Рішення від 01 березня 2026 р. у справі №560/10779/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/10779/25

РІШЕННЯ

іменем України

02 березня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач, ТЦК та СП), в якому просить: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі – Реєстр) відомостей про виключення позивача з військового обліку військовозобов`язаних; зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 16.05.2025 року та за результатами розгляду прийняти обґрунтоване рішення.

Ухвалою від 24.06.2025 відкрито провадження в адміністративній справі; ухвалено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до позовної заяви, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити з огляду на таке.

Вказує, що 30.04.2004 засуджений Апеляційним судом Хмельницької області до 15 років позбавлення волі та конфіскації майна за вчинення особливо тяжкого злочину за ст. ст. 115 ч. 2, 187.4, 70 Кримінального кодексу України.

Зазначає, що відбував покарання у місцях позбавлення (обмеження) волі з 09.01.2004 року по 1 1.07.2016 року.

Стверджує, що 25.07.2016 ним подано письмову заяву до ІНФОРМАЦІЯ_2 про виключення з військового обліку як особи, раніше засудженої до позбавлення волі за вчинення особливо тяжкого злочину на підставі п. 6 пп. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Посилається на те, що всупереч положенням п. 6 пп. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» його з військового обліку виключено не було, письмову заяву належним чином не розглянуто.

Вказує, що в 2023 році ним повторно подано до ІНФОРМАЦІЯ_2 письмову заяву про виключення з військового обліку на підставі п. 6 пп. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Зазначає, що жодну з наведених заяв ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянуто не було, позивача з військового обліку не виключено.

Стверджує, що 16.05.2025 року з метою актуалізації військово - облікових даних ним направлено до відповідача заяву, в якій він просив: надати інформацію стосовно внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо виключення ОСОБА_1 з військового обліку як раніше засудженого за вчинення тяжкого злочину у відповідності до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; у випадку відсутності відомостей щодо виключення ОСОБА_1 з військового обліку, внести наведені відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів; надати vin - код на підтвердження внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо виключення ОСОБА_1 з військового обліку.

Посилається на те, що 23.05.2025 року позивачем отримано відповідь відповідача за № 2/3592 в якій ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 з підстав внесення змін до п. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які: померли або визнані у встановленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; припинили громадянство України; визнані непридатними до військової служби; досягли граничного віку перебування в запасі.

З огляду на викладене вище, позивач вважає, що відповідачем шляхом відмови в задоволенні заяви про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо виключення ОСОБА_1 з військового обліку, було допущено протиправну бездіяльність, оскільки позивача було засуджено до позбавлення волі за вчинення особливо тяжкого злочину до моменту набрання законної сили Порядком № 560 від 18.05.2024 року, а також внесення змін до п. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідач правом на подачу відзиву не скористався, а тому, суд, на підставі ч. 2 ст. 175 КАС України, вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

30.04.2004 року позивача засуджено до позбавлення волі, зокрема за ст.ст. 115 ч. 2 п.п. 4 та 6, 187 ч. 4 КК України (особливо тяжкі злочини).

Період відбування покарання позивача – з 01.01.2004 по 11.07.2016 року.

Позивач перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Доказів виключення його з військового обліку або внесення відповідних відміток до військово-облікових документів у матеріалах справи немає.

Позивач 16.05.2025 року звернувся до відповідача із заявою, в якій просив виключити його з військового обліку та внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі – Реєстр), посилаючись на п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (редакція до 18.05.2024 року).

23.05.2025 року відповідач надіслав позивачу лист № 2/3592, у якому: зазначено, що після внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX чинна редакція ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не передбачає виключення з військового обліку у зв`язку із засудженням за тяжкий/особливо тяжкий злочин; зроблено висновок про відсутність підстав для виключення позивача з військового обліку та внесення відповідних відомостей до Реєстру; наведено посилання на рішення Конституційного Суду України щодо дії законів у часі.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

Так, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (тут і далі – Закон № 2232-XII у редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Частина шоста статті 37 Закону № 2232-XII передбачає, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Закон України від 11.04.2024 № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань проходження військової служби та діяльності Збройних Сил України під час дії воєнного стану» набрав чинності 18.05.2024 року та, зокрема, виключив із частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII норму про виключення з військового обліку осіб, раніше засуджених до позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин.

Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII (далі – Закон № 1951-VIII у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) визначає правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов`язані та резервісти).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1951-VIII, Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Згідно із ст. 2 Закону № 1951-VIII, основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку.

За ст. 4 Закону № 1951-VIII, мовою ведення Реєстру є державна мова.

Для транслітерації прізвищ, імен, по батькові та інших власних назв застосовуються правила транслітерації, встановлені Національною комісією зі стандартів державної мови.

Стаття 5 Закону № 1951-VIII визначає, що держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.

Держатель Реєстру: 1) забезпечує технологічне функціонування Реєстру, для чого утворює уповноважений орган адміністрування Держателя Реєстру; 2) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо Порядку ведення Реєстру, в яких визначає процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 3) організовує взаємодію Реєстру з іншими реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних щодо отримання (обміну) інформації, визначеної статтями 6-9 цього Закону, відповідно до Закону України "Про публічні електронні реєстри"; 4) забезпечує розвиток та модернізацію програмних та апаратних засобів Реєстру; 5) надає органам адміністрування та ведення Реєстру право доступу до бази даних Реєстру; 6) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Адміністратор Реєстру обробляє відомості про призовників, військовозобов`язаних та резервістів від імені держателя Реєстру. Для цього із складу підпорядкованих йому органів визначаються органи адміністрування Реєстру та органи ведення Реєстру.

Розпорядник Реєстру відповідно до закону: 1) організовує функціонування Реєстру; 2) у межах своїх повноважень має доступ до відповідної інформації, що міститься в Реєстрі; 3) організовує підготовку підпорядкованих йому органів адміністрування та ведення Реєстру; 4) забезпечує контроль за повнотою, актуальністю, своєчасністю та достовірністю внесених до Реєстру відомостей.

Органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є: уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру; оперативні командування; територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; Центральне управління Служби безпеки України; відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Органи адміністрування Реєстру: 1) здійснюють аналітичну обробку даних; 2) забезпечують взаємодію щодо ведення Реєстру, контролюють повноту, відповідність та своєчасність внесення інформації, наданої державними органами, контролюють виконання рішень Держателя та розпорядника Реєстру. Орган адміністрування Реєстру має доступ до статистичних відомостей Реєстру; 3) забезпечують зберігання та резервування бази даних Реєстру, контроль за її цілісністю, дотриманням вимог законодавства та Порядку ведення Реєстру, затвердженого Кабінетом Міністрів України; 4) організовують підготовку та підвищення кваліфікації персоналу підпорядкованого органу адміністрування.

Порядок обробки та захисту відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів органами адміністрування Реєстру визначається Порядком ведення Реєстру, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Органи адміністрування та ведення Реєстру Служби безпеки України, розвідувальних органів України здійснюють адміністрування та ведення Реєстру в частині збирання, зберігання, обробки та використання даних про військовозобов`язаних та резервістів, які перебувають на військовому обліку в їх органах (підрозділах). Порядок ведення та адміністрування Реєстру, в якому встановлюються процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей про військовозобов`язаних та резервістів, які перебувають на військовому обліку в Службі безпеки України, розвідувальних органах України, а також їх службові дані визначаються спільними наказами Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України.

Стаття 6 Закону № 2232-XII визначає, що до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Внесена до Реєстру інформація про призовника, військовозобов`язаного або резервіста є конфіденційною. Нерозголошення конфіденційної інформації гарантується державою. Збирання, зберігання, використання та захист інформації, що міститься у Реєстрі, здійснюються відповідно до закону.

Особам, які працюють з базами даних Реєстру, заборонено вимагати, обробляти та використовувати будь-яку інформацію, не передбачену законодавством.

Згода призовників, військовозобов`язаних та резервістів на обробку їх персональних даних для цілей Реєстру не потрібна.

У разі відсутності окремих відомостей до Реєстру вноситься відмітка про їх відсутність.

Відповідно до ст. 8 Закону № 2232-XII, службові дані призовника, військовозобов`язаного та резервіста

До службових даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать: 1) відомості про виконання військового обов`язку; 2) відомості про результати проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи); 3) відомості про проходження альтернативної (невійськової) служби відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу"; 4) відомості про участь у бойових діях.

Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі - у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), деталізує здійснення військового обліку, зокрема: обов`язки ТЦК та СП щодо взяття на облік, зняття та виключення з військового обліку та внесення відповідних відміток до військово-облікових документів; встановлює взаємозв`язок між рішенням про виключення з військового обліку та подальшою технічною дією щодо відображення цього у військово-облікових документах і Реєстрі.

Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) роз`яснило, що: загальним правилом є відсутність зворотної дії закону; виняток – коли закон пом`якшує або скасовує юридичну відповідальність; дія норми права припиняється з моменту втрати нею чинності; подальше регулювання правовідносин здійснюється новим законом.

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.05.2025 року у справі № 280/2880/25 суд: розмежував поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку», наголосивши, що: при знятті особа продовжує залишатися військовозобов`язаною, допускається її повторне взяття на облік; при виключенні особа втрачає статус військовозобов`язаного; звернув увагу, що законодавство у сфері військового обов`язку та мобілізації встановлює вичерпний перелік підстав для зняття/виключення з військового обліку, який не може бути довільно розширений, у тому числі, посиланням на інші життєві обставини (зокрема, виїзд за кордон).

У постановах Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 600/2520/22-а, від 26.06.2025 у справі № 260/4205/22 та від 11.08.2025 у справі № 640/21967/22, розглядаючи спори про перетин державного кордону військовозобов`язаними під час воєнного стану, Верховний Суд, зокрема, зазначив, що: зняття з військового обліку саме по собі не є самостійною підставою для перетину державного кордону; військовий квиток / інший військово-обліковий документ є єдиним документом, що підтверджує належність особи до виконання військового обов`язку; законодавство у сфері мобілізації та прикордонного контролю містить спеціальні, вичерпні підстави для реалізації відповідних прав (у тому числі на виїзд за кордон), які не можуть тлумачитися розширено.

Суд вказує на те, що зазначена вище практика Верховного Суду хоча й стосується переважно перетину кордону, але послідовно виходить із суворого, буквального застосування спеціальних норм у сфері військового обов`язку, мобілізації й військового обліку, а також з недопустимості розширеного тлумачення підстав для зміни статусу військовозобов`язаного.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, суд у цій справі має перевірити, чи бездіяльність відповідача, на яку посилається позивач, а також дії відповідача щодо розгляду його заяви від 16.05.2025 року: були вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; є обґрунтованими, добросовісними, пропорційними та своєчасними.

У цій справі ключовими є: дата подання заяви позивачем – 16.05.2025 року; дата відповіді відповідача – 23.05.2025 року; редакція законодавства, чинна на цей період (зокрема, ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII після внесення змін Законом № 3633-IX).

Так, позивач пов`язує своє право на виключення з військового обліку з тим, що: у минулому (до 18.05.2024 року) діяла редакція п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII, яка передбачала виключення з військового обліку осіб, раніше засуджених до позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин; він підпадає під цю категорію осіб; отже, на його думку, незалежно від звернення і незалежно від зміни закону у 2024 році він має право бути виключеним з військового обліку.

Суд із такою позицією позивача не погоджується з огляду на таке.

Норма п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII (у редакції, до внесення змін Законом України від 11.04.2024 № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань проходження військової служби та діяльності Збройних Сил України під час дії воєнного стану») визначала умову, за наявності якої ТЦК та СП може (повинен) прийняти рішення про виключення особи з військового обліку.

Однак реалізація цієї умови вимагала наявності рішення компетентного органу (ТЦК та СП) – тобто індивідуального акту про виключення з військового обліку, після чого відбувається відповідне відображення у військово-облікових документах та Реєстрі.

У цій справі судом не встановлено, що в будь-який момент до 18.05.2024 року (тобто до втрати чинності відповідною нормою) відповідач: прийняв рішення про виключення позивача з військового обліку; вніс відповідні відомості до військово-облікових документів і Реєстру.

Відповідно, суд виходить з того, юридичний факт виключення позивача з військового обліку не відбувся у період чинності старої редакції норми п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII.

Суд зазначає про те, що редакція ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII до внесення змін Законом України від 11.04.2024 № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань проходження військової служби та діяльності Збройних Сил України під час дії воєнного стану» створювала для позивача можливість звернутися до відповідача із заявою про виключення з військового обліку, а для відповідача – обов`язок розглянути таку заяву та ухвалити рішення відповідно до чинного законодавства.

Проте це не означає, що в особи безумовно виникає право на конкретний результат (виключення), яке зберігається незалежно від подальшої зміни закону.

Суд вказує на те, що втрата чинності нормою, яка надавала певну можливість (пільгу), але не була реалізована у вигляді конкретного індивідуального акта до моменту її скасування, не є зворотною дією закону щодо минулих подій.

У цій справі нова редакція ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII регулює правовідносини щодо виключення з військового обліку, які виникли після 18.05.2024 року, тобто на момент звернення позивача до відповідача у травні 2025 року.

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99, новий закон застосовується до правовідносин, які тривають або виникають після набрання ним чинності, окрім випадків пом`якшення/скасування юридичної відповідальності.

Отже, суд доходить висновку, що на момент звернення позивача у травні 2025 року не існувало права на виключення з військового обліку на підставі норми, яка на той час вже не діяла.

Виходячи з чинної на дату виникнення спірних правовідносин редакції ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII (після внесення змін Законом № 3633-IX) та положень Порядку № 1487, обов`язок виключити особу з військового обліку виникає у ТЦК та СП лише за наявності передбачених законом підстав (досягнення граничного віку, висновок ВЛК про непридатність з виключенням з обліку, смерть тощо).

При цьому, у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що: позивач досяг граничного віку перебування на військовому обліку; позивач визнаний військово-лікарською комісією непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку; настали інші передбачені чинною редакцією ст. 37 Закону № 2232-XII підстави для виключення.

Водночас, факт попереднього засудження позивача у 2004 році враховується законом лише у тій мірі та в тому обсязі, які прямо передбачені чинною редакцією Закону № 2232-XII.

Після 18.05.2024 року законодавець свідомо відмовився від моделі автоматичного виключення таких осіб з військового обліку.

Тому суд виходить із того, що станом на травень 2025 року відповідач не мав законного обов`язку виключити позивача з військового обліку на цій підставі, а відтак у нього не виник і обов`язок вносити відповідні відомості до Реєстру.

У той же час, суд зазначає, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути визнана протиправною за умови, що: на нього покладено конкретний обов`язок вчинити певні дії; такий обов`язок не виконано всупереч вимогам закону; це призвело до порушення прав, свобод чи інтересів позивача.

У цій справі: обов`язок вносити до Реєстру відомості про виключення з військового обліку є похідним від обов`язку прийняти рішення про виключення з військового обліку; за відсутності підстав для виключення згідно з чинною на той час редакцією ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII, у відповідача не виник обов`язок приймати рішення про виключення; відповідно, не виник і обов`язок вносити такі відомості до Реєстру.

Тому невнесення відповідачем до Реєстру відомостей про виключення позивача з військового обліку не може розцінюватися як протиправна бездіяльність відповідача, оскільки ці дії законом не були передбачені в якості необхідних у конкретній ситуації.

Позивач вважає, що відповідач, надавши лист від 23.05.2025 року, не ухвалив належного «обґрунтованого рішення», а тому просить зобов`язати відповідача повторно розглянути його заяву від 16.05.2025 року.

Із цього приводу суд зазначає таке.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач розглянув заяву позивача та надіслав йому письмову відповідь (лист від 23.05.2025 року № 2/3592), в якій: виклав свою правову позицію; послався на чинну редакцію Закону № 2232-XII та на рішення Конституційного Суду України; дійшов висновку про відсутність підстав для виключення позивача з військового обліку.

Суд вказує на те, що те, що відповідь відповідача оформлена у вигляді листа, не позбавляє її характеру індивідуального акта (рішення), яке може бути оскаржене в адміністративному суді.

Так, відповідач у листі послався на конкретні норми чинного законодавства та навів логічний висновок про відсутність підстав для задоволення заяви.

Суд вище встановив, що цей висновок відповідає чинній на момент розгляду заяви редакції закону та практиці Конституційного Суду України і Верховного Суду щодо дії законів у часі та суворого застосування спеціальних норм у сфері військового обов`язку.

У разі визнання рішення, дії чи бездіяльності протиправними суд може, зокрема, зобов`язати суб`єкта владних повноважень повторно розглянути питання та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом (ч. 2 ст. 245 КАС України).

Однак, з огляду на висновки суду у цій справі, рішення відповідача не є протиправним, а застосований ним підхід відповідає чинному законодавству.

У такій ситуації відсутні підстави для втручання суду у дискрецію органу та зобов`язання його повторно розглядати заяву, якщо закон не передбачає іншої оцінки аналогічних обставин.

Отже, друга позовна вимога фактично зводиться до вимоги зобов`язати відповідача ухвалити рішення протилежного змісту, ніж те, що обумовлене чинним законом.

Такий підхід суперечив би ст. 19 Конституції України та вийшов би за межі повноважень адміністративного суду, визначених КАС України.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до таких висновків.

На момент звернення позивача до відповідача (16.05.2025 року) чинною була редакція ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII (після внесення змін Законом № 3633-IX), яка не передбачала виключення з військового обліку у зв`язку із попереднім засудженням до позбавлення волі за тяжкий чи особливо тяжкий злочин.

Факт засудження позивача у 2004 році, за відсутності відповідного рішення ТЦК та СП, прийнятого в період дії старої редакції закону, не створив для нього права на виключення з військового обліку, що зберігалося б після зміни законодавства.

Відповідач, розглядаючи заяву позивача, діяв на підставі й у спосіб, визначені чинним на той момент законодавством, а висновок про відсутність підстав для виключення з військового обліку є законним та обґрунтованим.

За відсутності законних підстав для виключення позивача з військового обліку не міг виникнути обов`язок вносити до Реєстру відомості про таке виключення, тому невнесення таких відомостей не є протиправною бездіяльністю.

Заява позивача від 16.05.2025 року була розглянута, а відповідь надана листом від 23.05.2025 року № 2/3592, який за своїм змістом є індивідуальним актом (рішенням), що містить мотиви та правову аргументацію.

Підстав вважати цей акт необґрунтованим суд не встановив.

Відтак, підстав для зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача та прийняти інше рішення за її результатами – немає.

З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Інші аргументи позивача не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів позивача, суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Відтак позовні вимоги в цій справі є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Підстави для розподілу судових витрат у цій справі відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 – відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )

Відповідач:ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 )

Головуючий суддя Є.В. Печений