Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №947/1897/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3976/26

Справа № 947/1897/25

Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кострицького В.В.,

суддів: Лозко Ю.П., Коновалової В.А.,

за участю секретаря Булацевської Я.В.

учасники справи:

позивач – Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»

представник позивача - Сокуренко Наталія Вікторівна

відповідачі – ОСОБА_1 , ОСОБА_2

представник ОСОБА_1 – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Мацка Володимира Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 11 червня 2025 року, ухвалене у складі судді Бескровного Я.В., у приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення коштів,-

установив:

Короткий зміст позовних вимог.

13.01.2025 Акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” звернулося до Київського районного суду м. Одеси з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості 3% річних у сумі 8305,52 доларів США та судового збору 5195,10 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 19.07.2007 між позивачем та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ODMLGK01420332 на підставі якого позичальник отримав кредит у розмірі 120 050,00 Доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,92% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 19.07.2027.

Кредитні зобов`язання забезпечені договором поруки №0332/р від 19.07.2007, укладеним з поручителем ОСОБА_2 .

09.09.2009 рішенням Київського районного суду м. Одеси у справі № 2-3061/08 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ЗАТ КБ “ПриватБанк” заборгованість у розмірі 826 639,40 грн, що еквівалентно 107 916,37 Доларів США (за курсом 7,66 грн.) за кредитним договором №ODMLGK01420332 від 19.07.2007, а також судові витрати у розмірі 1700 грн та витрати на ІТЗ розгляду судового процесу у розмірі 30 грн.

Вказане рішення суду набрало законної сили, відповідачами не виконано, тому на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач має право на отримання 3% річних за прострочення виконання рішення суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 11 червня 2025 року позовні вимоги Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення коштів - задоволено.

Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначає, щовраховуючи наявність рішення Київського районного суду м. Одеси від 09.09.2009 у справі №2-3061/08, яке відповідачами не виконано, суд вважає, що позивач має право на стягнення 3% річних за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 у розмірі 8 305,52 доларів США.

Суд ознайомився із наданим позивачем розрахунком трьох процентів річних, та вважає правильним проведений розрахунок. Сумніви у правильності розрахунку відсутні, відповідачами власного розрахунку не подано, вимоги позивача не спростовано, таким чином позов підлягає задоволенню.

Доводи та аргументи зазначені у відзиві на позов суд не бере до уваги з огляду на наступне.

Натуральним зобов`язанням є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.

Суд звертає увагу, що вимоги кредитора вже захищені в судовому (примусовому) порядку, про що свідчить рішення Київського районного суду м. Одеси від 09.09.2009 у справі №2-3061/08 про стягнення заборгованості за кредитним договором, тому таке зобов`язання не можна вважати натуральним.

Також, не можна вважати вимоги позивача задавненим зобов`язанням, оскільки невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Крім того, відповідачами не подавались заяви про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, а позивачем заявлені вимоги у межах загального строку позовної давності.

З огляду на викладене, даючи оцінку зібраним доказам у справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача є законними та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що вимоги позивача ґрунтуються на натуральному та задавненому зобов`язанні, тому, на думку скаржника, позивач не має права нараховувати та стягувати 3% річних на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України.

Щодо явки сторін.

Відповідачі у судове засідання не з`явились хоча були повідомлені про час та місце судового розгляду, клопотань про відкладення судового розгляду не надходило. Судом було задоволено клопотання позивача про відеоконференцію, однак, ВКЗ не відбулось у зв`язку з тим, що не працює програма, судом отримано письмові пояснення позивача по суті справи, що не перешкоджає апеляційному перегляду на підставі повних матеріалів справи.

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 19.07.2007 між ЗАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ODMLGK01420332 на підставі якого позичальник отримав кредит у розмірі 120 050,00 Доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,92% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 19.07.2027.

19.07.2007 між ЗАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_2 укладено договір поруки №0332/р з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09.09.2009 у справі № 2-3061/08 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ЗАТ КБ “ПриватБанк” заборгованість 826 639,40 грн, що еквівалентно 107 916,37 Доларів США (за курсом 7,66 грн) за кредитним договором №ODMLGK01420332 від 19.07.2007, а також судові витрати 1700 грн та витрати на ІТЗ розгляду судового процесу 30 грн.

Рішення суду набрало законної сили, відповідачами не надано доказів виконання рішення суду.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами ст. ст. 509, 598, 599, 631 ЦК України закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки, згідно ст. 599 ЦК України такою підставою є виконання, проведене належним чином. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 виснувала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. У цій статті визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Неналежне, несвоєчасне виконання зобов`язання, порушує права та інтереси кредитодавця, які у вказаних правовідносинах захищає ч. 2 ст. 625 ЦК України, що регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Верховний Суд у постанові від 31.07.2024 у справі №161/11703/22 зазначив, що установивши, що рішення суду відповідач не виконав, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про наявність у позивача права на стягнення відповідно до статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат унаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду.

Зобов`язання відповідачів сплатити заборгованість не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання, відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц (провадження №14-254цс19).

Враховуючи, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 09.09.2009 у справі №2-3061/08 відповідачами не виконано, суд вважає, що позивач має право на стягнення 3% річних за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 у розмірі 8 305,52 доларів США. Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Суд ознайомився із наданим позивачем розрахунком трьох процентів річних, та вважає правильним проведений розрахунок. Сумніви у правильності розрахунку відсутні, відповідачами власного розрахунку не подано, вимоги позивача не спростовано, таким чином позов підлягає задоволенню.

Доводи та аргументи зазначені у відзиві на позов суд не бере до уваги з огляду на наступне.

Натуральним зобов`язанням є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.

Суд звертає увагу, що вимоги кредитора вже захищені в судовому (примусовому) порядку, про що свідчить рішення Київського районного суду м. Одеси від 09.09.2009 у справі №2-3061/08 про стягнення заборгованості за кредитним договором, тому таке зобов`язання не можна вважати натуральним.

Також, не можна вважати вимоги позивача задавненим зобов`язанням, оскільки невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Крім того, відповідачами не подавались заяви про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, а позивачем заявлені вимоги у межах загального строку позовної давності.

З огляду на викладене, даючи оцінку зібраним доказам у справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача є законними та такими, що підлягають задоволенню.

Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною скаржника не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Скаржник у своїй апеляційній скарзі зазначає, що вимоги позивача ґрунтуються на натуральному та задавненому зобов`язанні, тому, на думку скаржника, позивач не має права нараховувати та стягувати 3% річних на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України.

Така позиція скаржника є помилковою та безпідставною, що обґрунтовується таким.

Натуральним зобов`язанням є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом.

Задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.

Водночас, 09.09.2009 рішенням Київського районного суду м. Одеси у справі №2-3061/08 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ “ПриватБанк” заборгованість у розмірі 826 639,40 грн, що еквівалентно 107 916,37 Доларів США (за курсом 7,66 грн) за кредитним договором №ODMLGK01420332 від 19.07.2007, а також судові витрати 1700 грн та витрати на ІТЗ 30 грн.

Вказане рішення суду набрало законної сили, відповідачами не виконано.

Тобто, вимоги Банку щодо зобов`язання, яке виникло на підставі кредитного договору вже захищені в судовому порядку, що підтверджується рішення суду по справі №2-3061/08, яке набрало законної сили.

У постанові від 26.01.2021 по справі №522/1528/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання.

Скаржником не надано будь-якого рішення суду на підставі якого Банку було б відмовлено у задоволенні його вимог за цим кредитним договором у зв`язку з пропуском строку позовної давності, тому зобов`язання за таким договором не може вважатись натуральним.

Також, заборгованість, що стягнута рішенням суду по справі №2-3061/08 не підпадає під визначення задавненого зобов`язання, оскільки вимоги за кредитним договором Банком заявлені до стягнення та рішення Київського районного суду м. Одеси від 09.09.2009 підтверджує це.

У постанові від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що за змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09.09.2009 у справі №2- 3061/08 підтверджено та встановлено грошове зобов`язання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернути позивачу кошти і такий обов`язок відповідачі зобов`язані виконати безумовно в повному обсязі.

Тобто, після ухвалення рішення про стягнення заборгованості боржник повинен виконати рішення суду, а не умови кредитного договору, отже у відповідачів виникло зобов`язання виконати саме рішення суду, яке в даному випадку є обов`язковим для виконання та за невиконання якого законом встановлена відповідальність, зокрема у вигляді нарахувань згідно ст. 625 ЦК України.

Скаржник не врахував, що договірні правовідносини сторін трансформувалися у охоронні, пов`язані із стягненням грошових коштів на підставі рішення суду, невиконання якого зумовлює застосування положень ч.2 ст. 625 ЦК України на всю суму боргу, яка стягнута судовим рішенням.

Неодноразово у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, натуральне зобов`язання це коли наявне рішення суду яким відмовлено кредитору про стягнення заборгованості у зв`язку з пропуском строку позовної давності, про що заявлено відповідачем, а задавнене зобов`язання це відсутність будь-якого рішення суду щодо стягнення заборгованості, кредитор не пред`являє до суду позов про стягнення боргу, однак строк позовної давності очевидно сплив до таких вимог та боржник про це не заявляє.

Водночас, матеріалами справи підтверджено та відповідачами не заперечується, що вони не виконали свої зобов`язання, не сплатили в повному обсязі заборгованість, що встановлена і стягнута з них рішенням суду, яке набрало законної сили.

У статті 129-1 Конституції України закріплено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Тотожні за змістом положення містяться в ст. 18 ЦПК України, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зазначила, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Як зазначалось вище, основне зобов`язання захищене в судовому порядку, заборгованість стягнута на підставі рішення суду, відповідачами не виконано.

У постанові від 24.04.2024 у справі №657/1024/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Верховний Суду у постановах від 23.04.2025 у справі №161/13011/23, від 31.07.2024 у справі №161/11703/22 зробив висновок, що установивши, що рішення суду відповідач не виконав, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про наявність у позивача права на стягнення відповідно до статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат унаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду.

У постанові від 04.06.2019 по справі №916/190/18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Таким чином, рішення суду про стягнення заборгованості не припинило грошового зобов`язання боржника повернути кошти, а прострочення виконання такого зобов`язання не позбавляє кредитора отримати 3% річних, що встановлені законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.09.2025 по справі №369/13444/20 зазначає, що правовідносини, врегульовані правочином, є різновидом регулятивних правовідносин, тобто таких, що виникають на основі юридичних дозволів і втілюються переважно в правомірних діях суб`єктів.

Водночас у випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов`язків інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням.

Ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за кредитним договором вказує на охоронний характер таких правовідносин, у яких права та інтереси сторони захищені судовим рішенням, що є обов`язковим до виконання на всій території України.

Таке судове рішення підтверджує наявність певного обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання та надає можливість примусового виконання такого зобов`язання.

Якщо боржник не сплатив суму боргу, то у випадку прострочення такого грошового зобов`язання в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.

Можливість нарахування боржникові кредитором наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, після реалізації права на дострокове стягнення усієї суми кредиту, встановлена також постановою Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Щодо наведеної представником скаржника судової практики, апеляційний суд зазначає що вона є не тотожною до обставин справи яка розглядається, тому суд першої інстанції вмотивовано відхилив в її застосуванні.

Наведені в апеляційній скарзі доводи які були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги не впливають на правильність судового рішення, не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу адвоката Мацка Володимира Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 11 червня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді Ю.П. Лозко

В.А. Коновалова