Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №560/22249/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/22249/25

РІШЕННЯ

іменем України

27 лютого 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В.,

за участю:секретаря судового засідання Тодорук О.О., представниці відповідача - Лічман Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області (далі – відповідач), у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 816718-2412-2225-UA68040210000089917 від 17.07.2025 р. з орендної плати з фізичних осіб.

Ухвалою від 31.12.2025 відкрито провадження в адміністративній справі; ухвалено розглянути справу за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 21.01.2026 р. о 10:00 год.

Ухвалою суду від 06.02.2026 закрито підготовче провадження в адміністративній справі № 560/22249/2; призначено справу до судового розгляду на 27.02.2026 р. о 10:00 год.

У судове засідання 27.02.2026 позивач не з`явився, явку свого представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши думку представниці відповідача, дослідивши матеріали справи, суд протокольною ухвалою ухвалив, на підставі п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України, розглядати справу за відсутності позивача.

У судовому засіданні представниця відповідача проти задоволення позовних вимог заперечила та просила у їх задоволенні відмовити повністю з підстав, зазначених у заявах по суті справи.

Зі змісту позовної заяви та відповіді на відзив вбачається, що позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити, зокрема, із таких підстав.

Позивач посилається на договір оренди земельної ділянки водного фонду від 20.11.2023, укладений з Красилівською міською радою, за яким він сплатив орендну плату: у 2023 році – 689 508,00 грн; у 2025 році – 354 693,80 грн (платіж від 05.06.2025 р.) та, за його твердженням, додатково 6 949,80 грн.

На думку позивача, зазначені суми повністю покривають його зобов`язання з орендної плати за період фактичного користування земельною ділянкою, тому станом на 17.07.2025 р. будь-якої заборгованості перед бюджетом у нього не було.

Вказує, що рішенням Красилівської міської ради від 15.05.2025 № 27 припинено право користування земельною ділянкою, що була предметом оренди.

Зазначає, що 06.06.2025 між позивачем та міською радою укладено угоду про розірвання договору оренди та підписано акт приймання-передачі, за яким земельну ділянку повернуто орендодавцю.

Стверджує, що 16.07.2025 проведено державну реєстрацію припинення речового права оренди.

Позивач вважає, що після фактичного повернення земельної ділянки (06.06.2025) та після державної реєстрації припинення права (16.07.2025) правові підстави для подальшого нарахування орендної плати відсутні.

Посилається на те, що в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні як базу оподаткування використано нормативну грошову оцінку 1 656 049,41 грн.

Позивач вказує, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 26.12.2025, становить 1 656 049,34 грн.

З огляду на цю невідповідність позивач вважає, що контролюючий орган застосував неправильну і неналежно підтверджену базу оподаткування.

Зазначає, що в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні зазначена сума грошового зобов`язання 349 112,00 грн, а в податковій вимозі – 108 919,95 грн, що, на думку позивача, свідчить про відсутність чіткого та зрозумілого розрахунку заборгованості.

Позивач стверджує, що ані в самому податковому повідомленні-рішенні, ані в доданих до нього документах не наведено детального розрахунку з урахуванням періоду оподаткування (місяців та днів), у зв`язку з чим йому незрозуміло, яким чином обчислено спірну суму.

На думку позивача, податкове повідомлення-рішення: не містить належної мотивації, не відображає всіх елементів податкового обов`язку, не відповідає стандартам обґрунтованості акта індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень.

У зв`язку з наведеним позивач вважає, що контролюючий орган безпідставно визначив йому податкове зобов`язання з орендної плати за 2025 рік, а податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Зі змісту відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив убачається, що ГУ ДПС у Хмельницькій області заперечує проти позову та зазначає, що у спірних правовідносинах діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

А отже, на думку відповідача, він не допустив порушення прав та законних інтересів позивача.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

20.11.2023 між Красилівською міською радою та позивачем - ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду площею 58,4651 га, кадастровий номер 6822782100:05:006:0001, для рибогосподарських потреб.

Строк оренди – 7 років.

Річна орендна плата за землю за перший рік визначена в розмірі 689 508,00 грн, що відповідає 49,01 % від нормативної грошової оцінки 1 406 865,35 грн.

Договором передбачено перегляд розміру орендної плати у разі зміни нормативної грошової оцінки та ставок земельного податку.

Рішенням Красилівської міської ради від 15.05.2025 № 27 припинено право користування позивача зазначеною земельною ділянкою.

06.06.2025 сторони підписали угоду про розірвання договору оренди та акт приймання-передачі, відповідно до яких позивач повернув земельну ділянку орендодавцеві.

