Рішення від 30 вересня 2025 р. у справі №752/21476/24 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №752/21476/24

Провадження № 2/752/638/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

01.10.2025 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Чекулаєва С.О.,

за участі секретаря судового засідання Шевченко В.В.,

розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у приміщенні суду цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 та ОСОБА_3

про стягнення матеріальної та моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі за текстом також - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (надалі за текстом також - відповідач 1) та ОСОБА_3 (надалі за текстом також - відповідач 2) в якому просив суд:

-стягнути солідарно із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь ОСОБА_1 завдані матеріальні збитки у розмірі 55 000,00 гривень;

-стягнути солідарно із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення у розмірі 432 000,00 гривень.

Стислий виклад позиції позивача

06.08.2020 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебуваючи на дитячому майданчинку у стані алкогольного сп`яніння за адресою: АДРЕСА_1 , почали сварку з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

ОСОБА_1 , який є чоловіком ОСОБА_5 , зробив відповідачам зауваження з приводу їх неналежної поведінки та отримав у відповідь удари від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в наслідок чого позивачу було завдано тілесні ушкодження середньої тяжкості, а саме: струс головного мозку, синці правової навколо-очної ділянки, правої та лівої підочно-ямкових ділянок, правої щічної ділянки, садна обличчя, закритий вдавлений переломправої виличної кістки зі зміщенням уламків, синця правої виличної ділянки, закритий перелом.

31.10.2022 вироком Голосіївського районного суду міста Києва по справі №752/16025/21 ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.28, ч.1 ст.122 КК України.

За наслідками вчинення протиправних дій позивачу завдано матеріальну шкоду в розмірі 55 000,00 гривень, що підтверджується чеками на придбання ліків та квитанцією з оплати психологічної експертизи.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідачів завдану йому моральну шкоду, розмір якої оцінює у сумі 432 000,00 гривень.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідачі своїм правом на подання відзиву не скористалися.

Процесуальні дії у справі

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 10.10.2024 головуючим суддею у справі визначений суддя Голосіївського районного суду міста Києва Чекулаєв С.О.

15.10.2024 ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва відкрито провадження у справі, за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 07.01.2025.

07.01.2025 підготовче судове засідання відкладене на 27.02.2025 у зв`язку з неявкою відповідачів.

27.02.2025 закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.05.2025.

08.05.2025 судове засідання відкладене на 22.07.2025 у зв`язку з неявкою відповідачів.

22.07.2025 розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному; судове засідання відкладено на 22.09.2025.

Так, з матеріалів справи вбачається, що копію ухвали про відкриття провадження у справі, позовну заяву з доданими до неї документами відповідачам направлено рекомендованим листом з рекомендованим повідомленням (штрих-код Укрпошти 06 102 1148 4082 та 06 102 1148 3949) на відому адресу їх зареєстрованого місця проживання, проте, відповідно до довідки відділення поштового зв`язку копія ухвали суду разом з доданими до неї документами, не вручені та повернуті на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою».

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Згідно частини восьмої статті 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Окрім того, суд викликав відповідачів в судове засідання шляхом оприлюдненню оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Фактичні обставини встановлені судом

Згідно вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 31.10.2022 у кримінальній справі № 752/16025/21 ОСОБА_2 , 06.08.2020 о 22 год. 30 хв. разом із Особою матеріали відносно якого ухвалою суду від 16.08.2022 виділено в окреме провадження та зупинено провадження до звільнення його із військової служби перебували на дитячому майданчику, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 . В цей час до них підійшла ОСОБА_5 та зробила зауваження, на що ОСОБА_2 та особа почали нецензурно висловлюватися в бік останньої. Щоб себе захистити ОСОБА_5 попросила підійти свого чоловіка ОСОБА_1 , щоб заспокоїти ОСОБА_2 та Особу. ОСОБА_1 підійшов до останніх, спитав в Особи чи дійсно та ображала ОСОБА_5 , отримавши позитивну відповідь ОСОБА_1 дав ляпаса Особі, після чого ОСОБА_2 , умисно протиправно наніс удар кулаком в область потиличної ділянки ОСОБА_1 . Від отриманого удару ОСОБА_1 впав на землю. Особа та ОСОБА_2 без розподілу ролей та без попередньої домовленості між собою почали умисно наносити удари лежачому на землі ОСОБА_1 . Так, Особа сидячи зверху на спині лежачого ОСОБА_1 наносив удари руками в область голови, а ОСОБА_2 в свою чергу наносив удари ногами в область голови потерпілого.

Внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 без попередньої змови з Особою потерпілому ОСОБА_1 спричинено середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Також у вироку суду зазначено, що оскільки судовий розгляд відповідно до ст. 337 КПК України проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, суд не може надати оцінку діям потерпілого, який дав ляпаса Особі, та свідка ОСОБА_5 , яка фактично спровокувала конфлікт, що передував бійці.

За результатами судового розгляду, згідно вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 31.10.2022 у кримінальній справі № 752/16025/21 ОСОБА_2 визнаний винуватим у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 122 КК України з призначенням йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки.

Суд звертає увагу на те, що суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

У статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» зазначено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Порядок ведення Реєстру затверджується Вищою радою правосуддя.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Використовуючи доступ до Єдиного державного реєстру судових рішень суд встановив, що згідно ухвали Київського апеляційного суду від 11.01.2024 у кримінальній справі № 752/16025/21 вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 31.10.2022 відносно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 122 КК України залишиний без змін.

Згідно постанови Верховного Суду від 17.07.2024 у справі № 752/16025/21 скасована ухвала Київського апеляційного суду від 11.01.2024 щодо ОСОБА_2 та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Як вбачається із вказаної постанови підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції було те, що колегія суддів Верховного Суду погодилася з окремими доводами касаційної скарги сторони захисту про недостатньо вмотивоване з точки зору релевантності посилання апеляційного суду на позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 288/1158/16-к при спростуванні доводів сторони захисту щодо відсутності підстав для початку досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2 .

Верховний Суд зазначив, що з наявного в матеріалах провадження витягу з ЄРДР (т. 1 а. с. 68) відомості про кримінальне правопорушення щодо ОСОБА_1 було внесено в ЄРДР 15.08.2020 одразу за ч. 1 ст. 122 КК України, тобто за ознаками вчинення особою кримінального правопорушення, яке відноситься до кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 477 КПК України. При цьому дані про подання самим потерпілим ОСОБА_1 заяви про вчинення щодо нього указаного кримінального правопорушення як підстави для початку досудового розслідування у матеріалах справи відсутні.

Згідно ухвали Київського апеляційного суду від 20.02.2025 у справі №752/16025/21 вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 31.10.2022 щодо ОСОБА_2 скасовано, а кримінальне провадження № 12020100010004133 про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 28, ч.1 ст. 122 КК України закрити у зв`язку із відсутністю події кримінального правопорушення, тобто із підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 284 КПК України.

Підставою для скасування вироку суду стало те, що відомості про кримінальне правопорушення по факту завдання ОСОБА_1 тілесних ушкоджень були внесені до ЄРДР 15.08.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України. Відповідно до ч. 1 ст. 477 КПК України, кримінальне провадження за вчинення кримінального правопорушення, передбачене ч.1 ст. 122 КК України відноситься до кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення і розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Між тим, матеріали кримінального провадження не містять жодних даних про подання потерпілим ОСОБА_1 заяви щодо вчинення щодо нього вказаного кримінального правопорушення як підстави для початку досудового розслідування. Наведене дає підстави стверджувати про те, що дане кримінальне провадження було розпочате за відсутності передбачених законом підстав, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Відсутність заяви потерпілого у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення указує на незаконність проведеного досудового розслідування та судового провадження. Порушення вимог ч.1 ст. 477 КПК України перешкодило суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а тому вони є істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону і підставою для скасування судового рішення.

Згідно висновку експерта №1-14/01 Товариства з обмеженою відповідальністю «Український центр судових експертиз» від 14.01.2022 наслідки спричинення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень під час побиття групою осіб, що сталося 06.08.2020, постали для нього психотравмуючими, обмежували соціальне функціонування, погіршували якість життя, обувовили негативні зміни фізичної, психоемоційної та соціальної сфер особистості, тобто, спричинили ОСОБА_1 психологічні (моральні) страждання. Орієнтовний еквівалент компенсації моральних страждань, заподіяних ОСОБА_1 наслідками побиття становить 54 мінімальні заробітні плати.

Як вбачається з доданих до позовної заяви чеків (а.с.28-92) позивачем з 07.08.2020 здійснювалося придбання медичних послуг, медичних препаратів, продуктів харчування та здійснювалися витрати без вказання у чеку конкретного товару.

Мотиви, з яких суд дійшов висновків та закон, яким керувався суд

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За приписами статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до частини першої статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частина друга цієї статті визначає, що збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної чи моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Такі ж правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 22.01.2013 у справі № 3-72гс12, від 03.06.2015 у справі № 6-305цс15, від 09.11.2016 у справі № 3-1071гс16, а саме, за змістом статті 1166 ЦК України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: наявності шкоди, протиправності дій заподіювача шкоди, причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою і вини в заподіянні шкоди. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Тобто, юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина заподіювача шкоди.

Шкода це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків.

Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

У спорах про відшкодування шкоди діє презумпція вини заподіювача шкоди, а на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» від 31.03.1995 (зі змінами та доповненнями) під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як роз"яснив Пленум Верховного Суду України у п.5 постанови № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно частини першої статті 76 докази є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Як вбачається з позову, єдиним доказом того, що ОСОБА_2 дійсно вчинив протиправні дії щодо ОСОБА_1 та завдав шкоди його здоров`ю був вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 31.10.2022 у кримінальній справі № 752/16025/21.

Жодних інших доказів, на підставі яких суд може встановити наявність обставин, що обґрунтовують вимоги позивача, а саме щодо нанесення відповідчами тілесних ушкоджень ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Водночас, суд встановив, що згідно ухвали Київського апеляційного суду від 20.02.2025 у справі №752/16025/21 вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 31.10.2022 щодо ОСОБА_2 скасовано, а кримінальне провадження №12020100010004133 про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 28, ч.1 ст. 122 КК України закрите у зв`язку із відсутністю події кримінального правопорушення, тобто із підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 284 КПК України.

Стосовно відповідча 2 - ОСОБА_3 суд зазначає, що позивач також не надав жодного доказу, на підставі якого суд міг би встановити факт завдання ним шкоди позивачу.

Як вказано у вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 31.10.2022 у кримінальній справі №752/16025/21 матеріали відносно ОСОБА_3 ухвалою суду від 16.08.2022 виділено в окреме провадження та зупинено провадження до звільнення його із військової служби.

Суд зазначає, що висновок експерта №1-14/01 Товариства з обмеженою відповідальністю «Український центр судових експертиз» від 14.01.2022 може бути доказом лише щодо наявності або відсутності завданої позивачу моральної шкоди та її розміру, проте, не є належним та допустимим доказом того, хто таку шкоду завдав.

Лікарські призначення, фіскальні чеки, медичні довідки, також не є доказами того хто заподіяв позивачу тілесні ушкодження.

За таких обставин, враховуючи скасування вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 31.10.2022 та закриття кримінального провадження №12020100010004133 про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 28, ч.1 ст. 122 КК України у зв`язку із відсутністю події кримінального правопорушення, суд дійшов висновку про недоведеність факту спричинення відповідачами тілесних ушкоджень позивачу.

Оскільки позивачем не доведено, того що шкоду його здоров`ю завдали саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у відповідачів не виник обов`язок відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України доводити відсутність своєї вини у заподіянні позивачу шкоди здоров`ю.

Висновок суду

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, беручи до уваги те, що вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 31.10.2022 щодо ОСОБА_2 скасовано, а кримінальне провадження №12020100010004133 про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 28, ч.1 ст. 122 КК України закрите у зв`язку із відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю будь-яких інших доказів щодо встановлення необхідних фактів та обставин, які б свідчили про наявність: протиправності поведінки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями заподіювачів та шкодою, вини останніх в її заподіянні, суд дійшов до висновку, що підстави для задоволення заявлених позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відсутні, тому в задоволені позову слід відмовити в повному обсязі.

Розподіл судових витрат

Статтею 141 ЦПК України визначено механізм розподілу судових витрат між сторонами, частиною один якої встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки в задоволенні позову позивачу відмовлено, то судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 16, 22, 23, 1166, 1167, 1187, 1188, 1192, 1195 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», Постановою Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995, суд,

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.О. Чекулаєв