Рішення від 01 березня 2026 р. у справі №160/26562/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2026 рокуСправа №160/26562/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

17.09.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій позивач просить:

- визнати протиправною дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не звільнення мене, ОСОБА_1 , з лав Збройних Сил України на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХII, змінами згідно Закону України від 11.04.2024 Nє3633-IX, а саме: у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення, яким звільнити з лав Збройних Сил України мене, ОСОБА_1 на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХII, змінами згідно Закону України від 11.04.2024 Nє3633-IX, у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 30.08.2022 року ним було укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах рядового складу строком на три роки. 26.08.2025 року позивач звернувся до відповідача з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі абз.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. Листом від 10.09.2025 року відповідачем повідомлено про відмову в звільненні його з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Вказане й стало підставою для звернення до суду з позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.09.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

06.10.2025 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, яким заперечує проти задоволення позовних вимог.

15.10.2025 року позивачем подано відповідь на відзив представника відповідача, якою просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачем під час дії правового режиму воєнного стану було укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах рядового складу від 30.08.2022 року строком на три роки.

26.08.2025 року позивачем подано рапорт до Т.в.о. командира 1 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , який надалі був переданий по команді на розгляд та прийняття рішення командиру військової частини НОМЕР_1 , щодо звільнення з військової служби на підставі закінчення строку служби.

Листом від 10.09.2025 року відповідач повідомив позивача про те, що у відповідності до ч. 8 ст. 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», під час дії особливого періоду, для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, військова служба продовжується понад встановлені строки.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд доходить наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Статтею 1 Закону №2232-ХІІ регламентовано, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

За змістом частини 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232).

Відповідно до частини 2 цієї статті, проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. А частиною 3 цієї статті визначено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону 2232-ХІІ).

Абзацом 4 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) визначено, що мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно із частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII визначено, що видами військової служби є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Як встановлено судом, 30.08.2022 року позивачем було укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах рядового складу, строком на 3 роки. Контракт може бути достроково припинено (розірвано) з ініціативи Національної гвардії України або громадянина України в порядку та на підставах, визначених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України

Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначено порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегульовано питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі (далі – Положення №1153/2008) (пункт 1).

Це Положення №1153/2008 застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Пунктом 233 Положення №1153/2008, визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до пункту 225 Положення №1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

У редакції Закону №2232-XII, що набула чинності - 18.05.2024 року, підпунктом "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Виходячи із обставин даної справи, строк дії контракту укладеного з позивачем закінчився 30.08.2025 року.

Позивачеві повідомлено про відмову в звільненні з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII з посиланням на норму статті 23 Закону №2232-XII, якою передбачено, що на період дії воєнного стану для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки.

Однак, суд наголошує, що у даному випадку закінчення строку контракту позивача відбулось під час дії положень законодавства, якими визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

У зв`язку з закінченням строку дії контракту у військовослужбовця (позивача) виникає право на звільнення з військової служби, а у відповідного органу військового управління - обов`язок забезпечити його реалізацію.

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 28.05.2024 року в справі №990/56/24 зазначено, що якщо правовідносини виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом.

Також, Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 року у справі №803/1541/16 та у постанові від 19.09.2024 року у справі №120/10413/22 вказав, що новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності; якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Застосування стосовно триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, допускається за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм. Адміністративні суди оцінюють законність рішень суб`єктів владних повноважень виключно з точки зору законодавства, яке діяло на момент прийняття таких рішень.

В даному випадку, закінчення строку дії контракту позивача, як юридичний факт, відбулось під час дії положень законодавства, визначених підпунктом "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, якими визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Отже, до спірних правовідносин суд застосовує норму підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, яка діяла під час розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби та винесення наказу про продовження дії попереднього контракту.

Враховуючи наведене правове регулювання та встановлені у цій справі обставини, суд виснує, що позивач станом на 30.08.2025 року мав право на звільнення зі служби за абз."ж" п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-ХІІ (як такий, що уклав контракт під час дії воєнного стану), яке він і реалізував, звернувшись до відповідача з відповідним рапортом, а тому дії відповідача, які виразилися у не звільнення ОСОБА_1 , з лав Збройних Сил України на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХII, змінами згідно Закону України від 11.04.2024 Nє3633-IX, а саме: у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, є протиправними.

Завчасність подання рапорту не спростовує наведених вище висновків, а свідчить про волевиявлення позивача звільнитися із військової служби.

При цьому, відповідач посилаючись на підстави відмови у звільненні позивача з військової служби зазначив ч.8 ст.23 Закону №2232-XII.

Згідно із п.2 ч.8 ст.23 Закону №2232-XII, під час дії особливого періоду:

для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:

на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону;

до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;

на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Таким чином, якщо контракт укладений після введення воєнного стану, та його строк закінчився, військова служба припиняється за умови відсутності бажання військовослужбовця продовжувати дію контракту.

Отже, посилання відповідача на положення статті ч.8 ст.23 Закону № 2232-ХІІ є хибним.

Окрім того, у даному випадку відповідачем не доведено, що позивачем надавалась згода чи бажання укласти новий контракт з метою продовження військової служби, будь-яких документів, які підтверджують вжиття відповідачем заходів узгодження з позивачем внесення змін та доповнень до контракту, а також досягнення між сторонами відповідної згоди на продовження дії контракту чи укладення нового, що засвідчується підписами сторін контракту, матеріали справи не містять.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у спірних відносинах, суд виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, а практичне застосування ефективного механізму захисту для адміністративного суду є обов`язковим, оскільки протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Водночас, суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень та приймати рішення про звільнення з військової служби, а може лише зобов`язати відповідача прийняти таке рішення за наявності достатніх підстав для цього та наданих позивачем документів.

Беручи до уваги встановлені у цій справі обставини, суд приходить до висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача від26.08.2025 року про звільнення та виключення зі списків особового складу з військової служби на підставі абзацу «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, з урахування висновків суду.

У задоволенні решти позовної заяви позивачу слід відмовити.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Статтею 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, позовна заява підлягає частковому задоволенню з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі закону України "Про судовий збір" з відповідача судові витрати, відповідно до ст.139 КАС України, не стягуються.

Керуючись ст. 8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не звільнення ОСОБА_1 , з лав Збройних Сил України на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХII, змінами згідно Закону України від 11.04.2024 Nє3633-IX, а саме: у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 26.08.2025 року про звільнення та виключення зі списків особового складу з військової служби на підставі абзацу «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, з урахування висновків суду.

У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко