Рішення від 01 березня 2026 р. у справі №947/8291/25 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 947/8291/25

Провадження № 2/761/2333/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Греку Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесагаз-постачання», третя особа: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про проведення зарахування між переплатою та боргом,

в с т а н о в и в:

У березні 2025р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до відповідачів: ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, ТОВ «Одесагаз-постачання» про проведення зарахування (заліку) переплати за природний газ.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 17 березня 2025р. матеріали цивільної справи № 947/8291/25 були направлені за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Шевченківського районного суду м. Києва від 05 травня 2025р. визначено головуючого суддю Волошина В.О.

Ухвалами Шевченківського районного суду м. Києва від 09 травня, 29 травня 2025р. позов було залишено без руху та надано стороні позивача строк для усунення недоліків.

13 червня 2025р. на адресу суду надійшла виправлена редакція позову (а.с. 28-30 т. 2), відповідно до якої було змінено суб`єктний склад учасників справи, зокрема позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зверталися з позовом до відповідачів: ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», ТОВ «Одесагаз-постачання», третя особа: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в якому просили суд:

- провести зарахування (залік) між переплатою ОСОБА_1 за споживання природного газу в ТОВ «Одесагаз-постачання» (42970,87 грн.) та його боргом перед ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (41473,17 грн.) (далі по тексту - вимога № 1);

- провести зарахування (залік) між переплатою ОСОБА_2 за споживання природного газу (31628,11 грн.), частиною переплати ОСОБА_1 (798,31 грн.) та боргом ОСОБА_2 перед ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (32426,42 грн.) (далі по тексту - вимога № 2).

Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовували тим, що вони проживають за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачами послуг з постачання природного газу; споживач ОСОБА_1 (ЕІС-код 56XM25A00519306E, о/р № НОМЕР_1 ); споживачка ОСОБА_2 (ЕІС-код 56XM25A04047008H, о/р № НОМЕР_2 ). З травня 2022р. постачальником природного газу до домоволодіння позивачів є відповідач ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», однак, враховуючи те, що позивачі не були належним чином повідомлені про зміну постачальника природного газу, ними здійснювалась оплата за спожитий природний газ на рахунок попереднього постачальника - відповідача ТОВ «Одесагаз-постачання», у зв`язку з чим утворилась переплата перед попереднім постачальником газу (ТОВ «Одесагаз-постачання») та виникла заборгованість перед теперішнім постачальником газу (ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»).

Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, позивачі вимушені були звернутись до суду з вказаним позовом, для зарахування переплати, яка ними була здійснена на користь попереднього постачальника газу на користь теперішнього постачальника газу, на підставі положень ст. ст. 601, 602 ЦК України.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2025р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження і призначено справу в підготовче засідання.

25 червня 2025р. на адресу суду надійшов відзив ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на позов (а.с. 47-59 т. 2), в якому відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки стороною відповідача жодним чином не були порушені права сторони позивачів. При цьому сторона відповідача звертала увагу суду, що між відповідачами відсутній будь-який договір, а тому посилання сторони позивачів, в обгрунтування заявлених позовних вимог на положення ст. 601 ЦК України є безпідставними, та помилковими.

Відповідь на відзив ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», стороною позивачів до суду не подавалась.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2025р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

До судового засідання позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представник ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» клопотали перед судом про розгляд справи у їх відсутність, сторона позивачів просила суд позов задовольнити, сторона відповідача ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», просила суд відмовити в задоволенні позову.

Відповідач ТОВ «Одесагаз-постачання», третя особа Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про час та місце розгляду справи були повідомлені в установленому законом порядку, своїх представників до суду не направили, поважності причин неявки не повідомили, у встановлений судом строк, стороною відповідача відзив на позов не подавався, як і не було подано пояснення на позов від третьої особи.

В силу положень ст. ст. 211, 223 ЦПК України, суд вважає, за можливе продовжити розгляд справи у відсутність сторін та третьої особи.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024р. у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023р. в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023р. у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019р. в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018р. у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019р. у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020р. у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022р. в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21).

Приватно - правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023р. в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023р. в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).

Звертаючись до суду з вказаними вимогами № 1 і № 2, сторона позивачів наголошувала, що з травня 2022р. постачальником природного газу до домоволодіння позивачів є відповідач ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», однак, враховуючи те, що позивачі не були належним чином повідомлені про зміну постачальника природного газу, ними здійснювалась оплата за наданий природний газ на рахунок попереднього постачальника відповідача ТОВ «Одесагаз-постачання», у зв`язку з чим утворилась переплата перед попереднім постачальником газу (ТОВ «Одесагаз-постачання») та виникла заборгованість перед теперішнім постачальником газу (ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»). Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, позивачі вимушені були звернутись до суду з вказаним позовом, для зарахування переплати, яка ними була здійснена на користь попереднього постачальника газу на користь теперішнього постачальника газу, тобто зарахувати зустрічні однорідні вимоги, на підставі положень ст. ст. 601, 602 ЦК України.

