Постанова від 01 березня 2026 р. у справі №520/23295/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2026 р.Справа № 520/23295/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Берестинського районного суду Харківської області від 19.01.2026 року (ухвалене суддею Бєлостоцькою О.В.) в справі № 520/23295/25

за позовом ОСОБА_1

до Відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 3 Головного управління Національної поліції в Харківській області

третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання дій та бездіяльності протиправними,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 3 Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просив: визнати протиправними дії працівників поліції Відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 3 Головного управління Національної поліції в Харківській області, які виразились в адміністративному затриманні та примусовому доставленні 15.07.2025 р. ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнати неправомірною бездіяльність працівників поліції Відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 3 Головного управління Національної поліції в Харківській області, яка виразилась у не складенні при зазначеному затриманні та примусовому доставленні протоколу про адміністративне затримання ОСОБА_1 .

Рішенням Берестинського районного суду Харківської області від 19.01.2026 р. відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: КУпАП, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивач зазначає, що 15.07.2025 р. працівники поліції Відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області зупинили позивача, який керував автомобілем Jeep Grand Cherokee, державний номер НОМЕР_1 , на стаціонарному блокпосту «Подвірки», що розташований на автошляху Р-46 «Харків-Суми» в районі селища Подвірки Харківської області, та посилаючись на те, що він, згідно з інформацією, наявною в базі даних ІКС ІПНП, має статус «Розшук» - доставили позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Факт доставлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 працівниками поліції оформлений довідкою про доставлення (супроводження) громадянина до ТЦК та СП №1/4326 від 15.07.2025 р. Позивач вважає, що у даному випадку мало місце адміністративне затримання позивача, здійснене працівниками поліції, оскільки його свобода пересування була фактично обмежена, він був позбавлений можливості вільно залишити місце події, а подальше доставлення до ТЦК та СП відбулося в межах такого адміністративного затримання. Таким чином, здійснення працівниками ВП №3 РУП № 3 ГУНП в Харківській області адміністративного затримання та доставлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 є протиправним. Крім того, позивач вважає, що, в даному випадку, співробітники поліції зобов`язані оформити протокол про адміністративне затримання. Також, позивач зазначає, що відповідно до ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову, тому вважає, що суд першої інстанції, всупереч засадам адміністративного судочинства, вийшов за межі принципу змагальності сторін та розподілу обов`язку доведення, самостійно сформував правову позицію замість відповідача та на його користь, тим самим фактично компенсував процесуальну пасивність відповідача власними висновками щодо відсутності факту адміністративного затримання.

Відповідач правом надати відзив на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що 15.07.2025 р. позивач, керуючи автомобілем Jeep Cherokee д.н. НОМЕР_1 , на стаціонарному блокпосту «Подвірки», що розташований на автошляху Р-46 «Харків-Суми» в с. Подвірки Харківської області, був зупинений інспектором СРПП ВП №3 Харківського РУП № 3 ГУНП в Харківській області старшим сержантом поліції Іващенко Є.О. для перевірки документів. Під час перевірки документів позивачу інспектором Іващенко Є.О. повідомлено про те, що позивач, згідно з інформацією бази даних ІКС ІПНП, має статус «Розшук» як особа, яка не оновила (не уточнила) свої облікові (персональні) дані та повідомлено про те, що він буде доставлений до найближчого ТЦК та СП.

В подальшому, позивача доставлено працівниками поліції до ІНФОРМАЦІЯ_2 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 210-1 КУпАП (за неявку по повістці для отримання направлення на військово-лікарську комісію), де був прийнятий згідно довідки про доставлення № 1/4326 від 15.07.2025 р. Того ж дня, працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 примусово доставлено позивача до медичної установи, розташованої в м. Харкові, в якій організовано проведення його медичного огляду на предмет визначення ступеня придатності до військової служби та після проходження медогляду позивача доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Як зазначив позивач станом на момент його зупинки на стаціонарному блокпосту «Подвірки» 15.07.2025 р. він перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 , який на адвокатський запит повідомив, що ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не притягувався, тому вважає, що підстави для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до найближчого ТЦК та СП як особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст.ст. 210, 210-1 КУпАП відсутні.

Не погоджуючись з діями відповідача про адміністративне затримання та примусове доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 та з бездіяльністю працівників поліції у не складенні при зазначеному затриманні та примусовому доставленні протоколу про адміністративне затримання, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку мало місце доставлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а не адміністративне затримання як це вважає позивач, у зв`язку з чим, що працівники поліції не повинні були складати протокол про адміністративне затримання.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Згідно з Указом Президента України № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 р., у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.

Указом Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 р. оголошено про проведення загальної мобілізації.

Обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації передбачені ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту. Інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

Водночас, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII).

Згідно з ч.ч. 1, 2 та 3 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

На виконання вимог ч. 10 ст. 1 Закону № 2232-XII громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Згідно з ч. 5 ст. 33 Закону №2232-ХІІ, військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.09.2020 р. №560 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних та його здійснення (в подальшому - Порядок №560).

