Рішення від 01 березня 2026 р. у справі №400/11814/25 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2026 р. № 400/11814/25

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Брагар В. С. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 ОСОБА_4 , АДРЕСА_2

до відповідачаМіністерства оборони України, просп. Повітряних Сил, 6,м. Київ,03049,

провизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії; скасування п.11 протоколу від 20.09.2024 року № 27/в,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 звернулися до суду з адміністративним позовом Міністерства оборони України, з вимогами:

- визнати протиправними дії Міністерства Оборони України, що відмови у виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю в період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини їх сина та батька ОСОБА_5 відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168.

- скасувати пункт 11 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 20.09.2024 №27/в.

-обов`язати Міністерство оборони України як головного розпорядника бюджетних коштів прийняти рішення про виплату ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю в період дії воєнного стані під час захисту Батьківщини їх сина та батька ОСОБА_5 відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168.

На обґрунтування позовних вимог позивачі, зокрема, вказали, що Міністерство оборони України (далі – Міністерство або відповідач) безпідставно відмовило у виплаті одноразової грошової допомоги.

Відповідач подав відзив, в якому зазначив, що позивачам було правомірно відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки згідно приписів статті 16-4 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” призначення і виплата одноразової грошові допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), військовослужбовця, є наслідком вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення. Тому відсутні підстави для виплати одноразової грошової допомоги відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168.

Ухвалою від 05.11.2025 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши докази, суд, -

ВСТАНОВИВ:

20.09.2024 відбулося засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі – Комісія).

Як зазначено у протоколі засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 20.09.2024 №27/в, комісія відмовила в призначенні позивачам одноразової грошової допомоги, що передбачена пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” (далі – Постанова № 168).

Правова підстава відмови – підпункт “а” частини першої статті 164 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” призначення і виплати одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), військовослужбовця, є наслідком вчинення кримінального або адміністративного правопорушення (далі – Закон № 2011).

У протоколі зазначено, що рішення було прийнято з урахуванням інформації, що міститься, зокрема, у:

наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 18.07.2023 № 199 (далі – Наказ № 199);

Акті службового розслідування за фактом дезертирства, загибелі та зникнення без вісті військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 від 23.06.2023 (далі – Акт);

наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 23.06.2023 № 361 (далі – Наказ №361).

Комісія у протоколі навела зміст статті 17211 Кодексу України про адміністративні правопорушення та частини четвертої статті 407 Кримінального кодексу України.

До позову, крім вказаних вище документів, додані:

адресований адвокату позивачів лист Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону;

адресований адвокату позивачів лист Кропивницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону;

витяг з протоколу від 09.10.2023 засідання штатної військово-лікарської комісії – НОМЕР_2 регіональної військово-лікарської комісії № 3737, в якому вказано, що “… травми, які призвели до смерті та причина смерті, так, пов`язані із захистом Батьківщини …”;

свідоцтво про смерть ОСОБА_5 .

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до частини першої та підпункту 1 пункту 2 статті 16 Закону № 2011, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі – одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, за умов, визначених Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу” (частина третя статті 16 Закону № 2011).

Згідно з пунктом 1 статті 161 Закону № 2011, у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

У пункті 4 статті 161 Закону № 2011 вказано, що до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-2 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать і батьки загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті).

Згідно з пунктом 3 статті 162 Закону, розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України з урахуванням того, що розмір одноразової грошової допомоги, що виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби, не може становити менше 15 мільйонів гривень.

Відповідно до пункту 1 статті 163 Закону № 2011, одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, за відсутності особистого розпорядження призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою або заявою їх законних представників.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів – військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві – резервістами (пункт 6 статті 163 Закону № 2011).

Згідно з пунктом 10 статті 163 Закону № 2011, порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України

У пункті 2 Постанови № 168 вказано, що виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється у випадках, передбачених, зокрема, статтею 164 Закону № 2011.

Відповідно до підпункту “а” пункту 1 статті 164 Закону № 2011, призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення.

Доказами, якими відповідач доводить те, загибель ОСОБА_5 є наслідком вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення, є Наказ № 123, Акт, Наказ № 361.

У Наказі № 361 вказано: “… вважати такими що загинули ІНФОРМАЦІЯ_1 , після того, як в умовах воєнного стану самовільно залишив бойові позиції та військову частину: солдата ОСОБА_5 …”.

Згідно з Актом, 27.04.2023 року група у складі чотирьох військовослужбовців (старший групи - ОСОБА_6 ), виконуючи наказ, зайняла певну позицію. Згодом розпочався артилерійський обстріл, і з дозволу командира роти група перемістилася до укриття. Старший групи солдат ОСОБА_6 після закінчення обстрілу повідомив, що ввірений йому особовий склад “… самовільно без його відома покинув позицію не відзивається … ввечері старий групи доповів, що отримав контузію та повернувся до визначеної раніше позиції. Наступного дня ОСОБА_6 був евакуйований, після чого повідомив командиру, що “… ввірений йому особовий склад дезертирував із бойової позиції, зі зброєю та майном. Виходячи із пояснення … ОСОБА_6 факт дезертирства … групи підтвердився … при обстрілі особовий склад групи висловлювався про покидання позицій. Старшим групи було запропоновано укритися у найближчих чагарниках, що і зробили. Близько 16.00 після закінчення обстрілів ОСОБА_6 зробив перекличку, але особового складу поруч себе не виявив, про що зробив доповідь … пошукові заходи військовослужбовців результатів не надали …”. В подальшому (ймовірно, 03.05.2023) були знайдені тіла загиблих ОСОБА_5 і ще одного військовослужбовця. Відомості стосовно місця перебування третього члена групи відсутні. Також в Акті вказано, що згідно з рапортом командира 3 МР, загиблі солдати “… 27.04.2023 року після самовільного залишення бойових позицій зі зброєю та боєприпасами, внаслідок обстрілів артилерії противника отримали поранення не сумісні з життям, не на визначеній бойовій позиції, та їх тіла були знайдені на значній відстані від неї, а саме загинули внаслідок покидання бойової позиції …”.

У пункті 3.6 Акта зазначено: “… виходячи з матеріалів службового розслідування в діях … військовослужбовців вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого розділом ХІХ Кримінального Кодексу України, а саме ч. 4 ст. 408 КК України “дезертирство, вчинене в умовах воєнного стану” … дана подія сталася внаслідок неналежного виконання вимог Статутів Збройних Сил України та наказів командира військової частини в умовах воєнного стану в державі з боку вищезазначених військовослужбовців …”.

У пункті 5.4 Акта вказано: “… вважати, шо солдат ОСОБА_5 … який … загинув в районі м. Часів Яр Донецької області 27.04.2023 року від інших уточнених травм декількох ділянок тіла … внаслідок вибухової травми, ушкодженням внаслідок інших військових дій, спричинених вибухами та уламками, внаслідок артилерійського обстрілу … так як в умовах воєнного стану самовільно залишив бойові позиції та військову частину, не виконавши наказ безпосереднього командира …”.

Особа, що провела службове розслідування, запропонувала: “У зв`язку із можливою наявністю в діях вищезазначених військовослужбовців складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, завірену копію матеріалів службового розслідування для прийняття процесуального рішення, з метою визначення статусу військовослужбовців у зв`язку із їх загибеллю, направити до відповідних правоохоронних органів …”.

Наказом № 199 солдата ОСОБА_5 було виключено зі списків особового складу Збройних Сил України у зв`язку зі смертю. Так, у Наказі № 269 вказано, що ОСОБА_7 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 “… в районі м. Часів Яр Бахмутського району Донецької області від поранення несумісного з життям, після того, як в умовах воєнного стану самовільно залишив бойові позиції та військову частину, не виконавши наказ безпосереднього командира … причина смерті: розтрощення (роздавлювання) черепа. Вибухова травма. Ушкодження внаслідок військових дій, спричинені іншими видами вибухів та осколків. Смерть не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби …”.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Документи, що перелічені у протоколі Комісії, на думку суду, не є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами того, що загибель ОСОБА_5 є наслідком вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення, отже, не доводять правомірність прийнятого Комісією рішення про відмову в призначенні позивачам одноразової грошової допомоги.

Повертаючись до змісту Акта, суд зауважив, що єдиним джерелом інформації, фактично, є пояснення старшого групи – солдата ОСОБА_6 , і ці пояснення є доволі суперечливими. Так, солдат ОСОБА_6 вказав, що усі члени групи на період обстрілу укрилися у найближчих чагарниках, після закінчення обстрілу він зробив перекличку і виявив відсутність військовослужбовців. Де перебував сам ОСОБА_6 , якщо він не був поряд з іншими членами групи, невідомо. Знаходження тіл загиблих військовослужбовців “… на значній відстані …” від визначеної командиром бойової позиції, при тому, що цю позицію члени групи залишили з дозволу командира, та, за слів ОСОБА_6 , укрилися “... у найближчих чагарниках …”, не є беззаперечним доказом вчинення цими військовослужбовцями дезертирства. Те, що під час обстрілу, зі слів ОСОБА_6 , склад групи “… висловлювався про покидання позицій …”, теж не може бути ознакою вчинення військовослужбовцями кримінального правопорушення, оскільки раніше визначену бойову позицію група залишила з дозволу командира на запит ОСОБА_6 .

Суд дійшов висновку, що документи, які перелічені у протоколі Комісії, не є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами того, що загибель позивача є наслідком вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення, отже, не доводять правомірність прийнятого Комісією рішення про відмову в призначенні позивачам одноразової грошової допомоги.

Крім того, ці документи суперечать змісту постанови регіональної військово-лікарської комісії.

Відмова, з якою не погодилися позивачі, є рішенням суб`єкта владних повноважень. Визнанням протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень суд надав оцінку і діям “щодо відмови”.

З урахуванням цього, а також норм, що містяться у статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що належним задоволенням позовних вимог є визнання протиправним та скасування рішення Комісії від 20.09.2024, яке оформлено протоколом засідання Комісії № 27/в, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 .

Розглядаючи вимогу про зобов`язання відповідача прийняти рішення про призначення та виплату позивачам одноразової грошової допомоги, суд керувався тим, що метою вирішення спорів у сфері публічно-правових відносин, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У постановах від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21 Верховний Суд сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У постанові від 22.09.2022 у справі № 380/12913/21 Верховний Суд зазначив: “… у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.

Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта …”.

Суд врахував, що відповідно до затверджених наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 45 “Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану” (далі – Порядок № 45), на розгляд Комісії подаються документи, які попередньо були опрацьованими всіма суб`єктами, що вказані у розділі IV (“Алгоритм опрацювання документів, які подаються для призначення та виплати ОГД”). Факт розгляду Комісією раніше перевірених документів свідчить про їхню достатність, тобто про додержання суб`єктами звернення (позивачами) усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату. Застосування Комісією норми для відмови у задоволенні заяви (підпункт “а” частини першої статті 164 Закону № 2011), згідно з висновком суду, є безпідставним. Зміст статей 16 – 164 не дозволяють Комісії діяти на власний розсуд, якщо дотримані усі умови для прийняття позитивного рішення.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Судові витрати (сплачена позивачами сума судового збору), відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають стягненню на користь позивачів за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 242 - 246, 257-262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до Міністерства оборони України (просп. Повітряних Сил, 6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код: 00034022) - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати прийняте 20.09.2024 комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, яке оформлено протоколом № 27/в.

3. Зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення і виплату ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, що передбачена статтею 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, у зв`язку із загибеллю сина та батька – військовослужбовця ОСОБА_5 .

4. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України (просп. Повітряних Сил, 6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код: 00034022) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати в розмірі 1 211,20 грн.

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України (просп. Повітряних Сил, 6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код: 00034022) на користь ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати в розмірі 1 211,20 грн.

7. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України (просп. Повітряних Сил, 6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код: 00034022) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 1 211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи безспосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В. С. Брагар