Рішення від 01 березня 2026 р. у справі №320/49861/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2026 року № 320/49861/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (адреса: вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500, ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Головного управління ПФУ у Київській області про визнання дії протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

-визнати протиправними дії Головного управління ПФУ у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 у відшкодуванні шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади та здійсненні розрахунку і виплати компенсації втрати частини доходів в результаті невиконання відповідачем рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.04.2022 року по справі №320/9211/21 за період з 01 червня 2022 року по 30 вересня 2025 року.

-стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 інфляційні збитки у сумі 128 448 (сто двадцять вісім тисяч чотириста сорок вісім) грн. 00 коп. та 3% річних у сумі 29 413 (двадцять дев`ять тисяч чотириста тринадцять) грн. 00 коп.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є ветераном військової служби, інвалідом ІІ групи, військовим пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та з 10.07.2012 отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.04.2022 у справі №320/9211/21, яке набрало законної сили 14.05.2022, визнано протиправними дії відповідача щодо не здійснення з 01.04.2019 перерахунку та виплати пенсії з урахуванням довідки про грошове забезпечення та зобов`язано здійснити перерахунок і виплату без обмеження максимального розміру. На виконання зазначеного рішення відповідачем нараховано 294 130,17 грн невиплаченої пенсії за період з 01.04.2019 по 31.05.2022, однак ОСОБА_1 зазначає, що фактична виплата цієї суми не здійснена. 29.06.2022 видано виконавчий лист, а постановою державного виконавця від 14.07.2022 відкрито виконавче провадження НОМЕР_2. Листом від 29.07.2022 відповідач повідомив про нарахування вказаної суми та зазначив, що її виплата буде здійснена в межах бюджетних асигнувань. Надалі державним виконавцем направлялися вимоги щодо невиконання рішення та повідомлення про можливе вчинення кримінального правопорушення. Станом на час звернення до суду рішення не виконано ні в добровільному, ні в примусовому порядку. Позивач звертався до суду з вимогою про стягнення інфляційних втрат та 3% річних як матеріальної шкоди, однак ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09.06.2025 у відкритті провадження відмовлено з мотивів непідсудності спору цивільному суду; постановою Київського апеляційного суду від 18.09.2025 ухвалу залишено без змін, із роз`ясненням про необхідність звернення в порядку адміністративного судочинства. ОСОБА_1 зазначає, що пенсія є його основним та єдиним джерелом існування. Тривале невиконання судового рішення призвело до знецінення нарахованої, але не виплаченої суми. Крім того, у період воєнного стану позивач добровільно проходив військову службу, згодом за станом здоров`я був звільнений та визнаний інвалідом ІІ групи довічно. На його думку, невиплата належних коштів та тривале невиконання рішення суду порушують його соціальні права та завдали матеріальної шкоди. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на положення статті 56 Конституції України, статті 625 Цивільного кодексу України, а також на Закон України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Постанова Кабінету Міністрів України №159. ОСОБА_1 просить стягнути з Державного бюджету України інфляційні втрати у сумі 128 448,00 грн та 3% річних у сумі 29 413,00 грн, нараховані на суму 294 130,17 грн за період прострочення з 01.06.2022 по 30.09.2025. Розрахунок інфляційних втрат здійснено шляхом послідовного перемноження щомісячних індексів інфляції за відповідний період; 3% річних обчислено виходячи з розміру основного боргу та тривалості прострочення. На переконання позивача, тривале невиконання судового рішення утворює підстави для застосування передбачених законом способів захисту та стягнення інфляційних втрат і процентів річних як наслідку прострочення грошового зобов`язання, тому просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У вказаний строк відповідач не надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, без поважних причин.

У матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного листа, що свідчить про отримання відповідачем 10.10.2025 року копії ухвали суду про відкриття провадження, у його електронний кабінет.

Строк, встановлений для надання відзиву на позовну заяву станом на день ухвалення рішення сплив. Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 є ветераном військової служби, особою з інвалідністю ІІ групи, військовим пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області.

