Рішення від 02 березня 2026 р. у справі №462/318/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/318/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2026 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Мруць І.С.,

за участю секретаря судового засідання Булавки Х.Н.,

справа № 462/318/26

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,

в с т а н о в и в:

представник позивача 13.01.2026 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить зменшити розмір аліментів та змінити форму сплати аліментів, встановлені судовим наказом від 30.01.2025 року, стягувати з позивача на користь відповідачки аліменти на утримання сина ОСОБА_3 та доньки ОСОБА_4 в твердій грошовій формі по 2000 грн. на кожну дитину щомісячно із врахуванням індексації, починаючи стягнення з моменту звернення із заявою і до досягнення дитиною повноліття.

Позовні вимоги мотивує тим, що у шлюбі у сторін народилося двоє дітей, син ОСОБА_3 та донька ОСОБА_4 . Залізничним районним судом видано судовий наказ про стягнення з позивача аліментів, яким постановлено стягувати з ОСОБА_1 аліменти у розмірі однієї третьої заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття щомісячно. Зазначає, що позивач є безробітним, добровільно оплачував аліменти в межах встановленого прожиткового мінімуму на дітей, відтак, вважає, що сума аліментів може бути визначена в твердій грошовій сумі в межах 50 процентів прожиткового мінімуму на одну дитину.

Ухвалою судді Залізничного районного суду м.Львова від 19.01.2026 року позовну заяву залишено без руху та в подальшому недоліки усунено.

Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 22.01.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Представник відповідачки 13.02.2026 року подав до суду відзив у якому просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у зв`язку з їх недоведеністю. Вважає, що визначений судовим наказом розмір аліментів відповідає вимогам сімейного законодавства, а зменшення розміру аліментів без доведення погіршення майнового становища позивача, не буде спрямоване на належне забезпечення двох його дітей та суперечитиме їх інтересам.

У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 16.06.2025 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 17.11.2009 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції (а.с.8-11).

Судом, із врахуванням ч.2 ст.13 ЦПК України, встановлено, що судовим наказом від 30.01.2025 року у справі №462/9666/24 постановлено стягувати із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у розмірі однієї третьої заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, щомісячно, починаючи з 24.12.2024 року (а.с.12,13, 38).

На підтвердження своїх вимог позивач долучив копію розрахунку заборгованості по сплаті аліментів на виконання судового наказу №462/9666/24 (а.с.8).

За змістом ст.3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно із ст.27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Зазначене кореспондується із нормами національного законодавства, зокрема, ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини /ст.12 вказаного Закону/. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов?язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім?ї (ч.7,8 ст.7 СК України).

Згідно з ч.1, 2 ст.141 СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Ст.150 цього Кодексу зобов"язує батьків піклуватися про виховання дитини, про її здоров`я, фізичний, духовний розвиток, готувати до самостійного життя.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст.180 СК України). Крім того, ч.1-3 ст.181 СК України передбачає, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів..

Відповідно до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1)стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з ч.1 ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Аналогічна вимога міститься і у п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" № 3 від 15.05.2006.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивачем фактично заявлено вимогу про зміну способу стягнення аліментів та зменшення їх розміру. Як на підставу її задоволення, він покликається на відсутність доходів у зв`язку із безробітністю, добровільну сплату аліментів.

Водночас, жодних доказів на підтвердження зміни свого матеріального стану, інших обставин, які б підтверджували неможливість сплати аліментів у визначеному судом розмірі, позивачем не подано.

Разом з цим, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав дитини на належне утримання шляхом удосконалення порядку стягнення аліментів" від 17 травня 2017 року №2037- ІІІ було внесено зміни у Сімейний кодекс України.

Відповідно до абз. другого ч. 3 ст. 181 СК України спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Отже, саме стягувачу аліментів надано виняткове право вибору та ініціювання подальшої зміни в судовому порядку способу стягнення аліментів – в частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі.

У свою чергу, платник аліментів позбавлений можливості впливати на обрання способу стягнення аліментів, але може звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.

ОСОБА_1 не заявляв вимог про зменшення розміру аліментів у межах способу їх стягнення, який визначений відповідним судовим рішенням.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у постанові 18 вересня 2019 року в цивільній справі №755/14073/16-ц підтвердив, що положеннями Сімейного кодексу України передбачена лише можливість зміни розміру аліментів, а не встановленого способу їх стягнення, тобто зменшення або збільшення розміру аліментів, однак позивачем цих вимог заявлено не було, а суд розглядає справи лише у межах заявлених вимог, тому зменшити розмір аліментів у спосіб інший, ніж просить позивач, неможливо.

За наведених обставин, у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак судові витрати слід залишити за позивачем.

На підставі наведеного та керуючись ст. 12-13, 81-82, 258-259, 264-265, 274-275, 279 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

у задоволенні позовних вимогОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів - відмовити.

Сплачений судовий збір – залишити за позивачем.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів учасниками справи до Львівського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання – АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач – ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання – АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Повне судове рішення складено 03 березня 2026 року.

Суддя: І.С. Мруць