Постанова від 01 березня 2026 р. у справі №120/376/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/376/26

Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк Алла Юріївна

Суддя-доповідач: Курко О. П.

02 березня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Ватаманюка Р.В. Боровицького О. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування постанов,

В С Т А Н О В И В :

в січні 2026 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції в якому просив:

- визнати протиправними дії Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (в особі державного виконавця Фомченка Дмитра Станіславовича) щодо відкриття виконавчого провадження.

- скасувати постанову Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 25.11.2025 про відкриття виконавчого провадження №79678347.

- скасувати постанову Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 25.11.2025 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.

- скасувати постанову Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 25.11.2025 про стягнення виконавчого збору.

- скасувати постанову Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 25.11.2025 про арешт коштів боржника.

- скасувати постанову Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 09.01.2026 про арешт майна боржника.

- скасувати постанову Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 09.01.2026 про розшук майна боржника є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

- стягнути з Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (в особі державного ОСОБА_2 ) моральну шкоду в розмірі 37711 грн 00 коп, завдану незаконними діями та рішеннями державного виконавця Фомченка Д.С.

- стягнути з Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на мою користь судові витрати.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.01.2026 адміністративний позов задоволено частково.

Скасовано постанови старшого державного виконавця Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції Фомченка Дмитра Станіславовича, прийняті в рамках виконавчого провадження ВП №79678347, відкритого на підставі виконавчого документа - постанови ІНФОРМАЦІЯ_2 №8567 від 07.10.2025 року.

В іншій частині вимог позивача відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині судових витрат та моральної шкоди, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в частині судових витрат та моральної шкоди, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Також, представником відповідача до суду подано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому жодних доводів в частині витрат на правничу допомогу та моральної шкоди не зазначено.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Оскільки сторони відповідних клопотань суду не надали, позивач заявив клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, незначну складність справи, прийняття оскаржуваного рішення в порядку письмового провадження, колегія суддів дійшла висновку про можливий розгляд справи у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, 24.09.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно ОСОБА_1 було складено протокол №5963 про адміністративне правопорушення за ст. 210-1 КУпАП.

07.10.2025 року постановою №8567, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000.00 грн.

У вказаній постанові про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення зазначено дату набрання нею законної сили 17.10.2025, строк пред`явлення постанови до примусового виконання 3 місяці.

Також у даній постанові вказано про можливість її оскарження протягом 10 днів від дня її винесення.

Постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 отримано позивачем 08.10.2025 року, про що свідчить його власноручний підпис.

Не погодившись з цією постановою, ОСОБА_1 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову №8567 від 07.10.2025 року.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15.10.2025 у справі №127/32440/25 (провадження №2-а/127/292/25) відкрито провадження в справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01.01.2026 року по справі №127/32440/25 відмовлено в задоволенні зазначеного позову.

07.01.2026 року позивачем в добровільному порядку сплачено штраф за постановою ІНФОРМАЦІЯ_2 №8567 від 07.10.2025 року в розмірі 17000 грн.

В той же час, як було встановлено в ході судового розгляду, 22.11.2025 ІНФОРМАЦІЯ_1 постанова №8567 від 07.10.2025 звернута до виконання шляхом направлення її листом №11249 від 22.11.2025 року до Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

25.11.2025 року старшим державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції Фомченком Дмитром Станіславовичем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №79678347 та постанови стягнення виконавчого збору, про арешт коштів боржника, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

08.01.2026 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив закрити виконавче провадження ВП №79678347 у зв`язку з добровільною сплатою штрафу за постановою №8567 від 07.10.2025 року.

09.01.2026 року старшим державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції Фомченком Дмитром Станіславовичем в рамках виконавчого провадження ВП №79678347 прийнято постанови про арешт майна боржника та про розшук майна боржника.

Позивач вважаючи протиправними всі постанови, прийняті в рамках виконавчого провадження ВП №79678347, звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення в частині судових витрат та моральної шкоди суд першої інстанції виходив з того, що в частині моральної шкоди, заявляючи вимогу про стягнення з відповідача моральну шкоду, позивач ніяким чином не обґрунтовує відповідну вимогу.

З огляду на викладене, оскільки позивачем не було доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру й, відповідно, заподіяння моральної шкоди, розмір якої ніяк не обґрунтований, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Щодо витрати на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції зазначив, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу надано договір про надання правової допомоги від 05.01.202, укладеного між позивачем та адвокатом Присяжнюком О.Г., детальний опис робіт (наданих послуг) – акт приймання-передачі послуг з надання правничої допомоги від 26.01.2026, квитанцію від 26.01.2026 та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серії ВН №000242.

