Рішення від 22 лютого 2026 р. у справі №712/380/26 — Соснівський районний суд м. Черкаси

Справа № 712/380/26

Провадження № 2/712/1836/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2026 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого - судді Пономаря В.О.,

за участю секретаря судового засідання Рясик Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Описова частина

1.1. Короткий виклад позиції позивача та відповідача

У січні 2026 року до Соснівського районного суду м. Черкаси надійшла позовна заява «Брайт Інвестмент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 30.03.2020 між АТ «ОТП Банк» та відповідачем укладено кредитний договір № 0118/980/1632750/20, за умовами якого банк надав відповідачу споживчий кредит, а відповідач зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти, однак належним чином зобов`язання не виконала.

Позивач зазначає, що 24.03.2023 АТ «ОТП Банк» відступило на користь ТОВ «Брайт Інвестмент» право вимоги за вказаним кредитним договором на підставі договору факторингу № 24/03/23. Сума заборгованості, яку позивач вважає документально підтвердженою, становить 12 879,77 грн, із яких: 7 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту, 5 879,77 грн – заборгованість за відсотками.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача зазначену заборгованість, а також судові витрати, зокрема судовий збір у розмірі 2 422,40 грн і витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Відповідачка ОСОБА_1 подала відзив, у якому позов не визнала та зазначила, що не визнає обставину укладення 30.03.2020 кредитного договору № 0118/980/1632750/20 з АТ «ОТП Банк», вказуючи, що в електронних матеріалах відсутній власне договір із таким номером (наявні лише паспорт споживчого кредиту, заява-анкета), а під зазначеним номером, за твердженням відповідача, міститься інший документ. Посилаючись на ст. 638, 1054 ЦК України та спеціальне регулювання Закону України «Про споживче кредитування» (ст. 12), відповідачка стверджує про недосягнення сторонами згоди щодо істотних умов споживчого кредиту, зокрема щодо розміру кредиту/кредитної лінії, строку, порядку надання й повернення, умов та порядку сплати процентів, наслідків прострочення тощо, а також звертає увагу на невизначеність посилань у заяві-анкеті на правила/тарифи/умови банку та відсутність підписаних відповідачем документів, які позивач вважає складовими договору. Окремо відповідачка зазначає, що паспорт споживчого кредиту є способом підтвердження надання переддоговірної інформації, але не фіксує волі сторін і змісту договору, тому не може підтверджувати укладення кредитного договору.

Відповідачка вважає, що за таких обставин договір є неукладеним, тому проценти не підлягають стягненню. У разі ж фактичного отримання коштів відповідна вимога про їх повернення могла б належати лише банку, а не позивачу (фактору), оскільки право вимоги за неукладеним договором не могло бути передане. При цьому, посилаючись на надані позивачем виписку та розрахунок, відповідачка наводить дані про використання коштів 8 827,07 грн і надходження 5 277,15 грн, вказуючи, що різниця 3 549,92 грн могла б бути предметом вимоги саме АТ «ОТП Банк». У підсумку просить відмовити в позові повністю та розглянути справу без її участі. Також зазначає, що у разі задоволення (повного/часткового) позову заперечує проти розміру витрат на правничу допомогу як неспівмірного та просить зменшити їх до 3 000 грн (або пропорційно задоволеним вимогам).

1.2. Рух справи в суді та процесуальні рішення

Позовна заява ТОВ «Брайт Інвестмент» 13.01.2026 надійшла до Соснівського районного суду м. Черкаси.

Ухвалою судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 16.01.2026 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачка ОСОБА_1 28.01.2026 подала відзив на позовну заяву.

В судове засідання представник позивача не з`явився, зазначивши в позовній заяві про проведення судового засідання за його відсутності.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, у відзиві на позов просила розглянути справу за її відсутності.

ІІ. Мотивувальна частина рішення

2.1. Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, оцінка суду

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку Банк).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підтвердження позовних вимог ТОВ «Брайт Інвестмент» надав підписану 30.03.2020 ОСОБА_1 та АТ «ОТП Банк» заяву-анкету про надання банківських послуг, на підставі якої банк відкрив поточний (картковий рахунок) та надав електронний платіжний засіб, зокрема надано електронну картку МС Gold PayPass валюта UAH.

Відповідно до умов заяви-анкети, ОСОБА_1 перед оформленням електронної платіжної картки підтвердила та погодилася із всіма умовами надання банківських послуг, правилами, тарифами, в тому числі із положеннями договорів та усіх додатків до них, які є невід`ємною частиною даної заяви-анкети про надання банківських послуг АТ «ОТП Банк» та розміщені на офіційному сайті АТ «ОТП банк».

На дату укладення заяви-анкети розмір процентної ставки становить 5 % в місяць. Розмір процентної ставки впродовж пільгового періоду становить 0,01 % річних.

Шляхом підписання заяви-анкети ОСОБА_1 підтвердила, що: з договором, правилами, тарифами банку/тарифним пакетом приватного банківського обслуговування, що розміщені на офіційному сайті банку, ознайомлена і згодна, а також зобов`язується їх належно та неухильно виконувати; 2) отримала свій примірник заяви-анкети та іншу документацію, на розсуд банку, яка необхідна для користування банківськими послугами.

