Постанова від 01 березня 2026 р. у справі №524/9894/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/9894/25 Номер провадження 22-ц/814/1249/26Головуючий у 1-й інстанції Андрієць Д. Д. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого – судді – доповідача Дорош А. І.

Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.

при секретарі: Коротун І. В.

переглянув у судовому засіданні в м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Гонтар Валерія Миколайовича

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 жовтня 2025 року, ухвалене суддею Андрієць Д. Д., повний текст рішення складений – 21 жовтня 2025 року

у справі за позовом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів, -

В С Т А Н О В И В:

31.07.2025 Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів, в якому просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області безпідставно збережені кошти в сумі 32 444,10 грн, витрати пов`язані зі сплатою судового збору стягнути з відповідача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 18.06.2025, на підставі договору купівлі-продажу комплексу будівель, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночкою В.М., комплекс будівель на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 з 27.12.2017. Станом на день звернення до суду відповідачем не було оформлено право користування земельною ділянкою. У період з 01.03.2023 по 31.07.2025 відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував, що призвело до неотримання Кременчуцькою міською радою Кременчуцького району Полтавської області доходу від орендної плати за землю в сумі 32 444,10 грн. Відповідачем не було добровільно сплачено кошти.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 жовтня 2025 року позов Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів – задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області кошти у розмірі 32 444,10 грн.

Компенсовано за рахунок держави (з державного бюджету України) в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України Кременчуцькій міській раді Кременчуцького району Полтавської області код ЄДРПОУ 24388300 судовий збір в сумі 3 028 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заперечуючи проти наведеного позивачем розрахунку, відповідач не надав суду доказів на його спростування. Суд першої інстанції врахував те, що станом на 2021 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становила 110 7662,64 грн (із вказаної суми проведено обрахування ціни позову у наведених позивачем у позовній заяві справах №524/3838/22 та №524/4830/23), що є значно більшою ніж нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка врахована позивачем. Приймаючи до уваги факт безоплатного користування відповідачем земельною ділянкою, суд першої інстанції вважав, що вимоги Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про стягнення з відповідача коштів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Гонтар В.М., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі

Апеляційна скарга мотивована тим, що як убачається з матеріалів позовної заяви, позивач не проводив експертної оцінки орендованої земельної ділянки та не надав її висновків до позовної заяви. Також відповідач не згоден з тим, що позивач застосовує нормативну грошову оцінку земельної ділянки за 2025 до нарахування заборгованості відповідача з орендної плати за попередні періоди, коли ціна землі була іншою, у позовній заяві відсутні будь-які обгрунтування таких розрахунків. Посилаючись тільки на відсутність контрозрахунку, суд першої інстанції не мав законних підстав для задоволення позовних вимог. Крім того, у рішенні суду першої інстанції та у позові відсутні докази спричинення будь-яких збитків відповідачем позивачу, не має відомостей про те, які саме докази підтверджують такі збитки.

У відзиві на апеляційну скаргу Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що 27.12.2017 приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою В.М. посвідчено договір купівлі-продажу комплексу будівель, р.№2256 та проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна загальною площею 249,4 кв.м та 39,1 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 16 зворот-17).

Об`єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці 5310436100:05:002:0520. загальною площею 2751 кв.м, право власності на яку зареєстровано за Кременчуцькою міською радою Кременчуцького району Полтавської області, що підтверджується інформацією з Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з проведеним позивачем розрахунком, сума завданих позивачу збитків за період з 01.03.2023 по 31.07.2025 становить 32 444,10 грн (а.с. 15).

Розміщення нерухомого майна на земельній ділянці, яка належить іншій особі, свідчить про фактичне користування такою земельною ділянкою.

Матеріалами справи підтверджується те, що у визначений позивачем період відповідачем не було належним чином оформлено права користування земельною ділянкою, на якій розташовано об`єкт нерухомого майна, власником якого він є, що призвело до безоплатного користування земельною ділянкою

Вказані обставини відповідачем не заперечувалися.

Фактично у даній справі між сторонами виник спір щодо розрахунку коштів, які позивач просив стягнути із відповідача.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що в його основу покладено нормативну грошову оцінку за 2025 у розмірі 824 584,74 грн (а.с. 16). У свою чергу, розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2024 обраховано шляхом зменшення нормативної грошової оцінки за 2025 на коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель за 2024. Також за аналогією позивачем визначено і нормативну грошову оцінку земельної ділянки за 2023.

Як слушно зазначив представник відповідача у відзиві, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі №905/1680/20 виснувала про те, що земельним законодавством та ПК України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру.

Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.

Положеннями статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до положень статті 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

У постанові від 09.11.2021 у справі №905/1680/20, провадження №12-48гс21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України.

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є стягнення з ОСОБА_1 на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області безпідставно збережених коштів у розмірі 32 444,10 грн.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, а також застосування передбачених законом способів захисту прав.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У главах 82 і 83 ЦК України визначено, що для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Водночас для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути лише майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18) та від 20.09.2018 у справі №925/230/17 (провадження №12-188гс18).

Частиною першою статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі статтями 122-124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficiessolocedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі №924/856/20.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, за ОСОБА_1 27.12.2017 проведено державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна – комплекс будівель, загальною площею 249,4 кв.м та 39,1 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 16 зворот-17).

Об`єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці 5310436100:05:002:0520. загальною площею 2751 кв.м, право власності на яку зареєстровано за Кременчуцькою міською радою Кременчуцького району Полтавської області.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що після набуття 27.12.2017 ОСОБА_1 права власності на об`єкт нерухомого майна за вищевказаною адресою ОСОБА_1 16 зворот-17), в останнього виникло право користування земельною ділянкою, на якій розташований комплекс будівель.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16 (провадження №14-77цс18), від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18), від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19), у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 04.02.2019 у справі №922/3409/17, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 16.11.2022 у справі №922/519/20. Судова практика у подібних правовідносинах є сталою.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що з дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Безпідставне набуття відповідачем спірної земельної ділянки у зазначений у позові період не є результатом протиправного діяння, а є наслідком законних дій, а саме набуття відповідачем у власність будівлі, яка безпосередньо пов`язані із земельною ділянкою.

У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 є фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомого майна - комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 , тому у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельні ділянки), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач ОСОБА_1 користується нерухомим майном, тобто використовував спірну земельну ділянку з кадастровим номером 5310436100:05:002:0520, загальною площею 2751 кв.м, у період з 01.03.2023 по 31.07.2025, доказів набуття у власність чи укладення договору оренди вказаної земельної ділянки, матеріали справи не містять.

Таким чином, встановивши, що відповідач ОСОБА_1 у період з 01.03.2023 по 31.07.2025 користувався земельною ділянкою, на якій розташований вказаний об`єкт нерухомого майна, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування нею, не сплачуючи коштів за її використання, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов`язаний сплатити ці кошти власникові земельних ділянок на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.

По справі вбачається, що відповідно до Витягу №НВ-5300885622025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 01.05.2025, нормативна грошова оцінка земельної ділянки 5310436100:05:002:0520 складає 824 584,74 грн (а.с. 16).

Відповідно до розрахунку несплаченої орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номерои 5310436100:05:002:0520, загальною площею 2751 кв.м, за період з 01.03.2023 по 31.07.2025 становить 32 444,10 грн (а.с. 15).

Таким чином, розмір збережених ОСОБА_1 коштів від безпідставно набутого майна, який підлягає відшкодуванню, розрахований позивачем, виходячи з площі земельної ділянки, нормативної грошової оцінки землі, ставки річної орендної плати, який складає загалом 32 444,10 грн, є обґрунтованим та арифметично правильним.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, щозаперечуючи проти наведеного позивачем розрахунку, відповідач не надав суду доказів на його спростування. Станом на 2021 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становила 110 7662,64 грн (із вказаної суми проведено обрахування ціни позову у наведених позивачем у позовній заяві справах №524/3838/22 та №524/4830/23), що є значно більшою ніж нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка врахована позивачем. Приймаючи до уваги факт безоплатного користування відповідачем земельною ділянкою, суд першої інстанції вважав, що вимоги Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про стягнення з відповідача коштів є обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не згоден з тим, що позивач застосовує нормативну грошову оцінку земельної ділянки за 2025 до нарахування заборгованості відповідача з орендної плати за попередні періоди, коли ціна землі була іншою, у позовній заяві відсутні будь-які обгрунтування таких розрахунків, то ці доводи є безпідставними, оскільки розрахунок здійснено позивачем, виходячи з розміру плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю, який нараховується і сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Вказані розрахунки ОСОБА_1 не спростовані, свого контррозрахунку відповідачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції надано не було.

З врахування викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає.

Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Гонтар Валерія Миколайовича – залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 жовтня 2025 року- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 березня 2026 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов