Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №601/3170/21 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 601/3170/21Головуючий у 1-й інстанції Коротич І.А.

Провадження № 22-ц/817/44/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

секретар - Панькевич Т.І.

з участю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представника - адвоката Зембри Є.Й., представника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвоката Сідорова В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 25 вересня 2025 року, ухвалене суддею Коротичем І.А. у цивільній справі №601/3170/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Почаївської міської об`єднаної територіальної громади Кременецького району, ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування рішень, скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду із вказаним позовом, який обґрунтовано тим, що вони з 1989 року відкрито та безперервно користуються земельними ділянками площею по 0,08 га кожна в урочищі «Сивулька» (с. Старий Почаїв), сплачували земельний податок та в установленому порядку зверталися із заявами про оформлення права власності. Їх право користування не припинялося в передбачений законом спосіб.

У 2018 році Старопочаївська сільська рада прийняла рішення про затвердження проєктів землеустрою та передачу спірних земельних ділянок у власність іншим особам - ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , після чого було здійснено державну реєстрацію права власності. Позивачі стверджують, що під час відведення відповідачам земельних ділянок змінено їх конфігурацію та допущено накладення на земельні ділянки, які перебували у користуванні позивачів, чим порушено їхні права як землекористувачів і унеможливлено приватизацію.

У зв`язку із наведеним, позивачі просили суд:

-визнати незаконними та скасувати рішення Старопочаївської сільської ради Кременецького району Тернопільської області від 18 квітня 2018 року № 423, № 434, № 453, № 466 про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд відповідним громадянам;

-скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки з відповідними кадастровими номерами, зареєстровані за відповідачами.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 25 вересня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їхні позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що у земельно-кадастрових книгах є записи щодо громадян, яким надано земельні ділянки площею 0,08 га в урочищі “Сивульки” с.Старий Почаїв. Хоча позивачі й відсутні у переліку осіб, яким надано земельні ділянки у вказаному урочищі, однак фактично вони користувачами земельних ділянок саме в цьому урочищі і приступили до їх використання. Наведене свідчить про неточність у веденні облікових даних, оскільки без оформлення у встановленому законом порядку позивачі не змогли б приступити до використання спірних земельних ділянок.

Крім цього, правомірність користування позивачами спірними земельними ділянками підтверджується сплатою земельного податку.

Земельні ділянки з правомірного користування позивачів не вилучалися.

Станом на момент передачі земельних ділянок у власність відповідачів ці земельні ділянки перебували у законному користуванні позивачів.

Старопочаївська сільська рада була обізнана про намір позивачів отримати ці ділянки у власність, оскільки вони неодноразово зверталися до органу місцевого самоврядування із заявами про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.

У відзиві представник відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвокат Сідоров В.М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 25 вересня 2025 року - залишити без змін. Вказує, що суд першої інстанції правильно встановив відсутність належних та допустимих доказів користування позивачами саме спірними земельними ділянками з 1989–1991 років. Жодних підтверджень укладення договорів тимчасового користування землею позивачами не надано, а посилання на фактично укладені договори не можуть бути підставою для скасування зареєстрованого права власності. Надані позивачами план-схеми та експертний висновок не відповідають вимогам щодо належності та допустимості доказів, а експертиза ґрунтується на документах, які були обґрунтовано відхилені судом. Записи у земельно-кадастрових книгах не підтверджують наявності у позивачів права користування саме спірними земельними ділянками, а відсутність державної реєстрації такого права виключає можливість їх приватизації. Квитанції про сплату земельного податку не містять кадастрових номерів або інших ідентифікаційних ознак спірних ділянок, а тому не підтверджують заявлене користування.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представника — адвоката Зембру Є.Й., які доводи своєї апеляційної скарги підтримали та просять скасувати рішення суду першої інстанції, пояснення представника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 — адвоката Сідорова В.М., який проти задоволення апеляційної скарги заперечує, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Обставини справи.

18 квітня 2018 року рішеннями сьомого скликання п`ятнадцятої сесії Старопочаївської сільської ради Кременецького району Тернопільської області № 423, № 434, № 453 та № 466 затверджено проєкти землеустрою щодо відведення у приватну власність земельних ділянок площею по 0,0800 га кожна для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд у АДРЕСА_1 .

Зокрема, рішенням № 423 від 18 квітня 2018 року земельну ділянку з кадастровим номером 6123487800:02:001:0837 передано у власність ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ); рішенням № 434 від 18 квітня 2018 року — земельну ділянку з кадастровим номером 6123487800:02:001:0345 передано у власність ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ); рішенням № 453 від 18 квітня 2018 року — земельну ділянку з кадастровим номером 6123487800:02:001:0351 передано у власність ОСОБА_7 ( АДРЕСА_4 ); рішенням № 466 від 18 квітня 2018 року — земельну ділянку з кадастровим номером 6123487800:02:001:0857 передано у власність ОСОБА_6 ( АДРЕСА_5 ). Після прийняття зазначених рішень право власності на відповідні земельні ділянки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Право приватної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 підтверджується відповідними інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Крім того, 03 березня 2023 року ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу № 224 набула у власність земельну ділянку з кадастровим номером 6123487800:02:001:0351, що підтверджується інформаційною довідкою № 432491686 від 23 червня 2025 року.

ОСОБА_1 надавала квитанції про сплату земельного податку, зокрема від 27 листопада 2009 року, 03 серпня 2012 року, 25 липня 2013 року, 04 серпня 2014 року, 14 липня 2015 року та 06 липня 2016 року.

