Постанова від 25 лютого 2026 р. у справі №564/4159/25 — Костопільський районний суд Рівненської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/4159/25

26 лютого 2026 року

м.Костопіль

Костопільський районний суд Рівненської області в особі судді Грипіч Л.А.

розглянувши матеріали, що надійшли від Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення

ВСТАНОВИВ:

30 серпня 2025 року о 01:08 год., в м.Костопіль по вул.Незалежності 7, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інспектором 1 взводу 1 роти батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №438187 про адміністративне правопорушення, з якого вбачається, що 30.08.2025 о 00:15 год., у м.Костопіль по вул.Незалежності 7, громадянин ОСОБА_1 , керував транспортним засобом, електровелосипедом з електродвигуном ASKMY U15 Max, без номерного знаку, з ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота; порушення мови; поведінка, що не відповідає обстановці), від проходження медичного огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Alcotest Drager 7510 та проведення такого огляду у медичному закладі відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР.

Такі дії ОСОБА_1 попередньо кваліфіковані за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, про дату і час розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином.

Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, при розгляді справи про адміністративні правопорушення за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не є обов`язковою.

Захисник ОСОБА_1 – адвокат Остапенко В.С., подав до суду клопотання про закриття провадження у справі (в порядку статей 7, 247, 271 КУпАП).

Клопотання мотивує тим, що ОСОБА_1 керував електровелосипедом ASKMY U15 Pro 48V 500W 15Ah, потужністю двигуна 500 Вт, що дорівнює 0,5 кВт.

Вказує, що визначення поняття водія наявне у п.1.10. ПДР України, відповідно до якого водій – особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії.

Також вказує, що електровелосипед ASKMY U15 Pro 48V 500W 15Ah, потужністю двигуна 0,5 кВт, відповідно до ДСТУ 2984-95 не відноситься до категорії Засоби транспортні дорожні. Терміни та визначення, «Електровелосипеди» не відносяться до транспортних засобів, призначених для використання на автомобільних дорогах державного значення. Також вони відповідно до вимог діючого законодавства не підлягають державній реєстрації.

З урахуванням наведеного, не може вважатися водієм в розумінні ПДР України, особа, що керує транспортним засобом з електродвигуном потужністю до 3 кВт, так як у такої особи відсутній обов`язок в отриманні відповідного посвідчення водія категорії А1. При цьому, транспортний засіб з електродвигуном потужністю до 3 кВт не підпадає під жодну з категорій, що визначена у п.2.13 Правил та не може вважатися транспортним засобом, що віднесений до категорії А1.

Тобто, електровелосипед потужністю 500 Вт, не є механічним транспортним засобом.

Враховуючи наведене вважає, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення не доведена, відтак, його притягнення до відповідальності не може ґрунтуватися виключною мірою на припущеннях, а тому відповідно до п.1 ч.1 ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

У клопотанні просить судовий розгляд справи, прошу, провести за відсутності ОСОБА_1 та його захисника – адвоката Остапенка Володимира Сергійовича.

Суд, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши протоколи та матеріали, додані до протоколу, дійшов таких висновків.

Згідно з вимогами статей 245, 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення, під час провадження у справах про адміністративні правопорушення забезпечується всебічне, повне та об`єктивне дослідження всіх обставин справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до приписів статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи заподіяно матеріальну шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У відповідності до статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов`язковими елементами якого є: об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона (вина). Відсутність хоча б одного із вказаних елементів виключає склад правопорушення взагалі, а порушена справа підлягає закриттю.

Відповідно до статті 10 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Адміністративна відповідальність за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення настає за порушення учасниками дорожнього руху Правил дорожнього руху, а саме керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення, згідно статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Із долучених до протоколу відеозаписів, зокрема із відеофайлу «export-bnh4d» вбачається, що ОСОБА_1 30.08.2025 о 00:15 год., у м.Костопіль по вул.Незалежності 7, керував електровелосипедом з електродвигуном ASKMY, який обладнаний електродвигуном.

Із долученої до клопотання захисника копії Інструкції користувача на електровелосипед складний ASKMY, останній має такі основні технічні характеристики, а саме: номінальна потужність 500W, ємність батареї 13Ah, 48V.

Суд враховує, що згідно з пунктом 1.10 Правил дорожнього руху, транспортний засіб це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Статтею 29 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов`язковому технічному контролю, пройшов такий контроль.

Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при розгляді кримінальних та адміністративних справ зазначених категорій суди мають ураховувати положення правових норм, у яких визначено поняття транспортні засоби, зокрема, примітки до статті 286 Кримінального кодексу України, частини шостої статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, пункту 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

Крім того, пунктом 3 Положення про порядок видачі посвідчень водія, затвердженого постановою КМУ від 08.05.93 №340, передбачено, що транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, поділяються на такі категорії, зокрема, «А1» – мопеди, моторолери та інші двоколісні (триколісні) транспортні засоби, які мають двигун із робочим об`ємом до 50 куб. сантиметрів чи електродвигун потужністю до 4 кВт.

Таким чином, до категорії «А1» належать транспортні засоби, зокрема скутери, з електродвигуном потужністю від 3 до 4 кВт, оскільки вони належать до механічних транспортних засобів у розумінні Закону України «Про дорожній рух». На ці транспортні засоби право на керування передбачає наявність дозвільних документів.

Отже, наявність посвідчення водія та реєстраційного документа передбачено виключно для "механічних" транспортних засобів.

Механічними вважають скутери з електродвигуном потужністю від 3 до 4 кВт, а також усі транспортні засоби з двигуном внутрішнього згоряння не залежно від його робочого об`єму.

Таким чином, Правилами дорожнього руху розмежовані поняття «механічний транспортний засіб» та «транспортний засіб» та різниця між цими поняттями полягає у наявності двигуна внутрішнього згорання, а також потужності електродвигуна. Отже, транспортний засіб з електродвигуном вважається механічним за умови, що потужність двигуна більша ніж 3 кВт.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №278/3362/15-к від 01.03.2018.

Згідно з пунктом 2.5 Розділу 2 Обов`язки і права водіїв механічних транспортних засобів ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Таким чином, вищевказаний обов`язок виникає виключно у водіїв механічних транспортних засобів та його вимога до водіїв інших транспортних засобів не ґрунтується на нормах чинного ПДР України.

Більш того, визначення поняття водія наявне у п.10.1 ПДР України.

Так, водій – особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії.

З урахуванням наведеного, не може вважатися водієм в розумінні ПДР особа, що керує транспортним засобом з електродвигуном потужністю до 3 кВт, так як у такої особи відсутній обов`язок в отриманні відповідного посвідчення водія категорії «А1».

При цьому, транспортний засіб з електродвигуном потужністю до 3 кВт не підпадає під жодну з категорій, що визначена у п.2.13 Правил, оскільки не є механічним транспортним засобом, та не може відноситися до категорії «А1».

Суд також враховує, що поліцейськими не надано жодного доказу потужності електродвигуна, встановленого на велосипеді, яким керував ОСОБА_1 , понад 3 кВт.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів», електричний колісний транспортний засіб – це дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії. Згідно цієї ж статті вищевказаного Закону електричні колісні транспортні засоби фактично поділені на дві категорії, а саме:

- легкий персональний електричний транспортний засіб – колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину;

- низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб – колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.

Відтак, згідно вказаного Закону, до електричних колісних транспортних засобів відносяться транспортні засоби, які приводяться в рух виключно електричними тяговими двигунами.

Під час судового розгляду судом встановлено, що електровелосипед, яким керував ОСОБА_1 , обладнаний електродвигуном, а із інструкції користувача вказаного вище електровелосипеда та відеозаписів працівників поліції також вбачається, що останній оснащений допоміжними педалями, тобто останній приводиться в рух електродвигуном та мускульною силою людини, а тому не відноситься до електричних колісних транспортних засобів, а отже і не є механічним транспортним засобом.

Крім того, Правила дорожнього руху взагалі не містять такого визначення як «електровелосипед» чи «електромопед» та не відносять такий транспортний засіб до механічних, а також не прирівнюють його до мопеда в розумінні положень Правил дорожнього руху.

Тобто, встановлений у даному випадку на велосипеді електричний двигун не переводить його в категорію механічних транспортних засобів.

Таким чином, при вирішенні питання щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя бере до уваги той факт, що в матеріалах справи відсутні докази, що електровелосипед марки «ASKMY» підпадає під категорію транспортних засобів, за керування яким у стані алкогольного сп`яніння настає відповідальність.

Відповідно до ч.2 ст.14 ЗУ «Про дорожній рух» до учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Притягнення до відповідальності за порушення ПДР велосипедиста, як суб`єкта вчинення правопорушення, передбачено ст.127 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі викладеного, суд дійшов переконливого висновку, що наведені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини вчиненого правопорушення не відповідають фактичним обставинам справи.

У відповідності до статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на їх користь.

Згідно з положеннями ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Відповідно до ст.48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Рішенням Конституційного Суду України від 22.12.2010 №23-рп/2010 визначено, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових принципах, в тому числі і закріпленій в ст.62 Конституції України презумпції невинуватості.

За ст.9 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Також передбачається, що якщо міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Тобто в такому випадку міжнародно-правові норми мають пріоритетне значення.

Згідно із ч.3 п.(b) ст.31 Віденської Конвенції про право міжнародних договорів від 1969 року, ратифікованої Україною 14.05.1986 року, поряд з контекстом договору враховується наступна практика його застосування, яка встановлює угоду учасників щодо тлумачення.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Європейську Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція), а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід`ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов`язковість рішень Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) по всім питанням що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Так, відповідно до ст.32 Конвенції питання тлумачення та її застосування належить до виключної компетенції ЄСПЛ, рішення якого є невід`ємною частиною Конвенції, як практика її застосування і тлумачення.

Суд враховує, що до санкції ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення тягнуть за собою не тільки відповідальність за порушення п.2.5 ПДР України, а й вимоги щодо якості судового процесу в розрізі прямого застосування Конституції України, норми якої є нормами прямої дії (ст.8 Конституції України) та практики ЄСПЛ.

За практикою ЄСПЛ, у випадку, якщо санкції за адміністративні правопорушення є достатньо суворими, то скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а отже, вимоги до його судового розгляду мають відповідати гарантіям та стандартам, встановленим Конвенцією, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» від 09.06.2011).

Крім того, ЄСПЛ зауважив, що з огляду на загальний характер законодавчого положення, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, провадження у таких справах є кримінальними для цілей застосування Конвенції (рішення у справах «Езтюрк проти Німеччини» від 21 лютого 1984 року (пп.52-54), «Лауко проти Словаччини» від 02 вересня 1998 року (пп.56-59), ухвала щодо прийнятності у справі «Рибка проти України» від 17 листопада 2009 року).

Відповідно до п.21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 року уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У рішенні «Шмауцер проти Австрії» від 23.10.1995 року ЄСПЛ зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення».

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

У своєму рішенні від 10 лютого 1995 року, у справі «Аллене де Рібермон проти Франції», ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.

Системний аналіз наведеної вище практики ЄСПЛ свідчить про те, що гарантії ст.6 Конвенції поширюються також на осіб, які вчинили діяння, що відповідно до національного законодавства хоч і не є злочинами, але визнаються кримінальними у конвенційному значенні.

Отже, розглядаючи справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, судовий процес має відповідати загальним засадам кримінального провадження, а суд має забезпечити усі гарантії і принципи законності щодо особи, яка притягається до відповідальності.

Проаналізувавши викладене, повно та всебічно дослідивши всі докази у справі з наданням їм належної оцінки, з врахуванням того, що в матеріалах справи відсутні інші докази, що ОСОБА_1 керував, в розумінні Закону, транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння, які визнані належними та допустимими, вбачається, що в діях останнього не міститься ознак адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а викладені в протоколі про адміністративне правопорушення відомості не відповідають дійсності та не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

На підставі наведеного, провадження у справі підлягає закриттю в зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення у відповідності до вимог пункту першого статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

З огляду на вищенаведене, керуючись ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження в справі №564/4159/25 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Рівненської апеляційного суду через Костопільський районний суд протягом десяти днів з дня її винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяЛ. А. Грипіч