Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №335/10794/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 03.03.2026 Справа № 335/10794/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №335/10794/25 Головуючий у 1-й інстанції: Соболєва І.П.

Провадження № 22-ц/807/762/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Кухаря С.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Концерну «Міські теплові мережі» про захист прав споживачів, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Концерну «Міські теплові мережі» про захист прав споживачів.

В обґрунтування позову зазначило, що ОСОБА_1 є споживачем послуг з постачання теплової енергії та гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 . 13.10.2025 вона звернулась до Концерну «Міські теплові мережі» із запитом про надання інформації, необхідної для реалізації її прав як споживача житлово-комунальних послуг. Зокрема, просила повідомити: хто є власником або балансоутримувачем теплових мереж, якими здійснюється постачання теплової енергії до будинку за вказаною адресою, на якій правовій підставі концерн «Міські теплові мережі» здійснює постачання теплової енергії та гарячої води; надати копії правовстановлюючих документів, що підтверджують законність діяльності підприємства як виконавця комунальних послуг. Однак відповіді на запит отримано не було. Вважає, бездіяльність Концерну «Міські теплові мережі» щодо ненадання інформації такою, що порушує її право як споживача на доступ до інформації, що необхідна для контролю правомірності надання послуг і нарахувань.

З огляду на зазначене, посилаючись на ст.ст. 4, 15, 21, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 16 ЦК України, просила визнати дії (бездіяльність) відповідача такими, що порушують право споживача на отримання повної, достовірної та своєчасної інформації про надавача послуг; зобов`язати Концерн «Міські теплові мережі» надати їй письмову відповідь із документами, що підтверджують законність їхньої діяльності, як виконавця послуг з теплопостачання, а саме: Статут Концерну «Міські теплові мережі»; контракт керівника підприємства; рішення органу місцевого самоврядування, яким концерн визначено виконавцем послуг: ліцензію (або витяг) на здійснення діяльності з постачання теплової енергії та гарячої води, чинну з 2019 року по теперішній час; акти приймання-передачі теплових мереж або майна, на підставі яких підприємство користується або обслуговує мережі, що постачають тепло до будинку за адресою: АДРЕСА_2 ; договори або документи, що підтверджують право користування мережами (власність, оренда, господарське відання тощо); типовий договір з споживачами про надання послуг з теплопостачання та гарячого водопостачання; технічний паспорт теплових мереж за вказаною адресою та інформацію про проведені капітальні ремонти.

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано незаконною бездіяльність Концерну «Міські теплові мережі» щодо ненадання відповіді на інформаційний запит споживача ОСОБА_1 з питань надання житлово-комунальних послуг, викладеного у зверненні від 13.10.2025.

Зобов`язано Концерн «Міські теплові мережі» розглянути звернення споживача ОСОБА_1 з питань надання житлово-комунальних послуг, викладеного у інформаційному запиті від 13.10.2025 року.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з Концерну «Міські теплові мережі» на користь держави судовий збір розміром 1 211,20 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити відповідну частину позовних вимог у повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не навів жодних мотивів такої відмови, що суперечить вимогам ст.ст.263,264 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення має бути законним, обґрунтованим і мотивованим, а суд зобов`язаний надати оцінку кожному доводу сторін. Відмова у задоволенні частини позовних вимог у цій справі фактично є відмовою у застосуванні способу захисту порушеного права, який прямо вимагав споживач комунальних послуг.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу Концерн «МТМ» зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Концерн «МТМ» просило врахувати, що 13.10.2025 року Концерн «МТМ» отримав інформаційний запит від ОСОБА_1 (вх. номер 0034/ІЗ) про надання копій документів. Рекомендованим листом від 17.10.2025 № 005956/20-ІЗ-0034 на адресу Позивачки, АДРЕСА_3 , Концерном «МТМ» було направлено відповідь на інформаційний запит з наданням копій запитуваних документів. Але, 04.11.2025 року зазначена поштова кореспонденція була повернута Концерну «МТМ», як відправнику, через закінчення встановленого терміну зберігання (копія конверту з повідомленням та роздруківка з сайту АТ Укрпошта додається). Проте, надати дану відповідь до суду під час розгляду справи концерн не міг, оскільки розгляд справи проводився в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99 840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 328, 00 грн (3 328, 00 грн Х 30 = 99 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до п.п.1,2 ч. 1, ч.2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Встановлено, що в даній справі позивачем ціна позову не зазначена, позовна заява містить вимоги немайнового характеру.

Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п.1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам в оскаржуваній частині не відповідає.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи знайшли підтвердження доводи позивача про допущення відповідачем бездіяльності у виді ненадання відповіді на звернення ОСОБА_1 від 13 жовтня 2025 року, а тому наявні підстави визнання такої бездіяльності Концерну «МТМ» незаконною та зобов`язання останнього розглянути звернення з питань здійснення діяльності з постачання теплової енергії та гарячої води до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 викладеного у інформаційному листі від 13 жовтня 2025 року. Що стосується іншої частини позовних вимог про зобов`язання Концерну «МТМ» надати документи, що підтверджують законність їхньої діяльності як виконавця послуг з теплопостачання, то вони не підлягають задоволенню, оскільки враховуючи те, що відповідачем не було розглянуто це звернення, суд позбавлений можливості надати оцінку правомірності чи неправомірності дій чи бездіяльності відповідача, а тому такі позовні вимоги заявлені передчасно.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду в частині відмовлених позовних вимог не погоджується, оскільки вони не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є споживачем послуг з постачання теплової енергії та гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , що не заперечується сторонами та додаткового доказуванню не потребує.

13.10.2025 ОСОБА_1 до Концерну «Міські теплові мережі» подано інформаційний запит про надання публічної інформації, відповідно до якого вона просила надати копії документів, які підтверджують правові підстави здійснення діяльності з постачання теплової енергії та гарячої води до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: Статут концерну «Міські теплові мережі»; контракт керівника підприємства; рішення органу місцевого самоврядування, яким концерн визначено виконавцем послуг: ліцензію (або витяг) на здійснення діяльності з постачання теплової енергії та гарячої води, чинну з 2019 року по теперішній час; акти приймання-передачі теплових мереж або майна, на підставі яких підприємство користується або обслуговує мережі, що постачають тепло до будинку за адресою: АДРЕСА_2 ; договори або документи, що підтверджують право користування мережами (власність, оренда, господарське відання тощо); типовий договір з споживачами про надання послуг з теплопостачання та гарячого водопостачання; технічний паспорт теплових мереж за вказаною адресою та інформацію про проведені капітальні ремонти. Інформаційний запит від 13.10.2025 було отримано та зареєстровано концерном «Міські теплові мережі» у цей же день (а.с. 3).

Відповіді на вказаний запит відповідачем не надано.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі N 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі N 582/18/21 (провадження N 61-20968сво21)).

Відповідно до норм статей 12,13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом ( частина перша ст. 81 ЦПК України). Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

Закон України "Про звернення громадян" регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливість для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про звернення громадян" N 393/96-ВР (далі- Закон N 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про звернення громадян" під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

У відповідності до ст. 4 Закону України "Про звернення громадян" до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

У відповідності до статті 5 Закону N 393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне). Звернення може бути усним чи письмовим.

Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв`язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз`ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.

Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення (частини перша, четверта статті 15 Закону N 393/96-ВР).

Відповідно до статті 18 Закону N 393/96-ВР громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, медіа, посадових осіб, має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема, об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; у разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.

За змістом частини першої статті 20 Закону N 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються. Якщо вирішити порушені в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі неможливо, воно розглядається у тому ж порядку, що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина (ч. 4 ст. 22 Закону України «Про звернення громадян»).

Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що орган, до якого направлена заява громадянина, зобов`язаний об`єктивно, всебічно і вчасно її розглянути, перевірити викладені в ній факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечити його виконання, а також повідомити громадянина про наслідки розгляду такої заяви.

Верховним Судом у постанові від 16.03.2023 у справі N 160/17911/21 зроблено правовий висновок про те, що аналізуючи приписи статті 15 Закону N 393/96-ВР, варто зауважити, що суб`єкт, якому адресовано звернення, зобов`язаний, зокрема, перевіряти викладені в зверненнях факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомити громадянина про наслідки розгляду звернення.

Предметом спору у даній справі є визнання дії (бездіяльності) відповідача – Концерну «МТМ», які полягали в порушенні права споживача ОСОБА_1 на отримання повної, достовірної та своєчасної письмової відповіді на її звернення 13.10.2025 року до концерну як споживача його послуг в порушення Закону України «Про захист прав споживачів». Зобов`язання Концерну «МТМ» надати їй письмову відповідь із документами, що підтверджують законність їхньої діяльності, як виконавця послуг з теплопостачання.

Позивач вважає, що такою неправомірною бездіяльністю відповідача порушено її права споживача на інформацію, необхідну для перевірки правомірності нарахування і законності діяльності виконавця комунальної послуги.

Судом встановлено, що 13.10.2025 року ОСОБА_1 , як споживач його послуг за адресою: АДРЕСА_1 , звернулася із інформаційним запитом до відповідача - Концерну «МТМ» щодо надання їй документів, що підтверджують законність їхньої діяльності, як виконавця послуг з теплопостачання.

Отже, зміст звернення передбачає витребування інформації, необхідну для перевірки правомірності нарахувань і законності діяльності виконавця комунальної послуги.

Вказаний інформаційний запит було отримано Концерном «МТМ» 13.10.2025 року (штамп вхідної кореспонденції концерну від 13.10.2025 за №0034/ІЗ), що підтверджено матеріалами справи.

Проте своєчасно розглянутий не був та відповідач не надав документи відповідно до переліку зазначеному в інформаційному запиті позивача. І на день звернення до суду з цим позовом (29.10.2025) відповіді на це звернення позивачеві від відповідача не надходило.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про звернення громадян» закріплено прямий обов`язок органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, керівників та посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян надати належну обґрунтовану відповідь на звернення громадян.

Аналізуючи норми Закону N 393/96-ВР, зокрема положення статті 15, колегія суддів приходить до висновку, що обов`язок органів, до яких направлені звернення, повідомляти осіб про наслідки їхнього розгляду, як елемент конституційної гарантії звернення до органів публічної влади, включає і доведення змісту відповіді до заявника.

На переконання колегії суддів, аналіз вищенаведених положень Закону України «Про звернення громадян» вказує на те, що обов`язку надання відповіді кореспондує право громадянина одержати письмову відповідь за результати розгляду заяви чи скарги у визначений строк. Таке право закріплене статтею 18 цього Закону, згідно якої громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою, в даному випадку інформаційним запитом, до органу, до якого направлена заява громадянина, має право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги (інформаційного запиту).

Тобто, таке право особи включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а й право на своєчасність її отримання.

З огляду на зміст указаного зобов`язання, орган уважається таким, що виконав передбачений Конституцією України обов`язок якщо склав відповідь на звернення особи у чіткій відповідності до поставлених у ньому питань і довів зміст відповіді до заявника в обраний ним спосіб: поштою або засобами електронного зв`язку.

Отже, у спірних правовідносинах обов`язок повідомляти громадян про наслідки розгляду їхніх звернень має підтверджуватися доказами, що свідчать про надсилання (вручення) відповіді на звернення на адресу заявника (заявнику).

Проте виконання такого обов`язку відповідачем не було спростовано, доказів надсилання відповіді на звернення позивача від 13 жовтня 2025 року на адресу вказану у цій заяві відповідач не надав.

За встановлених судом першої інстанцій обставин, колегія суддів погоджується з його висновками про те, що в спірних правовідносинах мала місце протиправна бездіяльність відповідача, яка полягала в ненаправлені (не надсиланні) відповіді на звернення позивача від 13 жовтня 2025 року.

Така бездіяльність відповідача привела до порушення права позивача не тільки на отримання відповідної інформації, а й право на своєчасність її отримання. А тому наявні підстави для визнання такої бездіяльності незаконною та зобов`язання відповідача розглянути звернення ОСОБА_1 з питань здійснення діяльності з постачання теплової енергії та гарячої води до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , викладеного у інформаційному запиті від 13.10.2025.

З урахуванням наведеного, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанцій про порушення відповідачем приписів законодавства про звернення громадян при розгляді звернень ОСОБА_1 від 13 жовтня 2025 року.

Відмовляючи в іншій частині позовних вимог щодо надання документів, що підтверджують законність діяльності Концерну «Міські теплові мережі» як виконавця послуг з теплопостачання до будинку за адресою: АДРЕСА_2 , де проживає позивач,то колегія суддів вважає такі висновки суду є помилковими.

Так відповідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право, в тому числі на: необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію державною мовою про продукцію, її кількість, якість, асортимент, її виробника (виконавця, продавця) відповідно до Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної".

Відповідно до положень статті 21 Закону України « Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:

1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції;

2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення;

3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору;

4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач;

5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;

6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою;

7) ціну продукції визначено неналежним чином;

8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, в тому й числі: 1) одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів; 2) без додаткової оплати одержувати від виконавця житлово-комунальних послуг інформацію про ціни/тарифи, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання та порядок надання відповідної послуги, а також про її споживчі властивості; 10) без додаткової оплати отримувати від виконавця відповідної послуги чи іншої уповноваженої на розподіл комунальної послуги особи детальний розрахунок розподілу обсягу спожитих комунальних послуг між споживачами багатоквартирного будинку;11) без додаткової оплати отримувати інформацію про проведені управителем, виконавцем комунальної послуги нарахування плати за житлово-комунальні послуги (з розподілом за періодами та видами нарахувань) та отримані від споживача платежі.

Отже, відповідно до положень статей 4, 15, 21 Закону України « Про захист прав споживачів», ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право на одержання повної, достовірної та своєчасної інформації про надавача послуг, умови їх надання, обсяги споживання, тарифи та балансоутримувача теплових мереж, що не було враховано судом першої інстанції.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на зазначене, рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог про зобов`язання Концерну « Міські теплові мережі» у межах надання відповіді на вищевказане звернення позивача надати документи, що підтверджують законність діяльності Концерну «Міські теплові мережі» як виконавця послуг з теплопстачання не можна вважати законним та обгрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення позову.

Аргументи апеляційної скарги є виправданими та заслуговують на увагу.

Крім того, під час перегляду справи в апеляційному порядку, Концерн «МТМ» надало відзив на апеляційну скаргу до якого додано лист-відповідь на інформаційний запит ОСОБА_1 від 13.10.2025 року, направлений рекомендованим листом від 17.10.2025 № 005956/20-ІЗ-0034 на адресу Позивачки, АДРЕСА_3 , Концерном «МТМ» було направлено відповідь на інформаційний запит з наданням копій запитуваних документів. Але, 04.11.2025 року зазначена поштова кореспонденція була повернута Концерну «МТМ», як відправнику, через закінчення встановленого терміну зберігання (копія конверту з повідомленням та роздруківка з сайту АТ Укрпошта додається). Як зазначає відповідач, дані докази не були останнім надано до суду першої інстанції оскільки розгляд справи було проведено у відсутності сторін, що унеможливило надати їх до суду першої інстанції.

Водночас письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено ЦПК України. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього (відповідно до частини другої статті 95 ЦПК України).

Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення (частини перша та друга статті 229 ЦПК України).

Речові, письмові та електронні докази оглядаються у судовому засіданні, за винятком випадків, передбачених ЦПК України, і пред`являються учасникам справи за їх клопотанням, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам (відповідно до частини третьої статті 229 ЦПК України).

Принцип змагальності сторін, закріплений ст. 12 ЦПК України, означає, що сторони мають рівні можливості вносити свої докази, брати участь у розгляді справи особисто або через представника, і самостійно доводити факти, що підтверджують їхні вимоги чи заперечення.

Тягар доказування покладається саме на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 905/2382/17, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Надаючи оцінку наданим відповідачем доказів на стадії апеляційного перегляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя 17 листопада 2025 року відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у судове засідання та встановлено строк для написання відзиву на позовну заяву 10 днів (а.с.14).

Концерн «МТМ» зареєстрований в підсистемі «Електронний суд».

Дану ухвалу суду разом з позовною заявою з додатками було доставлено в електронний кабінет Концерну «МТМ» зареєстрованого в підсистемі «Електронний суд» 19.11.2025 (о 4:10:12). що підтверджується відповідною довідкою відповідального працівника суду (а.с.17). Крім того, відповідні документи судом першої інстанції були направлені відповідачу засобами поштового зв`язку з рекомендованим поштовим відправленням, які отримані останнім 28.11.2025 року, що підтверджується відповідним рекомендованим поштовим відправленням (а.с.18).

У зв`язку з чим, Концерн «МТМ» був належним чином повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції та мав можливість надати відповідні пояснення, заперечення на позовну заяву з відповідними доказами. Проте, останній своєчасно не скористався своїм правом передбаченим ст.178 ЦПК України подання відзиву на позовну заяву з відповідними документами.

Враховуючи наведене, з урахуванням того, що Концерн «МТМ» не наведено у відзиві на апеляційну скаргу причин, що об`єктивно перешкодили йому надати ці докази до суду першої інстанції, апеляційний суд надані останнім на стадії апеляційного перегляду справи вище зазначені докази до уваги не приймає.

При цьому слід зауважити, що надані відповідачем поштові накладні підтверджують факт того, що позивач не отримала надіслані ним документи, оскільки вони повернулися до адресата «за закінченням терміну зберігання», що в розумінні ст.128 ЦПК України не є належним врученням документів.

З огляду на те, що апеляційна скарга містить обставин, які спростовують висновки суду і свідчать про порушення судом норм процесуального та матеріального права, тому з огляду на положення п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, можуть бути підставою для скасування судового рішення в оскаржуваній частині.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З огляду на те, що судове рішення в оскаржуваній частині ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення в оскаржуваній частині та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. 367, 368, 369, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2025 року в оскаржуваній частині скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову

Зобов`язати Концерн « Міські теплові надати ОСОБА_1 письмову відповідь із документами, що підтверджують законність їхньої діяльності, як виконавця послуг з теплопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: Статут Концерну «Міські теплові мережі»; контракт керівника підприємства; рішення органу місцевого самоврядування, яким концерн визначено виконавцем послуг: ліцензію (або витяг) на здійснення діяльності з постачання теплової енергії та гарячої води, чинну з 2019 року по теперішній час; акти приймання-передачі теплових мереж або майна, на підставі яких підприємство користується або обслуговує мережі, що постачають тепло до будинку за адресою: АДРЕСА_2 ; договори або документи, що підтверджують право користування мережами (власність, оренда, господарське відання тощо); типовий договір з споживачами про надання послуг з теплопостачання та гарячого водопостачання; технічний паспорт теплових мереж за вказаною адресою та інформацію про проведені капітальні ремонти.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова складена 03 березня 2026 року.

Головуючий, суддя Суддя Суддя

Подліянова Г.С. Кочеткова І.В. Кухар С.В.