Постанова від 24 лютого 2026 р. у справі №758/17971/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 758/17971/25 Головуючий у суді І інстанції: Петров Д.В.

провадження № 22-ц/824/5117/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г.,

секретар судового засідання: Янчук І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 10 листопада 2025 року у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: Приватний виконавець Сідоренко Антон Сергійович про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року ОСОБА_2 звернуся до Подільського районного суду м. Києва із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви.

В обґрунтування своєї заяви заявник зазначає, що 12.03.2025 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) через «Дія» укладено договір купівлі- продажу № 3245/2025/5202868 щодо BMW 5201, VIN НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 ; реєстраційні дії були здійснені в ТСЦ № 3245. На момент відчуження автомобіль був зареєстрований за відповідачем ОСОБА_1 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , дата реєстрації - 27.05.2023 року).

Разом з тим, у провадженні приватного виконавця відкрито ВП № 77938258 (стягнення 12 000 USD; рішення набрало законної сили 10.03.2025 року) та № 77938716 (15 000 грн витрат; рішення набрало законної сили 13.03.2025 року) - за виконавчими листами у справі № 758/11833/24, яка перебувала у провадженні Подільського районного суду м. Києва.

Майбутні відповідачі - рідні брати (спільні батьки згідно з витягами з ДРАЦ) та проживають за однією адресою: АДРЕСА_1 .

Хронологічно договір від 12.03.2025 року укладено відразу після набрання чинності рішень у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, що свідчить про реальні ознаки фраудаторного правочину та виведення активу з-під стягнення.

Наявність реальної загрози подальшого відчуження підтверджується тим, що відразу після набрання рішенням у справі № 758/11833/24 законної сили відповідачі уклали договір купівлі-продажу транспортного засобу (12.03.2025 року), чим фактично ускладнили виконання рішень у межах виконавчих проваджень № 77938258 та № 77938716.

Оскільки заявник в подальшому має намір звернутись до суду із позовом до відповідачів щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та відновлення становища, яке існувало до порушення права (повернення сторін у попередній стан), заявник вважає, що невжиття такого заходу може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист порушених прав заявника.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 10 листопада 2025 року заяву задоволено.

Накладено арешт на транспортний засіб BMW 5201, VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 до набрання рішенням у справі № 758/17971/25 законної сили.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 10.11.2025 року про забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортний засіб BMW 5201, VIN НОМЕР_1 та в цій частині ухвалити постанову, якою у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на автомобіль відмовити.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що ухвала Подільського районного суду м. Києва від 10.11.2025 року прийнята з грубим порушенням норм процесуального права, оскільки суд першої інстанції не встановив обґрунтованості та співмірності обраного заходу, а також повністю проігнорував імперативний обов`язок щодо застосування зустрічного забезпечення.

Представник відповідача зазначав, що майбутні позовні вимоги, заявлені ОСОБА_2 , мають немайновий характер - це вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу.

Забезпечення позову спрямоване на гарантування виконання можливого рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Однак, судовий прецедент Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (КЦС ВС) чітко встановив, що рішення суду про визнання недійсними договорів не підлягає примусовому виконанню. При задоволенні такого позову він має декларативний характер, оскільки правочин вважається недійсним з моменту його вчинення, і примусових дій від державних виконавців не вимагається.

Таким чином, вважає, що суд першої інстанції помилково виходив із припущення, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення. Оскільки рішення у цій категорії справ не виконується примусово, накладення арешту на майно не відповідає змісту порушеного права та є неспівмірним із заявленими немайновими вимогами.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані також тим, що позивач не надав переконливих доказів, які б підтверджували наміри відповідача ОСОБА_1 відчужити майно з метою уникнення виконання. Навпаки, відповідач вже продав спірний транспортний засіб. Оскільки автомобіль BMW 5201 вже вибув з володіння відповідача, його арешт не має прямого впливу на платоспроможність останнього чи його можливість виконувати будь-які потенційні майнові зобов`язання. Арешт конкретного майна, що вибуло з обігу боржника, є неналежним заходом забезпечення, спрямованим на стягнення збитків .

Вважає, що застосування арешту в таких умовах фактично є найбільш обтяжливим заходом, який не лише не забезпечує виконання, а й порушує права інших суб`єктів.

Представник відповідача зазначає, що застосування арешту до рухомого майна, яке було продане, неминуче спричиняє значні збитки не лише кінцевому власнику, але й відповідачу ОСОБА_1 як продавцю, оскільки створює правові перешкоди у його відносинах із добросовісним набувачем.

Суд першої інстанції не взяв до уваги інтереси інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, зокрема добросовісного володільця майна автомобілю марки BMW 5201, VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2

Власник транспортного засобу марки BMW 5201, VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 на який накладено арешт, ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, який не має жодного відношення до виконавчих проваджень чи до спору між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та йому нічого не відомо про борги останнього.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги також посилався на положення ч. 3 статті 154 ЦПК України, відповідно до якої суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо застосування заходів забезпечення позову може спричинити значні збитки відповідачу або іншим особам. Однак суд першої інстанції проігнорував цей імперативний обов`язок. Ухвала не містить жодної вимоги про внесення позивачем ОСОБА_2 грошових коштів на депозитний рахунок суду як зустрічного забезпечення для відшкодування потенційних збитків відповідача (судові витрати, втрата довіри контрагентів, можливі регресні позови нового власника). Вважає, що це порушення процесуального закону є безумовною підставою для скасування ухвали.

20 січня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Панова В.С., просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що враховуючи наявність ризиків, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання у майбутньому рішення суду, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом накладення арешту на майно, а саме на транспортний засіб BMW 5201, VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 .

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Стаття 150 ЦПК України визначає перелік видів забезпечення позову. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

У пунктах 2,4 частини першої цієї статті 150 ЦПК України вказано, що позов може забезпечуватись забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При оцінці зазначеної співмірності, слід враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів їхній меті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 у справі №754/5683/22 висловила правову позицію про те, що при вирішенні питання забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Встановлено, що 12.03.2025 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) через «Дія» укладено договір купівлі- продажу № 3245/2025/5202868 щодо BMW 5201, VIN НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 ; реєстраційні дії були здійснені в ТСЦ № 3245. На момент відчуження автомобіль був зареєстрований за відповідачем ОСОБА_1 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , дата реєстрації - 27.05.2023 року).

У провадженні приватного виконавця відкрито ВП № 77938258 (стягнення 12 000 USD; рішення набрало законної сили 10.03.2025 року) та № 77938716 (15 000 грн витрат; рішення набрало законної сили 13.03.2025 року) - за виконавчими листами у справі № 758/11833/24, яка перебувала у провадженні Подільського районного суду м. Києва.

Заявник звертаючись з заявою про забезпечення позову зазначав, що наявність реальної загрози подальшого вдчуження транспортного засобу підтверджується тим, що відразу після набрання рішення законної сили у справі № 758/11833/24, відповдіачі уклали договір купівлі-продажу транспортного засобу (12.03.2025 року), чим фактично ускладнили виконання рішень у виконавчому провадження №№ 77938258, 77938716.

З огляду на викладені обставини, позивач ОСОБА_2 мав намір звернутися до суду із позовною заявою про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобосу від 12.03.2025 року недійсними.

В суді апеляційної інстанції представник заявника пояснив, що позовна заява подана та прийнята до розгляду судом.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку задовольняючи заяву про забезпечення позову, оскільки існує наявність обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову. Заявлені заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції процесуальних норм при прийнятті заяви до розгляду, оскільки судом першої інстанції не застосувано зустрічного забезпечення, відповідно до ч. 3 ст. 154 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та не вирішення судом питання зустрічного забезпечення не є підставою для скасування оскаржених судових рішень, оскільки не позбавляє відповідача права звернутися з клопотанням про зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку.

Подібні висновки висловлено у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі № 487/5726/19, від 30 червня 2021 року у справі № 752/2342/19, від 23 грудня 2022 року у справі № 760/34352/21, від 02 березня 2023 року у справі № 643/14180/21.

Доводи апеляційної скарги про те, що майбутні позовні вимоги, заявлені ОСОБА_2 вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу мають немайновий характер, а тому накладення арешту на майно не відповідає змісту порушеного права та є неспівмірним з завяленмим немайновими вимогами, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки вимога про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним є майновою за своєю суттю, оскільки її задоволення тягне за собою повернення майна у власність боржника з подальшим можливим зверненням стягнення на нього. Тому арешт є адекватним і необхідним заходом.

Доводи апеляційної скарги про те, що застосування арешту до рухомого майна, яке було продане, неминуче спричиняє значні збитки не лише кінцевому власнику, але й апелянту ОСОБА_1 як продавцю, оскільки створює правові перешкоди у його відносинах з добросовісним набувачем, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки обраний судом види забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав власника транспортного засобу, оскільки автомобіль фактично перебуватиме у його володінні, а обмежується лише його можливість розпорядитися таким. Також забезпечення позову у відповідний спосіб не вплине на права і обов`язки осіб, які не є учасниками даної справи, натомість захистить права позивача у разі задоволення його позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано переконливих доказів реального наміру відповідача відчужити майно, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, з огляду на те, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність постановленої у справі ухвали.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, і не може бути скасована з підстав, викладених у апеляційній скарзі, відповідно до вимог статті 375 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 10 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено «27» лютого 2026 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді Є.В. Болотов

С.Г. Музичко