Рішення від 01 березня 2026 р. у справі №357/12393/25 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/12393/25

Провадження № 2/357/2490/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02 березня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Орєхова О. І. ,

за участі секретаря – Кича М. В.,

представника позивача – Пустового Б.В.,

представника відповідача – Ільницької І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в режимі відеоконференції залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2025 року адвокат Пустовий Богдан Вікторович, який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, мотивуючи тим, що 04 травня 2025 року о 15 год. 10 хв. ОСОБА_2 (далі-Відповідач) за адресою: АДРЕСА_1 допустив порушення правил утримання собак і котів, а саме собака метис схожий на «Вівчара», вибіг з двору за адресою: АДРЕСА_1 та заподіяв шкоди людині, а саме малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто відповідач вчинив правопорушення передбачене ч. 3 ст. 154 КУпАП. Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12.06.2025, у справі № 357/8290/25, яка набрала законної сили, відповідача визнано винним у вчиненні вказаного правопорушення передбаченого ч. 3 ст.154 КУпАП та накладено стягнення. Вказаною вище постановою Білоцерківського міськрайонного суду від 12.06.2025 встановлено, що відповідач у вказані в протоколі час та місці та за вказаних у ньому обставин, вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 154 КУпАП. Відповідач, будучи власником собаки породи схожої на «Вівчар», про що він сам вказав, мав б виключити можливість самовільного виходу собаки з двору, в якому вона утримується, та вжити необхідних заходів щодо попередження втечі собаки задля гарантування безпеки для оточуючих. В період часу з 04.05.2025 по 09.05.2025 малолітня дитина ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні в КНП КОР «Київська обласна дитяча лікарня № 2», де встановлено діагноз: укушені рани обличчя, накладено шви та проведено ПХО ран під наркозом, що підтверджується довідкою вказаного медичного закладу № 4092 від 09.05.2025. Крім того, 26.06.2025 малолітня ОСОБА_3 зверталася амбулаторно до психолога, яким встановлено, що дитина має прояви реактивного страху, що відповідають наслідкам травми. Фахівцем надані рекомендації: робота з психологом, психотерапія, що підтверджується висновком психолога ОСОБА_4 від 26.06.2025. В даному випадку дії відповідача були неправомірними, між ними та завданою шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а власник джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини, відповідає за завдану шкоду відповідно до норм ЦК України. Внаслідок нападу собаки, малолітня донька позивачки пережила гостру стресову ситуацію та відчула сильний фізичний біль, досі налякана тією подією, відчуває страх та при виді будь-якої собаки наново переживає скоєний на неї напад. За спливом тривалого часу, наслідки події з нападом собаки погано впливають на дитину та проявляються, зокрема, у виді постійного страху. З цього приводу дитині рекомендовані зайняття з психологом. З наявних вище доказів, підтвердженим та доведеним є факт ушкодження здоров`я малолітньої ОСОБА_3 внаслідок укусу собаки, яка належить відповідачу. При визначенні розміру заподіяної малолітній ОСОБА_3 моральної шкоди слід врахувати характер, обсяг та глибину моральних та душевних страждань, які зазнала ОСОБА_3 , їх тривалість, глибину пережитих страждань від больових відчуттів, пережитий стрес, рівень порушення звичайного ходу життя, час для відновлення психоемоційного стану та загоєння тілесних пошкоджень, характер правопорушення, допущеного відповідачем. Враховуючи вимоги розумності, справедливості та ступінь моральних страждань малолітньої ОСОБА_3 , позивач вважає за необхідне визначити розмір відшкодування моральної шкоди на суму 55 000,00 грн, що на її думку, є справедливим і достатнім з огляду на встановлені обставини. Крім того, позивачка в даній справі понесла витрати на правничу допомогу в розмірі 13 600,00 грн, що підтверджується договором про надання правової допомоги № 028-05/25 від 28.05.25, актом приймання-передання послуг за вказаним договором від 01.08.25, квитанцією до прибуткового касового ордера № 036/25 від 01.08.25. З урахуванням наведеного, просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь позивача ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) завдану малолітній ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) моральну шкоду в розмірі 55 000,00 грн та розподілити судові витрати.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2025 головуючим суддею визначено Рижко Г.О. та матеріали передані для розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України, суддею Рижко Г.О. 08.08.2025 здійснено запит до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи ( відповідача ).

Після отриманої відповіді щодо зареєстрованого місця проживання відповідача, ухвалою судді від 17.09.2025 було прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження та було призначено розгляд справи на 29.10.2025.

16.10.2025 за вх. № 59456 судом отримано відзив на позовну заяву від представника відповідача ОСОБА_5 , в якому просили визначити розмір компенсації моральної шкоди у 15 000 грн та відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу.

У відзиві на позовну заяву зазначалося про те, що 04.05.2025, реагуючи на гавкіт безпритульних собак, собака відповідача вибіг на вулицю та побіг за ними. Слідуючи за своїм собакою, відповідач також вийшов за межі подвір`я та побачив, що кілька інших собак перебували поруч із двором позивача. У цей час у дитини позивача, яка знаходилась за межами свого подвір`я, були виявлені травми, характерні для укусу собаки. Після огляду власної собаки, відповідач не виявив на ній жодних слідів крові чи інших ознак, які могли б свідчити про укус або контакт із потерпілою дитиною. Однак через те, що його собака перебував поблизу місця події, позивач повідомила відповідача, що травми дитині спричинив саме його собака. Відповідач погодився із звинуваченнями та визнав свою вину за відсутністю доказів його невинуватості та запропонував добровільно компенсувати шкоду у розмірі 15 000 грн, однак позивач відмовилась. Вважає, що долучений позивачем документ, складений психологом – ФОП ОСОБА_4 не відповідає вимогам закону, оскільки у ньому відсутні відомості, які дають змогу встановити кваліфікацію та компетентність особи, що його склала. Водночас, відповідно до вимог ЦПК України, джерелом доказів є висновки експертів. Крім того, просила врахувати при визначенні розміру моральної шкоди добросовісну поведінку відповідача, який є порядною людиною, не відмовлявся у наданні фінансової допомоги, є особою пенсійного віку, має статус учасника бойових дій та відноситься до 4 категорії постраждалих від Чорнобильської катастрофи. Стосовно витрат на правову допомогу, яку позивач просить стягнути у розмірі 13 6000 грн, то заявлений позивачем розмір є необґрунтованим та таким, що не підтверджений належними доказами.

Згідно протоколу судового засідання від 29.10.2025, розгляд справи було відкладено на 03.12.2025.

Відповідно до розпорядженням № 162 від 24.11.2025 здійснено повторний автоматизованій розподіл справи на підставі наказу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06.11.2025 № 115/в/г, яким судді Рижко Г.О. надана відпустка без збереження заробітної плати для догляду за дитиною.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.11.2025 головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.

Ухвалою судді від 02.12.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом було прийнято до свого провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін на 19.01.2026.

Відповідно до вказаної ухвали, вирішено розгляд ( формування та зберігання ) судової справи в змішаній ( паперовій та електронній ) формі.

19.01.2026 визнано причину неявки позивача в судове засідання без поважних причин та відкладено розгляд справи до 25.02.2026.

В судовому засіданні 25.02.2026 представник позивача Пустовий Б.В. підтримав позовні вимоги, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Крім того, просив стягнути з відповідача витрати понесені на правову допомогу в сумі 13 600 гривень.

Представник відповідача Ільницька І.В. в судовому засіданні 25.02.2026 надала пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву, визнала вимоги частково, в розмірі 15 000 гривень. Стосовно витрат на правову допомогу, яку позивач просить стягнути у розмірі 13 6000 грн, просила відмовити.

Судом було вислухано пояснення представника позивача по справі, представника відповідача, досліджено матеріали справи та керуючись вимогами ч. 1 ст. 244 ЦПК України суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення ( 02 березня 2026 року о 17 год. 00 хв. ).

Так, з урахуванням наданих пояснень учасниками справи, після дослідження матеріалів справи, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

Так, постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12.06.2025 було визнано ОСОБА_2 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 154 КУпАП та застосовано до нього стягнення у вигляді штрафу в сумі 1700 грн, без конфіскації тварини.

Даною постановою було встановлено, що 04 травня 2025 року приблизно о 15 годині 10 хвилин, ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , допустив порушення правил утримання собак і котів, а саме собака метис схожий на «Вівчара», вибіг з двору за адресою: АДРЕСА_2 , заподіяв шкоди здоров`ю людині, а саме малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто ОСОБА_2 вчинив правопорушення передбачене ч. 3 ст. 154 КУпАП.

В судовому засіданні ОСОБА_2 вину визнав, пояснив, що дійсно 04.05.2025 собака вибіг з двору та завдав тілесних ушкоджень малолітній ОСОБА_6 . Зазначив, що він розмовляв з батьками даної дівчинки, намагався відшкодувати шкоду в розмірі 15 000 грн, але вони відмовилися. В скоєному розкаявся, запевнив, що більше такі дії не повторяться. Документи на собаку у нього відсутні.

