Рішення від 01 березня 2026 р. у справі №523/15750/25 — Пересипський районний суд міста Одеси

Суд: Пересипський районний суд міста Одеси

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про встановлення батьківства або материнства

Дата: 01 березня 2026 р.

Справа: №523/15750/25

Суддя: Малиновський О. М.

Справа № 523/15750/25

Провадження №2/523/2644/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/заочне/

"02" березня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси, в складі:

головуючого - судді Малиновського О.М.

за участю секретаря - Березніченко В.Є.

представника позивача - адвоката Боровик А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 15, у місті Одеса, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи без самостійних вимог Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів на дитину та дружину,

ВСТАНОВИВ

І . Зміст вимог та заперечень учасників справи.

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовними вимогами в яких просить:

визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір`ю - ОСОБА_1 ;

стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 в розмірі частини від усіх видів доходу, щомісячно до повноліття дитини;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини всіх видів доходу, щомісячно, до досягнення дитиною трьох років.

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час фактичних шлюбних відносин у сторін народилася дочка, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок погіршення відносин, позивач та відповідач почали проживати окремо один від одного. При цьому малолітня дитина залишилася проживати разом з матір`ю та перебувати на повному її утриманні. Водночас, відповідач матеріальної допомоги не надає, будь-яку фінансову допомогу не оказує. Останнім часом відповідач почав погрожувати, що забере дитину та не поверне, здійснює психологічний тиск, створив такі умови, при яких позивач переживає за своє життя та життя своєї дитини. Наразі між нею та відповідачем існує спір стосовно визначення місця проживання дочки, так як вони не дійшли спільної згоди про місце її проживання, що стало підставою для звернення до суду.

Від відповідача ОСОБА_2 до суду не надходило відзиву або пояснень на позовні вимоги про визначення місця проживання дитини.

Орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради склав та надав суду висновок від 26.12.2025р. на розв`язання спору.

ІІ. Клопотання та інші процесуальні рішення в справі.

Ухвалою судді Суворовського районного суду м. Одеси від 18.08.2025р. відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, та зобов`язано орган опіки та піклування надити висновок на розв`язання спору.

Орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради 26.12.2025р. прийняв висновок №01-05-3/752вх.

Ухвалою суду від 29.01.2026р. закрито підготовче провадження у справі з призначенням розгляду справи за участю сторін.

ІІІ. Позиції сторін.

Позивач в судове засідання не з`явилась. Її представник - адвокат Боровик А.О. направила до суду заяву в якій підтримав позовні вимоги просить провести розгляд справи за їх відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився без поважних на те причин. Про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином через його представника - адвоката Сікорського М.М. через систему «Електронний суд». Окрім цього відповідача було особисто сповіщено про час і місце розгляду справи шляхом направлення СМС-повідомлення на його номер мобільного телефону.

Орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради не забезпечив участі представника у судовому засіданні. Про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином. Від представника надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.

Неявка учасників розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.

За письмовою згодою представника позивача та за відсутності відзиву відповідача на позовну заяву справу розглянуто в заочному порядку на підставі наявних у справі доказів, що відповідає вимогам ст. 280ЦПК України.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, прийшов до наступного висновку.

Матеріалами справи встановлено, що у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від спільного проживання народилася дочка, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про її народження серії НОМЕР_1 .

За твердженнями позивачки вона та ОСОБА_2 на теперішній час проживають окремо один від одного. Відповідачем протилежного не доведено, доказів зворотного не надано.

Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 31.08.2020р. ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади від 28.07.2025р. малолітня ОСОБА_3 зареєстрована та проживає разом з матір`ю в квартирі АДРЕСА_1 .

Довідкою від 28.07.2025р. підтверджено, що ОСОБА_1 працює завідувачкою каси в ПАТ АБ «Південний» з 07.04.2016р. З 24.10.2024р. по теперішній час перебуває у відпустці по догляду за дитиною до трьох років.

Матеріалами справи також встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований та проживає в будинку АДРЕСА_2 .

Висновком від 26.12.2025р. № 01-05-3/752вх. про доцільність визначення місця проживання дитини, орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю, ОСОБА_1 .

Надаючи висновок про визначення місця проживання малолітньої дитини, орган опіки та піклування виходив з того, що малолітня ОСОБА_3 на теперішній час проживає разом з матір`ю, перебуває на її утримання, яка створила всі необхідні умови для проживання та виховання дитини.

Батько дитини ОСОБА_2 під час складання висновку органу опіки та піклування спочатку визначав, що не бачить необхідності у вирішені спору, так як дитина і так проживає з матір`ю. Згодом, без будь-якої мотивації, заперечував проти проживання дитини з матір`ю, вважав, що дитина повинна проживати з бабусею.

V. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо аргументів наведених учасниками справи.

Щодо визначення місця проживання дитини.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно з частинами першою, другою статті 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає (ч.4 ст.29 ЦК України).

Відповідно до частини першою та другою статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) (далі - Конвенція) згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

З огляду на вік малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка в силу свого віку не може висловити думку з приводу спору щодо місця її проживання, судом розгляд справи проведений без її думки.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

В силу частини першої статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі статтею 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі «М.С. проти України», йдеться про визначення «інтересів дитини», її місця у взаємовідносинах між батьками. У цьому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які наділяли б будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Як було встановлено судом сторони по справі на теперішній час проживають окремо один від одного. З того часу та по теперішній час малолітня ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 . При цьому зіабрані по справі докази вказують на те, що ОСОБА_1 сумлінно ставилась та ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, забезпечує свою дочку всім необхідним, створила всі умови для її проживання, виховання та розвитку.

Зважаючи на викладене, оцінюючи зібрані у справі докази, як кожен окремо так і в їх сукупності, з урахуванням висновку органу опіки та піклування, дотримуючись справедливої рівноваги між інтересами малолітньої дитини поряд з інтересами її батьків, суд дійшов висновку, що найкращим інтересам малолітньої ОСОБА_3 буде встановлення місця її проживання разом з матір`ю, ОСОБА_1 .

При цьому суд наголошує, що батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у її житті та розвитку, має право спілкуватися та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати.

Щодо стягнення аліментів на утримання дитини.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. За змістом ст.180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч. 3 ст. 181 СК України).

За приписами ч.ч.1-3 ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

За приписами ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням, як положень ст. 182 СК України, так і положень ст. ст. 183, 184 СК України.

Відповідно до ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відомості про місце роботи та розмір доходу, який отримує позивач не надано.

Відомості про отримання відповідачем постійного та/або мінливого доходу, а також наявність у нього зареєстрованого права власності на рухоме та/або нерухоме майно, що вказувало б на наявність у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід) не надано.

Таким чином враховуючи встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги перебування дочки на повному матеріальному забезпеченні позивачки, з урахуванням того, що батьки мають рівні зобов`язання по утриманню дітей, приймаючи до уваги сталу судову практику в частині стягнення частки на одну дитину, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі шляхом стягнення з відповідача щомісячно аліментів на утримання дитини в розмірі частини від його доходу (заробітку), проте не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Щодо стягнення аліментів на утримання дружини.

Положеннями ч. 1 ст. 75 СК України передбачено, що дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

Згідно з ч. 2, 4 ст. 84 СК України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

За змістом частини першої та другої статті 77 СК України утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їхньою згодою. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі.

Аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви (ч.1 ст.79 СК України).

Таким чином, необхідною умовою утримання дружини, з якою проживає дитина є можливість чоловіка надавати матеріальну допомогу.

Виходячи з положень, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», при вирішенні питання щодо стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, суд бере до уваги стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; стан здоров`я та матеріальне становище отримувача аліментів, відсутність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, повнолітніх дітей; сімейний стан платника аліментів, наявність у платника аліментів зобов`язань зі сплати аліментів на дитину за рішенням суду, наявність нерегулярного, мінливого, невизначеного доходу.

Аналіз даних положень сімейного законодавства України передбачає право дружини-матері на утримання батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що мати, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить матері дитини незалежно від цієї обставини.

Як було встановлено судом, відповідач є батьком, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка мешкає разом із матір`ю, яка не працює, отже вона потребує матеріальної допомоги від батька-дитини, що у свою чергу є його обов`язком відповідно до вимог ст. 84 СК України.

Отже, відповідач зобов`язаний надавати матеріальну допомогу матері дитини на її утримання у зазначеному позивачкою розмірі, а саме в розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення дитиною трирічного віку.

Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами, що заявлений позивачкою розмір аліментів на своє утримання буде для нього надмірним тягарем.

Крім того, відповідачем не надано суду доказів, які свідчать про наявність підстав для звільнення його від обов`язку утримувати дружину.

Зважаючи на те, що належних і допустимих доказів щодо відсутності можливості надавати матеріальну допомогу на утримання позивачки відповідач суду не надав, суд дійшов висновку про стягнення з нього аліментів на користь дружини у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) щомісяця, починаючи, з дня подання позовної заяви до суду та до досягнення дитиною трирічного віку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, доведеними, а відтак підлягають задоволенню у повному обсязі.

VI.Судові витрати.

Згідно ст. 141 ЦПК України пропорційно задоволеним позовним вимогам суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за позовними вимогами про визначення місця проживання дитини у розмірі 1211,20грн. та судовий збір в розмірі 1211,20грн. на користь держави за позовні вимоги про стягнення аліментів.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд вважає можливим допустити негайне виконання рішення у справі про стягнення аліментів у межах суми за один місяць.

Керуючись ст.ст.12,13,76,141,259,263-265,268,279,280-282,430 ЦПК України,

ВИРІШИВ

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи без самостійних вимог Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів на дитину та дружину задовольнити у повному обсязі.

Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю ОСОБА_1 , за місцем її проживання.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини заробітку (доходу) проте не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 01.08.2025р., до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання аліменти у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 01.08.2025р., до досягнення дитиною трьох років, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми за один місяць.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп: НОМЕР_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , рнокпп: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

третя особа без самостійних вимог: Орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, місцезнаходження: м. Одеса, проспект Князя Володимира Великого, буд. 106.

Заочне рішенням може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня складання рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання рішення суду.

Повне рішення суду складено 02.03.2026р.

Суддя

Оригінал: reyestr.court.gov.ua