Постанова від 01 березня 2026 р. у справі №203/6365/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1646/26 Справа № 203/6365/25 Суддя у 1-й інстанції - Єдаменко С. В. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Токарєва Інна Віталіївна, на ухвалу Центрального районного суду міста Дніпра від 09 жовтня 2025 року в цивільній справі номер 203/6365/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Центрально-Міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року до Центрального районного суду міста Дніпра звернувся ОСОБА_1 з заявою про встановлення факту смерті його батька ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Чулаківка Скадовського району Херсонської області.

Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 09 жовтня 2025 рокувизнано заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті не поданою та повернуто її заявнику.

Із вказаним судовим рішенням не погодився заявник ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Токарєва І.В., подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд скасувати ухвалу Центрального районного суду міста Дніпра від 09 жовтня 2025 рокув справі 203/6365/25 і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване судове рішення є незаконним та ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права.

На адресу суду надано заяву, в якій сторона заявника повідомила, що всі наявні документи подані суду.

В постанові Верховного Суду від 27 листопада 2024 року зазначено, що вимагати від заявників оригінали свідоцтв або довідок, які знаходяться на тимчасово окупованій території, є надмірним формалізмом. Суди повинні досліджувати всі надані докази в сукупності, а у випадку сумнівів в їх достовірності - перевіряти їх іншими способами, зокрема шляхом звернення до державних органів.

Суд не витребував жодного доказу, тому повернення заяви без розгляду не виглядає як справедливе правосуддя та свідчить про недопуск заявника до суду.

Окрім того, після відкриття провадження по справі законом не допускається повернення матеріалів заяви.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Згідно з частиною 2 статі 369 ЦПК України апеляційна скарга на вказану ухвалу суду першої інстанції підлягає розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового

засідання.

Відповідно до частини 13 статі 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що у вересні 2025 року до Центрального районного суду міста Дніпра звернувся ОСОБА_1 з заявою про встановлення факту смерті його батька ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Чулаківка Скадовського району Херсонської області (а.с. 1-4).

До заяви додано копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 (а.с. 13), копію паспорта ОСОБА_2 (а.с. 14, 16) та копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 , з якої вбачається, що ОСОБА_3 є батьком заявника (а.с. 12).

Ухвалою Центрального районного суду міста Дніправід 10 вересня 2025 року відкрито провадження у справі №203/86365/25 за заявою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 17 вересня 2025 року (а.с. 19).

17 вересня 2025 року до Центрального районного суду міста Дніпранадійшла заява про розгляд справи у відсутність особи, яка бере участь у справі від представника ОСОБА_1 адвоката Токарєвої І.В., в якій зазначено, що всі наявні докази подані стороною заявника разом із заявою (а.с. 22-23).

З протоколу судового засідання від 17 вересня 2025 року вбачається, що судом відкладено розгляд справи на 24 вересня 2025 року (а.с. 24).

23 вересня 2025 року від представника ОСОБА_1 адвоката Токарєвої І.В. надійшла заява про розгляд справи без участі, де знову зазначено, що всі наявні докази подано разом із заявою через систему «Електронний суд» (а.с. 26-28).

Ухвалою Центрального районного суду міста Дніправід 24 вересня 2025 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху для подання суду оригіналу лікарського свідоцтва про смерть (а.с. 29-30).

30 вересня 2025 року від представника ОСОБА_1 адвоката Токарєвої І.В. надійшла заява про усунення недоліків, де зазначено, що всі наявні докази вже були подані разом із заявою через систему «Електронний суд» з застосуванням кваліфікованого електронного підпису (а.с. 31-34).

Повертаючи заяву про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території, суд першої інстанції виходив з не усунення недоліків, зазначених в ухвалі про залишення заяви без руху.

Апеляційний суд не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

У частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з частинами першою та другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Залежно від обставин юридичні факти за критерієм їх правових наслідків розрізняють на: правовиникаючі, правозмінюючі, правопризупиняючі, правовідновлюючі, правоприпиняючі.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи матиме він правові наслідки.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18.

Чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком якої є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема:

- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);

- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

Згідно з частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно частини першої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Водночас пункт 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за №719/4940, деталізує положення статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та встановлює, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням не судових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Справи про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду (частина друга статті 317 ЦПК України).

У заяві повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів (частини перша-друга статті 318 ЦПК України).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях» розширено перелік територій, щодо яких поширюється дія статті 317 ЦПК України. На сьогодні до них належать території, на яких введено воєнний чи надзвичайний стан, або тимчасово окуповані території України, визначені такими відповідно до законодавства.

Враховуючи, що Указом Президента України воєнний стан уведено із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року на території України, дія такого спрощеного порядку поширюється на встановлення юридичних фактів, що відбулись на всій території України. Здебільшого цей спрощений порядок застосовується у зоні воєнних дій та на тимчасово окупованих територіях України, оскільки на таких територіях не функціонують відповідні органи, які можуть зафіксувати факт смерті.

Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.

Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, зокрема, можуть бути: письмові докази; речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; пояснення свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, зокрема в обставинах, що загрожували їй смертю.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на тимчасово окупованій території України в с. Чулаківка Скадовського району Херсонської області.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Положеннями ч. 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» із змінами, внесеними згідно із Законом №2217-IX від 21 квітня 2022 року визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання спричиняє серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, залишаючи заяву ОСОБА_1 без руху для подання оригіналу лікарського свідоцтва про смерть, дійшов помилкового висновку, оскільки, заявником було вказано, що на даний час територія, де помер ОСОБА_1 , вважається тимчасово окупованої територією, що є загальновідомим фактом та не потребує доказування, а отже і змога надати саме оригінал у останнього відсутня.

Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод(частина перша статті 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» передбачено, зокрема, що особа повинна мати доступ до незалежного, неупередженого та компетентного суду.

У своєму рішенні в справі «Голдер проти Сполученого Королівства», 1975 р. суд відзначив: «Було б неприйнятним, на думку Суду, якби ч. 1 ст. 6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду. Характеристики «справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження». Тож право на доступ до правосуддя має дуже важливе значення і без сумніву його необхідно вважати засадою.

Отже, оскаржувану ухвалу не можна визнати законною, у зв`язку із чим вона підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України з направленням суду першої інстанції для продовження розгляду та вирішення питання відповідно до вимог ЦПК України.

Керуючись статтями 367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Токарєва Інна Віталіївна, задовольнити.

Ухвалу Центрального районного суду міста Дніпра від 09 жовтня 2025 рокускасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: