Рішення від 01 березня 2026 р. у справі №953/8399/25 — Слобідський районний суд міста Харкова

Провадження № 2/641/536/2026 Справа № 953/8399/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2026 року м. Харків

Слобідський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Зелінської І. В.,

за участю секретаря Земляної А. А.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Бізнес позика» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просив стягнути з відповідача заборгованість за Договором №350882-КС-002 про надання кредиту від 27.09.2021 в сумі 29885, 59 грн та судовий збір в сумі 2422,40 грн.

В обґрунтування пред`явлених вимог позивачем зазначено, що 27.09.2021 між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено Договір №350882-КС-002 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Зазначив, що ТОВ «Бізнес позика» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 16 000 грн, шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 , яку позичальником було вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті. До теперішнього часу відповідач свої зобов`язання за Кредитним договором №350882-КС-002 від 27.09.2021 року про надання кредиту належним чином не виконала, а лише часткового сплатила кошти, розрахунок та розмір яких зазначені у розрахунку заборгованості за Договором №350882-КС-002 позичальника ОСОБА_1 , чим порушила свої зобов`язання, встановлені договором. Посилався, що відповідно до розрахунку заборгованості за Договором №350882-КС-002 від 27.09.2021 року позичальника ОСОБА_1 , відповідач на виконання умов договору здійснила часткову оплату за Договором №350882-КС-002 на загальну суму 14990 грн. Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинила конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту. Зауважував, що ТОВ «Бізнес позика» не нараховувало та не просить суд стягнути з відповідача на користь позивача жодної неустойки (у формі пені чи штрафів), а просить стягнути з відповідача лише заборгованість по тілу, процентам, та комісії за надання кредиту, які були нараховані відповідно до умов Кредитного договору та норм Цивільного кодексу України. Звертав увагу, що ТОВ «Бізнес позика» не нараховувало жодних процентів після закінчення строку дії Кредитного договору. З огляду на викладене, посилався, що заборгованість відповідача за Договором №350882-КС-002 від 27.09.2021 року про надання кредиту становить 29 885,59 грн, що складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту 13 735, 06 грн; суми прострочених платежів по процентах 16 150, 53 грн; суми заборгованості по штрафам - 0, 00 грн; суми прострочених платежів за комісією 0, 00 грн.

Ухвалою суду провадження у справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача ТОВ «Бізнес позика» про витребування доказів.

Відповідачем ОСОБА_1 було подано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого, остання просила задовольнити позовні вимоги ТОВ «Бізнес позика» частково та стягнути з неї на користь позивача заборгованість за кредитним договором №350882-КС-002 від 27.09.2021 року в розмірі 13735, 06 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту, у задоволенні іншої частини позовних вимог - просила відмовити. В обґрунтування заперечень посилалась на те, що належних доказів підписання договору шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором матеріали справи не містять. Крім того, вказала на відсутність в матеріалах справи належних доказів, що підтверджують перерахування коштів згідно договору. Зазначила, що додана до матеріалів квитанція не є належним доказом отримання нею коштів, оскільки вказане повідомлення не відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а матеріали справи не містять жодного підтвердження того, що зазначена картка № НОМЕР_1 належить саме відповідачу. Зазначила, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Посилалась на те, що позивач не довів факту надання коштів позичальнику оскільки не надав відповідних доказів (зокрема виписки за картковими рахунками позичальника). Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належними доказами існування боргу. Посилання позивача на часткове погашення позики також не відповідає дійсності, оскільки відповідні виписки по банківських рахунках відсутні. На підставі вищевикладеного, вважала позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відсутні належні, допустимі та достатні докази, що підтверджують підписання нею кредитного договору з відповідними додатками, а також отримання нею коштів згідно вказаного договору, тобто докази існування між сторонами договірних правовідносин, отже відсутні правові підстави для стягнення коштів. Крім того, вказала, що нараховані позивачем відсотки є явно завищеними, зокрема посилалась, що встановлення відсоткової ставки у розмірі 1,07874163% суперечить Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX, яким внесені зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 6 п. 5 Розділу І Закону №3498-IX) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-IX). Так, відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, що є вищим за встановлений максимальний розмір денної процентної ставки. Відтак, вважала вимоги позивача в частині стягнення розміру заборгованості за відсотками необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Представником позивача було подано до суду відповідь на відзив, згідно якого, останній просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування посилався на те, що номер банківської картки для перерахування кредитних коштів за Кредитним договором був вказаний позичальником під час укладення Кредитного договору в його особистому кабінеті на веб-сайті Кредитодавця. На підтвердження вищезазначеного, до позовної заяви був доданий витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи на веб-сайті Кредитодавця "Анкета клієнта", відповідно до якого Позичальником був зазначений номер банківської картки НОМЕР_1 для перерахування на цю картку кредитних коштів за Кредитним договором. ТОВ «Бізпозика» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 16 000 грн. шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_1 (котрий позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про перерахування кредитних коштів. Щодо перерахування відповідачу кредитних коштів за Кредитним договором в розмірі 16 000 грн, зазначив, що до позовної заяви була додана довідка, сформована в платіжній систему «ТАС Pay», з якої вбачається, що позичальнику на її картку було здійснено перерахування кредитних коштів платежем у розмірі 16 000 грн. Вищевказана довідка була надана позивачу на підтвердження успішності проведених операцій АТ «Таскомбанк», що надає посередницькі послуги ТОВ «Бізпозика» з кредитування клієнтів за допомогою платіжної системи «ТАС Pay». АТ «Таскомбанк» надає посередницькі послуги ТОВ «Бізпозика» на підставі Договору №83 про організацію взаємодії при переказі коштів фізичним особам від 11.11.2020. Відповідно до п.2.1 Договору: «за цим Договором, банк надає Партнеру послуги щодо зарахування наданих Партнером Одержувачам позик, в тому числі на умовах фінансового кредиту, на рахунки Одержувачів з використанням реквізитів ПК Одержувача, та забезпечує обробку і передачу в МПС даних для належного здійснення зарахування коштів за реквізитами ПК Одержувача, а Партнер зобов`язується сплатити Банку комісійну винагороду на умовах визначених цим Договором». Відповідач, на підтвердження своїх доводів про начебто не отримання кредиту від позивача не надала суду виписку зі свого карткового рахунку в АТ КБ «Приватбанк». Повідомив, що ТОВ «Бізнес Позика» не є банківською установою, не відкриває позичальникам банківські рахунки та не випускає на ім`я позичальників банківські картки, тому перерахування кредитних коштів та зарахування платежів позичальників за Кредитними договорами зазвичай здійснюється посередниками ТОВ «Бізнес Позика» на підставі відповідних договорів з посередниками за допомогою платіжних систем посередників. ТОВ «Бізнес Позика» зазвичай не здійснює перерахування кредитних коштів позичальникам зі своїх рахунків. На підтвердження перерахування кредитних коштів позичальникам та зарахування платежів позичальників за Кредитними договорами відповідні посередники зазвичай надають ТОВ «Бізнес Позика» довідки (довідки з платіжних систем). ТОВ «Бізнес Позика» не має жодного відношення до банківської картки відповідача (та відкритого для її обслуговування рахунку) крім того, що на вказану позичальником під час укладення Кредитного договору банківську картку (відкритий для її обслуговування рахунок) здійснюється перерахування кредитних коштів за Кредитним договором. Вказав, що у зв`язку з вищевикладеним, ТОВ «Бізнес Позика» не може надати виписку по рахунку позичальника. Таку виписку може надати або сам позичальник або банк на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів. Крім того, посилався, що перерахування кредитних коштів за Кредитними договорами ТОВ «Бізнес Позика» відповідними посередниками відповідає положенням ст. 6 та ст. 9 Закону України "Про електронну комерцію", а вищевказані докази перерахування кредитних коштів є належними, допустимими та достатніми доказами перерахування кредитних коштів відповідачу за Кредитним договором. Щодо обов`язку позичальника сплатити проценти за Кредитним договором відповідно до умов Кредитного договору, зазначив, що в ідповідно до п. 1. Кредитного договору кредитодавець надає Позичальнику грошові кошти на засадах строковості, поворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та комісію за надання Кредиту у порядку та на умовах, визначених цим Договором та Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика». Відповідно до п. 1 Кредитного договору процентна ставка в день становить 1,07874163, фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) Договору. Встановлений Договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено Кредитодавцем в односторонньому порядку. Встановлений пунктом 3 Кредитного договору графік платежів який передбачає сплату відповідачем платежів на погашення заборгованості за тілом, процентами та комісією за надання кредиту. Згідно з п. 7 позичальник підтверджує, що він ознайомлений з Договором та Правилами, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань, вважає їх справедливими та погоджується неухильно дотримуватись їх та, відповідно, уклав Договір з вільним волевиявленням. Також, звернув увагу суду на наступні обставини справи: 1) кредитодавець жодним чином не обмежував час на ознайомлення Позичальника з умовами Кредитного договору та Правилами; 2)позичальник добровільно погодилась з умовами Кредитного договору та погодилась його виконувати (що відповідає принципу свободи договору, який встановлений у статті 627 ЦК України). Якби позичальника не влаштовували умови Кредитного договору, вона могла його просто не укладати; 3)протягом строку дії Кредитного договору та/або після його закінчення позичальник не звернулась із заявою про розірвання Кредитного договору та/або визнання Кредитного договору недійсним в цілому або його окремих частин. Вказав, що всі істотні умови Кредитного договору, зокрема тип кредиту, процентна ставка, комісія за надання кредиту (у випадку її встановлення), строк дії кредиту, графік платежів за кредитним договором тощо - встановлені не у Правилах надання кредитів чи Паспорті споживчого кредиту (за споживчими кредитами), а у Кредитному договорі, який уклала відповідач шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Зазначив, що позивач за Кредитним договором: 1)не нараховував та не заявляв до стягнення у позовних вимогах жодну неустойку відповідно до ст. 549 ЦК України (у вигляді пені чи штрафів); 2)не нараховував та не заявляв до стягнення у позовних вимогах жодну форму відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України (у вигляді індексу інфляції за весь час прострочення чи трьох процентів річних від простроченої суми); 3)не нараховував проценти поза межами строку дії кредитного договору (як вбачається з розрахунку заборгованості, розмір заборгованості позичальника після останнього дня строку дії кредитного договору не змінювався, тобто жодних процентів після закінчення строку дії кредитного договору не нараховувалися. Оскільки розрахунок заборгованості у ТОВ «Бізнес Позика» формується автоматично у відповідній програмі, ця програма «протягнула» дати після закінчення строку дії Кредитного договору до дати створення цього розрахунку заборгованості). ТОВ «Бізнес Позика» просило суд стягнути з відповідача лише заборгованість по тілу, процентам за надання кредиту, які були нараховані відповідно до умов Кредитного договору. Щодо подорожчання загальної вартості кредиту, посилався на те, що, процентна ставка нараховується за кожен день користування Кредитом. Протягом строку кредитування, визначеного у цьому Договорі, проценти за користування Кредитом нараховуються на залишок заборгованості по Кредиту (на залишок заборгованості за тілом кредиту), наявну на початок календарного дня, за фактичне число календарних днів користування Кредитом, із урахуванням дня перерахування та дня повернення Кредиту. У п. 3. Кредитного договору був встановлений орієнтовний графік платежів, відповідно до якого позичальник повинна була здійснювати платежі у відповідному розмірі та у відповідні дати. Якби позичальник здійснювала платежі у відповідності до встановленого графіку платежів, їй дійсно потрібно було б сплатити суму орієнтовної загальної вартості кредиту, яка зазначена у Кредитному договорі. Однак порушення позичальником графіку платежів закономірно призвело до подорожчання загальної вартості кредиту, тому що процентна ставка нараховується за кожен день користування кредитом на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за фактичне число календарних днів користування Кредитом, із урахуванням дня перерахування кредитних коштів та дня повернення Кредиту. Якщо позичальник не здійснила платіж (платежі) за графіком або здійснила його (їх) у меншому розмірі, ніж передбачено графіком, це закономірно призводить до нарахування процентів у більшому розмірі, тому що як вже було зазначено вище, проценти нараховуються щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту. Для спростування позовних вимог позивача, сторона відповідача мала б надати суду докази здійснення всіх платежів за кредитним договором у розмірі та строк, відповідно до встановленого у п. 3. Кредитного договору графіку платежів, однак сторона відповідача таких доказів суду не надала. Звернув увагу суду, що встановлення у Кредитному договору процентів, які нараховуються на залишок заборгованості за Кредитним договором, відповідає принципу свободи договору (який встановлений статтею 627 ЦК України). Уклавши Кредитний договір позичальник добровільно погодилася з його умовами. Особливості встановлення та нарахування процентів за кредитним договорами ТОВ «Бізнес Позика», а саме те, що проценти нараховуються кожен день на залишок заборгованості за кредитним договором, жодним чином не означає, що встановлені у кредитному договорі проценті ставки (процентна ставка) є начебто пенею. Також звернув увагу на те, що чинне національне законодавство не наділяє суд правом зменшення суми процентів за користування кредитом, які позичальник зобов`язаний сплатити відповідно до умов Кредитного договору та норм Цивільного кодексу України. Зазначив, що посилання позичальників на загальний принцип «розумності та добросовісності» не є правовою підставою для зменшення суми процентів за користування кредитом, які позичальник зобов`язаний сплатити відповідно до умов Кредитного договору та норм Цивільного кодексу України. Щодо здійснення відповідачем платежів за Кредитним договором, посилався на те, що у відзиві на позовну заяву сторона відповідача не заперечувала факт здійснення відповідачем платежів за Кредитним договором. Відповідно до розрахунку заборгованості за Кредитним договором, відповідач на виконання умов договору здійснила часткову оплату на загальну суму 14 990 грн. Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов Кредитного договору, відповідач вчинила конклюдентні дії щодо визнання факту укладення Кредитного договору і, відповідно, визнання правомірності вимог позивача щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором. Зазначив, що всі платежі відповідача за Кредитним договором були враховані у розрахунку заборгованості за Кредитним договором. Сума заборгованості відповідача за Кредитним договором відповідно до розрахунку заборгованості за Кредитним договором підрахована з урахуванням всіх платежів відповідача. А сторона відповідача у відзиві на позовну заяву жодним чином не пояснила, чому, на її думку, доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості за Кредитним договором є начебто необґрунтованим, та таким, що начебто не узгоджується з матеріалами справи. Відповідач не була позбавлена можливості надати свій розрахунок заборгованості за кредитним договором. На підставі чого просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином та своєчасно, згідно позовної заяви та відповіді на відзив, просив здійснювати розгляд справи без його участі.

Відповідач в судовому засіданні підтвердила факт укладення кредитного договору та отримання відповідно до останнього грошових коштів від позивача.

Суд, заслухавши відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та наявні у справі докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

27.09.2021 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено договір №350882-КС-002 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з умовами п. 1 Договору про надання кредиту ТОВ «Бізнес позика» надає позичальникові грошові кошти в розмірі 16 000 гривень на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію у порядку та на умовах, визначених Договором та Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес позика».

У Договорі визначено, що тип кредиту: кредит, строк кредиту - 24 тижнів; процентна ставка: в день 1,07874163%, фіксована; комісія за надання кредиту 2 400 грн; термін дії договору: до 14.03.2022; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту 39960 грн; орієнтовна реальна річна процентна ставка 7282, 29 процентів.

Цілі (мета) кредиту: для придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Цей кредит є споживчим кредитом.

Протягом строку кредитування процентна ставка за Кредитом (надалі - Проценти за користування Кредитом), нараховуються на залишок заборгованості по Кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, із урахуванням дня видачі Кредиту та дня повернення Кредиту згідно Графіку платежів.

У договорі відображено графік платежів.

Договір підписано в електронному вигляді електронним підписом одноразовим ідентифікатором G-2072. Договір містить РНОКПП ОСОБА_1 , паспортні дані, адресу, електронну адресу, номер мобільного телефону.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що між сторонами була досягнута згода щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису. Після підписання кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема у ТОВ «Бізнес позика» виникло зобов`язання щодо надання кредитних коштів, а у відповідача ОСОБА_1 - зобов`язання з повернення кредитних коштів.

До Договору про надання кредиту додані пропозиція (оферта) щодо укладання договору, прийняття (акцепт) пропозиції (оферти), візуальна форма послідовності дій клієнта та анкета клієнта.

Умови кредитування, серед іншого, відображені й в паспорті споживчого кредиту, інформація в якому актуальна до 28 вересня 2021 року. Підпису ОСОБА_1 , у тому числі й електронного, паспорт споживчого кредиту не містить.

Позивачем надано Анкету-клієнта (витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи https://my.bizpozyka.com) від 08.08.2025, яка містить підпис Директора ТОВ «БІЗПОЗИКА» М.М. Гайворонської, та яка містить інформацію щодо позичальника ОСОБА_1 , суми бажаного кредиту у розмірі 16 000 грн, дати отримання кредиту 27.09.2021, номера телефону НОМЕР_2 ; банківського рахунку: № НОМЕР_1 , електронної адреси. Підпису ОСОБА_1 , у тому числі й електронного, вказана Анкета не містить.

Згідно довідки, сформованої в платіжній системі «ТАС Pay» на банківську картку № НОМЕР_1 27.09.2021 року о 20:02 було перераховано грошові кошти у розмірі 16 000 грн, згідно кредитного договору №350882-КС-002 від 27.09.2021 року.

З наданої позивачем Довідки про стан заборгованості вбачається, що станом на 08.08.2025 у відповідача утворилась заборгованість за договором №350882-КС-002 від 27.09.2021 року в розмірі 29885, 59 грн, що складається із заборгованості за кредитом у розмірі 13 735, 06 грн, заборгованості по відсотках у розмірі 16 150, 53 грн, по комісії 0,00 грн, заборгованість по штрафам 0, 00 грн.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитом у гривні вбачається, що ОСОБА_1 на виконання умов договору здійснювала часткову оплату за Договором №350882-КС-002 від 27.09.2021 року, а саме: 11.10.2021 у розмірі 2589 грн за відсотками, 741 грн за комісією, всього в сумі 3300 грн; 25.10.2021 в розмірі 2416, 40 грн за відсотками, 913, 60 грн за комісією, всього в сумі 3300 грн; 08.11.2021 у розмірі 168, 20 за кредитом, 2416, 40 грн за відсотками, 745, 40 грн за комісією, всього в сумі 3300 грн; 25.11.2025 у розмірі 2096,74 грн за кредитом, 2903,26 грн за відсотками, всього в сумі 5000 грн. Зазначено, що періодом кредитування є: з 27.09.2021 по 14.03.2025.

Наявність заборгованості за кредитним договором зумовила звернення ТОВ «Бізнес позика» до суду за захистом своїх прав, спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України.

Представником позивача подано клопотання про поновлення строку на подання доказів та останній просить долучити до матеріалів справи Договір №83 про організацію взаємодії при переказі коштів фізичним особам, укладеного між ТОВ «Бізнес позика» та АТ «Таскомбанк» від 11.11.2020 року.

Суд, дослідивши вказане клопотання дійшов наступного висновку.

Пунктом 2 та пунктом 6 ч. 1 ст. 43 ЦПК України визначено, що учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам та користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

За змістом положень частини другої та четвертої статті 83 ЦПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Виходячи з положень ч.8 ст.83 ЦПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадків, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Виходячи з принципу змагальності в цивільному процесі, прав та обов`язків сторін у справі, визначених Цивільним процесуальним кодексом України, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх клопотанням.

Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку.

Норми цивільного процесуального законодавства не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі підстави визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Відповідно до ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Статтю 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Зазначена норма гарантує «право на суд», одним з елементів якого є право на доступ до суду, тобто право ініціювати судовий розгляд цивільної справи (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі за текстом - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golderv. theUnitedKingdom), заява № 4451/70, § 36).

Так у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя та є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини: від 28 жовтня 1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13 січня 2000 року у справі «МірагальЕсколано та інші проти Іспанії», від 08 березня 2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»).

Згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Надто суворе тлумачення судом процесуальних норм позбавляє позивача, або інших учасників справи права доступу до суду, що згідно з прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, враховуючи наведені норми процесуального закону, практику Європейського суду з прав людини, суд приходить до висновку про можливість поновлення представнику ТОВ «Бізнес позика» процесуального строку для подання доказу та долучення до матеріалів справи Договору №83 про організацію взаємодії при переказі коштів фізичним особам, укладеного між ТОВ «Бізнес позика» та АТ «Таскомбанк» від 11.11.2020 року.

Згідно вказаного договору, банк надає Партнеру послуги щодо зарахування наданих Партнером Одержувачам позик, в тому числі на умовах фінансового кредиту, на рахунки Одержувачів з використанням реквізитів ПІК Одержувача, та забезпечує обробку і передачу в МІС даних для належного здійснення зарахування коштів за реквізитами ПІК Одержувача, а Партнер зобов?язується сплатити Банку комісійну винагороду на умовах визначених цим Договором.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.

Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З договору №350882-КС-002 від 27.09.2021 року ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 вбачається, що у відповідності до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.

Оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через особистий кабінет, та ОСОБА_1 підписала їх електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).

Отже, відповідач уклала електронний договір та підписала такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором), а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Перерахування ОСОБА_1 на картку № НОМЕР_1 кредитних коштів у розмірі 16 000 грн підтверджується довідкою, сформованою в платіжній системі «ТАС Pay».

Суд зауважує, що ТОВ «Бізнес позика» не є банківською установою, не відкриває фінансові рахунки, а тому здійснює перерахування кредитних коштів на вказаний позичальником картковий рахунок, до якого доступу немає, оскільки відомості такого становлять банківську таємницю.

Згідно п. 1, 2 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про банки та банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею. Зокрема, банківською таємницею є відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України та інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.

Тобто, ТОВ «Бізнес позика» не може мати доступ до карткового рахунку відповідача та надати витяг з такого рахунку.

Як вбачається з наданої ОСОБА_1 виписки по руху коштів по банківській картці таку було надано щодо банківської картки НОМЕР_4 за період з 01.07.2025 по 30.09.2025.

Отже факт отримання кредитних коштів ОСОБА_1 є доведеним.

Щодо доводів відповідача стосовно встановлення в кредитному договорі відсоткової ставки за кожен день користування кредитом у розмірі 1,07874163%, суд зазначає наступне.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні, визначені Законом України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частини 5статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023.

Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Відповідно до п. 4. Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» приписано надавачам фінансових послуг, не зазначеним у пункті 3 цього розділу (тобто не банкам), та надавачам допоміжних послуг протягом 30 днів з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність та документи у відповідність з вимогами цього Закону.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5розділу І цього Закону(яким, зокрема, доповнено пунктом 17розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про споживче кредитування») поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Кредитний договір №350882-КС-002 було укладено 27.09.2021, тобто до внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», тому строк дії пункту 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» не поширюється на вказаний кредитний договір.

Сторонами у договорі №350882-КС-002 від 27.09.2021 року погоджено строк кредиту -24 тижні, до 14.03.2022 року.

У матерілах справи відсутні дані щодо узгодження сторонами подовження строку кредитування.

Таким чином, розмір денної відсоткової ставки, знаходиться в межах розміру, визначеного ЗУ «Про споживче кредитування» з врахуванням Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», також завершення строку договору відбулося до вступу в дію ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», а тому доводи відповідача в цій частинв є необґрунтованими.