Відповідно до п. 15 Порядку № 560, керівники районних (міських) ТЦК та СП з набранням чинності Указом Президента України про оголошення (продовження) мобілізації та/або з отриманням розпорядження відповідного керівника обласного (Київського та ІНФОРМАЦІЯ_6 з визначеними строками та обсягами призову резервістів та військовозобов`язаних, зокрема: звертаються до територіального органу (підрозділу) поліції для адміністративного затримання та доставлення до районного (міського) ТЦК та СП осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені ст.ст. 210 і 210-1 КУпАП.

Згідно з п. 16 Порядку № 560, керівники територіальних органів (підрозділів) поліції з набранням чинності Указом Президента України про оголошення (продовження) мобілізації та/або з отриманням розпорядження про проведення заходів мобілізації відповідного голови (начальника) обласної, Київської та Севастопольської міської, районної держадміністрації (військової адміністрації): забезпечують участь поліцейських у здійсненні заходів щодо оповіщення резервістів та військовозобов`язаних разом з представниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або у складі груп оповіщення; організовують за зверненням територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ або розвідувальних органів України, адміністративне затримання та доставлення органами (підрозділами) поліції до зазначених центрів та органів резервістів та військовозобов`язаних, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Адміністративне затримання таких осіб здійснюється незалежно від їх місця перебування на військовому обліку. У такому разі особа доставляється до найближчого територіального центру комплектування та соціальної підтримки або органів СБУ, або відповідних підрозділів розвідувальних органів.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено «Доставлення порушника» (ст. 259 КУпАП) та «Адміністративне затримання» (ст. 261 КУпАП), що є відмінними за змістом, підставами та порядком їх застосування поняттями.

Згідно з ч. 1 ст. 259 КУпАП, з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим, порушника може бути доставлено в поліцію, в підрозділ Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до ч. 1 ст. 260 КУпАП, у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи.

Частинами 1-3 статті 261 КУпАП визначено, що про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім`я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмовлення затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це. Про місце перебування особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, негайно повідомляються її родичі, а на її прохання також власник відповідного підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Органи (посадові особи), правомочні здійснювати адміністративне затримання, про кожний випадок адміністративного затримання осіб інформують у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, крім випадків, якщо особа захищає себе особисто чи запросила захисника.

Пунктом 54 Порядку № 560 передбачено, що у разі встановлення, що громадянин порушує правила військового обліку, визначені Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487, або Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, виявлення розбіжностей військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів старший групи оповіщення пропонує резервісту або військовозобов`язаному (крім резервістів та військовозобов`язаних СБУ та розвідувальних органів) прослідувати до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік, проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів.

У разі відмови прослідувати до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки поліцейський, який входить до складу групи оповіщення, проводить адміністративне затримання та доставлення громадянина до такого центру на підставі статей 261 і 262 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що адміністративне затримання здійснюється поліцією виключно у разі відмови військовозобов`язаного прослідувати до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Разом з тим, викладені позивачем у позові та апеляційній скарзі обставини, у тому числі щодо примусового затримання, не знайшли свого підтвердження шляхом надання належних та переконливих доказів. В матеріалах справи відсутні докази того, що 15.07.2025 р. позивач відмовився на пропозицію працівників поліції прослідувати до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Судовим розглядом встановлено, що зі змісту листів ВП № 3 ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області від 04.08.2025 р. № 141585-2025, від 19.11.2025 р. № 317386-2025 вбачається, що станом на 15.07.2025 р. за даними системи ІПНП було наявне звернення № Е2404742 від 10.06.2025 р. у вигляді набору даних ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо порушення ОСОБА_1 законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Звернення зареєстроване 11.06.2025 р. за № 8481 в системі ІПНП Берестинським РВП ГУНП. 15.07.2025 р. ОСОБА_1 добровільно погодився прослідувати разом із поліцейськими до ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки протокол про адміністративне затримання не складався, то це вважається добровільною згодою проїхати до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а не примусовою доставкою. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що 15.07.2025 р. мало місце його затримання в розумінні ст. 260 КУпАП.

Судовим розглядом встановлено, що довідка № 1/4326 від 15.07.2025 р. про доставлення (супроводження) громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки стосовно ОСОБА_1 , складена на підтвердження застосування в даному випадку приписів ст. 259 КУпАП, а не адміністративного затримання.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України що до доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки ним не прийнято до уваги, що відповідно до ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб`єктами владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки вказана норма свідчить про право суду, а не обов`язок. Крім того, згідно з ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Отже, у разі ненадання відповідачем відзиву суд вирішує справу за наявними матеріалами, що і було зроблено судом першої інстанції в даній адміністративній справі. Суд апеляційної інстанції зазначає, суд оцінює докази за внутрішнім переконанням та не зобов`язаний приймати те чи інше рішення залежно від процесуальних дій учасників сторін. З цих мотивів неподання відзиву не є безумовною підставою для задоволення позову.

Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; пу. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Берестинського районного суду Харківської області від 19.01.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Берестинського районного суду Харківської області від 19.01.2026 року по справі № 520/23295/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін