Постанова від 01 березня 2026 р. у справі №171/2826/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1642/26 Справа № 171/2826/23 Суддя у 1-й інстанції - Томаш В. І. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів: Макарова М.О., Пищиди М.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на заочне рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2024 року

у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, –

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2023 року (згідно поштового штемпелю) Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі – АТ «Акцент-Банк», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 08 червня 2018 року Банк надав ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 40,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Однак, відповідач порушила умови укладеного договору в частині своєчасного погашення платежів та відсотків, передбачених умовами кредитного договору, у зв`язку з чим, станом на 15 жовтня 2023 року за договором виникла заборгованість на загальну суму 54 207,39 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту – 32 073,10 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом – 22 134,29 грн.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором № б/н від 08 червня 2018 року в розмірі 54 207,39 грн. та судовий збір в розмірі 2 684,00 грн.

Заочним рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2024 року позовні вимоги АТ «Акцент-Банк» – задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 08 червня 2018 року станом на 15 жовтня 2023 року в розмірі 54 207,39 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту – 32 073,10 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом – 22 134,29 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У поданій 21 жовтня 2025 року безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції необґрунтовано взяв до уваги докази, які були подані позивачем. Наданий позивачем розрахунок заборгованості сам по собі не може бути належним та допустимим доказом користування відповідачкою кредитними коштами, наявності боргу та його розміру. Також відповідач стверджував, що вказаний розрахунок заборгованості не оформлений належним чином.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідачки, просив її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про отримання документів в Електронному суді, а також оголошенням на веб-порталі Судової влади України.

Сторони у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 08 червня 2018 року між АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 був укладений договір № б/н, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у А-банку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації (а.с.10).

У заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та Банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.

Зазначена вище Анкета-заява не містить умов щодо розміру тіла кредиту (кредитного ліміту), строку дії кредитного договору, розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитом, неустойки, комісії.

До кредитного договору Банк додав витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк» та витяг з Тарифів користування кредитною карткою «Зелена» (а.с.22-30).

В порушення умов вказаного кредитного договору, відповідачка допустила прострочення повернення кредиту і сплати процентів, внаслідок чого позивач нарахував заборгованість станом на 15 жовтня 2023 року в розмірі 54 207,39 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту – 32 073,10 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом – 22 134,29 грн. (а.с.7-9).

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, оскільки відповідачкою було допущено порушення зобов`язань з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь Банку.

Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частини першої статті 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частини перша та друга статті 207 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору).

Публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина першій статті 634 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Акцент-Банк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші».

Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 11 листопада 2021 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої – договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ «Акцент-Банк» в період – з часу виникнення спірних правовідносин (08 червня 2018 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (14 листопада 2023 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ «Акцент-Банк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону – споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «Акцент-Банк» не повернуті, кредитор має право вимагати виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому колегія суддів дійшла висновку, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд – шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2020 року у справі № 643/5521/19 (провадження № 61-20093св19) зазначено, що: «в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі)».

Встановивши, що Анкета-заява від 08 червня 2018 року не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку по сплаті заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами, а відтак, суми надходжень, які Банком були розподілені на погашення складових заборгованостей підлягають зарахуванню на погашення саме тіла кредиту.

Судова практика у цій категорії справ є незмінною, що не може свідчити про порушення прав Банку (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19)».

У справі, що переглядається в Анкеті-заяві від 08 червня 2018 року строки здійснення періодичних платежів не встановлені, процентна ставка не зазначена, крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення комісії та відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру (а.с.10).

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, установлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, Банк не пред`явив.

Разом з тим, з виписки по картковому рахунку відповідачки вбачається, що остання здійснювала користування кредитними коштами та загалом за період з 08 червня 2018 року по 15 жовтня 2023 року витрати відповідачки становлять 123 797,34 грн., в той час як зарахування на картку за цей же період становлять 70 772,26 грн.

При цьому, з виписки вбачається, що Банк безпідставно враховував в суму витрат (123 797,34 грн.) непогоджені з відповідачкою відсотки в розмірі 52 326,67 грн., які не підтвердженні жодними належними, достатніми та допустимими доказами та які не передбачені умовами цього договору.

Оскільки в Анкеті-заяві від 08 червня 2018 року строки здійснення періодичних платежів за кредитом не встановлені, то колегія суддів вважає неправомірним та безпідставним списання Банком внесених на погашення боржником коштів в рахунок погашення відсотків за користування кредитом, а тому вказані кошти слід зарахувати на погашення тіла кредиту, зменшивши суму заборгованості за рахунок протиправно списаних Банком відсотків в розмірі 52 326,67 грн.

В той же час, заборгованість за тілом кредиту становить 32 073,10 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості, тобто заборгованість позичальника перед Банком за тілом кредиту відсутня, більш того наявна переплата.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги АТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором не підлягають задоволенню.

Посилання позивача на те, що відповідачка підписавши Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, засвідчила, що згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а дії з користування кредитними коштами та погашення заборгованості свідчать про визнання заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування, – колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки жодним пунктом кредитного договору не передбачена сплата позичальником процентів за користування кредитом.

Доводи позивача про те, що відповідачем було підписано Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», в якому чітко зазначені всі оговорені умови кредитування, строки, відсоткова ставка та багато іншого, – колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).

Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, яка викладена у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20.

Тому Паспорт споживчого кредиту від 08 червня 2018 року не може вважатись складовою укладеного між сторонами кредитного договору, носить інформаційний характер.

Крім того, у вказаному вище Паспорті споживчого кредиту вказано, зокрема, що зазначена в ньому інформація зберігає чинність та є актуальною до 01 липня 2018 року, а умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту.

Отже, доводи позивача про те, що відповідачкою було підписано Паспорт споживчого кредиту, в якому чітко зазначені всі оговорені умови кредитування, строки, відсоткова ставка та багато іншого, є безпідставними.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Банком в порушення вказаних вимог процесуального закону ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не було надано жодного доказу на підтвердження законності нарахування заборгованості по процентам за користування кредитом.

Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку апеляційного суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог в цій частині, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить колегія суддів та вважає що суд першої інстанції в частині доводів що стали предметом апеляційного оскарження не виконав вимоги про законність та обґрунтованість рішення суду, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування заочного рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2024 року та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог АТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України).

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною десятою статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Приймаючи до уваги висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог, з позивача АТ «Акцент-Банк» на користь відповідачки ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги в розмірі 3 220,80 грн.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Заочне рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2024 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 3 220,80 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 02 березня 2026 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: М.О. Макаров

М.М. Пищида