалежності держави. Виконання цього обов`язку не може бути поставлене у залежність від будь-яких суб`єктивних обставин чи власного волевиявлення особи, окрім випадків, прямо та недвозначно передбачених чинним законодавством.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, а також компетенція контролюючих органів вичерпно регулюються Податковим кодексом України (далі – ПК України).

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом. Суд зазначає, що податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором, щодо якого на нього покладено обов`язок із його сплати.Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення основної суми боргу у розмірі 12 633,54 грн, суд зазначає наступне. З матеріалів справи достовірно встановлено, що відповідач добровільно обрав спрощену систему оподаткування.

Відповідно до імперативних приписів пункту 295.1 статті 295 ПК України платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця.Тобто, законодавцем чітко визначено, що нарахування авансових внесків для платників єдиного податку здійснюється контролюючим органом на підставі поданої заяви такого платника щодо розміру обраної ставки єдиного податку. При цьому, сплата таких внесків має здійснюватися щомісячно і є безумовним обов`язком платника, який не ставиться в залежність від факту фактичного ведення господарської діяльності у відповідному звітному періоді чи отримання від неї прибутку. Відповідач вказаного законодавчо встановленого обов`язку не виконав, авансові внески своєчасно не сплачував, що призвело до правомірного нарахування контролюючим органом відповідних сум та накопичення боргу в інтегрованій картці платника (ІКП).

Щодо заявленої до стягнення суми штрафної санкції у розмірі 340,00 грн, суд звертає увагу на таке.

За порушення правил подання податкової звітності контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення (ППР) від 21.03.2024.

Відповідно до пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення.

Як підтверджується матеріалами справи, вказане ППР було належним чином доставлене в Електронний кабінет відповідача. Відповідач не скористався своїм правом на його адміністративне або судове оскарження у встановлені законом строки та добровільно визначену суму штрафу не сплатив.

Відтак, відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України, ця сума набула безспірного статусу податкового боргу та підлягає примусовому стягненню.Суд вважає за необхідне особливо наголосити на тому факті, що внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження такої діяльності, та не змінює строків і порядків їх виконання.

Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. У разі припинення підприємницької діяльності фізичної особи, її фінансові та майнові зобов`язання (у тому числі податкові борги перед державою) не списуються і не анулюються, а залишаються за нею як за звичайною фізичною особою. Фізична особа продовжує нести повну майнову відповідальність за борги, що виникли під час здійснення нею підприємницької діяльності. Саме з огляду на це податковий орган правомірно заявив позовні вимоги безпосередньо до фізичної особи ОСОБА_1 .

Досліджуючи дотримання позивачем процедури досудового врегулювання та алгоритму примусового стягнення, суд бере до уваги приписи статті 59 ПК України.

Згідно з вказаними нормами, у разі несплати узгодженої суми грошового зобов`язання контролюючий орган зобов`язаний надіслати платнику податкову вимогу. Матеріалами справи підтверджується, що податкова вимога від 06.12.2024 № 0027091-1303-1301 була правомірно сформована та належним чином направлена на офіційну податкову адресу відповідача.

Механізм та етапи стягнення податкового боргу чітко визначені статтею 95 ПК України.

Відповідно до пункту 95.1 цієї статті контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу шляхом стягнення коштів.

Згідно з пунктом 95.2 ПК України стягнення коштів провадиться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) податкової вимоги. Цей законодавчо встановлений строк, покликаний надати боржнику можливість добровільного погашення боргу, податковим органом був повністю дотриманий.

Після вичерпання заходів досудового врегулювання, реалізуючи свої повноваження, визначені абзацом першим пункту 87.11 статті 87 ПК України, орган стягнення правомірно звернувся до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу з фізичної особи.

У постанові Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі № 120/479/21-а, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу, що добросовісний платник податків, зобов`язаний забезпечити отримання кореспонденції, у разі невиконання цього обов`язку, платник не вправі посилатись на неотримання ним документів, як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних наслідків.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 140/30/20.

Згідно п. 42.2 статті 42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Верховний Суд у постанові від 04 червня 2020 року по справі №826/11455/15 дійшов висновку, що не виконання платником податків обов`язку щодо повідомлення контролюючого органу про зміну податкової адреси позбавляє його можливості посилатися у спорі з контролюючим органом, що документи, правомірності яких стосується спір, не були йому вручені, якщо буде встановлено, що документи були направлені в установленому законом порядку на його податкову адресу, навіть у випадку повернення цих документів підприємством поштового зв`язку через неможливість їх вручення. Такий правовий наслідок висновується з норми п. 42.2 статті 42 ПК України. Однак, цей наслідок не може бути поширений на випадок, коли контролюючий орган володіє достовірною інформацією про зміну платником місця проживання.

З урахуванням того, що у контролюючого органу відсутні відомості щодо зміни податкової адреси відповідача, а матеріалами справи не встановлена будь-яка інша адреса платника податків, направлення податкової вимоги на адресу місця реєстрації відповідача свідчить про дотримання вимог п. 42.2 статті 42 ПК України.

За правилами адміністративного судочинства, визначеними частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Суд констатує, що позивач, як суб`єкт владних повноважень, виконав свій процесуальний обов`язок та надав суду достатні, належні та допустимі докази, які беззаперечно підтверджують факт наявності узгодженого податкового боргу, правильність та арифметичну точність його обчислення, а також повне дотримання законодавчо визначеної процедури, що передує зверненню до суду.

Натомість відповідач продемонстрував повну процесуальну пасивність: не скористався гарантованим правом на подання відзиву, не спростував розрахунків податкового органу, не надав жодних доказів добровільного погашення боргу, розстрочення або наявності інших обставин, які б унеможливлювали його стягнення.

Оцінюючи надані сторонами докази у їх сукупності та взаємозв`язку за своїм внутрішнім переконанням, відповідно до правил статті 90 КАС України, суд приходить до обґрунтованого та переконливого висновку, що заявлені позовні вимоги є законними, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі шляхом ухвалення рішення про примусове стягнення з відповідача до відповідного бюджету податкового боргу у сумі 12 973,54 грн.

Згідно з частиною другою статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Крім того, відповідно до п. 27 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, звільняються від сплати судового збору в частині стягнення сум податкового боргу.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і фактично його не сплачував, а витрат, пов`язаних із залученням свідків чи експертів, у даній справі не понесено, судові витрати розподілу не підлягають і з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до бюджету податковий борг у сумі 12 973 (дванадцять тисяч дев`ятсот сімдесят три) гривні 54 копійки.

3. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст рішення складений 02 березня 2026 року.

Суддя Коморний О.І.