3 серпня 2015 року та 17 липня 2017 року ОСОБА_2 зверталася до Старопочаївської сільської ради із заявами про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,008 га в урочищі «Сивулька». Листом-повідомленням № 185-40 від 30 червня 2017 року їй відмовлено у задоволенні заяви. Аналогічно листом № 185-31 від 30 червня 2017 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 .

8 квітня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до голови Почаївської ОТГ із заявами про надання їм у постійне користування земельних ділянок, якими, за їх твердженням, вони користуються з 1989 року.

Листом Почаївської міської ради № 998 від 25 травня 2021 року повідомлено про наявність у земельно-кадастрових книгах записів щодо земельних ділянок за адресами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_6 , які перебувають у користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі рішень від 16 грудня 1996 року та № 372 від 16 серпня 2011 року.

Згідно з висновком експертів Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз № 3872-Е від 29 травня 2025 року, фактичні розміри земельних ділянок, якими користуються ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 , відрізняються від параметрів, зазначених у план-схемах. Експертизою встановлено часткове накладення земельних ділянок з кадастровими номерами 6123487800:02:001:0345, 6123487800:02:001:0351, 6123487800:02:001:0837 та 6123487800:02:001:0857 на земельні ділянки, які фактично перебувають у користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , із визначенням площ такого накладення. Разом з тим інші земельні ділянки у відповідному масиві накладення не мають.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Статтями 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина статті 21 ЦК України).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною третьою статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Пунктом першим частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частинами першою, четвертої, сьомою статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

Відповідно до статті 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Отже, набуття права користування та права власності на земельну ділянку пов`язане із здійсненням комплексу робіт: проведенням кадастрової зйомки землі з геодезичним встановленням меж земельної ділянки, яка включає, зокрема, і перенесення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки, погодження цих меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі громадянам безоплатно земельних ділянок у власність. Виконання усіх підготовчих робіт з виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку передбачає перевірку того, чи не належить земельна ділянка іншому власнику або правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки.

Згідно з частинами першою, четвертою, дев`ятою статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

З 01 січня 2002 року, відповідно до статті 125 ЗК України, право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 02 травня 2009 року у відповідності із Законом України від 05 березня 2009 року № 1066-VI право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав; громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділу X «Перехідні положення» ЗК України), одержані ними до 01 січня 2002 року у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Отже, право власності, користування земельною ділянкою може бути набуте громадянином лише в порядку, передбаченому ЗК України або іншими законами України та підтверджено відповідними доказами.

Таким чином, для задоволення заявлених позовних вимог у цій справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали довести не лише факт можливого накладення меж земельних ділянок, а насамперед наявність у них на момент прийняття оскаржуваних рішень Старопочаївської сільської ради від 18 квітня 2018 року належного права чи охоронюваного законом інтересу щодо саме тих земельних ділянок, які були передані у власність відповідачам, а також факт порушення такого права (інтересу) внаслідок прийняття цих рішень.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилаються на користування земельними ділянками з 1989 року та на існування договорів тимчасового користування землею, однак належних письмових доказів набуття ними права користування саме спірними земельними ділянками по АДРЕСА_1 до суду не подано.

Зокрема, відсутні рішення компетентного органу про надання спірних земельних ділянок у користування, договори тимчасового користування землею, матеріали відведення, акти встановлення меж чи інші первинні правовстановлюючі документи, які б дозволяли ідентифікувати об`єкт права.

Надані ОСОБА_1 квитанції про сплату земельного податку не є достатніми доказами на підтвердження права користування саме спірними земельними ділянками, оскільки не містять відомостей, які б давали можливість однозначно встановити, що сплата здійснювалася саме за земельні ділянки, які є предметом цього спору.

Подані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заяви до Старопочаївської сільської ради та Почаївської міської ради про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою чи про надання земельних ділянок у користування свідчать про звернення до органу місцевого самоврядування з метою оформлення права, однак самі по собі не підтверджують наявності вже набутого речового права на земельні ділянки та не спростовують відсутності належних правовстановлюючих документів.

Лист Почаївської міської ради № 998 від 25 травня 2021 року та надані копії записів земельно-кадастрових книг також не підтверджують належним чином існування у позивачок права користування саме спірними земельними ділянками по АДРЕСА_1 , оскільки наведені в них відомості стосуються земельних ділянок за іншими адресами (зокрема, АДРЕСА_7 та АДРЕСА_6 ), а тому не є достатнім доказом у підтвердження заявлених позовних вимог щодо конкретних земельних ділянок, переданих відповідачам.

Щодо висновку судової земельно-технічної експертизи № 3872-Е від 29 травня 2025 року, колегія суддів зазначає, що встановлене експертизою часткове накладення земельних ділянок, які фактично використовуються позивачками, на земельні ділянки з кадастровими номерами 6123487800:02:001:0345, 6123487800:02:001:0351, 6123487800:02:001:0837 та 6123487800:02:001:0857 саме по собі не є достатньою підставою для задоволення позову. Такий висновок підтверджує лише фактичне взаємне розташування (накладення) певних контурів, однак не доводить юридичної підстави набуття позивачками права користування саме спірними земельними ділянками та не усуває обов`язку доведення порушення їх права оскаржуваними рішеннями.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну правову оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, обґрунтовано виходив із недоведеності позивачками наявності у них належного права користування саме спірними земельними ділянками та, відповідно, факту порушення такого права оскаржуваними рішеннями органу місцевого самоврядування і державною реєстрацією права власності за відповідачами.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування з мотивів, викладених у апеляційній скарзі колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 — залишити без задоволення.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 25 вересня 2025 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 3 березня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Гірський Б.О.

Костів О.З.