Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №591/10967/25 — Зарічний районний суд м. Сум

Справа № 591/10967/25

Провадження № 2-о/591/202/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2026 року м. Суми

Зарічний районний суд м. Суми у складі: головуючого судді Косар А. І. розглянув у порядку окремого провадження справу за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скорик Любов Вікторівна, про встановлення факту не прийняття спадщини, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Буринська міська рада

учасники судового процесу:

представник заявника Скорик Любов Вікторівна в режимі відео конференції,

секретар судового засідання Шпаченко М. В.,

свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4

УСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року заявник звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , не прийняв спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 батька ОСОБА_5 .

Вимоги мотивовано тим, що спадкоємцями першої черги за законом є: дружина померлого ОСОБА_6 та сини ОСОБА_1 , 1964 р. н., та ОСОБА_2 , 1972 р. н. Дружина померлого від прийняття спадщини відмовилась шляхом подання до нотаріуса відповідної заяви. Заінтересована особа син ОСОБА_2 тривалий час проживає за межами України, але залишається зареєстрованим на території України за вказаною вище адресою, тобто уважається таким, що прийняв спадщину. Таким чином, у заявника виникла необхідність у судовому встановленні юридичного факту, без якого реалізація його спадкових прав є неможливою.

Рух справи у суді першої інстанції

02 жовтня 2025 року Ухвалою суду відкрито провадження у справі у порядку окремого провадження і призначено її до судового розгляду по суті.

04 листопада 2025 року Ухвалою суду витребувано від Головного центру обробки спеціалізованої інформації Державної прикордонної служби України інформацію про перетин державного кордону України фізичною особою – ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , із зазначенням відомостей вказавши дату та місце виїзду (перетину) за межі державного кордону України.

12.02.2026 надійшла відповідь на ухвалу суду про витребування доказів.

В судовому засіданні представник заявника підтримав доводи заяви про встановлення факту неприйняття спадщини.

У справі оголошено перерву для проголошення судового рішення.

Фактичні обставини страви

Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Буринь помер ОСОБА_5 .

На майно померлого відкрилася спадщина, до складу якої входить, зокрема, житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

Яз зазначає заявник, він (син), дружина померлого ОСОБА_6 та інший син ОСОБА_2 , 1972 р. н., є спадкоємцями першої черги за законом.

ОСОБА_6 як дружина померлого від прийняття спадщини відмовилась шляхом подання до нотаріуса відповідної заяви.

Заінтересована особа син ОСОБА_2 значиться зареєстрованим разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 , і уважається таким, що прийняв спадщину.

Разом з цим, ОСОБА_2 тривалий час проживає за межами України, що підтверджується інформацією Головного центру обробки спеціалізованої інформації Державної прикордонної служби України від 29.01.2026 № 591/10967/25. У пункті пропуску ОСОБА_7 09.11.2019 останній раз перетнув кордон на виїзд з України у пішому порядку.

Опитані в ході розгляду справи свідки зі сторони заявника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 підтвердили, що ОСОБА_2 у 2019 році разом із сім`єю переїхав жити до рф, де йому запропонували роботу. Більше його не бачили.

Мотиви, з яких виходить Суд, та застосовані норми права

Відповідно до ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).

У частинах першій та другій статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Частиною першою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Так, частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

За змістом пунктів 3.21 та 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) вказав, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

У справі, яка розглядається, суд встановив, що на день смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 заінтересована особа ОСОБА_2 був зареєстрований за місцем фактичного проживання спадкодавця: АДРЕСА_1 . Водночас фактичне місце проживання ОСОБА_2 є відмінним, останні роки він не проживав з батьками за цією адресою, а переїхав проживати в іншу країну.

Наведені обставини сторонами не заперечуються та матеріалами справи не спростовано.

У суду немає підстав ставити під сумнів показання свідків і таких доказів суду не надано.

Отже, оскільки ОСОБА_2 в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 був зареєстрований, проте не проживав, а сама по собі реєстрація місця проживання не може вважатися саме місцем проживання та свідчити відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини, тому ОСОБА_2 як спадкоємець не прийняв своєчасно спадщину, що відкрилася після смерті батька, а отже, не набув права на спадкове майно.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23).

Суд зазначає, що обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались. Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Статтею 55 Конституції України передбачено право кожного на захист своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Таким чином, враховуючи конкретні обставини справи, суд доходить висновку, що доводи поданої до суду заяви про встановлення факту не прийняття спадщини спадкоємцем ОСОБА_2 знайшли своє підтвердження і є такими, що підлягають до задоволення.

Встановлення даного юридичного факту необхідне заявнику для реалізації її права на оформлення та отримання спадщини за законом, а тому суд вважає що заявник не має можливості встановити цей факт в іншому порядку, ніж судовому.

Розподіл судових витрат

Згідно з частиною сьомою статті 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Керуючись стст. 258, 259, 263-265, 268, 272-273, 293-294, 299, 315, 319, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Заяву задовольнити.

Встановити юридичний факт не прийняття спадщини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцем села Чумакове Буринського району Сумської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті батька ОСОБА_5 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Буринь Конотопського району Сумської області.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, віднести на рахунок заявника.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з частиною 5 статті 268 ЦПК, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

заявник: ОСОБА_1 / місце проживання: АДРЕСА_2 ;

представник заявника: Скорик Любов Вікторівна ОРДЕР СЕРІЯ ВМ № 1073013 від 16 вересня 2025 р.;

заінтересована особа: ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 , рф;

заінтересована особа: Буринська міська рада, місцезнаходження: вул. Захисників України, буд. 1, м.Буринь, Конотопського району, Сумської області.

Суддя А. І. Косар