Рішення від 19 лютого 2026 р. у справі №210/5095/15-ц — Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 210/5095/15-ц

2/214/1118/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

20 лютого 2026 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Сіденка С.І.

при секретарі судового засідання - Розстальної К.В.,

представник позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_11,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовомОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання шлюбу недійсним та удаваним, визнання недійсним заповіту, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Забуранна Анастасія Анатоліївна, Дзержинський відділ реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Гуц Юлія Володимирівна,

встановив:

Позивач ОСОБА_2 в інтересах якого діє представник ОСОБА_1 звернувся до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області із позовом, до ОСОБА_3 про визнання шлюбу недійсним та удаваним, визнання недійсним заповіту, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Забуранна Анастасія Анатоліївна, Дзержинський відділ реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Гуц Юлія Володимирівни.

В обґрунтування поданого позову покликається на те, що моїй матері ОСОБА_5 згідно до свідоцтва про право на спадщину від 20.12.1985 року за реєстровим номером №1-4113, виданого державним нотаріусом Третьої криворізької нотаріальної контори належала частина житлового будинку АДРЕСА_1 .

В будинку на той час мешкали наші батьки, ми з братом ОСОБА_4 , з сім`ями, та дітьми мешкали за іншими адресами. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

Ми з братом домовилися, що після смерті матері спадщину приймати не будемо, а прийняв її батько, який і отримав свідоцтво на спадщину на усе спадкове майно. Однак через деякий час батько почав поводити себе не адекватно , став агресивно поводитися до мене з братом, хоч такого раніше з батькової сторони не було. В 2009 році батько сказав, що бажає переоформити на мене будинок, з ним я поїхав до БТІ, де замовлено техніку та витяг для подальшого відчуження на моє ім`я будинок, однак доведено до кінця, оскільки намір це зробити в нього різко змінився, почав поводити себе агресивно, та у батька все більше страждає психіка. 2010 року за згодою з братом подав до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу заяву про визнання батька недієздатним та встановлення над ним опіки. Однак на пригінці 2011 року на початку 2012 року ми з братом дізналися, що батько ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , 07.08.2010 року зареєстрували шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_2 батько ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Я був впевнений шлюб був фіктивний та удаваним, створений з метою отримання нерухомості, так як після смерті батька звернувся до нотаріуса про прийнята спадщини та дізнався, що 25 серпня 2010 року батько ОСОБА_6 склав заповіт, яким заповів все своє майно ОСОБА_7 , який посвідчений приватним нотаріусом Логонюк А. А. Посилалися на психічний стан ОСОБА_6 , внаслідок якого останній не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, що ставить під сумнів дійсність укладеного ним шлюбу та складеного ним заповіту.

У провадженні судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_8 перебувала вказана цивільна справа, яка розглядалася за правилами загального позовного провадження.

У зв`язку із звільненням судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_8 та відрахуванням зі штату суду, за результатами повторного автоматизованого розподілу на підставі розпорядження керівника апарату суду матеріали цивільної справи передано в провадження судді Сіденку С. І., який ухвалою від 22.05.2024 прийняв до розгляду цивільну справу, постановив розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Протягом визначеного строку витребувані документи було надано до суду та долучено до матеріалів справи.

У встановлений судом строк відповідач відзив, а треті особи письмові пояснення щодо позову, не подали.

Під час підготовчого провадження з метою подальшого проведення почеркознавчої експертизи за клопотанням сторони позивача суд постановив ухвалу про витребування таких доказів:

посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставити такі питання:

- Чи страждав за свого життя ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на хронічний стійкий психічний розлад та чи здатний був усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними?

- Чи міг ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на момент укладення ним ІНФОРМАЦІЯ_4 шлюбу з ОСОБА_9 , в силу свого психічного стану, з урахуванням загального стану здоров`я, вікових особливостей правильно розуміти та повною мірою усвідомлювати значення своїх дій, їх наслідків та керувати ними?

- Чи міг ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на момент складання заповіту на користь ОСОБА_9 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_5 , в силу свого психічного стану, з урахуванням загального стану здоров`я, вікових особливостей правильно розуміти та повною мірою усвідомлювати значення своїх дій, їх наслідків та керувати ними?

Виконання експертизи доручити Дніпровській філії судово-психіатричних експертиз Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України» (Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, буд. 84).

26.08.2025 року на адресу суду були повернуті матеріали цивільної справи без проведення експертизи.

Ухвалою суду від 13 листопада 2025 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду. Про дату, час та місце проведення судового засідання учасники справи були повідомленні належним чином.

В судовому представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, з підстав викладених в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_10 в судовому засіданні проти задоволення позову, заперечував надавши пояснення.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, належним чином був повідомлений, про причини неявки суду не повідомив.

Третя особа приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Забуранна Анастасія Анатоліївна, в судове засідання не з`явився, належним чином був повідомлений, про причини неявки суду не повідомила.

Третя особа Дзержинський відділ реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області в судове засідання не з`явився, належним чином був повідомлені, про причини неявки суду не повідомили.

