Постанова від 01 березня 2026 р. у справі №191/5983/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/170/26 Справа № 191/5983/24 Головуючий у першій інстанції: Битяк І. Г. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Городничої В.С., Никифоряка Л.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області у складі судді Битяка І.Г. від 01 квітня 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 25.12.2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2733000, за умовами якого кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит у розмірі 5000,00 грн строком на 350 днів зі сплатою за користування відсотків на рівні 1,99% в день. Первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, перерахувавши грошові кошти у розмірі 5000,00 грн. відповідачу. Відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за кредитним договором у сумі 24854,50 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 5000,00 грн, заборгованості за відсотками – 19854,50 грн. 10.08.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» був укладений договір факторингу №ККЛУ-10082023, відповідно до умов якого позивачу перейшло право вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі до ОСОБА_1 . Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вказану заборгованість у загальному розмірі 24854,50 грн.

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №2733000 від 25.12.2021 року в сумі 6500,00 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту – 5000,00 грн, заборгованості за процентами – 1500,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги ціну позову в розмірі 24854,50 грн, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Відзиву на апеляційну скаргу подано не було.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого суду в оскаржуваній частині, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 25.12.2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2733000, Згідно з умовами якого розмір кредиту складає 5000,00 грн, загальний строк кредиту 350 днів, періодичність платежів – 25 днів, стандартна процента ставка – 1,99% в день, знижена процента ставка – 1,99% в день. Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок (а.с. 22-34).

Додатком №1 до договору є таблиця обчислення вартості кредиту, де зазначено, що загальна вартість кредиту складає 39825 грн., строк повернення кредиту – 10.12.2022 року, з яких сума кредиту – 5000,00 грн., проценти за користування кредитом – 34825 грн.

10.08.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» був укладений договір факторингу №ККЛУ-10082023, відповідно до умов якого до позивача перейшло право вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі до ОСОБА_1 , що також підтверджується копіями витягу з Реєстру боржників до вказаного договору, акту приймання-передачі Реєстру боржників, платіжної інструкції від 10.08.2023 (а.с. 51-61).

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, у відповідача заборгованість за кредитним договором №2733000 в сумі 24854,50 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 5000,00 грн, заборгованості за відсотками – 19854,00 грн (а.с. 39-50).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року.

Крім того, згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15.

Відповідно до ч. 1 ст.1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 6 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” №2664-III договір про надання фінансових послуг, якщо інше не передбачено законом, повинен містити підписи сторін.

Відповідно до ст. 12 Закону "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання в тому числі "електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абз. 3 ч. 1 ст. 12). У свою чергу згідно з визначенням одноразового ідентифікатора, наведеного у п. 6 ч. 1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Саме у такий спосіб було підписано кредитний договір від 25.12.2021 №2733000 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , що останнім не заперечується та не спростовано.

Відповідачем визнається факт укладення ним вказаного вище кредитного договору та отримання кредитних коштів, що підтверджується його письмовою заявою від 01.04.2025, у якій ОСОБА_1 позовні вимоги визнає частково, не визнає суму нарахованих відсотків, оскільки вони завищені і явно не відповідають вимогам щодо справедливості, у зв`язку з чим просить їх зменшити (а.с. 106).

Разом з тим, відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши укладення сторонами кредитного договору від 25.12.2021 року №2733000 та отримання позичальником кредитних коштів; встановивши неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань з повернення кредиту та сплати процентів за користування; враховуючи, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, – колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованості за відсотками в розмірі 1500,00 грн.

Позивач не спростував обґрунтувань суду щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків річних, зазначивши лише, що перед укладенням кредитного договору клієнта було ознайомлено з його умовами.

Кредитор в апеляційній скарзі наполягає на розрахунку, що проведений з порушенням законодавства про споживче кредитування, тоді як такі нарахування неправомірні.

Повно і правильно встановивши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню відповідно до висновків постанови Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув заборгованість за відсотками саме частково.

Отже, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення місцевого суду в оскаржуваній частині, оскільки зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, що, зокрема, суперечить практиці Верховного Суду.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія звертає увагу, що рішення місцевого суду, згідно змісту апеляційної скарги, оскаржене лише в частині частині відмови у стягненні з відповідача процентів за користування кредитом. Тому суд апеляційної інстанції справу в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в сумі 5000,00 грн – не переглядає, згідно вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого суду в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 7, 367, 369, 375, 376 ЦПК України, суд, –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»– залишити без задоволення.

Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складений 02 березня 2026 року.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді В.С. Городнича

Л.П. Никифоряк