Вказана постанова набрала законної сили 23.06.2025.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом ( ч. 4 ст. 82 ЦПК України ).

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою ( ч. 6 ст. 82 ЦПК України ).

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками останньої є ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 21.04.2023, шлюб укладено між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , де прізвище після державної реєстрації шлюбу чоловіка та дружини – ОСОБА_9 .

З вказаних документів вбачається, що позивач по справі ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Отже, матеріалами справи встановлено, що відповідач допустив порушення правил утримання собак і котів, а саме собака метис схожий на «Вівчара», який вибіг з двору за адресою: АДРЕСА_2 та заподіяв шкоди здоров`ю людині, а саме малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчать додані до позову фотографії дитини.

Встановлено, що в період часу з 04.05.2025 по 09.05.2025 малолітня дитина ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні в КНП КОР «Київська обласна дитяча лікарня № 2», де встановлено діагноз: укушені рани обличчя, накладено шви та проведено ПХО ран під наркозом, що підтверджується довідкою вказаного медичного закладу № 4092 від 09.05.25.

Відповідно до психологічного висновку, складеного 26.06.2025 сімейним психологом ОСОБА_4 – ФОП ОСОБА_4 , ОСОБА_3 має прояви реактивного страху, що відповідають наслідкам психотравми. На даний момент немає стійких ознак неврозу, однак психіка вразлива і потребує захисту та супроводу.

Згідно рекомендації психолога, окрім іншого, рекомендовано забезпечити регулярні індивідуальні зустрічі з дитячим психологом ( 1-2 рази на тиждень). При збереженні симптомів понад 2-3 місяці – звернутись до дитячого психотерапевта.

Звертаючись до суду з вищевказаним позовом, представник позивача зазначив, що внаслідок нападу собаки малолітня донька позивачки пережила гостру стресову ситуацію та відчула сильний фізичний біль, досі налякана тією подією, відчуває страх та при виді будь-якої собаки наново переживає скоєний на неї напад. За спливом тривалого часу, наслідки події з нападом собаки погано впливають на дитину та проявляються, зокрема, у виді постійного страху, тому з урахуванням наведеного з відповідача повинна бути стягнута моральна шкода у розмірі 55 000 гривень.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини 2 статті 11 ЦК України).

У статтях 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5 та 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя та здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 154 СК України батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 5 ст. 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

За положеннями ст.180 ЦК України тварини є особливим об`єктом цивільних прав, на який поширюється правовий режим речі. Тобто собака є майном, об`єктом права власності людини, яке остання здійснює відповідно до закону на власний розсуд, незалежно від волі інших осіб. І як власнику речі (собаки) згідно зі ст. 317 ЦК України лише її господарю належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» тварини - біологічні об`єкти, що відносяться до фауни: сільськогосподарські, домашні, дикі, у тому числі домашня і дика птиця, хутрові, лабораторні, зоопаркові, циркові. В цій же статті Закону міститься визначення терміну «домашня тварина». Домашні тварини - собаки, коти та інші тварини, що протягом тривалого історичного періоду традиційно утримуються і розводяться людиною, а також тварини видів чи порід, штучно виведених людиною для задоволення естетичних потреб і потреб у спілкуванні, що, як правило, не мають життєздатних диких популяцій, які складаються з особин з аналогічними морфологічними ознаками, та існують тривалий час у їх природному ареалі.

Відповідно до ч. ч. 5, 6, 8 ст. 9 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» особа, яка супроводжує тварину, зобов`язана забезпечити безпеку оточуючих людей і тварин, а також майна від заподіяння шкоди супроводжуваною домашньою твариною; при супроводженні домашніх тварин не допускається залишати їх без нагляду. Фізичні та юридичні особи, які утримують домашніх тварин, зобов`язані дотримуватися вимог нормативно-правових актів, санітарно-гігієнічних і ветеринарних норм та правил, а також не допускати порушень прав і законних інтересів інших фізичних і юридичних осіб та не створювати загрози безпеці людей, а також інших тварин.

Отже, вказаними нормами законодавства передбачено, особа, яка утримує тварину, повинна відшкодовувати в повному обсязі завдану її твариною шкоду іншій особі або її майну.

В даному випадку дії відповідача були неправомірними, між ними та завданою шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а власник джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини, відповідає за завдану шкоду відповідно до норм ЦК України.

Внаслідок нападу собаки малолітня донька позивача пережила гостру стресову ситуацію, що також міститься у психологічному висновку, складеного 26.06.2025 сімейним психологом ОСОБА_4 , яка зазначила, що ОСОБА_3 має прояви реактивного страху, що відповідають наслідкам психотравми.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 761/17947/20 (провадження № 61-14153св21) зазначено, що «тлумачення статей 11 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди».

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із частинами третьою-п`ятою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом, залежно від характеру заподіяних фізичних та душевних страждань, їх глибини та погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, а також інших негативних наслідків, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Якщо розмір майнової шкоди можливо точно оцінити з урахуванням документів, які підтверджують, наприклад, лікування, реабілітацію, витрати на медикаменти тощо, то розмір моральної шкоди у цивільному позові потерпілий оцінює на власний розсуд.

Водночас потерпілий зобов`язаний зазначити в позові, у чому полягає моральна шкода, якими критеріями він керувався, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це може бути підтверджено.

При цьому остаточно визначає розмір моральної шкоди, яка була заподіяна потерпілому, винятково суд. Так, у постанові ВС від 03.10.2019 у справі № 709/1173/17, постанові ВС від 23.03.2022 у справі № 127/35822/21, постанові ВС від 31.01.2023 у справі № 535/171/20 та інших зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає з урахуванням:

характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав потерпілий, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо);

стану здоров`я потерпілого;

тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах;

ступеня зниження престижу, ділової репутації, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Як вже зазначалося, встановлення розумного розміру відшкодування моральної шкоди є прерогативою суду.

Разом з тим, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку з посяганням на її права та інтереси.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Суд також виходить з того, що не може бути точних критеріїв майнового виразу фізичного і душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз і його визначення не піддається математичним формулам.

Встановлюючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має керуватися не лише тими критеріями, які обумовлюють суб`єктивне сприйняття потерпілого (почуття, емоції), але й тими, які характеризують її зовнішній прояв - порушення звичайного для даної людини способу життя.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її необґрунтованого збагачення.

Посилання представника позивача під час розгляду справи, що характер страждань триває по даний час, жодним чином належними та допустимими доказами не підтверджено.

Окрім єдиного психологічного висновку, складеного 26.06.2025 сімейним психологом ОСОБА_4 – ФОП ОСОБА_4 , інших доказів звернення до дитячого психотерапевта або психолога матеріали справи не містять, хоча згідно рекомендації психолога, окрім іншого, рекомендовано забезпечити регулярні індивідуальні зустрічі з дитячим психологом ( 1-2 рази на тиждень), при збереженні симптомів понад 2-3 місяці – звернутись до дитячого психотерапевта.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Водночас за результатами події, яка мала місце 04 травня 2025 року, собака відповідача заподіяв шкоди малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка окрім пошкоджень, пережила гостру стресову ситуацію, страх, відчула фізичний біль, про що встановлено в судовому засіданні та відповідно підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи зазначене вище, дитині позивача була завдана моральна шкода, а тому з урахуванням основоположних засад виваженості і справедливості, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди, стягнувши з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 завдану малолітній ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 20 000 грн, саме така сума відшкодування, на думку суду, буде еквівалентна завданим її моральним стражданням.

Крім того, визначаючи суму моральної шкоди, судом також враховану і ту обставину, що відповідач ОСОБА_2 вину визнав та намагався відшкодувати шкоду в розмірі 15 000 грн, в скоєному розкаявся.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди є такими, що підлягають частковому задоволенню з урахуванням вищенаведеного.

Окрім цього, позивач ( її представник ) просив суд стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у даній судовій справі в розмірі 13 600 грн, то з цього приводу суд зазначає про наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин 1-6 ст. 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підтвердження розміру понесених позивачем витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги в матеріалах справи міститься: Договір № 028-05/25 про надання правової допомоги від 28.05.2025; Акт про надання правової допомоги від 28.05.2025, складеного 01.08.2025; Квитанція до прибуткового касового ордеру № 036/25 від 01.08.2025, прийнято від ОСОБА_1 у сумі 13 600 грн згідно договору № 028-05/25 від 28.05.2025.

Відповідно до п. 3.2 Договору № 028-05/25 про надання правової допомоги від 28.05.2025, за надання правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені цим Договором Клієнт сплачує Адвокату фіксовану суму гонорару в розмірі 13 600 гривень.

Згідно Акту про надання правової допомоги від 28.05.2025, складеного 01.08.2025, сторони підтверджують, що при визначенні розміру гонорару було враховано складність справи, кваліфікацію і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта, тощо, а також обсяг наданих послуг згідно з договором № 025-05/25 про надання правової допомоги від 28.05.2205 складається з: правового аналізу інформації, документів та матеріалів, що стосуються справи в кількості 2 год. вартістю 3 400 грн; надання усної консультації та роз`яснень правових питань, що стосуються справи в кількості 2 год. вартістю 3 400 грн; складанні та підпису необхідних для справи процесуальних документів, скарг, претензій, позовних заяв, відзиву на позов, що стосуються справи в кількості 2 год. вартістю 3 400 грн; представництві інтересів Клієнта в суді з питань, що стосуються справи в кількості 2 год. вартістю 3 400 гривень.

Отже, позивачем доведено понесення останньою витрат на правову допомогу.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловлену у постановах від 27.06.2021 у справі № 922/2495/20, від 25.06.2021 у справі № 922/902/20, від 23.06.2021 у справі № 910/2478/20, від 18.06.2021 у справі № 905/411/17, від 15.06.2021 у справі № 910/3419/20, від 01.06.2021 у справі № 922/2385/20, від 21.03.2021 у справі № 712/1720/19, Верховний Суд зазначив, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах – фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення – при зазначені фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвокатом іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Отже, сума гонорару є фіксованою, а при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).

Так, своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

В постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 607/14338/19-ц зазначено, що матеріали справи не містять клопотання Особа_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.

Аналогічної позиції дотримується ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09.02.2022 року.

У вищевказаній постанові Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.

Отже, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

На час розгляду справи, стороною відповідача заперечувалося стосовно витрат на правову допомогу, яку позивач просить стягнути у розмірі 13 6000 грн, обґрунтовуючи тим, що заявлений позивачем розмір є необґрунтованим та таким, що не підтверджений належними доказами.

При цьому, потрібно враховувати і правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

ВП ВС в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, яке відповідно до ст. 1512 Конституції України є обов`язковим, остаточним і не може бути оскаржено, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу – це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів ( ч. 1 ст. 89 ЦПК України ).

Отже, суд перш за все має визначити, чи є обґрунтованим визначений розмір і чи є підстави для відмови стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 11.11.2021 № у справі 910/7520/20.

Також суд зазначає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від №640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд в постанові від 07.02.2022 у справі № 910/20792/20 та в постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17.

При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 року у справі № 826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).

Отже, відповідними нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Таким чином, суд вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 13 600 грн, понесений позивачем, не є співрозмірним та не відповідає критеріям розумності та справедливості.

Суд не вважає належним чином обґрунтованою суму компенсації витрат на правничу допомогу у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

При визначені суму компенсації витрат на правничу допомогу судом враховано, що позов задоволено частково, сама позовна заява не є об`ємною, що потребувало часу для її складання, складається здебільшого з поширених норм Цивільного кодексу України.

Також враховано участь адвоката в суді лише один раз та перебування тривало менше двох годин ( 1 год. 15 хв. ).

До того ж, адвокат брав участь в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ураховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача в рахунок компенсації понесених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 4 000 гривень, опосередковано пов`язані з розглядом справи, втім які за оцінкою суду саме в такій сумі знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку (у пов`язаності) з розглядом справи.

Поняття «судовий збір» надане у Законі України «Про судовий збір», відповідно до ст. 1 якого під судовим збором розуміється - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 “Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Так, касаційний цивільний суд у складі Верховного суду у своїй постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 761/11472/15-ц дійшов до висновку, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди, яка визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, справляється у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.

Водночас, позивач при звернені до суду з даним позовом була звільнена від сплати судового збору.

Окрім цього, відповідач також звільнений від сплати судового збору, оскільки є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, про що свідчить в матеріалах справи відповідне посвідчення, а також є учасником бойових дій, що також підтверджується відповідним посвідченням.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України ( ч. 6 ст. 141 ЦПК України ).

Оскільки позивач при зверненні до суду з даним позовом була звільнена від сплати судового збору, позовні вимоги останньої підлягають частковому задоволенню, а відповідач також звільнений від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 3 Конституції України, ст. ст. 11, 15, 16, 23, 180, 1167, 1187 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 80, 81, 82, 89, 131, 133, 137, 141, 187, 244, 263-265, 273, 274, 353-355 ЦПК України, п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 “Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", Законом України «Про судовий збір», суд,

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану малолітній ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 20 000 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 гривень, загалом 24 000 ( двадцять чотири тисячі ) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Повний текст судового рішення виготовлено 02 березня 2026 року.

Суддя О. І. Орєхов