Третя особа приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Гуц Юлія Володимирівна в судове засідання не з`явився, належним чином був повідомлені, про причини неявки суду не повідомила.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання заповіту недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину. Разом з тим суд враховує наступне. Статтею 1257 ЦК України визначено підстави для визнання заповіту недійсним. При цьому визначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Відповідно до ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Як роз`яснено в п. 7 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

В пункті 8 зазначеної постанови Пленуму роз`яснено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Загальні підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, слід дійти до висновку, що заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. При цьому, недійсним заповіт може бути визнаний у випадках в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, коли заповіт складений особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту), коли заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

В той же час, жодної з передбачених ст. 1257 ЦК України обставин, в ході судового розгляду не встановлено. При цьому заповіт по формі та змісту відповідає вимогам чинного законодавства, а його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача.

Відповідно до ч. 1 ст.56 Закону України «Про нотаріат», нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог законодавства і особисто подані ними нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, а також забезпечують державну реєстрацію заповітів у спадковому реєстрі відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

За змістом Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 зі змінами, відповідно до пунктів 157, 158 якої визначено те, що заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою за правилами, викладеними в пункті 16 цієї Інструкції.

Як вбачається з матеріалів справи, при складенні заповіту було додержано встановлені законом вимоги щодо його оформлення, та посвідчено приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Логонюк А. А

З положень ст. 202 та ст. 1233 ЦК України заповіт є одностороннім правочином, тобто дією однієї сторони, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, позивачем не наведено достатніх підстав для визнання заповіту недійсним, оскільки, складений заповіт відповідає вимогам законодавства щодо його форми та посвідчення, а отже суд дійшов до висновку про відсутність підстав визнати даний заповіт недійсним.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оскільки позивач вважає, що шлюб між його померлим батьком ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , який зареєстрований Дзержинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції в Дніпропетровській області, актовий запис №341, є з переслідуванням різних цілей без наміру створення сім`ї, набуття прав та обов`язків подружжя, а отже являється фіктивним.

Позивач звертаючись до суду з даним позовом зазначив, що даний шлюб сторонами укладено з переслідуванням різних цілей без наміру створення сім`ї, набуття прав та обов`язків подружжя, а отже являється фіктивним.

П. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» передбачено, що при розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов`язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним. За рішенням суду шлюб обов`язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності.

За теоретичним визначенням шлюб це добровільний сімейний союз (спільність) жінки та чоловіка, спрямований на створення сім`ї, зареєстрований у встановленому порядку з дотриманням вимог закону, і такий, що породжує у них особисті та майнові права й обов`язки подружжя.

Умовою дійсності шлюбу є наявність взаємної згоди осіб, які беруть шлюб, воля цих осіб повинна бути спрямована на створення сім`ї. Неможливо укладання шлюб з будь-якими умовами.

Зі змісту шлюбно-сімейних правовідносин, поняття шлюбу, зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України вбачається, що при розгляді спорів щодо фіктивності шлюбу суд встановлює всі обставини справи, зокрема, стосунки подружжя до шлюбу, його тривалість, спільне проживання, у разі тимчасового або роздільного проживання, його тривалість, спільне проживання, його причини, ведення господарства подружжям у шлюбі, набуття спільного майна, інші докази, які б свідчили про бажання створити сім`ю чи про його відсутність.

Встановлено, що позивач з відповідачем з моменту реєстрації шлюбу проживали разом як чоловік та дружина, вели спільне господарство, що свідчить про волевиявлення сторін створити сім`ю.

Таким чином, позивач не довів відсутності у відповідачки ОСОБА_3 реального наміру створити сім`ю і набути прав та обов`язків подружжя. Доводи позивача про те, що метою укладення шлюбу для відповідача було переслідуванням різнихцілей безнаміру створеннясім`ї, покращення свого матеріального становища, не дає підстав для визнання шлюбу недійсним відповідно до статті 40 СК України.

Позивачем не надано достатніх та належних доказів того, що його батько ОСОБА_6 перебуваючи під впливом обману зі сторони Відповідачки та для захисту своїх майнових прав зареєстрував з нею шлюб. Оскільки на момент укладання шлюбу його згода на шлюб була вільною, зваженою та осмисленою, що само собою суперечить викладеним обставинам щодо визнання шлюбу фіктивним.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з собою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати тими, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу (частини перша-друга статті 24 СК України).

Добровільність шлюбу є однією з основних засад сучасного сімейного права. Тому порушення умов щодо добровільності шлюбу є підставою для визнання його недійсним. Згода особи є способом зовнішнього виявлення її внутрішньої волі на реєстрацію шлюбу. Згода особи не вважається вільною, зокрема, якщо в момент реєстрації шлюбу особа страждала тяжким психічним розладом, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і або) не могла керувати ними. У разі коли особа страждала тяжким психічним розладом, вона, тез сумніву, не могла сповна усвідомлювати значення своїх дій і (або) керувати ними. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 761/16077/19.

Згідно ч. 1ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Згідност. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі вищевказаного, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 , оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами, що ОСОБА_6 на день посвідчення заповіту не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, а відтак, його волевиявлення не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, заповіт було складено та посвідчено нотаріусом з дотриманням вимог закону, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень.

Розподіл судових витрат слід провести відповідно до присів ст. 141 ЦПК України, а саме покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним, ст. 40, 43 СК України, ст.ст.202,203,215,225,231,236, 1233, 1248, 1257 ЦК України, ст.ст. ст. ст.13,81,141, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд

постановив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання шлюбу недійсним та удаваним, визнання недійсним заповіту, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Забуранна Анастасія Анатоліївна, Дзержинський відділ реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Гуц Юлія Володимирівна- відмовити.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Сіденко С. І.