16.07.2025 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано припинення речового права оренди земельної ділянки за договором від 20.11.2023.

За даними інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 : за 2023 рік нараховано орендної плати з фізичних осіб 79 340,27 грн; за 2024 рік – 724 669,48 грн; за 2025 рік – 349 112,00 грн.

Позивач сплатив: у 2023 р. – 689 508,00 грн; у 2025 р. – 354 693,80 грн (платіж від 05.06.2025 р.); у 2024 р. сплата відсутня.

Станом на дату формування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в інтегрованій картці за позивачем обліковується податковий борг 108 919,95 грн.

Що стосується платежу 6 949,80 грн, про який зазначає позивач, то дані інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 не містять відображення цієї суми як окремого зарахування саме за орендну плату по спірній земельній ділянці й відповідному коду класифікації доходів бюджету.

17.07.2025 ГУ ДПС у Хмельницькій області винесло податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 816718-2412-2225-UA68040210000089917 про визначення позивачу грошового зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб за 2025 рік у сумі 349 112,00 грн.

З детального розрахунку, який є невід`ємною частиною податкового повідомлення-рішення, убачається, що: використано нормативну грошову оцінку земельної ділянки 1 656 049,41 грн; площа – 54,4652 га; ставка орендної плати – 49,01 %; кількість місяців оподаткування – 5, із урахуванням 5 додаткових днів, що відображено у формулі розрахунку.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 26.12.2025 містить показник нормативної грошової оцінки 1 656 049,34 грн.

Розбіжність між цим показником та сумою 1 656 049,41 грн, використаною контролюючим органом, становить 0,07 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

Так, підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і далі – ПК України в редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин) визначає, що земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

Підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлює, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до ст. 269 ПК України, платниками плати за землю є: платники земельного податку: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Згідно із ст. 270 ПК України, об`єктами оподаткування платою за землю є: об`єкти оподаткування земельним податком: земельні ділянки, які перебувають у власності; земельні частки (паї), які перебувають у власності; земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування; об`єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

За ст. 271 ПК України, базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено.

База оподаткування по земельних частках (паях) визначається згідно із даними земельних ділянок, на які фізичні особи мають право як власники земельних часток (паїв), з урахуванням підпунктів 271.1.1 та 271.1.2 цього пункту.

Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Положення цього пункту не поширюються на рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності, розташованих за межами населених пунктів, які надаються в оренду, нормативна грошова оцінка яких раніше не проводилася та/або не була затверджена в порядку, визначеному законодавством, та за умови, що розмір такої нормативної грошової оцінки земельних ділянок перевищує розмір нормативної грошової оцінки відповідної площі ріллі по області.

Рішення рад, зазначені в абзаці другому цього пункту, оприлюднюються органом місцевого самоврядування не пізніше 10 днів з дня прийняття відповідного рішення та застосовуються з першого числа другого місяця, наступного за місяцем прийняття такого рішення.

Згідно з пунктами 287.1, 287.2, 287.6 статті 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), щороку до 1 травня.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

У справі № 560/9003/24 (постанова Верховного Суду від 21.08.2025) Верховний Суд прямо вказав на визначальне значення державної реєстрації речових прав у формуванні податкових зобов`язань, зазначивши, що незареєстроване припинення права власності не виключає податковий обов`язок.

Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 28.08.2025 р. у справі № 160/27644/23, де Верховний Суд наголосив, що орендна плата можлива лише за наявності чинного договору оренди та зареєстрованого права користування земельною ділянкою; за відсутності такого договору плата за землю повинна справлятися в іншій формі (земельного податку).

У даній ж справі встановлено, що: позивач у 2023–2025 роках мав чинний договір оренди земельної ділянки комунальної власності, за яким йому належало речове право оренди; припинення цього права було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав 16.07.2025.

Отже, суд виходить з того, що станом на 01.01.2025 та до моменту державної реєстрації припинення права (16.07.2025) позивач був платником орендної плати за зазначену земельну ділянку, а контролюючий орган був зобов`язаний визначити йому податкове зобов`язання за цей період.

Положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статей 125, 126 Земельного кодексу України (в редакціях, чинних станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачають, що: речові права на нерухоме майно та їх обтяження виникають і припиняються з моменту державної реєстрації; відомості Державного реєстру речових прав є достовірними до моменту внесення змін.

У згаданій вже справі № 560/9003/24 Верховний Суд підкреслив, що державна реєстрація права оренди є моментом, з якого виникає обов`язок зі сплати мінімального податкового зобов`язання за земельну ділянку, і що податкові зобов`язання нараховуються пропорційно періоду, протягом якого існувало відповідне речове право.

У справі № 560/22249/25: сторони фактично припинили договір оренди 06.06.2025 (угода про розірвання та акт приймання-передачі); запис про припинення права оренди внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 16.07.2025; податкове повідомлення-рішення винесено 17.07.2025.

Із детального розрахунку, що додається до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, убачається, що відповідач врахував 5 повних місяців та 5 днів користування у 2025 році.

Такий підхід відповідає принципу пропорційності оподаткування строку користування земельною ділянкою, який Верховний Суд визнає правомірним щодо плати за землю та мінімального податкового зобов`язання.

У той же час, судом не встановлено, що позивач в 2025 році не користувався земельною ділянкою у зазначений період, або що запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо припинення права оренди був внесений раніше.

Отже, період оподаткування у 2025 році, визначений відповідачем, відповідає фактичним та зареєстрованим обставинам, а доводи позивача про відсутність підстав для нарахування орендної плати за цей період є необґрунтованими.

Позивач стверджує, що застосована відповідачем нормативна грошова оцінка 1 656 049,41 грн є неправильною, посилаючись на витяг станом на 26.12.2025, де вказано 1 656 049,34 грн.

При цьому, суд враховує, що: витяг, на який посилається позивач, відображає стан оцінки на іншу дату (26.12.2025), ніж дата формування ППР (17.07.2025).

Отже, він не може беззаперечно свідчити про помилковість даних станом на 17.07.2025.

Розбіжність становить лише 0,07 грн, що об`єктивно не впливає на розмір річного податкового зобов`язання в сотнях тисяч гривень.

Пункт 289.1 статті 289 ПК України передбачає, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що незначні технічні помилки чи описки у реквізитах рішення контролюючого органу, які не впливають на визначення суми грошового зобов`язання, не є самостійною підставою для визнання такого рішення протиправним.

Така правова позиція, зокрема, сформульована у постанові Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 810/853/17 із посиланням на низку попередніх постанов (справи: № 820/2300/18, 810/384/16, 808/4140/15, 812/1112/16, 815/3358/15).

У свою чергу, судом не встановлено, що різниця в 0,07 грн у нормативній оцінці призвела до суттєвого завищення суми орендної плати або що відповідач використав дані, відмінні від офіційно наданих компетентним органом станом на 2025 рік.

Отже, наведена позивачем розбіжність у 0,07 грн є формальною та технічною і не може слугувати підставою для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Щодо аргументів позивача про форму та зміст оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, то суд виходить із таких міркувань.

Відповідно до підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Форма податкового повідомлення-рішення і вимоги до його реквізитів встановлені наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 № 1204 «Про затвердження Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків» у редакції наказу Мінфіну від 21.02.2022 № 86 «Про внесення змін у додаток 1 до Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків», чинною станом на дату виникнення спірних правовідносин.

Як зазначено у згаданій вище практиці Верховного Суду (справа № 810/853/17 від 15.03.2024 та інші), окремі дефекти форми рішення контролюючого органу (зокрема технічні помилки в реквізитах) не повинні розцінюватися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності цього рішення, якщо воно: прийнято компетентним органом; містить усі ключові елементи податкового обов`язку; дозволяє платнику чітко зрозуміти зміст рішення та захистити свої права.

У цій справі: оскаржуване податкове повідомлення-рішення містить усі істотні реквізити (вид платежу, кадастровий номер, адресу об`єкта, ставку, суму грошового зобов`язання, реквізити контролюючого органу та платника); податкове повідомлення-рішення містить детальний розрахунок орендної плати, в якому відображено нормативну грошову оцінку, площу, ставку, кількість місяців оподаткування та кінцеву суму; позивач фактично розуміє підстави прийняття податкового повідомлення-рішення, що підтверджується змістом позову та поданих ним заперечень (він детально дискутує саме формулу та вихідні показники розрахунку).

Отже, порушень вимог до форми та змісту податкового повідомлення-рішення, які б самі по собі тягнули його протиправність, суд не вбачає.

Із приводу співвідношення суми в податковому повідомленні-рішенні (349 112,00 грн) та податковій вимозі (108 919,95 грн), то суд виходить із такого.

Позивач фактично ототожнює суму грошового зобов`язання, визначену у податковому повідомленні-рішенні (349 112,00 грн), із сумою податкового боргу, зазначеною в податковій вимозі (108 919,95 грн), й на цій підставі стверджує про невизначеність рішення.

