Постанова від 10 лютого 2026 р. у справі №522/4037/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2615/26

Справа № 522/4037/25

Головуючий у першій інстанції Федчишена Т. Ю.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,

при секретарі судового засідання: Узун Н.Д.,

переглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2025 року про відмову у відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

03 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обгрунтував тим, що Приморським районним судом м. Одеси 26 грудня 2017 року було ухвалено рішення, яким ОСОБА_1 визнано недієздатним та встановлено над ним опіку. Визначено опікуна.

Вказане рішення ухвалене голувуючим суддею Загароднюком В.І. та присяжними Голубцовим Г.В. та Голубцовою Ю.В..

Позивач вважає, що вказаним рішнням йому було завдано моральної шкоди, тому він просить суд стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму компенсації моральної шкоди в розмірі 1 000 000 грн з кожного.

16 квітня 2025 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2025 року та направити матеріали справи до Приморського районного суду м. Одеси.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

В судове засідання, призначене на 11 лютого 2026 року об 16:00 год учасники справи не з`явивились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність не з`явившихся учасників справи, які своєчасно і належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Так, відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які входили до складу суду під час вирішення справи про визнання позивача недієздатним про відшкодування моральної шкоди не підлягає розгляду судом та не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження дій відповідачів, які є складом суду, поза порядком передбаченим процесуальним законом, не допускається та вони не можуть бути відповідачами у справі.

Апеляційний суд вважає вказані висновки суду першої інстанції відповідають нормат процесуального та матеріального права з огляду на наступне.

Як вбачається із позовної заяви, позивачем як на підставу звернення до суду зазначено завдання йому моральної шкоди ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час ухвалення ними судового рішення.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України, в інших випадках завдання шкоди цими органами діють правила частини 6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №757/43355/16-ц викладено висновок, що позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

Рішенням Одеської обласної ради від 18.08.2017 №465 - VІІ «Про затвердження списку присяжних для місцевих загальних судів, розташованих на території Одеської області» затверджено список присяжних строком на три роки.

Згідно додатку 3 до рішення обласної ради від 18 серпня 2017 року №465 – VІІ ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були включені до списку присяжних для Приморського районного суду міста Одеси.

Відповідно до ст.ст. 126 та 129 Конституції України, судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а також однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Згідно із зазначеними положеннями Конституції України, законність та обґрунтованість судових рішень і, відповідно, дії або бездіяльність судів (суддів) з питань здійснення правосуддя (пов`язаних з підготовкою й розглядом справ у судових інстанціях) можуть встановлюватись у визначеному порядку за результатом перегляду рішень судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) судів (суддів), вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судів (суддів) є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.

Таким чином, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у справі, як цього вимагає позивач. Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа). Заяви, скарги, спрямовані на дії судді при здійсненні правосуддя, не підлягають розглядові в суді першої інстанції, оскільки відповідно до закону є інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.

У пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року №8 "Про незалежність судової влади" роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Розгляд судом питань, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій суду (судді), пов`язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядку і їх виконання), нормами ЦПК України не передбачено.

Застосування положення ч. 6 ст. 1176 ЦК України можливо лише коли предметом позову є дії чи бездіяльність, що не пов`язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акту органом судової влади. Незаконність дій або бездіяльність суддів обов`язково повинна встановлюватися не лише вироком суду, а й іншими відповідними рішеннями.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» судам роз`яснено, що у розумінні положень ч. 1 ст. 2, пп. 1, 7, 9 ч. 1 ст. 3, ст. 17, ч. 3 ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства України судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.

Зазначені роз`яснення є відтворенням положень ст. ст. 62, 126 і 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 63 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» присяжним є особа, яка у випадках, визначених процесуальним законом, та за її згодою вирішує справи у складі суду разом із суддею або залучається до здійснення правосуддя.

Присяжні виконують обов`язки, визначені пунктами 1, 2, 4-6 частини сьомої статті 56 цього Закону.

Згідно ч. 3 ст. 68 ЦПК України на присяжних поширюються гарантії незалежності і недоторканності суддів, установлені законом, на час виконання ними обов`язків із здійснення правосуддя.

Отже, зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Такі спори не пов`язані із захистом прав, свобод чи інтересів у публічно-правових відносинах від порушень з боку органів державної влади, оскільки оскаржені позивачем дії вчинені при здійсненні правосуддя, а тому законність таких дій може перевірятися лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом. В зазначених вище випадках між позивачами та суддями (відповідачами) цивільні правовідносини не виникають, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції.

У зв`язку із викладеним, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.

Крім того, відповідно до статті 125 Конституції України в Україні діють місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані та Верховний Суд України.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Як встановлено вище, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами до присяжних щодо відшкодування шкоди, пов`язаної зі здійсненням правосуддя, які не підлягають розгляду судами загальної юрисдикції, а тому колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, правомірно відмовив у відкритті провадженні у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України у зв`язку з неможливістю розглянуту даного спору в судах у порядку цивільного судочинства.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до приписів ст. 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Аналогічну позицію висловлено у п. 57 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Апеляційний суд наголошує, що ОСОБА_1 у випадку, якщо він вважає рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2017 року по справі №522/16930/17 незаконним та таким, що порушує його права, має право оскаржити вказане судове рішення в порядку, передбаченому ЦПК України до судів вищих інстанцій.

У Висновку №3 (2002 ) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

За таких обставин, слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Ураховуючи наведене, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, оскільки така позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2025 року про відмову у відкритті провадження - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 23 лютого 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

С.М. Сегеда