З 10 липня 2012 року позивач отримує пенсію за вислугу років (30 років), призначену відповідно до Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Після призначення пенсії її основний розмір неодноразово перераховувався відповідачем, у тому числі на виконання судових рішень.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.02.2020 у справі №640/1404/20, яке набрало законної сили 12.08.2020, визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Київській області щодо зменшення з 01.01.2018 розміру пенсії Позивача з 80% до 70% грошового забезпечення та зобов`язано здійснити перерахунок і виплату пенсії, виходячи з 80% відповідних сум грошового забезпечення.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2020 у справі №640/21819/18, яке набрало законної сили 25.09.2020, визнано протиправними дії відповідача щодо виплати 75% суми підвищення пенсії з 05.03.2019 та зобов`язано здійснити перерахунок і виплату пенсії з урахуванням 100% суми підвищення, а також виплатити недоплачену частину основного розміру пенсії однією сумою.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.04.2022 у справі №320/9211/21, яке набрало законної сили 14.05.2022, визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Київській області щодо нездійснення з 01.04.2019 обчислення, перерахунку та виплати пенсії з урахуванням окладу за посадою, військовим званням, надбавки за вислугу років і додаткових видів грошового забезпечення у розмірі 20 785,60 грн відповідно до довідки уповноваженого органу МВС України від 13.05.2021 №139. Суд зобов`язав відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.04.2019 без обмеження максимального розміру, з урахуванням раніше виплачених сум та попередніх судових рішень.

На виконання зазначеного рішення 29.06.2022 видано виконавчий лист.

Постановою державного виконавця від 14.07.2022 відкрито виконавче провадження НОМЕР_2.

Листом від 29.07.2022 ГУ ПФУ у Київській області повідомило Позивача, що на виконання рішення суду здійснено нарахування невиплаченої пенсії за період з 01.04.2019 по 31.05.2022 у сумі 294 130,17 грн, при цьому зазначено, що виплата буде проведена в межах бюджетних асигнувань.

У зв`язку з невиконанням рішення суду державним виконавцем 16.03.2023 направлено вимогу щодо його виконання, 26.04.2023 - повідомлення про вчинення кримінального правопорушення службовими особами ГУ ПФУ у Київській області у зв`язку з невиконанням судового рішення.

02.04.2025 ОСОБА_1 повторно звернувся до ГУ ПФУ у Київській області зі скаргою щодо виплати зазначеної суми.

Відповідно до листа від 14.04.2025 №1000-1005-8/50096 відповідач відмовив ОСОБА_1 у здійсненні виплати. У листі вказано, що кошти, нараховані на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.04.2022 по справі № 320/9211/21, яке набрало законної сили 13.05.2022, будуть виплачені після надходження відповідного фінансування в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування пенсійних програм. Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили. Виплата заборгованості за рішенням суду буде здійснена в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету. Станом на квітень 2025 року Головним управлінням в порядку черговості забезпечено проведення виплат на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями судів, що здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, які набрали законної сили по 19.11.2020.

Не погоджуючись з відмовою відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема на військовій службі, визначає Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII).

Законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів (ч.1 ст.1-1 Закону № 2262-XII).

Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсійні виплати - грошові виплати в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати

пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом;

пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 46 Закон № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Статтею 43 Закону №2262-ХІІ передбачено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У разі якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку (частина 18статті 43 Закону № 2262-ХІІ).

Відповідно до частини 4 статті 63 Закону №2262-ХІІ, усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Із аналізу наведених вище норм права вбачається, що підставою для проведення перерахунку пенсії особам, які отримують пенсію за нормами Закону №2262-ХІІ, є зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, або введення для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону № 2262-XII, нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Відповідно до статей 1,2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).

Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Згідно із пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Із вищезазначеного правового регулювання можна зробити висновок, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому суд враховує висновок Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, сформований у пункті 29 постанови від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, про те, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Так, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Таким чином, суд дійшов висновку, що Законом №1058-IV врегульовано питання відповідальності держави в особі певних органів за неналежне виконання грошового зобов`язання щодо пенсіонера, а саме виплати компенсації втрати частини доходів через невчасно виплачену пенсію.

Крім того, нормою статті 46 Закон № 1058-IVустановлено, що компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із окремим законом, яким у межах спірних правовідносин є Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Вирішуючи питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною третьою статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Частинами першою, другою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (пункт 45 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28), від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (пункти 44, 45), від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 09.11.2022 у справі № 420/2411/19 (пункт 77)).

Варто наголосити, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а цивільне законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Також варто звернути увагу на те, що відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15 (спір стосувався невиконанням рішення суду про зобов`язання Міноборони України перерахувати та виплатити особі одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"), приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.

Такі висновки щодо застосування статті 625 ЦК України є актуальними та Велика Палата Верховного Суду від таких не відступала.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зазначила, що за змістом частини другої статті 22, статті 1192 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

Позивач, заявляючи позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних збитків, обґрунтовує їх нормами статті 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд враховує, що за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі №6-49цс12, від 24.10.2011 у справі №6-38цс11).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570.

У той же час, суд звертає увагу, що між сторонами справи, а саме між ОСОБА_1 та відповідачем відсутні договірні зобов`язання, таким чином і відсутні підстави виникнення цивільних прав та обов`язків в досліджуваній ситуації. Отже суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем в межах спірних правовідносин не існують цивільні правовідносини, у тому числі й зобов`язального характеру.

За таких обставин норми Цивільного кодексу України, зокрема, ті, що регулюють наслідки порушення зобов`язань, до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з виконанням судового рішення, не застосовуються.

Тому суд вважає, що у цій справі відсутні підстави для застосування цивільно-правової відповідальності до відповідача, оскільки правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем, є публічними, а не цивільно-правовими.

У сукупності викладених обставин, суд дійшов висновку про відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, яке мало б складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами, належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Отже, оскільки ГУ ПФУ в Київській області не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні ст. 625 ЦК України, тому положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Вказаний висновок щодо застосування ст. 625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №804/871/16, від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570, від 08.02.2018 у справі №826/22867/15.

Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та інфляційних збиткі відсутні.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані спеціальним Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Тож, позивач не позбавлений можливості скористатися вказаним правом компенсації втрати частини доходів у порядку та спосіб, які визначені законом.

Позаяк в межах цього судового провадження позивач не заявляв відповідних вимог щодо саме компенсації втрати частини доходів, передбачених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», а позовна заява не вмотивована відповідними підставами, відповідне право не підлягає захисту в межах цієї справи, розгляд якої суд здійснює в межах та на підставі заявлених позивачем вимог.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі №523/1124/17, від 03 липня 2018 року у справі №521/940/17, від 05 жовтня 2018 року у справі №127/829/17, від 12 лютого 2019 року у справі №814/1428/18, від 08 серпня 2019 року у справі № 638/19990/16-а.

Окрім цього, доцільно вказати постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року (справа № 580/9536/23, адміністративне провадження № К/990/14861/24), у якій висловлена позиція:

«Водночас, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилась та обставина, що як на юридичну підставу позову ОСОБА_1 покликався як на норми статті 625 ЦК, так і на норми Закону № 2050-ІІІ, внаслідок чого суди не дослідили правову природу заявлених позовних вимог та їх обґрунтування, не з`ясували, власне, яку саме компенсацію (виплату) позивач просить стягнути з відповідача.

У зв`язку з цим позивач у касаційній скарзі цілком обґрунтовано вказує на помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій стосовно незастосування до спірних правовідносин Закону № 2050-ІІІ тільки тому, що у прохальній частині позовної заяви позивачем відповідна сума названа «інфляційне збільшення заборгованості», а не «втрата частини доходів»».

Разом з тим, на відміну від обставин, наведених у вказаній постанові, судом у цій справі проаналізовано зміст позовної заяви, зокрема її юридичні підстави, та встановлено, що ОСОБА_1 обґрунтовує заявлені вимоги виключно положеннями статті 625 Цивільного кодексу України, просить стягнути інфляційні втрати та три проценти річних, тоді як посилання на Закон № 2050-ІІІ наведено лише у контексті розрахунку суми, а не як самостійну правову підставу позову чи як вимогу про компенсацію втрати частини доходів у розумінні зазначеного Закону.

За таких обставин, враховуючи, що спірні правовідносини врегульовані спеціальним законодавством, на нього не поширюються приписи цивільного законодавства, тому у Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області не виникло перед позивачем грошового зобов`язання у розумінні статті 11 ЦК України, як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 ЦК України, тому положення статей 549 та 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

З огляду на викладене, дослідивши матеріали позову, положення законодавства України та детально оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову доцільно відмовити.

Відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 9, 72-73, 76-77, 90, 139, 162, 229, 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (адреса: вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500, ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Копію рішення надіслати сторонам (їх представникам) для відома.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.