Водночас, суд виходить із того, що: податкове повідомлення-рішення визначає розмір грошового зобов`язання за відповідний податковий період (у даному разі – за 2025 рік); податкова вимога відображає розмір узгодженого, але не сплаченого податкового боргу, сформованого з урахуванням усіх попередніх нарахувань та фактичних сплат (у тому числі, 689 508,00 грн у 2023 р. та 354 693,80 грн у 2025 р.).

З інтегрованої картки платника податків (позивача) убачається, що: загальна сума нарахувань за 2023–2025 роки становить 1 153 121,75 грн; загальна сума сплачених платежів – 1 044 201,80 грн; різниця між ними – 108 919,95 грн, що й становить податковий борг.

Така арифметика узгоджується з даними, наведеними відповідачем, і свідчить, що різниця між 349 112,00 грн (зобов`язання за 2025 рік) та 108 919,95 грн (податковий борг) є наслідком урахування попередніх нарахувань і сплат, а не проявом внутрішньої суперечливості оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

У цій справі предметом оскарження є саме податкове повідомлення-рішення, а не податкова вимога.

Питання щодо можливих недоліків податкової вимоги виходять за межі позовних вимог і самі по собі не можуть слугувати підставою для висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Адміністративний суд, перевіряючи правомірність податкового повідомлення-рішення, згідно зі статтею 2 КАС України оцінює, чи діяв контролюючий орган в межах повноважень та у спосіб, визначені законом, і чи є оспорюване рішення обґрунтованим.

Суд не покликаний замінювати собою податковий орган, здійснюючи альтернативний розрахунок податкового зобов`язання поза межами встановлених законом критеріїв.

У разі, якщо встановлено істотну помилку в розрахунку (наприклад, застосування нечинної нормативної оцінки чи нарахування за відсутності об`єкта оподаткування), суд скасовує податкове повідомлення-рішення повністю або в частині.

Якщо ж відповідач довів законність вихідних даних (об`єкт, база, ставка, період), підстав для втручання суду в розрахунок немає.

У цій справі відповідач довів: належність позивача до кола платників орендної плати за період, за який здійснено нарахування; використання нормативної грошової оцінки, ставки та періоду оподаткування, що відповідають умовам договору та даним офіційних органів; узгодженість суми податкового повідомлення-рішення із детальним розрахунком.

Одночасно судом не встановлено: іншої нормативної грошової оцінки саме станом на 17.07.2025 р.; відсутності фактичного користування позивачем земельною ділянкою у врахованому періоді; неправильної класифікації чи неврахування платежів у інтегрованій картці платника податків (позивача).

Отже, суд не вбачає підстав для висновку про неправильність самого розрахунку, яка б виправдовувала часткове скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Підсумовуючи викладене вище, суд доходить таких висновків.

На дату прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення (17.07.2025) позивач до 16.07.2025 був орендарем земельної ділянки, що підтверджено записом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Обов`язок позивача зі сплати орендної плати за період фактичного користування земельною ділянкою у 2025 році випливає із норм ПК України та договору оренди.

Період, за який відповідач нарахував орендну плату позивачу (5 місяців та 5 днів), відповідає фактичним обставинам справи та узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду про пропорційність оподаткування строку користування.

Застосована нормативна грошова оцінка не спростована належними доказами; різниця у 0,07 грн є технічною й не впливає на розмір зобов`язання позивача.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято компетентним органом у межах наданих повноважень та у спосіб, визначений законом.

Форма та зміст оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідають вимогам законодавства України.

Позивач мав можливість зрозуміти зміст рішення, період оподаткування та порядок розрахунку, що підтверджується характером його доводів.

Щодо доводів позивача, то суд зазначає про таке.

Аргументи про відсутність боргу базуються на ототожненні первісного грошового зобов`язання (349 112,00 грн) та стану розрахунків за інтегрованою карткою (108 919,95 грн) і не спростовують правомірності нарахування за 2025 рік.

Посилання на неточність нормативної оцінки на 0,07 грн не є достатньою підставою для визнання оскаржуваного податкового повідомлення-рішення протиправним згідно з усталеною практикою Верховного Суду, яка судом наведена вище.

Доводи щодо формальних недоліків оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не підтверджені конкретними порушеннями, які б істотно впливали на можливість реалізації прав позивача.

За таких обставин суд не знаходить підстав для задоволення позову.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Підстави для розподілу судових витрат у цій справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів

Повне рішення суду складене 02 березня 2026 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )

Відповідач:Головне управління ДПС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, 17, м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29001 , код ЄДРПОУ - 44070171)

Головуючий суддя Є.В. Печений