Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №607/27678/24 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/27678/24Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л.

Провадження № 22-ц/817/213/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої Хома М.В.

суддів Гірський Б. О., Храпак Н. М.,

секретар Панькевич Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Строцень Тарас Олегович на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 грудня 2025 року, постановлене суддею Дзюбичем В.Л. у справі № 607/27678/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Строценя Т.О. звернулась в суд з позовом, у якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та збільшити розмір аліментів, які стягуються на підставі судового наказу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 01 червня 2018 року.

В обґрунтування вимог про позбавлення батьківських прав вказувала, що вона перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 25 січня 2018 року. В зареєстрованому шлюбі у них народилось двоє дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З 2018 року ОСОБА_2 не спілкується з молодшим сином ОСОБА_3 , не цікавиться його розвитком та станом здоров`я, не навідує його, не допомагає матеріально та самоусунувся від його виховання та виконання по відношенню до нього всіх своїх батьківських обов`язків, що в свою чергу свідчить про умисне ухилення батька від виховання свого сина та свідоме нехтування своїми батьківськими обов`язками.

В обгрунтування позовних вимог про збільшення розміру аліментів вказувала, що 01 червня 2018 року Слов`янським міськрайонним судом Донецької області винесено судовий наказ, яким вирішено стягувати із ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 18 травня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття.

З часу винесення судового наказу витрати на утримання дітей значно зросли, збільшився прожитковий мінімум на дітей відповідного віку, у зв`язку з цим просила суд збільшити розмір стягуваних з відповідача аліментів на утримання неповнолітніх дітей з 1/3 на 1/2 частки заробітку (доходу).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 грудня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів – відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків щодо виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В апеляційній скарзі адвокат Строцень Т.О. в інтересах ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог про позбавлення батьківських прав вказує, що суд не надав належної оцінки доказам, які надані стороною позивача у справі, зокрема формально відхилив мотивований висновок органу опіки про доцільність позбавлення батьківських прав, не навівши конкретних підстав його необґрунтованості, не проаналізував зміст висновку та порядок його складання.

Вважає, що матеріалами справи підтверджується тривале нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, зокрема тим, що з 2018 року відповідач не спілкується з дитиною, не бере участі у вихованні, не цікавиться здоров`ям, не відвідує навчальний заклад, не бере участі в лікуванні, проживає за межами України.

Посилається на порушення судом першої інстанції принципу правової визначеності через «попередження про зміну ставлення до виконання батьківських обов`язків» як способу вирішення позову про позбавлення батьківських прав, оскільки таке реагування суду не має механізму виконання та не забезпечує захист інтересів дитини. Окрім того, суд не взяв до уваги обставину перебування відповідача за межами України, що фактично унеможливлює виконання покладеного на нього обов`язку зі зміни ставлення до дитини.

В обґрунтування вимоги про збільшення розміру аліментів зазначає, що суд не врахував вікові зміни дитини, збільшення витрат на харчування, одяг, навчання, медичне обслуговування та розвиток. Вважає, що суд безпідставно вимагав від позивачки детальний розрахунок щомісячних витрат.

Посилається на порушення принципу пропорційної участі батька у витратах на утримання дитини.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони в судове засідання не з`явились, про розгляд справи були належним чином повідомлені, шляхом надсилання повісток в електронний кабінет підсистеми ЄСІТС "Електронний суд" і їх неявка не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Обставини справи.

28 квітня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану по м.Слов`янськ Слов`янського міськрайонного управління юстиції Донецької області, про що зроблено актовий запис №192.

В даному шлюбі у сторін народилось двоє дітей:

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданим 24 червня 2008 року відділом РАЦС по місту Слов`янську Слов`янського міськрайонного управління юстиції Донецької області;

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 15 вересня 2016 року Слов`янським міським відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 25 січня 2018 року шлюб між сторонами розірвано.

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 31 жовтня 2020 року зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим 31 жовтня 2020 року Чорноморським міським відділом ДРАЦС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), актовий запис №387. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_7 .

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проживають разом з матір`ю - ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №6117-5001712215 та №6117-5001712316 від 06 червня 2022 року.

ОСОБА_3 регулярно відвідує заняття у школі, завжди охайний, доглянутий. Учня до школи приводить і забирає мати ОСОБА_1 , вона спілкується з вчителями, цікавиться шкільним життям дитини. ОСОБА_2 у школі не бачили, контакту з вчителями він не підтримує, що стверджується довідками Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №18 № 02-12/114 від 10 червня 2024 року та № 02-12/170 від 09 жовтня 2024 року.

