Рішення від 01 березня 2026 р. у справі №320/51352/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2026 року справа №320/51352/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (адреса: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) та до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (адреса: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

-визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 18.06.2025 № 932510161304 про відмову у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 ;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з моменту настання права на пенсію 04.06.2025, з урахуванням виплачених сум.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити одноособово суддею Вісьтак М. Я., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, є пенсіонером за вислугу років з 17.09.2014 року, що підтверджується пенсійним посвідченням. ОСОБА_1 зазначає, що в період з 29.10.1985 по 01.07.1989 була зареєстрована та проживала у АДРЕСА_2 ; з 08.09.1989 по 20.07.1999 - у АДРЕСА_3 ; з 20.07.1999 по 02.09.2004 - за цією ж адресою, кім. 13; з 07.09.2004 по теперішній час зареєстрована та проживає у АДРЕСА_4 . Зазначені обставини підтверджуються довідками виконавчого комітету Ірпінської міської ради, відділу ведення реєстру територіальної громади Ірпінської міської ради, архівною довідкою Державного податкового університету та довідкою ПАТ «Ірпіньмаш». Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, територія міста Ірпінь віднесена до 4 категорії зон радіоактивного забруднення - зони посиленого радіоекологічного контролю. 09.09.1997 року Київською обласною державною адміністрацією позивачці видано посвідчення особи, яка постійно проживала у зоні посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4). Позивачка вказує, що станом на 01.01.1993 року вона проживала у зазначеній зоні понад 5 років, а загальний період її проживання у місті Ірпінь перевищує 30 років. У зв`язку з цим ОСОБА_1 вважає, що має право на зниження пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону України №796-XII. ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачці виповнилося 55 років, у зв`язку з чим право на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку виникло з 04.06.2025 року. 09.06.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-XII, подавши всі необхідні документи. За результатами розгляду заяви рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 18.06.2025 №932510161304 у призначенні пенсії відмовлено. Підставою відмови зазначено, що документально підтверджений період проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 становить 3 роки 7 місяців 30 днів (з 26.04.1986 по 31.08.1986 та з 08.09.1989 по 01.01.1993). ОСОБА_1 не погоджується з таким висновком, оскільки відповідачем не враховано період її проживання з 01.09.1986 по 01.07.1989, що підтверджується довідкою №144 від 30.05.2025, виданою виконавчим комітетом Ірпінської міської ради. На її переконання, подані нею документи належним чином підтверджують факт проживання у місті Ірпінь у відповідний період, а отже, і необхідну тривалість проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993. Вважаючи, що відповідач безпідставно не врахував надані докази та неправомірно відмовив у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, ОСОБА_1 звернулася до суду з вимогою про захист свого права та просить призначити їй пенсію з 04.06.2025 року.

28.11.2025 року від уповноваженого представника Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області надійшов письмовий відзив на позовну заяву, із змісту якого вбачається, що останній просить суд у задоволенні позову відмовити. Так, сторона відповідача зазначила, що за наданими документами факт проживання Позивача у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить 03 роки 07 місяці 30 днів, що не дає право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку. За результатом розгляду заяви рішеннями від 18.06.2025 № 932510161304 Позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю періоду проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 (4 роки), передбаченого ст. 55 Закону № 796-XII. Сторона відповідача зазначила, що не вбачає в своїх діях порушення чинного Пенсійного законодавства України і вважає, що позовні вимоги Позивача не обґрунтовані безпідставні.

Щодо позиції відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області суд встановив, що у вказаний строк представник не надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, без поважних причин.

У матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного листа, що свідчить про отримання Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області 21.10.2025 року копії ухвали суду про відкриття провадження, у його електронний кабінет.

Строк, встановлений для надання відзиву на позовну заяву станом на день ухвалення рішення сплив.

Будь-яких заяв від Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та пенсіонером за вислугу років з 17.09.2014 року, що підтверджується пенсійним посвідченням.

Судом встановлено, що у період з 29.10.1985 по 01.07.1989 позивачка була зареєстрована та проживала у м. Ірпінь Київської області за адресою: АДРЕСА_2 ; з 08.09.1989 по 20.07.1999 - АДРЕСА_3 ; з 20.07.1999 по 02.09.2004 - за тією ж адресою, кім. 13; з 07.09.2004 по теперішній час - АДРЕСА_4 . Ці обставини підтверджуються довідками виконавчого комітету Ірпінської міської ради, відділу ведення реєстру територіальної громади Ірпінської міської ради, архівною довідкою Державного податкового університету та довідкою ПАТ «Ірпіньмаш».

Згідно з архівною довідкою Державного податкового університету, ОСОБА_2 була зарахована наказом Ірпінського індустріального технікуму від 02.09.1985 №447а на денну форму навчання з 01.09.1985 та відрахована наказом від 16.11.1986 №723 у зв`язку з переведенням до Яготинського медичного училища. У довідці містяться відомості про проживання та реєстрацію у гуртожитку технікуму за адресою: АДРЕСА_2 , з 29.10.1985 по 01.07.1989, що підтверджується карткою прописки (форма А).

Довідкою ПАТ «Ірпіньмаш» підтверджено, що ОСОБА_1 з 08.09.1989 по 02.09.2004 проживала та була зареєстрована у гуртожитках за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 .

Таким чином, на підставі досліджених доказів судом встановлено факт постійної реєстрації та проживання позивачки у м. Ірпінь Київської області у періоди, зазначені у наведених довідках, що підтверджує її тривале проживання у місті у період,

Окрім цього, у матеріалах справи міститься свідоцтво про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 , наявне свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , з якого вбачається, що після реєстрації шлюбу ОСОБА_2 змінила прізвище на ОСОБА_3 .

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до статті 4 Закону №1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно ст. 5 Закону №1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Право на отримання пенсій мають, зокрема, громадяни України, які застраховані, згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж (пункт 1 частини першої статті 8 Закону №1058).

Згідно з частиною 4 статті 24 Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.1ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

При цьому, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон №796-XII.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, встановлені статтею 55 Закону №796-ХІІ.

За приписами частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, зменшення віку становить 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (пункт 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ). Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Обов`язковою умовою наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи до 01 січня 1993 року (у зоні гарантованого добровільного відселення - протягом трьох років). Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.

Отже, період проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років станом на 01 січня 1993 року необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року.

Подібні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22.

Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, визначений у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи та Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі Постанова №106).

Підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846; далі Порядок №22-1), з урахуванням змін, внесених постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2023 року №55-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 січня 2024 року за №1/41346), які набрали чинності 15 лютого 2024 року, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

- для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

- для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.

Приписами пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3).

Частиною третьою статті 65 Закону №796-XII передбачено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та Потерпілий від Чорнобильської катастрофи.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що вона має статус особи, яка постійно проживає на території ЧАЕС 4 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 , видане Київською обласною державною адміністрацією. Вказане посвідчення є чинним, не анульовано, не визнано недійсним та не скасовано у встановленому законом та/або судовому порядку.

Верховний Суд (постанови від 19 вересня 2019 року у справі №556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі №500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі №500/551/23, від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23) виснував, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Як встановлено вище, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 18.06.2025 № 932510161304 позивачці відмовлено в призначені пенсій на підставі до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв`язку з не підтвердженням факту проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю на 01.01.1993 не менше 4 років.

Перевіряючи доводи сторін щодо перебування ОСОБА_1 на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території станом на 01 січня 1993 року як основної умови для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку згідно із Законом №796-XII, суд враховує такі обставини.

У період з 29.10.1985 по 01.07.1989 позивачка була зареєстрована та проживала у м. Ірпінь Київської області за адресою: АДРЕСА_2 ; з 08.09.1989 по 20.07.1999 - АДРЕСА_3 ; з 20.07.1999 по 02.09.2004 - за тією ж адресою, кім. 13; з 07.09.2004 по теперішній час - АДРЕСА_4 . Ці обставини підтверджуються довідками виконавчого комітету Ірпінської міської ради, відділу ведення реєстру територіальної громади, архівною довідкою Державного податкового університету та довідкою ПАТ «Ірпіньмаш».

Згідно з архівною довідкою Державного податкового університету ОСОБА_2 була зарахована наказом Ірпінського індустріального технікуму від 02.09.1985 №447а до складу учнів денної форми навчання та відрахована наказом від 16.11.1986 №723 у зв`язку з переведенням до Яготинського медичного училища. У довідці містяться відомості про проживання та реєстрацію у гуртожитку технікуму за адресою: АДРЕСА_2 , з 29.10.1985 по 01.07.1989, що підтверджується карткою прописки (форма А)

Довідкою ПАТ «Ірпіньмаш» підтверджено, що з 08.09.1989 по 02.09.2004 ОСОБА_1 проживала та була зареєстрована у гуртожитках за адресами: АДРЕСА_3 , та АДРЕСА_5 .

Згідно з додатком 1 до Постанови Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991, м. Ірпінь включене до переліку населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, та віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.

На підтвердження цього факту позивачкою до позовної заяви долучено наведені довідки та документи, що підтверджують її реєстрацію та проживання на території м. Ірпінь у відповідний період.

Суд вважає, що наявні у матеріалах справи документи підтверджують право позивачки на застосування пільги зі зниження пенсійного віку, передбаченої статтею 55 Закону України №796-XII, та обґрунтовують необхідність перерахунку пенсії за віком із урахуванням цієї пільги.

Крім того, аналогічна правова позиція викладена у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2023 у справі №240/22650/23, 08.01.2024 у справах №240/10805/22 та №240/22650/23, 19.01.2024 у справі №240/15929/22, що підтверджує практику застосування пільг для осіб, які проживали в населених пунктах із подібним статусом.

Встановлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, територія м. Ірпінь на момент зазначеного періоду віднесена до категорії «Населені пункти, віднесені за соціально-економічним фактором», тобто включена до переліку населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, та віднесена до зони гарантованого добровільного відселення.

Суд зазначає, що такі населені пункти характеризуються тим, що рівні радіоактивного забруднення не перевищують суворих нормативів, проте на них встановлено особливий правовий режим через обмеження господарської діяльності, соціальну напругу та неможливість отримання чистої продукції.

З огляду на наведене та досліджені у справі документи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, а відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 18.06.2025 №932510161304 у призначенні пенсії з урахуванням пільги зі зниження пенсійного віку є протиправною.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача призначити та виплачувати за віком, починаючи з моменту настання права на пенсію 04.06.2025, з урахуванням виплачених сум, то суд зазначає, що в цій частині позовних вимог слід відмовити, оскільки дії зобов`язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення пенсії за віком.

Аналогічна за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2024 у справі № 240/16372/23.

Суд зазначає, що він не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які відповідно до законодавства належать до компетенції цього органу.

З урахуванням наведеного, а також беручи до уваги, що відповідач наділений дискреційними повноваженнями щодо призначення та виплати пенсії або прийняття рішення про відмову у її призначенні, суд дійшов висновку, що у даному випадку належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву позивача № 3650 від 09.06.2026 року та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Так, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. (ч. 1 ст. 5 дексу адміністративного судочинства Укра).

Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього.

З аналізу викладеного вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

У зв`язку із викладеним, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права. Суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє.

Щодо позовної вимоги про виплату пенсії, то суд зазначає, що такі вимоги є передчасними, оскільки питання нарахування та виплати пенсії є похідним і повинно вирішуватись після вирішення питання про призначення пенсії органом Пенсійного фонду.

Таким чином, враховуючи, що оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.

За результатами розгляду справи суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими в частині, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати по справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 8391-1551-0456-3336 від 16.09.2025 року, копія якої долучена до матеріалів справи.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково та фактично стосуються лише протиправного рішення Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, тоді як у задоволенні позовних вимог до Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області відмовлено, судові витрати підлягають стягненню виключно за рахунок бюджетних асигнувань першого відповідача.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області витрати по сплаті судового збору у розмірі 605, 60 грн.

На підставі наведеного та керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (адреса: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) та до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (адреса: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 18.06.2025 № 932510161304 про відмову у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 № 3650 від 09.06.2026 року та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 605, 60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (адреса: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885).

У задоволення решти позовних вимог відмовити.

Копію рішення суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.