Постанова від 26 лютого 2026 р. у справі №460/5206/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 460/5206/24 пров. № А/857/23378/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Мандзія О.П., Матковської З.М.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року (головуюча суддя: Поліщук О.В., місце ухвалення - м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

встановив:

ОСОБА_1 , 17.05.2024, звернувся з позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 25.07.1988 по 01.09.1992;

- зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 25.07.1988 по 01.09.1992;

-зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком із врахуванням страхового стажу за період роботи з 25.07.1988 по 01.09.1992.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що в січні 2024 року він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яку за принципом екстериторіальності було скеровано до відповідача для розгляду по суті. Відповідач рішенням від 17.01.2024 № 172450007550 відмовив позивачу в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного обсягу страхового стажу - від 20 до 30 років. Так, відповідач не зарахував до стажу позивача період роботи на території РФ з 25.07.1988 по 01.09.1992 у зв`язку з тим, що з 01.01.2023 ця держава припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Такі дії пенсійного органу позивач вважає протиправними, оскільки у спірний період роботи позивача, вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 25.07.1988 по 01.09.1992.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову в призначенні пенсії від 17.01.2024 № 172450007550.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 25.07.1988 по 01.09.1992.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 10.01.2024.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що за наслідками розгляду наданих позивачем документів, встановлено набуття ним 09 років 08 місяців 15 днів страхового стажу. Зокрема, на підставі довідки про період трудової діяльності від 25.12.2021 № РН/14-20-Ю-13-21 до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 25.07.1988 по 01.09.1992, оскільки на документі не поставлено апостиль компетентного органу іноземної держави. Додатково відповідач зазначив, що РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, що унеможливлює зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду роботи.

Позивачем не подано відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що 15.02.2024 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На підставі пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), за принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії направлено для розгляду до відповідача.

Головним управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області, 17.01.2024 прийнято рішення № 172450007550, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявник не набув необхідного страхового стажу. Необхідний страховий стаж, визначений другою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить від 20 до 30 років. Так, за наслідками розгляду заяви позивача та доданих до неї документів пенсійним органом встановлено, що набутий ним страховий стаж становить 09 років 08 місяців 15 днів. Зокрема, за доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано період трудової діяльності 25.07.1988 по 01.09.1992 за довідкою від 25.12.2021 № РН/14-20-Ю-13-21, виданою установою РФ, оскільки на документі не поставлено апостиль компетентного органу іноземної держави. Також, у рішенні зазначено про те, що з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Позивач, не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправними, звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що припинення участі РФ в Угоді, так само, як і Постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», не є підставою для відмови в зарахуванні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Вказане право гарантується, зокрема, загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли у сфері пенсійного забезпечення та стосуються реалізації позивачем конституційного права на соціальний захист.

З огляду на предмет спору та характер спірних правовідносин, ключовим питанням у даній справі є наявність правових підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи на території РФ з 25 липня 1988 року по 01 вересня 1992 року, з урахуванням припинення з 01 січня 2023 року участі РФ в Угоді про гарантії прав громадян держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Вирішуючи зазначене питання, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

З 01 квітня 1992 року введено в дію в повному обсязі Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі – Закон № 1788-XII).

Відповідно до Преамбули Закону № 1788-XII, цей Закон, прийнятий відповідно до Конституції України, гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на повніше врахування суспільно корисної праці як джерела зростання добробуту народу та кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих, а також гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, і регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку зі збільшенням мінімального споживчого бюджету та підвищенням ефективності економіки.

З 01 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV).

Згідно з Преамбулою Закону № 1058-IV, цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, порядок призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування виплат за рахунок його коштів.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV застрахованою особою є фізична особа, яка підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та сплачує (сплачувала) або за яку сплачуються (сплачувалися) страхові внески у встановленому законом порядку. Пенсія визначена як щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, що призначається у разі досягнення пенсійного віку, встановленого Законом, або у випадках, передбачених законом. Страховий стаж – це період, протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню та за який сплачувалися страхові внески згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до цього Закону. Страхові внески – це кошти відрахувань на соціальне страхування, у тому числі збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж – це період, протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, за винятком випадків, встановлених самим Законом № 1058-IV.

Статтею 26 Закону № 1058-IV визначено умови набуття права на пенсію за віком. Зокрема, з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 30 років. Водночас, відповідно до частини другої цієї статті, у разі відсутності необхідного страхового стажу особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення 63 років за наявності страхового стажу від 20 до 30 років. Частиною четвертою статті 26 Закону № 1058-IV передбачено, що наявність страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку та не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Відповідно до частини першої статті 44 Закону № 1058-IV призначення або перерахунок пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням чи перерахунком пенсії здійснюється шляхом подання відповідної заяви та необхідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду України. На виконання зазначених норм постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, у редакції постанови від 07 липня 2014 року № 13-1, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV (далі – Порядок № 22-1). Згідно з пунктом 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення або перерахунок пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через сервісний центр.

Частиною першою статті 56 Закону № 1788-XII встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від форм власності та господарювання, а також робота на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру і тривалості роботи та перерв у ній.

Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а порядок підтвердження стажу у разі її відсутності або відсутності відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі – Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за її відсутності – інші документи, видані за місцем роботи або архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній трудовий стаж може підтверджуватися даними реєстру застрахованих осіб, довідками, виписками з наказів, особовими рахунками, відомостями про заробітну плату, письмовими трудовими договорами та іншими документами, що містять відомості про періоди роботи. Пунктом 18 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності таких документів і неможливості їх отримання трудовий стаж може бути встановлений на підставі показань не менше двох свідків.

Отже, з аналізу наведених норм матеріального права вбачається, що основним і пріоритетним документом, який підтверджує стаж роботи особи, є трудова книжка.

Як уже зазначалось відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, у разі відсутності необхідних записів у трудовій книжці або наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи, для підтвердження стажу приймаються інші документи, а за відсутності таких документів або архівних даних трудовий стаж може встановлюватися на підставі показань не менше двох свідків, які працювали разом із заявником.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 25.07.1988 по 01.09.1992 на території РФ з підстав припинення участі РФ з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Разом з тим, матеріали справи містять архівну довідку від 25.12.2021 № РН/14-20-Ю-13-21, видану уповноваженою установою РФ, згідно з якою підтверджується факт трудової діяльності позивача у спірний період із зазначенням посад, дат прийняття, переведення та звільнення, а також реквізитів відповідних наказів. Зазначена довідка відповідає вимогам пункту 3 Порядку № 637 та містить усі необхідні відомості для встановлення страхового стажу.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про міжнародні договори України» ратифіковані міжнародні договори є складовою національного законодавства України та підлягають застосуванню у разі встановлення ними інших правил, ніж передбачені внутрішнім законодавством.

Положення Угоди від 13.03.1992, а також Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 14.01.1993 передбачають взаємне визнання трудового стажу, у тому числі пільгового, набутого на території держав-учасниць, та його врахування при призначенні пенсії за законодавством держави проживання особи. Для встановлення права на пенсію враховується стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, у тому числі до моменту припинення або зупинення дії відповідних міжнародних договорів.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що припинення участі РФ в Угоді та вихід України з неї не мають зворотної дії в часі і не можуть бути підставою для неврахування стажу, набутого позивачем до прийняття відповідних рішень. Такий підхід узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 31.10.2018 у справі № 459/955/15-а, від 27.02.2018 у справі № 361/4899/17, від 12.06.2018 у справі № 686/4998/15, а також у постановах від 18.11.2024 у справі № 340/4436/23 та від 28.01.2025 у справі № 620/3530/22.

Крім того, з огляду на положення пункту 2 статті 13 Угоди, пенсійні права громадян, що виникли відповідно до її положень, не втрачають чинності у разі виходу держави-учасниці з Угоди.

Щодо доводів відповідача про необхідність проставлення апостиля на архівній довідці від 25.12.2021, суд апеляційної інстанції зазначає, що станом на дату її видачі документи, оформлені компетентними органами РФ, приймалися на території України без апостилювання. Закон України від 01.12.2022 № 2783-IX не має зворотної дії в часі, а постанова Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 № 107 прямо передбачає можливість прийняття таких документів без спеціального посвідчення під час дії воєнного стану, якщо до 24.02.2022 вони приймалися без апостиля. Отже, висновок відповідача про необхідність апостилювання архівної довідки є безпідставним.

З урахуванням установлених судом обставин та наведених норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що період роботи позивача з 25 липня 1988 року по 01 вересня 1992 року на території РФ підлягає зарахуванню до його страхового стажу.

Суд апеляційної інстанції виходить з того, що на момент набуття позивачем спірного трудового стажу діяли міжнародні договори, якими було передбачено взаємне визнання трудового стажу, набутого на території держав — учасниць відповідних угод, а припинення участі РФ у цих угодах не має зворотної дії у часі та не може впливати на вже набуті пенсійні права позивача. Пенсійні права, що виникли до припинення дії міжнародних договорів, зберігають свою юридичну силу.

Надані позивачем докази, зокрема архівна довідка від 25.12.2021 № РН/14-20-Ю-13-21, відповідають вимогам пункту 3 Порядку № 637, містять усі необхідні відомості щодо періодів роботи, посади, підстав прийняття та звільнення з роботи і є належними та допустимими доказами на підтвердження спірного періоду трудової діяльності. Відповідачем не доведено недостовірність зазначених відомостей або наявність правових підстав для відмови у їх врахуванні.

Посилання відповідача на відсутність апостилю на архівній довідці є безпідставними, оскільки на момент її видачі такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення, а чинне під час воєнного стану нормативне регулювання прямо передбачає можливість прийняття відповідних документів без консульської легалізації чи проставлення апостиля.

Отже, оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії прийняте без належної правової оцінки всіх істотних обставин справи, з порушенням принципів правомірності діяльності суб`єкта владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України, та призвело до необґрунтованого обмеження права позивача на пенсійне забезпечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що задля справедливого та ефективного відновлення порушених прав позивача необхідно визнати протиправним рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії від 17.01.2024 № 172450007550, а також зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 25.07.1988 по 01.09.1992 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 10.01.2024.

Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд

постановив:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року у справі № 460/5206/24 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. М. Гінда

судді О. П. Мандзій

З. М. Матковська