Водночас, вирішуючи питання щодо суми заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідача, суд зважає на таке.

Так, як убачається з розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 на виконання умов договору здійснювала часткову оплату за Договором №350882-КС-002 від 27.09.2021, а саме: 11.10.2021 у розмірі 2589 грн за відсотками, 741 грн за комісією, всього в сумі 3300 грн; 25.10.2021 в розмірі 2416, 40 грн за відсотками, 913, 60 грн за комісією, всього в сумі 3300 грн; 08.11.2021 у розмірі 168, 20 за кредитом, 2416, 40 грн за відсотками, 745, 40 грн за комісією, всього в сумі 3300 грн; 25.11.2025 у розмірі 2096,74 грн за кредитом, 2903,26 грн за відсотками, всього в сумі 5000 грн. Зазначено, що періодом кредитування є: з 27.09.2021 по 14.03.2022.

У свою чергу, з приводу нарахування ТОВ «Бізнес позика» до сплати ОСОБА_1 комісії в сумі 2400 грн за надання кредиту, яку відповідач сплатила у повному обсязі відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, то суд зважає на таке.

Згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, у зв`язку з чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Правилами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Як виснував Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 31.07.2025, прийнятій у справі №199/441/21, провадження №61-9002св23, положення договору про надання споживчого кредиту, які передбачають здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону «Про споживче кредитування», є нікчемними.

Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746цс16 вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 року у справі №708/195/19.

Як уже зазначалося судом вище, умовами укладеного між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 договору встановлено комісію за надання кредиту, тобто фактично встановлено плату позичальника за дії, які не є послугою в розумінні Закону України «Про споживче кредитування».

Ураховуючи наведене, умови щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредиту, є нікчемними.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг, як це закріплено вимогами ч. 3 ст. 55 вказаного Закону.

Як унормовано положеннями ч.3 ст.13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Правилами ч. 1, ч. 2 ст. 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За змістом ч. 3 ст.12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, суд доходить висновку про те, що послуга з надання споживчого кредиту є діяльністю банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, не відповідає змісту кредитних правовідносин.

Виходячи із принципів справедливості та добросовісності, на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги заборонено нормативно-правовими актами.

З огляду на викладене вище, положення Договору №350882-КС-002 від 27.09.2021 про сплату позичальником на користь банку комісії за надання кредиту (пункт 2.5 Договору) суперечать положенням ч. 1, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» і є нікчемними з моменту укладення цього правочину.

Ураховуючи наведене, оскільки позивачем було встановлено плату за послуги ТОВ «Бізнес позика», які за законом повинні надаватись безоплатно, визначені в п. 1 договору про споживчий кредит №350882-КС-002 від 27.09.2021, умови щодо обов`язку позичальника сплатити комісію за надання кредиту в сумі 2400 грн, є нікчемними, а відтак кошти, сплачені ОСОБА_1 в сумі 2400 грн, зараховані ТОВ «Бізнес позика» в рахунок погашення заборгованості за комісією, мали б бути розподілені в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту або за відсотками.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що із нарахованої позивачем заборгованості, яку він просить стягнути з ОСОБА_1 належить вирахувати сплачену відповідачем комісію в сумі 2 400 грн.

Відтак, позовні вимоги ТОВ «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню в сумі 27 485,59 гривень (29885, 59- 2400 =27 485,59).

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 2228,61 грн.

Керуючись ст.4,10 - 13,76 - 81,141,247, 263 - 265,268,273,354,355 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» заборгованість за кредитним договором №350882-КС-002 від 27.09.2021 в розмірі 27 485 (двадцять сім тисяч чотириста вісімдесят п`ять) грн. 59 (п`ятдесят дев`ять) коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» витрати по сплаті судового збору в сумі 2228 (дві тисячі двісті двадцять вісім) грн 61 (шістдесят одна) коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика», ЄДРПОУ 41084239, місце знаходження: м. Київ, б-р Лесі Українки, буд. 26, офіс 411.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Рішення ухвалено та підписано 02.03.2026 року.

Суддя І.В.Зелінська