Суд першої інстанції проаналізувавши надані документи вказує, що останні не можуть підтверджувати, що заявлені витрати у сумі 15000,00 грн понесені позивачем саме у цій справі, адже ані договір про надання правової допомоги від 05.01.2026 ні акт від 26.01.2026, ані інші документи не ідентифікують окресленого.

Надані документи не дозволяють встановити зв`язок понесених витрат у зв`язку з розглядом саме цієї справи, оскільки наведені в них посилання на зміст правовідносин, у яких надається правова допомога, носять загальний характер, що не дає можливості ідентифікувати їх з предметом спору в даній справі.

Крім того, надані документи не містять інформації про отримання адвокатом оплати наданих послуг від позивача, а квитанція від 26.01.2026, виписана адвокатом, не може слугувати беззаперечним доказом понесення відповідних витрат.

Отже, суд першої інстанції вважає не підтвердженими належними та достатніми доказами обставини понесення позивачем судових витрат для отримання юридичних послуг у розмірі 15000,00 грн в межах розгляду даної адміністративної справи.

Таким чином, суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог щодо стягнення на користь позивача витрат, понесених ним під час розгляду справи.

Колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В частині судових витрат суд колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У пункті 269 Рішення у цій справі суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19.

Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 21.05.2020 у справі № 240/3888/19, від 11.02.2021 у справі № 520/9115/19.

Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В свою чергу, за змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

В свою чергу, позивачем надано суду: договір про надання правової допомоги від 05.01.2026, детальний опис робіт (наданих послуг) – акт приймання-передачі послуг з надання правничої допомоги від 26.01.2026, квитанцію від 26.01.2026, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серії ВН №000242.

Щодо гонорару, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з ст.28 Правил адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 з`їздом адвокатів України, формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

В свою чергу, з наданих доказів неможливо заперечувати факту надання адвокатських послуг та визначення гонорару (передбачено договором - п. «а» Розділу 2 Договору б/н від 05.01.2026) в межах ст.30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність.

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зазначено, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Разом з цим, як вище було зазначено судом, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є не співмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

В свою чергу, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У пункті 269 Рішення у цій справі суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19.

Проте, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є не співмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, врахувавши встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що співмірним і розумним є стягнення судових витрат на користь позивача, в межах правничої допомоги, в розмірі 5000 грн 00 коп.

Так, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Враховуючи вказане, матеріали справи, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27.01.2026, складність справи, доводи сторін та задоволенні позовні вимоги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення заяви позивача в цій частині, а саме стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо висновку суду першої інстанції в частині, що надані документи не дозволяють встановити зв`язок понесених витрат у зв`язку з розглядом саме цієї справи, колегія суддів погоджується з позивачем, що з січня 2026 року крім справи №120/376/26 в ОСОБА_1 відсутні будь-які інші справи, а Акт виконаних робіт, передбачає спектр виконаних робіт, і що саме ці питання пов`язанні з виконавчим провадженням та справою №120/376/26. Крім того, сам договір б/н від 05.01.2026, передбачає надання правової допомоги ОСОБА_1 в частині підготовки та складанні позовної заяви (з додатками), та заяв про оскарження дій державного виконавця.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції в частині судових витрат, а відтак наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та прийняття нового.

Щодо моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Приписами статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17.

Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.

Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У розвиток цих положень у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).

Наявність зазначених вище обставин з урахуванням розподілу тягаря доказування підлягає доказуванню особою, яка заявляє вимогу про відшкодування моральної шкоди.

Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку.

Судом першої інстанції не встановлено характеру та обсягу страждань, яких позивач зазнав внаслідок прийняття відповідачем відповідних рішень, визнаних судом протиправними, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров`я.

Також суд першої інстанції не встановив причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідача та необхідністю відшкодування моральної шкоди. Такі обставини не можуть слугувати беззаперечним доказом понесення моральних страждань. Крім цього звернув увагу на те, що позивачем не обґрунтовано розміру заявленої до стягнення моральної шкоди.

Саме лише визнання протиправними дій відповідача і зобов`язання його вчинити певні дії не є безумовним підтвердженням наявності обставин, які в силу статті 23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди, та не звільняє позивача від обов`язку доказування обставин і фактів, якими обґрунтовується позов у цій частині вимог.

З урахуванням вказаного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, а саме відсутності підстав для задоволення позову в цій частині., оскільки позивачем не було доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року скасувати в частині відмови у задоволенні стягнення з Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судових витрат.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 в частині судових витрат задовольнити частково.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ 34983389) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн 00 коп (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

В іншій частині адміністративного позову ОСОБА_1 , відмовити.

В решті рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 02 березня 2026 року

Головуючий Курко О. П.

Судді Ватаманюк Р.В. Боровицький О. А.