Постанова від 25 лютого 2026 р. у справі №713/39/12 — Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 713/39/12

Провадження № 1/309/2/20

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2026 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

в складі: головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Хуст клопотання прокурора Хустської окружної прокуратури ОСОБА_3 у кримінальній справі № 4128510 від 21 вересня 2010 року, про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст. 191 КК України , -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Хустського районного суду перебуває кримінальна справа про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст. 191 КК України.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Хустського районного суду Закарпатської і області, від 11 грудня 2025 року визначено головуючого суддю у справі ОСОБА_1 .

Підставою проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи стало Рішення Вищої ради правосуддя від 02 грудня 2025 року, яким суддю ОСОБА_5 звільнено з посади судді Хустського районного суду Закарпатської області у зв`язку з поданням заяви про відставку .

Постановою Хустського районного суду від 17 грудня 2025 прийнято до свого провадження кримінальну справу, за обвинуваченням ОСОБА_4 у скоєнні злочину ст. 191 ч.3 Кримінального кодексу України.

Враховуючи складність справи відповідно до ст. 241 КПК України ( в редакції 1960 року) призначено попереднє судове засідання на 12 січня 2026 р.

25 лютого 2026 р. на адресу суду від прокурора Хустської окружної прокуратури ОСОБА_3 надійшло клопотання про закриття кримінальної справи.

Клопотання прокурора вмотивовано тим, що ОСОБА_4 згідно наказу ПП ОСОБА_6 від 16.04.2009 прийнятий на посаду торгового представника ПП ОСОБА_6 та будучи матеріально-відповідальною особою в період з 16 квітня 2009 року по 05 травня 2010 року отримав грошові кошти за реалізований товар від приватних підприємців ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ОСОБА_14 ОСОБА_15 ОСОБА_16 ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ОСОБА_19 ОСОБА_20 ОСОБА_21 ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 ОСОБА_25 ОСОБА_26 , ОСОБА_27 ОСОБА_28 , ОСОБА_29 ОСОБА_30 ОСОБА_25 ОСОБА_31 ОСОБА_32 ОСОБА_33 ОСОБА_34 ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 ОСОБА_38 , ОСОБА_39 грошові кошти в сумі 50440 грн. 71 коп., в касу не вніс, а привласнив собі, чим заподіяв матеріальної шкоди ОСОБА_6 на вищевказану суму.

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.191 КК України, за кваліфікуючими ознаками – привласнення, чужого майна, яке було ввірене особі та перебувало в його віданні, вчинено повторно.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст.191КК України.

Згідно з санкцією ч. 1 ст. 191 КК України, за вчинення вказаного кримінального правопорушення передбачена відповідальність у виді обмеження волі на строк від трьох до п`яти років або позбавленням волі від трьох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Таким чином, у відповідності до ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 191 КК України, є тяжким злочином.

При цьому з матеріалів кримінального провадження, зокрема, вбачається, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст.191 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , вчинено ним з 16.04.2009 по 05.05.2010 років, тобто більше 15 років тому.

За таких обставин строк притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.191 КК України, встановлений ст. 49 КК України, закінчився.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 клопотання підтримала та просить суд закрити кримінальну справу № 4128510 від 21.09.2010 за ч.3 ст.191 КК України на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України та звільнити обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності.

В судове засідання ОСОБА_4 не з`явився, про місце і час розгляду справи повідомлявся шляхом надіслання рекомендованого листа з повідомленням . На адресу суду повернувся лист з відміткою працівника пошти « адресат відсутній ».

В судове засідання потерпілий ОСОБА_6 не з`явився про місце і час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Заслухавши позицію прокурора, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до пункту 11 розділу Х1 Перехідних положень КПК України (ред. 2012 р.) кримінальні справи, які до дня набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком розглядаються судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, з урахуванням положень, передбачених § 3 розділу 4 Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Пункт 5 ч.1 ст. 7-1 КПК України (в редакції 1960 року) визначає закінчення строків давності як одну із підстав закриття судом провадження в кримінальній справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 11-1 КПК України (в редакції 1960 року) суд у судовому засіданні за наявності підстав, передбачених ч.1 ст.49 Кримінального кодексу України, закриває кримінальну справу у зв`язку із закінченням строків давності у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком.

Згідно ч. 1 ст. 44 КК України особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.

Так, статтею 49 КК встановлені строки давності, які за змістом становлять проміжки часу, у разі спливу яких з моменту вчинення кримінального правопорушення до набрання вироком законної сили особа звільняється від кримінальної відповідальності. Передбачаючи в цих випадках відмову держави від застосування заходів кримінальної репресії, законодавець виходить із того, що з плином часу вчинене в далекому минулому діяння перестає бути показником соціальної небезпечності особи, а тривала законослухняна поведінка людини в подальшому свідчить про її виправлення. В цьому разі притягнення особи до кримінальної відповідальності не узгоджується з принципом гуманізму та є недоцільним.

При цьому, ч.2 ст.49 КК України передбачено, що перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п`ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п`ятнадцять років.

Велика Палата Верховного суду у Постанові від 02 лютого 2023 року відступила від правового висновку Об`єднаної палати, викладеного нею в постанові від 05 квітня 2021 року у справі № 328/1109/19 (провадження № 51-5464кмо20) та зазначила, що друге речення наведеної вище частини статті не містить прямої вказівки щодо строків давності, на які необхідно орієнтуватись після відновлення їх перебігу. Недостатня визначеність формулювання частини другої статті 49 КК зумовлює суперечливе розуміння змісту правової норми і викликає питання - розглядати наведені у третьому реченні загальні строки як: 1)такі, що беззастережно застосовуються замість передбачених у частині першій статті 49 КК диференційованих строків в усіх випадках ухилення особи від досудового розслідування або суду і наступного з`явлення її з зізнанням або затримання; 2)альтернативні, тобто такі, що не виключають застосування диференційованих строків і замінюють їх лише в окремих випадках (справа №735/1121/20, провадження №13-26кс22).

Другий варіант передбачає пріоритетність вибору того різновиду строків, який є сприятливішим для особи під час вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності.

Реалізація принципу гуманізму під час тлумачення і застосування конкретного положення закону про кримінальну відповідальність здійснюється за правилом: якщо відповідне положення містить елемент невизначеності і вона не може бути усунута з урахуванням інших конкретних чи загальних положень, таке положення має застосовуватись за найбільш сприятливим для особи варіантом з усіх можливих. Формально-логічний і лексичний аналіз змісту частини другої статті 49 КК України дає підстави для висновку, що використані в першому і другому реченнях слова «зупиняється» і «відновлюється» стосуються строків, зазначених у частині першій, тобто диференційованих.

Велика Палата вважає, що встановлені частиною другою статті 49 КК загальні строки мають преклюзивний характер і спрямовані на недопущення застосування щодо людини заходів кримінальної репресії через нерозумно тривалі проміжки часу. Адже в іншому разі зупинення диференційованих строків у випадках, коли підозрюваний, обвинувачений переховується від розслідування та суду впродовж багатьох років, продовжувало б їх на необмежений час з можливістю покарання особи за кримінальні правопорушення, вчинені в далекому минулому, впродовж усього життя - як тільки вона потрапить у поле зору правоохоронних органів.

Сам по собі факт ухилення від розслідування та суду не є кримінально караним діянням. Однак у разі беззастережної заміни передбачених частиною першою статті 49 КК України строків загальними з огляду на сам лише факт такого ухилення, незалежно від тривалості, особа в усякому разі опиниться в гіршому становищі порівняно з тією, котра до спливу диференційованих строків вчинить навіть низку нових злочинів, у тому числі тяжких. Зазначене є очевидно несумісним зі справедливістю як властивістю права, що вимагає співмірності юридичних наслідків протиправних дій їх соціальній небезпечності.

У тексті частини другої статті 49 КК України всі три речення нерозривно пов`язані між собою. Зв`язуючою ланкою є зміст першого: факт ухилення особи від розслідування та суду і його правовий наслідок у виді зупинення строку давності. У другому реченні передбачено загальне правило, відповідно до якого після з`явлення з зізнанням або затримання особи диференційований строк давності відновлюється. У третьому реченні, що встановлює присічні строки, словосполучення «у цьому разі» перебуває у змістовому зв`язку як з першим, так і з другим реченнями, і стосується двох альтернативних ситуацій. У поєднанні з першим реченням це словосполучення означає: якщо особа не буде затримана і не з`явиться взагалі, то перебіг давності буде зупинений до спливу загальних строків, а після їх закінчення винний підлягатиме звільненню від кримінальної відповідальності. У взаємозв`язку третього речення з другим словосполучення «у цьому разі» ілюструє ситуацію, коли особа з`явиться або буде затримана, проте кримінальне провадження не завершиться до спливу загальних строків, що також зумовлює звільнення від кримінальної відповідальності за давністю.

З огляду на викладене Велика Палата вважає, що особа, котра ухилялася від досудового розслідування або суду, підлягає звільненню від кримінальної відповідальності або покарання за давністю після спливу диференційованих строків, передбачених частиною першою статті 49 КК України, подовжених на час ухилення. Встановлені частиною другою цієї статті загальні строки повинні застосовуватися лише в разі, якщо вони сплинули на час розгляду справи судом, тобто минуло більш як п`ять років з дня вчинення кримінального проступку і понад п`ятнадцять років з дня вчинення злочину.

Таким чином, враховуючи що з моменту вчинення кримінального правопорушення минули строки, визначені ч.2 ст.49 КК України, на даний час є передбачені чинним законодавством умови та підстави для звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Приписами ч.1 ст. 248 КПК України (в редакції 1960 року) встановлено, що при наявності обставин, передбачених ст. 6, ч.1 ст. 7, ст.ст. 7-1, 7-2, 8, 9, 10 і 11-1 цього Кодексу, суддя своєю мотивованою постановою закриває справу, скасовує запобіжні заходи, заходи забезпечення цивільного позову і конфіскації майна, а також вирішує питання про речові докази, зокрема про гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом.

Відповідно до обвинувального висновку ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 191 КК України , з 16 квітня 2009 року по 05 травня 2010 року

ОСОБА_4 в судові засідання не з`являється, місце знаходження його невідоме.

Строки давності притягнення до кримінальної відповідальності закінчились.

З дня вчинення злочинів минуло понад п`ятнадцять років.

З урахуванням викладеного, наявні підстави визначені ст.49 КК України, для звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності та закриття кримінальної справи.

Керуючись ст. 49 КК України , ст.ст. 284,286,288,372 КПК України, ст.248 КПК України (в редакції 1960 року), -

П О С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 191 КК України звільнити від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності.

Кримінальну справу № 4128510 від 21 вересня 2010 року, про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст. 191 КК України закрити.

Речовий доказ по справі-робочий зошит ОСОБА_4 залишити в матеріалах кримінальної справи.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду через Хустський районний суд Закарпатської області протягом семи днів з дня її проголошення.

Суддя Хустського

районного суду: ОСОБА_1