Рішення від 01 березня 2026 р. у справі №340/1176/25 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2026 року справа № 340/1176/25

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Брегея Р.І.,

за участі секретаря судового засідання Шпак О.В.,

представників сторін Суліменко Т.А., Швайки Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кропивницький у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Кіровоградській області (далі – Управління) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати і моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду зі заявою до відповідача про визнання протиправною бездіяльності щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі – компенсація) у сумі 448621,19 грн.

Водночас просив суд стягнути з Управління компенсацію і моральну шкоду у сумі 100000 грн.

У судовому засіданні ОСОБА_1 і його представниця підтримали вимоги позову.

Представниця пояснила, що, виплачуючи середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі (далі – середній заробіток), у відповідача виник обов`язок виплатити і компенсацію.

Позивач зазначив, що незаконне звільнення з роботи, затримка у поновленні на роботі і виплаті грошового забезпечення завдали моральних страждань, так як тривалий час сім`я, до складу якої входять двоє дітей, залишилась без належного фінансового забезпечення.

Пояснив, що вимушений був змінити місце праці і проживання, не дочекавшись поновлення на роботі.

Стверджував, що моральні страждання призвели до погіршення стану здоров`я.

Управління заперечило щодо задоволення позову, подавши відзив на нього (Том 1 а.с.88-94).

Представниця пояснила, що відповідач приступив до виконання рішення суду про стягнення середнього заробітку після закінчення касаційного провадження (замовив кошти у розпорядника бюджетних коштів вищого рівня).

Зазначила, що з виплатою середнього заробітку не пов`язана виплата компенсації, так як право на середній заробіток набуто у день набрання рішенням суду законної сили.

Стверджує про безпідставність вимоги про стягнення моральної шкоди, так як: позивач змінив місце роботи і праці, подавши відповідний рапорт; питання про спричинення моральної шкоди звільненням з роботи вже вирішено судом; середній заробіток виплатили незадовго після закінчення касаційного провадження щодо рішення суду; не доведено, що погіршення стану здоров`я обумовлено діями Управління.

25 лютого 2025 року суд відкрив спрощене позовне провадження без виклику сторін (Том 1 а.с.83-84).

26 червня 2025 року суд відмовив ОСОБА_1 у задоволенні заяви про залишення позову без розгляду в частині вимоги про стягнення моральної шкоди (Том 1 а.с.171-172).

01 липня 2025 року суд прийняв ухвалу про розгляд справи у тому ж провадженні, однак з викликом сторін (Том 1 а.с.175).

Суд, вислухавши пояснення сторін, допитавши свідка і спеціаліста та дослідивши матеріали справи, зробив висновок про часткове задоволення позову з таких підстав.

Встановлені обставини і факти, що стали підставами звернення до суду.

Так, позивач проходив службу в Управлінні до 01 листопада 2021 року (Том 1 а.с.1-12).

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року у справі №340/3634/22 задоволено позов ОСОБА_1 до Управління про стягнення середнього заробітку (Том 1 а.с.14-18).

Суд стягнув з відповідача кошти у сумі 315929,88 грн.

Суд встановив, що середньоденне грошове забезпечення становить 713,16 грн, а кількість робочих днів, які складають затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі, – 443 дні.

Періоди, за які стягнуто середній заробіток, – 22-30 липня 2019 року (7 днів); 15 листопада 2019 року - 09 серпня 2021 року (432 дні); 10-13 серпня 2021 року (4 дні).

06 листопада 2024 року рішення суд набрало законної сили (Том 1 а.с.19-22).

24 січня 2025 року кошти перераховано на картковий рахунок позивача Головним управлінням Державної казначейської служби України в Кіровоградській області (далі – Управління 2) у порядку примусового виконання рішення суду (на підставі виконавчого листа суду) (Том 1 а.с.30-32).

Управління 2 не утримало обов`язкових платежі (податок на доходи фізичних осіб і військовий збір) (Том 1 а.с.32).

Позов подано до суду 21 лютого 2025 року (Том 1 а.с.44).

Юридична оцінка, встановлених судом, обставин і фактів справи.

Стосовно компенсації.

Перш за все, приписами частини 1 статті 236 КЗпП України передбачено, у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Середній заробіток не є фінансовою санкцією за вчинення делікту.

Середній заробіток – заробітна плата за період, упродовж якого працівника не допустили до виконання трудових обов`язків, оскільки суд (орган) його вже поновив на роботі.

Спірні правовідносини врегульовані приписами Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон).

Приписами частини 1 статті 1 Закону встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Отже, виплата компенсації обумовлена не тільки виною працедавця чи уповноваженого ним органу (особи), а і іншими обставинами.

Сутнісний зміст норми права виключає право на компенсацію, якщо порушення строку виплати доходу стало можливим з вини громадянина (працівника).

Не може особа набути право на компенсацію, якщо створила умови, за яких власник або уповноважений ним орган не змогли вчасно виплатити дохід.

ОСОБА_1 не створив таких умов.

Приписами частин 1-2 статті 2 Закону визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі – компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).

Приписами частини 1 статті 3 Закону передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Приписами частини 1 статті 4 Закону встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Отже, в Управління виник обов`язок у січні 2025 року обчислити і виплатити компенсацію, оскільки середній заробіток стосувався таких періодів: 22-30 липня 2019 року (7 днів); 15 листопада 2019 року - 09 серпня 2021 року (432 дні); 10-13 серпня 2021 року (4 дні).

Відповідач таких дій не вчинив, чим допустив протиправну бездіяльність.

Оскільки рішення суду виконали в примусовому порядку, то Управління не змогло утримати обов`язкових платежів (податок на доходи фізичних осіб і військовий збір).

Постає запитання: яку суму коштів мали виплатити після утримання податків і обов`язкових платежів?

Так, приписами пункту 168.5 статті 168 ПК України встановлено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_2 (бухгалтер відповідача) показала, що податок на доходи фізичних осіб з числа атестованих працівників, яким був позивач, утримують і зразу ж компенсують.

Пояснила, що працівник отримує кошти, з яких утримано (сплачено) військовий збір.

Представниця Управління наполягала, що величина військового збору на день виплати середнього заробітку склала 5%, тому саме її треба було застосувати.

Такий висновок помилковий з огляду на діюче законодавство.

Так, 01 грудня 2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» (далі – Закон 2) від 10 жовтня того року.

Приписами пункту 2 розділу 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону 2 передбачено, що доходи платників військового збору – осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Податковим кодексом України.

За рішенням суду про стягнення середнього заробітку нараховано дохід за податкові періоди до набрання чинності Законом 2.

Отже, при оподаткуванні доходу ОСОБА_1 мали застосувати ставку військового збору, яка діяла до набрання чинності Законом 2.

Такою ставкою є 1,5%.

Підсумовуючи, суд зробив висновок, що після утримання податків і обов`язкових платежів мали виплатити середній заробіток у сумі 311190,93 (315929,88 х 0,985) грн.

Тому кошти у сумі 311190,93 грн – база нарахування компенсації.

Суму коштів мали розподілити на щомісячний середній заробіток відповідно до періодів, які визначив суд.

На вимогу суду відповідач зробив розрахунок компенсації за правилами, які встановив цей суд (Том 1 а.с.225-226).

Сума компенсації склала 202691,63 грн (Том 1 а.с.225-226).

Ні суд, ні представниця позивача не виявили арифметичних помилок у розрахунку.

До суми розрахунку увійшла компенсація щодо виплати середнього заробітку за період з 22 по 30 липня 2019 року у сумі 3684,18 грн (Том 1 а.с.225-226).

Позов не містить вимоги про стягнення компенсації щодо виплати середнього заробітку за цей період.

Позовна заява містить вимогу про стягнення компенсації щодо виплати середнього заробітку за період з 15 листопада 2019 року.

Отже, суд стягує з Управління компенсацію у сумі 199007,45 (202691,63 - 3684,18) грн.

Помилковість розрахунків позивача і аудитора ОСОБА_3 полягає у тому, що обчислювали компенсацію, вважаючи, що суд неправильно встановив середньоденне грошове забезпечення і стягнув не всю суму середнього заробітку (Том 1 а.с.34-35, 238-252).

Фактично, оспорюють рішення суду, котре набрало законної сили.

Позивач і аудитор обчислювали компенсацію і стосовно суми коштів, яку не стягнув суд та не визнає відповідач.

Більше того ОСОБА_1 , розраховуючи суму компенсації, врахував суми середнього заробітку за періоди, які не зазначені у рішенні суду.

Для обчислення компенсації має значення лише виплачена сума коштів.

Таким чином позов в цій частині вимог належить задовільнити частково.

Стосовно моральної шкоди.

Так, рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року у справі №340/448/19 ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди стосовно звільнення з роботи (Том 1 а.с.45-65).

09 серпня 2021 року рішення суд набрало законної сили (Том 1 а.с.75-82).

Позивач визнав, що Управління направило для подальшого проходження служби у іншу місцевість на підставі його ж рапорту.

Тобто зміна місця проживання і праці – його власне рішення.

Суд зробив висновок, що рішення про зміну місця роботи і проживання обумовлено конфліктом, який виник з керівництвом відповідача щодо незаконного звільнення.

У такому випадку особа або продовжує проходити службу, або шукає інше місце праці, якщо відчуває напругу у стосунках.

Позивач зробив вибір.

ОСОБА_1 не надав доказів тиску відповідача стосовно прийняття такого рішення.

Несвоєчасна виплата заробітної плати (середнього заробітку) за період невиконання рішення суду про поновлення на роботі безумовно спричинює моральні страждання, так як особа залишається без фінансів для існування.

А якщо на утриманні двоє дітей, то страждання є ще більшими.

Треба нагадати, що середній заробіток за періоди з 22 по 30 липня 2019 року (7 днів), з 15 листопада 2019 року по 09 серпня 2021 року (432 дні), з 10 по 13 серпня 2021 року (4 дні) ОСОБА_1 виплатили лише 24 січня 2025 року.

Такі тривалі моральні страждання можуть сприяти погіршенню стану здоров`я, так як особа опинилась у стресовій ситуації.

26 грудня 2024 року лікар-кардіолог констатував погіршення стану здоров`я позивача (гіпертонічна хвороба 2 ступеню, яку діагностовано у 2018 році, і інше) і рекомендував обмежити психоемоційні та фізичні навантаження (Том 1 а.с.36, 38).

Керуючись принципом розумності і справедливості та враховуючи обставини справи (суму заробітної плати, яку не виплатили своєчасно, тривалість затримки виплати і інше), суд зробив висновок, що для відшкодування моральних страждань достатньо 30000 грн.

Приписами частини 1 статті 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Управління – орган державної влади, тому моральну шкоду належить стягнути з Державного бюджету України.

Отже, позов в цій частині вимог належить задовільнити частково.

Загалом позов належить задовільнити частково.

Сторони не понесли судових витрат (Том 1 а.с.83-84).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139, 243-246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Задовільнити позов частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Кіровоградській області щодо виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Кіровоградській області (код 38613719; вул.Пашутінська,1 м.Кропивницький) на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у сумі 199007,45 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у сумі 30000 грн.

Відмовити у задоволенні позову в іншій частині вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Р.І. БРЕГЕЙ