Постанова від 26 лютого 2026 р. у справі №460/11425/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 460/11425/25 пров. № А/857/33266/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Качмара В.Я., Мандзія О.П.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року (головуючий суддя: Щербаков В.В., місце ухвалення - м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

встановив:

ОСОБА_1 , 04.07.2025, звернувся з позовом до суду, в якому, просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови у перерахунку розміру пенсії позивача без обмеження її максимальним розміром з дня прийняття Рішення Конституційного Суду (№2-р(ІІ)2024 від 20 березня 2024 року у справі №3-123/2023/229/23;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з 04.01.25 року зробити перерахунок розміру пенсії позивача по інвалідності 2 групи у розмірі відшкодування фактичних збитків, визначених відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 року - без обмеження її максимальним розміром.

Обґрунтовує позов тим, що він перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Однак виплата пенсії проводиться лише в розмірі десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (23610,00 грн). Враховуючи рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(ІІ)/2024, позивач вважає протиправними дії відповідача щодо обмеження максимальним розміром його пенсії

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року у задоволені позову відмовлено.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що оскільки Законом України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» не передбачено обмеження розміру пенсій, розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, шляхом застосування до суми перевищення коефіцієнтів, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» і постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».

Відповідачем не подано відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких мотивів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (Категорія 1), є особою з інвалідністю ІІ групи у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Станом на 04.01.25 отримує пенсію по інвалідності в розмірі фактичних збитків відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Розмір пенсії визначено у розмірі 23610,00грн (з урахуванням максимального розміру пенсії).

Позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок та виплату пенсії без її обмеження максимальним розміром відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(ІІ)/2024.

Листом ГУ ПФУ в Рівненській області роз`яснено позивачу, що пенсія йому виплачується у максимальному розмірі 23610,00грн (десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність), як того вимагають положення ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позивач, не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи їх протиправними, звернувся до суду з позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «;Про дипломатичну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про судову експертизу», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року №379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Такий закон є чинним та не визнавався неконституційним, а тому підлягає застосуванню.

Як встановлено судом першої інстанції пенсія позивачу призначена відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Таким чином, з урахуванням положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», пенсійним органом правомірно обмежено розмір пенсії позивача.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

У цій справі, яка розглядається судом, предметом спору є дії відповідача, які полягають у неналежному виконанні ним обов`язку щодо нарахування та виплати позивачу пенсії без обмеження її максимальним розміром з дня прийняття рішення Конституційного Суду №2-р(ІІ)2024 від 20.03.2024.

Відповідно до статті 1 та частини першої статті 2 Конституції України Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію.

Згідно з частиною другою статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтями 8 та частиною другою статті 19 Конституції України закріплено принцип верховенства права, визначено найвищу юридичну силу Конституції України та встановлено обов`язок органів державної влади і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає, зокрема, право на пенсійне забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії та інші соціальні виплати, які є основним джерелом існування, повинні забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, прямо передбачених Конституцією України. При цьому відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правові, економічні та соціальні засади реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ. Згідно зі статтею 1 цього Закону він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних із нею проблем медичного і соціального характеру.

Частиною першою статті 54 Закону № 796-ХІІ передбачено, що пенсії по інвалідності та пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися, за бажанням громадянина, із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження у 1986– 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків. Частиною п`ятою цієї ж статті встановлено, що порядок призначення таких пенсій визначається Кабінетом Міністрів України.

Обмеження максимального розміру пенсії було вперше запроваджено Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI, який набрав чинності 01 жовтня 2011 року. Відповідно до статті 2 цього Закону максимальний розмір пенсії, призначеної або перерахованої, зокрема, за Законом № 796-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Аналогічне обмеження міститься і в частині третій статті 67 Закону № 796-ХІІ, згідно з якою максимальний розмір пенсії з урахуванням усіх надбавок та доплат не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.

Отже, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до Закону № 796-ХІІ після набрання чинності Законом № 3668-VI і розмір якої перевищує встановлений максимальний розмір, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку. Такий правовий висновок неодноразово викладений у постановах Верховного Суду.

Водночас пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI передбачено, що обмеження пенсії максимальним розміром не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання чинності цим Законом. Разом з тим, для цієї категорії осіб законодавець встановив спеціальне правове регулювання, відповідно до якого у разі перевищення розміру пенсії над максимальним розміром її виплата здійснюється без індексації та без проведення інших перерахунків до моменту, коли фактичний розмір пенсії відповідатиме встановленому законом максимальному розміру.

Зазначені норми є спеціальними та застосовуються виключно до осіб, пенсія яким призначена до 01 жовтня 2011 року і розмір якої на цю дату перевищував граничний розмір, визначений Законом № 3668-VI. Вони спрямовані на врегулювання перехідних правовідносин та запобігання звуженню вже набутого обсягу пенсійних прав.

Таким чином, пункт 2 розділу II Закону № 3668-VI не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсій осіб, у яких станом на 01 жовтня 2011 року розмір призначеної пенсії не досягав десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2021 року у справі №580/5962/20 відступив від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі №589/3997/16-а.

У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI не скасовує обмеження максимального розміру пенсії, призначеної працівнику прокуратури до набрання чинності цим Законом, а встановлює особливий порядок застосування такого обмеження до осіб, яким пенсія призначена до 01 жовтня 2011 року і розмір якої на момент набрання чинності Законом №3668-VI перевищував встановлений максимальний розмір.

Зокрема, законодавець надав цій категорії пенсіонерів право на отримання пенсії у розмірі, що перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до того моменту, коли фактичний розмір пенсії відповідатиме максимальному розміру, визначеному законом. Водночас після досягнення такого рівня на розмір пенсії поширюються загальні правила щодо обмежень, встановлених статтею 50-1 Закону №1789-ХІІ, а з 14 жовтня 2014 року — абзацом шостим частини п`ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VII.

Таким чином, аналіз пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI дає підстави для висновку, що метою цієї норми є деталізація умов дії положень статті 2 зазначеного Закону виключно щодо пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності Законом №3668-VI та розмір якої перевищував встановлений максимальний розмір.

Аналогічної правової позиції Верховний Суд дотримувався також у постановах від 01 вересня 2022 року у справі №380/10419/21, від 22 грудня 2022 року у справі №440/4371/18, від 25 січня 2023 року у справі №380/12268/20, від 14 червня 2023 року у справі №260/2959/21, від 05 вересня 2023 року у справі №120/1602/23, від 15 листопада 2023 року у справі №120/6735/23 та від 04 липня 2024 року у справі №580/7744/23.

Норми статті 2 Закону №3668-VI кореспондуються з приписами частини третьої статті 67 Закону №796-ХІІ, у зв`язку з чим на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, визначених статтею 2 Закону №3668-VI, і розмір якої перевищує встановлений максимальний розмір, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку. Аналогічний підхід висловлено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 05 вересня 2023 року у справі №120/1602/23 та від 25 січня 2023 року у справі №380/12268/20.

Разом із тим 20 березня 2024 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення №2-р(ІІ)/2024, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон №796-ХІІ, а також перше речення частини третьої статті 67 Закону №796-ХІІ зі змінами.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього Рішення зазначені норми втратили чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

Згідно з частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» та частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що визнання норми закону неконституційною має наслідком втрату нею чинності з моменту ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, зберігаючи дію такої норми до 24 години дня набрання чинності цим рішенням.

Із зазначеними конституційними приписами узгоджується і пункт 3 частини першої статті 61 Закону України «Про правотворчу діяльність» №3354-ІХ, відповідно до якого нормативно-правовий акт або його окремий структурний елемент визнається таким, що втратив чинність, у разі ухвалення Конституційним Судом України рішення про його неконституційність.

Водночас стаття 57 Конституції України гарантує кожному право знати свої права й обов`язки, а закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, набирають чинності лише за умови їх офіційного оприлюднення.

Згідно частини 3, 6 статті 57 Закону №3354-ІХ моментом набрання чинності нормативно-правовим актом є 0 годин дня, наступного за днем його опублікування в порядку, встановленому законом, якщо: 1) інше не визначено Конституцією України та (або) законом; 2) більш пізній строк (термін) не встановлено самим нормативно-правовим актом.

Моментом припинення дії нормативно-правового акта є 24 година дня відповідного строку (терміну), якщо інше не визначено Конституцією України, законом або більш пізній строк (термін) не встановлено самим нормативно-правовим актом. У разі якщо припинення дії нормативно-правового акта здійснюється на підставі рішення суду, дія нормативно-правового акта припиняється з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, за загальним правилом (якщо рішенням Конституційного Суду України не передбачено інше) попередня норма (яка є предметом перевірки на конституційність) діє до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України, а нова норма (що змінює законодавче врегулювання за наслідками цього рішення КСУ і може передбачати як нові права, так і нові обов`язки та обмеження для суб`єкта приватного права) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня за днем опублікування відповідного рішення. Такий підхід відповідає принципам правової визначеності та справедливості, а також положенням частини 1 статті 19 Конституції України, згідно з якою правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Вказане повною мірою узгоджується також і з положеннями статті 58 Закону №3354- IX, відповідно до яких пряма дія нормативно-правового акта у часі означає, що його норми поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ним чинності. Норми нормативно-правового акта поширюються на суспільні відносини, що виникли до дня набрання ним чинності та продовжують існувати на день набрання ним чинності, з дня набрання чинності цим нормативно-правовим актом.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що в Україні презюмується конституційність та обов`язковість виконання для всіх, у тому числі і для судів, усіх без винятку законів, що прийняті Верховною Радою України та підписані Президентом України, і це повною мірою відповідає принципам розподілу державної влади. Водночас, визнана Конституційним Судом України неконституційною норма закону втрачає чинність з дня ухвалення відповідного рішення або пізніше (про що зазначається у рішенні Конституційного Суду України), зберігаючи при цьому свою дію до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України, а нова норма (яка змінює законодавче врегулювання за наслідками відповідного рішення КСУ) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня, що повною мірою узгоджується з порядком оприлюднення рішень КСУ, який передбаченим Регламентом.

Вказане свідчить про те, що рішення Конституційного Суду України мають лише пряму (перспективну) дію в часі (змінюючи замість законодавця закон (законодавче регулювання)) і поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ним чинності, гарантуючи, при цьому, конституційний принцип розподілу державної влади, а також стабільність суспільно-управлінських відносин в Україні.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у постанові від 04.07.2024 у справі №580/7744/23 вказав, що правова позиція Конституційного Суду України щодо неконституційності приписів статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796-ХІІ зі змінами, та першого речення частини 3 статті 67 Закону №796-ХІІ зі змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення КСУ відповідного рішення, тобто з 21.03.2024.

А тому з 21.03.2024 стаття 67 Закону №796-ХІІ не містить норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, а також приписи статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796- XII зі змінами, визнано неконституційними.

Оцінивши встановлені у цій справі фактичні обставини у їх сукупності, характер спірних правовідносин, норми матеріального права, що підлягають застосуванню, а також правові висновки Верховного Суду та Конституційного Суду України щодо їх тлумачення і застосування, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи судом встановлено, що розмір пенсії позивача з урахуванням надбавок становить 33 677.07 грн. Водночас відповідачем застосовано обмеження пенсії максимальним розміром, унаслідок чого з 01 березня 2025 року фактична виплата пенсії позивачу здійснювалася у сумі 23 610,00 грн.

З урахуванням правових висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року №2-р(ІІ)/2024, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що після ухвалення цього рішення у відповідача відсутні правові підстави для обмеження пенсії позивача максимальним розміром, а саме десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008 та від 30.11.2010 № 22-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об?єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони. В абзаці третьому пункту 4 мотивувальної частини рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Відповідно до першого речення частини третьої статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії.

Отже, у разі суперечності між правовими нормами Закону України про Державний бюджет України та правовими нормами спеціальних законів України, якими врегульовано ті ж самі правовідносини, застосуванню підлягають правові норми спеціальних законів України.

Таким чином, оскільки Законом України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» не передбачено обмеження розміру пенсій, розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, шляхом застосування до суми перевищення коефіцієнтів, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» і постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що позивач має право на нарахування та виплату пенсії без застосування обмеження її максимальним розміром, починаючи з 04 січня 2025 року.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність у цій справі як фактичних, так і правових підстав для повного задоволення позову шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо застосування до пенсії позивача обмеження максимальним розміром та покладення на відповідача обов`язку здійснити перерахунок і виплату пенсії позивача без обмеження її максимальним розміром з 04 січня 2025 року.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції відмовляючи, у задоволенні позову допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття постанови про задоволення позову.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 6 ст. 139 КАС України).

Приписами пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 311, 317, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року у справі № 460/11425/25 скасувати та ухвалити постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 , як ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії та особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з наслідками аварії на ЧАЕС, у розмірі визначеному статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» без обмеження її граничного розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 04.01.2025 перерахунок пенсії ОСОБА_1 , як ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії та особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з наслідками аварії на ЧАЕС, у розмірі визначеному статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» без обмеження її граничного розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. М. Гінда

судді В. Я. Качмар

О. П. Мандзій