ОСОБА_3 має укладену декларацію № 0001-32Т-А010 з лікарем-педіатром КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги Тернопільської міської ради" ОСОБА_8 . Законним представником дитини зазначено матір - ОСОБА_1 .

ОСОБА_3 відвідує лікаря в супроводі матері ОСОБА_1 , дитина своєчасно заявляється для проведення поточних щеплень, при інфекційному захворюванні ОСОБА_1 перебувала в лікарні разом із сином, повністю супроводжувала процес і період реабілітації дитини під час лікування. що стверджується довідкою від 04 жовтня 2024року, яка видана лікарем-педіатром ОСОБА_9 .

Висновком органу опіки та піклування Тернопільської міської ради №665 від 21 травня 2025 року встановлено доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У даному висновку зазначено (з слів ОСОБА_1 ), що із 2018 року батько не спілкується із сином ОСОБА_10 , не цікавиться його розвитком та станом здоров`я, не навідує його, не допомагає матеріально та не займається вихованням сина. Батько неодноразово вказував, що не вважає ОСОБА_11 своїм сином, сумнівається у своєму батьківстві, а тому самоусунувся від його виховання та виконання по відношенню до нього всіх своїх обов`язків. ОСОБА_2 перебуває за кордоном у Канаді.

Судовим наказом Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 01 червня 2018 року у справі №243/4758/18, присуджено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31 травня 2018 року, до досягнення старшою дитиною повноліття.

Судовий наказ Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 01 червня 2018 року у справі №243/4758/18 перебував на примусовому виконанні у Слов`янському відділі ДВС у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків).

Постановою старшого державного виконавця Слов`янського міськрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Сізонова Є.С. №56711032 від 08 квітня 2019 року на ОСОБА_2 як боржника зі сплати аліментів було встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Постановою старшого державного виконавця Слов`янського відділу ДВС у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Нагорного Є.В. №56711032 від 12 серпня 2021 року скасовано тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві керування транспортними засобами у зв`язку з відсутністю заборгованості зі сплати аліментів.

Заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів за період 01 січня 2022 року по 31 березня 2024 року становить 122 180, 67 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів Слов`янського відділу ДВС у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 81264 від 29 квітня 2024 року.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

1. Щодо вимоги про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині позбавлення батьківських прав суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано безспірних доказів, що поведінка відповідача є злісним ухиленням від виконання своїх обов`язків щодо виконання дитини, а також не зазначено у чому саме полягає така винна поведінка. Відтак позбавлення батьківських прав не є доцільним, оскільки є крайнім заходом впливу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. (пункти 1)-6) частини першої статті 164 СК України).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками». Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, тому застосовувати цей захід слід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 вказано, що простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв`язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди не обов`язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, не обов`язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц (провадження № 61-4022св19); від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18); від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17(провадження № 61-13752св19); від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18(провадження № 61-8883св19); від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Strand Lobben and Others v. Norway» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

При вирішенні даного спору суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо невмотивованості висновку органу опіки і піклування з огляду на таке.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 19 Сімейного кодексу України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Фактичні дані, які покладені в основу висновку органу опіки і піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 , отримані з слів позивачки та містять лише її позицію, тому такий висновок є неналежно обґрунтованим, зробленим без наведення достатніх доказів ухилення відповідача від батьківських обов`язків, не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків.

Сам по собі факт недостатнього спілкування, матеріального забезпечення та недостатньої участі у вихованні не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Враховуючи недостатню участь відповідача у вихованні сина ОСОБА_12 та необхідність більш активної участі у його вихованні та утриманні, суд обгрунтовано попередив ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виконання батьківських обов`язків.

Доводи апеляційної скарги щодо тривалого невиконання батьківських обов`язків ОСОБА_2 колегія суддів відхиляє, оскільки позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який застосовується лише за наявності винної поведінки батька, що виражається у свідомому та систематичному ухиленні від виконання батьківських обов`язків. Матеріалами справи не доведено, що відповідач мав реальну можливість брати участь у вихованні, але свідомо від цього ухилявся, відтак відсутні правові підстави для застосування крайнього заходу — позбавлення батьківських прав. Відсутність відвідування навчального закладу не є автоматичним доказом злісного ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Доводи апеляційної скарги щодо попередження відповідача про зміну ставлення до виконання батьківських обов`язків, яке порушує принцип правової визначеності колегія суддів відхиляє, оскільки попередження про необхідність зміни ставлення до виконання батьківських обов`язків відповідає правовій природі інституту позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу (ultima ratio).

Суд зобов`язаний виходити з принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, закріпленого положеннями Сімейного кодексу України та Конвенції про права дитини. Попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дітей не є окремим предметом вирішення позовних вимог, не створює нових прав чи обов`язків і не змінює обсягу позовних вимог. Надання оцінки ставленню батька до виконання своїх обов`язків є невід`ємною складовою вирішення такого спору та відповідає завданню цивільного судочинства.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності «механізму виконання попередження» колегія суддів оцінює критично, оскільки попередження не є самостійним способом захисту, а відображає оцінку судом недостатності підстав для застосування більш суворого заходу.

Факт перебування відповідача за межами України не доводить умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків та не свідчить про відсутність участі у вихованні дитини. Засоби зв`язку дозволяють підтримувати контакт із дитиною дистанційно. Твердження про «фактичну неможливість виконання обов`язку через перебування за кордоном» не може підміняти встановлення юридичного факту винного ухилення.

2. Щодо вимоги про збільшення розміру аліментів.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині збільшення розміру аліментів суд виходив з того, що позивачем не надано доказів суттєвої зміни свого матеріального стану та матеріального стану відповідача, а також доказів, які б підтверджували необхідність збільшення розміру аліментів. Також не доведено, що матеріальне становище платника аліментів дозволяє йому сплачувати аліменти в розмірі, заявленому позивачем.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно зі статтями 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Відповідно до положень статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частиною 2 статті 182 СК України у редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно з частиною першою статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

З аналізу змісту статей 181, 192 СК України слідує, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.

Розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. В свою чергу, особа, яка одержує аліменти одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (абзац 2 частини третьої статті 181 СК України).

За положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Приписи статті 182 СК України зобов`язують суд при визначені розміру аліментів враховувати:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Стаття 183 СК України визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З матеріалів справи вбачається, що судовим наказом Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 01 червня 2018 року у справі №243/4758/18, присуджено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31 травня 2018 року, до досягнення старшою дитиною повноліття.

Звертаючись до суду із позовом в частині збільшення розміру аліментів, ОСОБА_1 посилалась на те, що з моменту присудження судовим наказом аліментів у розмірі 1/3 від частки доходу потреби дітей зросли, крім того позивачка з дітьми внаслідок повномасштабного вторгнення військ російської федерації змушена переїхати у м.Тернопіль, у зв`язку з чим несе витрати на оренду житла. Вказувала, що значна сума коштів витрачається на продукти харчування та гігієнічні набори, медичні препарати, одяг, відвідування синами гуртків та придбання канцелярського приладдя в школу.

Згідно з частиною другою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років у розмірі 3 196 гривень.

Тобто, мінімальний гарантований законом розмір аліментів на одну дитину відповідного віку складає 1 598 гривень.

У постанові від 11 березня 2020 року у справі №759/10277/18 Верховний Суд вказав на те, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин 1-2 статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 червня 2021 року у справі №643/11949/19, від 29 січня 2021 року у справі № 303/369/20.

Верховний Суд у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18 вказав на те, що при розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

При вирішенні питання про збільшення розміру аліментів, слід з`ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у відповідному розмірі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

З ОСОБА_2 на користь позивачки стягуються аліменти у розмірі 1/3 частки від доходу відповідача, що згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів складає 4525,21 грн на місяць та є більшим ніж гарантований законом мінімальний розмір аліментів на дитину відповідного віку.

Законодавство України передбачає обов`язок батьків утримувати своїх дітей, проте позивачем до позовної заяви не додано жодного письмового доказу щодо її матеріального стану, а також про те, що отримуваний розмір аліментів не є достатнім для забезпечення якнайкращих інтересів дитини, тощо, що вказує на те, що розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, позивач не виконала вимог закону щодо належного обґрунтування та доказування позову в повній мірі.

Крім того, позивачкою не надано доказів несення нею витрат на оренду житла, продукти харчування та гігієнічні набори, медичні препарати, одяг, відвідування синами гуртків та придбання канцелярського приладдя в школу.

Доводи апеляційної скарги щодо надання детального розрахунку щомісячних витрат колегія суддів відхиляє, оскільки згідно з ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Оскільки позивачка обґрунтовує вимогу саме збільшенням витрат, суд обґрунтовано вимагав конкретного розрахунку щомісячних витрат, підтверджуючих документів (квитанцій, договорів, довідок), обґрунтування регулярності таких витрат.

Посилання на відсутність розрахунку витрат не є надмірним формалізмом, а процесуальним обов`язком сторони довести розмір заявлених вимог. Без встановлення обсягу фактичних витрат суд позбавлений можливості визначити реальну потребу в збільшенні розміру аліментів, співмірність вимог із доходами відповідача, необхідність зміни раніше визначеного розміру аліментів.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Строцень Тарас Олегович - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 03 березня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Гірський Б.О.

Храпак Н.М.