Судом встановлено, та не оспорювалось сторонами, протягом всього часу розгляду справи в суді, що, з травня 2022р. позивач ОСОБА_1 , як споживач природного газу, за адресою: вул. Окружна, буд. 9-Ж, м. Одеса, (ЕІС-код 56XM25A00519306E, о/р № НОМЕР_1 ) та позивачка ОСОБА_2 , як споживач природного газу, за цією ж адресою: АДРЕСА_1 , (ЕІС-код 56XM25A04047008H, о/р № НОМЕР_2 ) знаходяться в реєстрі постачальника природного газу відповідача ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України».

З матеріалів справи вбачається, що за період часу з травня 2022р. по травень 2025р. позивач ОСОБА_1 , як споживач природного газу має заборгованість перед ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» у розмірі 43019,86 грн. (а.с. 66, 67 т. 2), а позивачка ОСОБА_2 за аналогічний період часу має заборгованість у розмірі - 32434,04 грн. (а.с. 68, 69 т.2).

Відповідно до пункту 1 наказу Міністерства енергетики України від 08 червня 2022р. за № 198, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 червня 2022р. за № 637/37973 Про постачання природного газу побутовим споживачам (далі по тексту - Наказ від 08 червня 2022р. № 198), на виконання рішення Кризового комітету, затвердженого наказом Міністерства енергетики України від 26 лютого 2022р. № 87 «Про введення Кризової ситуації рівня надзвичайної ситуації» та протоколу засідання Кризового комітету від 03 червня 2022р. № 1; відповідно до Національного плану дій, затвердженого наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 02 листопада 2015р. № 687, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 листопада 2015р. за № 1458/27903; згідно з частиною третьою ст. 6 Закону України «Про ринок природного газу»; з урахуванням листа НКРЕКП від 03 червня 2022р. № 4521/16/7-22, було наказано ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» здійснювати постачання природного газу побутовим споживачам на умовах Типового договору та базової річної пропозиції:

1) з 01 травня 2022р. - побутовим споживачам, яких на день набрання чинності цим наказом внесено до Реєстру споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи;

2) з дня початку постачання природного газу постачальником «останньої надії» - побутовим споживачам, яких після набрання чинності цим наказом буде внесено до Реєстру споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи.

Згідно з пунктом 1.1. Типового договору цей Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу Споживачу як товарної продукції Постачальником.

Відповідно до п. 1.2. цього Типового договору, умови цього Типового договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» та Правил постачання та є однаковими для всіх побутових споживачів України.

За змістом пункту 1.3. Типового договору, цей Типовий договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641, 642 ЦК України, на невизначений строк у порядку, передбаченому Правилами постачання. Фактом укладення цього Типового договору є включення Постачальником Споживача до свого Реєстру споживачів постачальника на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи на підставі заяви приєднання, поданої Споживачем в установленому законодавством порядку.

Відповідно до пунктом 2.2. Типового договору обов`язковою умовою для постачання природного газу Споживачу є наявність у Споживача укладеного в установленому порядку з Оператором ГРМ договору розподілу природного газу, на підставі якого Споживач набуває право правомірно відбирати газ із газорозподільної системи. Відповідно до абзацу 1 пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП № 2493 від 30.09.2015 (далі по тексту - Кодекс ГТС) з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб`єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об`єктах газової інфраструктури, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб`єктами ринку природного газу, на національному рівні використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем (ENTSOG). Абзацом 2 пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС визначено, що для кодування використовується EIC-код.

25 червня 2025р., згідно з абзацом 4 вказаного пункту глави 2 розділу IV Кодексу ГТС кожному суб`єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один EIC-код. Зазначене обумовлює відсутність в інформаційній платформі найменувань споживачів, у зв`язку з чим їх ідентифікація здійснюється виключно за присвоєними EIC-кодами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС з моменту реєстрації споживача за постачальником в інформаційній платформі постачальник набуває статусу діючого постачальника для такого споживача (крім майбутніх періодів постачання, які заброньовані за іншими постачальниками в інформаційній платформі, постачання природного газу постачальником «останньої надії» та випадків, передбачених пунктом 6 цієї глави) та вважається, що з цього моменту зазначений постачальник забронював за собою цього споживача на наступні розрахункові періоди та є відповідальним за обсяги споживання природного газу цим споживачем. Реєстрація споживача в Реєстрі споживачів постачальником «останньої надії» здійснюється на період, що не може перевищувати граничний строк постачання, визначений Законом України «Про ринок природного газу» та Правилами постачання природного газу.

Згідно підпункту 1 пункту 4.4. розділу IV Типового договору, об`єм (обсяг) постачання та споживання природного газу Споживачем за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора газотранспортної системи та доведені Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу. Крім того, відповідно до пункту 1 глави 4 розділу IX Кодексу ГРМ визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу по об`єкту побутового споживача здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ і побутовим споживачем на підставі даних лічильника природного газу з урахуванням вимог цього Кодексу та договору. Для визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу приймаються дані лічильника газу Оператора ГРМ. Відповідно до пункту 4 глави 4 розділу IX Кодексу ГРМ:

- побутовий споживач, який за умовами договору розподілу природного газу розраховується за лічильником газу, зобов`язаний щомісяця станом на 01 число місяця знімати фактичні показання лічильника газу та протягом п`яти діб (до 05 числа включно) надавати їх Оператору ГРМ у спосіб, визначений договором розподілу природного газу. - у разі неотримання Оператором ГРМ до 06 числа місяця, що настає за розрахунковим, показань лічильника газу та за умови, що лічильник газу не оснащений засобами дистанційної передачі даних, фактичний об`єм розподілу та споживання природного газу по об`єкту споживача за розрахунковий період визначається Оператором ГРМ на рівні планового місячного об`єму споживання на відповідний період, що розраховується, виходячи з групи споживання побутового споживача, з урахуванням вимог цього Кодексу ГРМ. Якщо за підсумками наступного місяця споживач своєчасно надасть покази лічильника газу, формування об`єму розподілу та споживання природного газу за період зазначеного місяця здійснюється з урахуванням наданих показань.

Таким чином, коригування об`ємів (обсягів) спожитого газу у минулих періодах не передбачено Кодексом ГРМ. Згідно з Кодексом ГРМ, Оператор ГРМ має право формувати об`єм розподілу і споживання природного газу по об`єкту споживача тільки поточним місяцем, в якому було здійснено контрольне зняття показань лічильника газу або в якому були своєчасно надані показники лічильника газу споживачем. Отже, Постачальник проводить нарахування вартості спожитого Споживачами природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об`єм (обсяг) розподіленого/спожитого Споживачами природного газу. Вартість природного газу визначається шляхом множення об`ємів природного газу, що визначені Оператором ГРМ на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з п. 5 ч. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527, ч. 1 ст. 530 ЦК України: зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту; якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 1 ст. 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором, що передбачено ч. 1 ст. 901 ЦК України.

Згідно зі ст. 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Зарахуванням можуть бути припинені зобов`язання на будь-якій стадії їх існування, навіть після порушення виконавчого провадження щодо виконання одного із зустрічних зобов`язань. Добровільне виконання зобов`язання на стадії виконавчого провадження допускається і шляхом проведення зарахування однорідних зустрічних вимог (постанова Верховного Суду України від 1 листопада 2005р. № 15/154).

Отже вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв`язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов`язань по передачі родових речей, зокрема, грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема ст. 203 ГК України, ст. 601 ЦК України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 серпня 2018р. у справі № 910/21652/17, від 11 вересня 2018р. у справі № 910/21648/17, від 11 жовтня 2018р. у справі № 910/23246/17, від 15 серпня 2019р. у справі № 910/21683/17, від 11 вересня 2019р. у справі № 910/21566/17, від 25 вересня 2019р. у справі № 910/21645/17, від 01 жовтня 2019р. у справі № 910/12968/17, від 05 листопада 2019р. у справі № 914/2326/18.

Безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Як зазначив Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором (постанова від 22 січня 2021р. у справі № 910/11116/19).

За дотримання умов, передбачених ст. 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених ст. 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним.

Наслідком здійснення такого правочину є припинення як обов`язку заявника перед адресатом, так і обов`язку адресата перед заявником з моменту здійснення заяви про зарахування, що зумовлює необхідність визначення заявником тих вимог до нього, які відповідають вказаним вище умовам.

Таким чином, суд вважає, що правовідносини, які складись між позивачами, як споживачами природного газу та відповідачем ТОВ «Одесагаз-постачання», який здійснював постачання природного газу позивачам до травня 2022р., а також правовідносини, які склались між позивачами, як споживачами природного газу та ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», як постачальника природного газу з травня 2022р. не є, в розумінні вище зазначених вимог закону однорідними зустрічними вимогами.

Так, зарахування зустрічних однорідних вимог, як односторонній правочин є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов`язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов`язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов`язані з виконанням.

Умовою, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням, є ясність вимог, коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018р. у справі № 910/6374/17.

В свою чергу, заперечуючи проти позову, відповідач ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», зазначав, що з травня 2022р. між ним, відповідачем ТОВ «Одесагаз-постачання», та позивачами відсутні правовідносини, і відповідний правочин.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення, як вимоги № 1, так і вимоги № 2.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідачів не підлягає стягненню судові витрати.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 525, 526, 601, 602, 610, 612, 714, 901 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (код ЄДРПОУ: 40121452, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесагаз-постачання» (код ЄДРПОУ: 39525257, місцезнаходження: м. Запоріжжя, Південне Шосе, буд. 57, оф. 44), третя особа: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (код ЄДРПОУ: 39369133, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бродських Сім`ї, буд. 19), про проведення зарахування між переплатою та боргом - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 02 березня 2026р.

Суддя: