Постанова від 26 лютого 2026 р. у справі №500/5006/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 500/5006/25 пров. № А/857/42542/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Качмара В.Я., Мандзія О.П.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року про закриття провадження у справі (головуючий суддя: Мартиць О.І., місце ухвалення - м. Тернопіль) за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Тернопільській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предметі спору – Фонд державного майна України про визнання звіту про оцінку майна протиправним, -

встановив:

Головне управління ДПС у Тернопільській області звернулось з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предметі спору – Фонд державного майна України, яким просило суд визнати Звіт про оцінку майна від 15.01.2019 об`єкту: двокімнатна квартира, загальною площею 55,1 кв. м. житловою площею 28,4 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виконаний оцінювачем ОСОБА_2 протиправним та недійсним.

Від позивача, 19.09.2025 надійшло клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

В обґрунтування поданого клопотання зазначає, що предметом цього спору є визнання протиправним Звіту оцінки майна, що не відноситься до категорії публічно-правових спорів згідно статті 19 КАС України, та не відповідає жодному спору зазначених у пунктах статті 19 КАС України на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у від 09.09.2021 у справі № 640/11311/19, зазначає, що звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності. Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року клопотання про закриття провадження у справі задоволено.

Провадження у справі за позовом Головного управління ДПС у Тернопільській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предметі спору – Фонд державного майна України про визнання звіту про оцінку майна протиправним закрито.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування апеляційних вимог вказує, що відповідно до статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. В оскаржуваній ухвалі суду відсутні будь-які роз`яснення чи посилання до юрисдикції якого суду віднесено розгляд цієї судової справи. Також зазначає, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання відповідно до договору. Вказують, що оскільки оцінка вказаного майна є недостовірною та не об`єктивною - вартість об`єкта нерухомості є значно заниженою, то і суми податкових зобов`язань визначених до сплати є заниженими, що призвело до втрат бюджету.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи клопотання про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності. Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів. Аналогічна позиція викладена також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 09 вересня 2021 року у справі № 640/11311/19. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, тому клопотання представника відповідача підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів. визначені Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» 12 липня 2001 року № 2658-III. (далі - Закон № 2658-III).

Згідно із частиною четвертою статті 3 цього Закону процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Підставою проведення оцінки майна є, зокрема, договір між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки, який укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім (за змістом частини першої статті 10 і частини першої статті 11 Закону № 2658-III).

Відповідно до статті 33 Закону № 2658-III спори, пов`язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку.

Статтею 32 Закону № 2658-III передбачена відповідальність оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, частиною другою якої визначено, що оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності - суб`єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема за недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону.

Відтак, чинним законодавством України передбачені підстави відповідальності суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема, недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна) ним своїх обов`язків.

Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності. (частина перша статті 12 Закону № 2658-III).

Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт по оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором.

Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.

Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів.

Так, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17 вказано, що за змістом статей 12, 33 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює здійснення судового розгляду справ у спорах про визнання такого звіту недійсним.

Аналогічна позиція викладена також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09.09.2021 у справі № 640/11311/19 та від 02.06.2022 у справі № 420/8811/20.

Щодо доводів апелянта про те, що суд в оскаржуваній ухвалі не вказав до юрисдикції якого суду віднесено розгляд цієї категорії справи, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2018 у справі № 914/881/17 дійшла висновку, що встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 11 листопада 2020 року у справі № 9901/266/20 та від 14 вересня 2023 року у справі № 990/73/23, звертала увагу, що поняття «справа, яку не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

У зв`язку з тим, що розгляд заявлених позовних вимог перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду, підстав для роз`яснення позивачу до суду якої юрисдикції належить його вирішення, немає.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спір про визнання недійсним звіту про оцінку майна від 15.01.2019 об`єкту: двокімнатна квартира, загальною площею 55,1 кв. м. житловою площею 28,4 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 виконаний оцінювачем ОСОБА_2 не може бути розглянутий у порядку адміністративного судочинства.

Також Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Водночас, суд зауважує, що відповідно до частини другої статті 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суддя першої інстанції, вирішуючи дане процесуальне питання, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Таким чином, апеляційна скарга Головного управління ДПС у Тернопільській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

Доводи, на які посилається скаржник, на думку апеляційного суду, є надуманими і свідчать про переоцінку ним фактичних обставин справи на свою користь, довільне, невиправдано спрощене і неправильне трактування вимог діючого законодавства.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд –

постановив:

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року про закриття провадження у справі № 500/5006/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. М. Гінда

судді В. Я. Качмар

О. П. Мандзій