На підставі заяви-анкети, банк відкрив поточний (картковий) рахунок та надав електронний платіжний засіб із встановленим розміром кредитного ліміту.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданого позивачем, станом на 24.03.2023 ОСОБА_1 всього використано коштів: 8 827,07 грн, нараховано процентів 9 329,85 грн, надійшло коштів 5 277,15 грн. З огляду на це заборгованість становить 12 879,77 грн із яких: 7 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту, 5 879,77 грн – заборгованість за відсотками.

Надані до суду паспорт споживчого кредиту містять підписи відповідачки та банку, особисті дані відповідачки та істотні умови договору, в тому числі, і щодо розміру відсотків за користування кредитними коштами.

З наявного у матеріалах виписки з рахунку приватного клієнта убачається, що після укладення кредитного договору ОСОБА_1 активно користувалась карткою (розраховувалась у торгівельних мережах, поповнівала рахунки тощо).

Виписка за картковим рахунком відповідачки, що міститься в матеріалах справи є належним доказом для визначення заборгованості, що відповідає п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75, та узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18-ц.

Отже, у розумінні ст. 207 ЦК України між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір.

Доводи відповідачки про те, що кредитний договір у письмовій формі між позивачем та відповідачкою не укладався є необґрунтованими, оскільки матеріали справи свідчать про те, що в заяві-анкеті сторони узгодили всі істотні умови договору із зазначенням розміру відсотків за користування кредитними коштами, договір містить підписи сторін та виконувався сторонами протягом тривалого часу.

У постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 сформульований висновок, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській правовій максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.

Таким чином, суд вважає, що між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 виникли правовідносини внаслідок приєднання однієї сторони до умов іншої. Із запропонованими умовами відповідачка ознайомилася та погодилася, про що особисто підтвердила у заяві-анкеті від 30.03.2020.

Розрахунок заборгованості містить розмір відсоткової ставки, суми нарахувань за кожний окремий проміжок часу, у тому числі окремо по відсотках та по тілу кредиту.

При цьому, суд враховує, що відповідачкою не спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості. Відповідач не оспорював даний кредитний договір в цілому чи окремі його положення, зокрема в частині встановленої відсоткової ставки за користування кредитними коштами.

За нормою ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно із ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Однак відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 23.09.2015 у справі № 6-979ц15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку щодо погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Статтею 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Судом встановлено, що 24.03.2023 між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Брайт Інвестмент» укладено договір факторингу № 24/03/23. Відповідно до умов даного договору позивач прийняв право грошової вимоги і став кредитором за кредитними договорами, укладеними між банком та боржниками в розмірі портфеля заборгованості, зазначених у реєстрі боржників (додаток № 1 до договору), зокрема за договором від 30.03.2020, укладеним між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 .

Таким чином, ТОВ «Брайт Інвестмент» наділено правом грошової вимоги до відповідача відповідно до споживчого кредиту.

З наданих позивачем документів, зокрема виписки та розрахунку заборгованості, вбачається, що станом на 24.03.2023 загальна заборгованість відповідачки становить 12 879,77 грн, із яких 7 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5 879,77 грн - заборгованість за процентами. За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

2.2. Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Вирішуючи питання про відшкодування позивачеві судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду цієї справи, суд враховує вимоги ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України, якими передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З аналізу цих положень процесуального права суд робить висновок, що на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу необхідно суду надати такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 зробила правовий висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Із досліджених судом матеріалів справи встановлено, що позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано копії таких документів: договору про надання правової допомоги від 01.07.2025 № 43115064, укладений між ТОВ «Брайт Інвестмент» та адвокатським бюро «Ольги Клещ»; додаткової угоди від 25.12.2025 до договору про надання правової допомоги від 01.07.2025 № 43115064; акту підтвердження надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 25.12.2025; детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським бюро «Ольги Клещ»; платіжної інструкції про перерахування 5 000,00 грн; свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Суд констатує, що позивачем надано належні та допустимі докази щодо наданої правничої допомоги та її вартості.

Разом із тим, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Так, у рішеннях ЄСПЛ від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28.11.2002 вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

Отже, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

У постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Застосовуючи такий підхід в даній справі, суд не вважає заявлений до відшкодування позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, відповідним критеріям реальності наданих адвокатських послуг, розумності їх розміру, конкретним обставинам справи з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони. Такий розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним, хоча і не суперечить умовам укладеного договору про надання правової допомоги, оскільки справа не належить до категорії складних, не потребує вчинення значної кількості процесуальних дій з боку представника, який не брав участі в судових засіданнях, а в даній категорії справ склалася усталена судова практика.

З урахуванням рівня складності вказаної справи, обсягу виконаних робіт (складання типової позовної заяви), враховуючи ціну позову, суд приходить до висновку про можливість стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 3 500,00 грн, що відповідає наведеним вище обставинам.

Що стосується стягнення з відповідача на користь позивача витрат по оплаті судового збору, то суд зазначає про таке.

Частиною 1 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Водночас ч. 1 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Із дослідженої платіжної інструкції № 3567 від 17.12.2025 суд установив, що позивачем понесені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422,40 грн, які згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладеного і керуючись ст. 7, 9, 11-13, 81-82, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280, 282 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» заборгованість за кредитним договором від 30.03.2020 № 0118/980/1632750/20 в розмірі 12 879 (дванадцять тисяч вісімсот сімдесят дев`ять) грн 77 (сімдесят сім) коп., судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 (сорок) коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500 (три тисячі п`ятсот) грн.

Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 23.02.2026.

Найменування учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент», адреса місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, 9, м. Дніпро, код ЄДРПОУ 43115064.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя В.О. Пономар