Рішення від 01 березня 2026 р. у справі №300/8900/25 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2026 р. справа № 300/8900/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Надвірнянської міської ради про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі, також – позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Бобик Юрій Ігорович (надалі, також – представник позивача), звернувся в суд з позовною заявою до Надвірнянської міської ради (надалі, також – відповідач, Надвірнянська МР) в якій просить:

– визнати протиправним та скасувати рішення 46 сесії Надвірнянської міської ради, восьмого демократичного скликання від 06.11.2025 року за № 3149-46/2025, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1800 га для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей (код КВЦПЗ 10.08) в межах населеного пункту м. Надвірна на вул. Княгині Ольги б/н;

– визнати протиправним та скасувати рішення 46 сесії Надвірнянської міської ради, восьмого демократичного скликання від 06.11.2025 року за № 3150-46/2025, про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки комунальної власності орієнтовною площею 0,0270 га для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей в межах населеного пункту м. Надвірна на вул. Княгині Ольги б/н;

– зобов`язати Надвірнянську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення в оренду (до 49 років) земельної ділянки орієнтовною площею 0,1800 га в АДРЕСА_1 , для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, згідно заяви від 13.05.2025 року за № 1046768 на найближчій сесії Надвірнянської міської ради.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, до якої долучив усі необхідні для прийняття рішення документи. Позивач вказує, що подана ним заява розглядалася відповідачем на кількох сесіях Надвірнянської міської ради з порушенням визначеного Земельним кодексом України, строку для розгляду такої заяви. Також позивач звертає увагу суду на те, що відповідачем відмовлено йому у видачі дозволу на розробку проекту землеустрою, однак такий дозвіл надано самій Надвірнянській міській раді для розробки проекту землеустрою на земельну ділянку, яка розташована поряд із нерухомим майном позивача, та яка накладається частково на земельну ділянку, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо якої прагнув отримати позивач. Також зазначає, що чинне законодавство не встановлює заборони щодо передання відповідних земельних ділянок, розташованих у прибережних захисних смугах у користування а тільки встановлює обмеження щодо конкретних видів господарської діяльності. Крім того, позивач вказує на протиправність внесення під час сесії Надвірнянської міської ради проєкту рішення про відмову позивачу в наданні дозволу та вказує на порушення такими діями посадових осіб Надвірнянської міської ради затвердженого такою радою Регламенту роботи та проведення засідань. Позивач також звертає увагу, що Надвірнянська міська рада надала собі дозвіл на розробку технічної документації щодо спірної земельної ділянки, незважаючи на те, що вона пізніше за позивача звернулася щодо надання відповідного дозволу, що суперечить судовій практиці щодо надання відповідної переваги, у зв`язку з чим відповідне рішення Надвірнянської міської ради щодо надання Надвірнянській міській раді дозволу на розробку підлягає скасуванню. З огляду на вищезазначене, просив позов задовольнити (а.с. 1-53).

Також позивачем заявлено клопотання про розгляд даної справи у судовому засіданні з викликом сторін (а.с. 14).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.12.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 55-57).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.12.2025 у задоволенні клопотання про розгляд даної справи в судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено (а.с. 59-61).

18.12.2025 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про забезпечення позову в даній адміністративній справі (а.с. 63-77).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено (а.с. 79-83).

31.12.2025 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач вказує, що оскаржувані рішення прийняті ним в межах повноважень та відповідно до вимог закону. Зокрема, відповідач вказує, що пропозиція щодо включення до порядку денного 46 сесії Надвірнянської міської ради двох проєктів рішень за результатами розгляду заяви позивача – про надання та про відмову в наданні дозволу на розроблення проєкту відведення земельної ділянки, була запропонована радою голів депутатських фракцій, з огляду на що, відсутні порушення норм регламенту та інших нормативно-правових актів. Щодо причин відмови у наданні дозволу, відповідач вказує, що запитувана позивачем земельна ділянка розташована неподалік наливних пожежних водосховищ на дамбі з сторони річки Бистриця Надвірнянська. Зважаючи на те, що відповідно до норм ДБН В.2.4-3:2010 "Гідротехнічні споруди", дамба належить до основних гідротехнічних споруд, на ній неможливо розташувати заклади громадського харчування (ресторанного господарства), оскільки це буде суперечити положенням Генерального плану міста Надвірна. Щодо рішення про надання дозволу Надвірнянській міській раді на розроблення технічної документації, то відповідач вказує, що Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації було проведено технічну інвентаризацію будівлі човнової станції із визначенням площі земельної ділянки, яка відведена в користування для обслуговування цієї будівлі, на основі чого відповідачем було прийнято рішення про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою. З огляду на вищевикладене, просить у задоволенні позову відмовити (а.с. 89-95).

06.01.2026 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив. У своїй відповіді на відзив позивач заперечив проти аргументів відповідача, викладених у відзиві, з мотивів, викладених у раніше поданій позовній заяві (а.с. 96-103).

06.01.2026 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов друкований примірник відзиву на позовну заяву із додатками (а.с. 104-136).

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 19.01.2026 по 30.01.2026, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

23.02.2026 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення по справі. У своїх додаткових поясненнях позивач вказує на відсутність доказів розташування на бажаній земельній ділянці будь-якої гідротехнічної споруди (а.с. 143-151).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Надвірнянської міської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду з правом викупу на 49 років орієнтовною площею 0,18 га за адресою: м. Надвірна, вул. Княгині Ольги, б/н для культурно-оздоровчих потреб (а.с. 18, 112).

До поданої заяви позивачем долучено копію паспорта та ідентифікаційного номера, заява позивача із деталізацією умов та планів щодо використання такої земельної ділянки, копію кадастрового плану земельної ділянки, копію рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області про визнання за ОСОБА_1 права власності на приміщення човнової станції, копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та копії графічних матеріалів щодо планового вигляду вказаної земельної ділянки (а.с. 21-31, 113-126).

Відповідно до змісту долученої позивачем заяви із детальною інформацією щодо використання земельної ділянки, позивач вказує, що така ділянка необхідна для здійснення подальшої реконструкції човнової станції під човнову станцію із закладом громадського харчування, з огляду на що, зважаючи на норми пункту 36 Додатку Е.4 ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування і забудова територій", для підприємства харчування (закладів ресторанного господарства) за кількості місць до 50 необхідна площа земельної ділянки становить 0,2 га до 0,25 га (а.с. 113-118).

Дана заява була прийнята управлінням надання адміністративних послуг, що підтверджується талоном про реєстрацію адміністративної послуги № 1046768 від 13.05.2025. Термін виконання – 12.06.2025 (а.с. 19).

Під час засідань Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області, призначених на 23.06.2025, 09.07.2025, 25.07.2025 розгляд поданої позивачем заяви не здійснювався.

Розгляд порушеного позивачем питання винесено на голосування 44 сесії Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області, яке проводилося 14.08.2025 з 10:00, що підтверджується витягом з протоколу даного засідання. Питання щодо надання позивачу дозволу розглядалося під номером 123 порядку денного (а.с. 32).

За результатами поіменного голосування, рішення щодо заяви позивача прийнято не було (а.с. 32).

Надвірнянська міська рада листом № 05-04/499 від 15.08.2025 проінформувала позивача про результати розгляду поданої ним заяви (а.с. 20).

Розгляд порушеного позивачем питання винесено на голосування 46 сесії Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області, яке проводилося 06.11.2025 з 10:00, що підтверджується витягом з протоколу даного засідання. Питання щодо надання позивачу дозволу розглядалося під номером 96 порядку денного (а.с. 42).

За результатами поіменного голосування, рішення щодо заяви позивача прийнято не було (а.с. 42).

Надалі, доповідачка щодо цього питання запропонувала проєкт рішення про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо даної земельної ділянки у зв`язку з невідповідністю місця розташування даної земельної ділянки вимогам законів та генерального плану міста Надвірна, затвердженого рішенням Надвірнянської міської ради № 1268-29/2018 від 21.12.2018, зокрема у зв`язку з розташуванням на запитуваному позивачем місці гідротехнічних споруд – дамби, яка слугує огороджувальною конструкцією водосховищ (зворотна сторона а.с. 42).

За результатами поіменного голосування, дане рішення було підтримано (зворотна сторона а.с. 42).

Надалі, відбувся розгляд питання № 97 щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки площею 0,027 га комунальної власності Надвірнянської міської ради для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей за адресою: м. Надвірна, вул. Княгині Ольги, б/н (зворотна сторона а.с. 42).

За результатами поіменного голосування, дане рішення було підтримано (зворотна сторона а.с. 42).

На основі вищевказаного голосування, Надвірнянською міською радою видано рішення № 3149-46/2025 від 06.11.2025, яким відмовлено позивачу в наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, оскільки вказана позивачем земельна ділянка розташована в прибережно-захисній смузі водойми із режимом обмеженої господарської діяльності, визначених статтями 60, 61 Земельного кодексу України та статтями 88, 89 Водного кодексу України у зв`язку з невідповідністю місця розташування даної земельної ділянки вимогам законів та генерального плану міста Надвірна, затвердженого рішенням Надвірнянської міської ради № 1268-29/2018 від 21.12.2018, зокрема у зв`язку з розташуванням на запитуваному позивачем місці гідротехнічних споруд – дамби, яка слугує огороджувальною конструкцією водосховищ (а.с. 41).

На основі вищевказаного голосування, Надвірнянською міською радою видано рішення № 3150-46/2025 від 06.11.2025, надано дозвіл Надвірнянській міській раді на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки площею 0,027 га комунальної власності Надвірнянської міської ради для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей за адресою: м. Надвірна, вул. Княгині Ольги, б/н (а.с. 47). До даного рішення долучено картографічні матеріали, із яких вбачається, що дана ділянка прилягає до човнової станції, яка належить позивачу та часткового накладається на ту земельну ділянку, дозвіл щодо замовлення технічної документації із землеустрою на яку запитував позивач у поданій ним заяві (а.с. 48).

Вважаючи дані рішення відповідача протиправними, з метою скасування таких рішень та зобов`язання відповідача надати позивачу передбачений законом дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України (надалі, також – ЗК України), до повноважень сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною 2 статті 116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За правилами частини 5 статті 116 Земельного кодексу України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування регламентовано статтею 123 Земельного кодексу України, за якою надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Відповідно до частини 1 статті 123 ЗК України, надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Частиною 2 статті 123 Земельного кодексу України встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Згідно з частиною 3 статті 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, нормами Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання чи відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є актом індивідуальної дії, оскільки воно приймається стосовно конкретної особи, за її клопотанням, та стосується набуття цією особою прав щодо визначеної земельної ділянки.

Крім того, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 123 Земельного кодексу України.

Суд зазначає, що оскаржуване рішення про відмову в наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою вмотивоване тим, що вказана позивачем земельна ділянка розташована в прибережно-захисній смузі водойми із режимом обмеженої господарської діяльності, визначених статтями 60, 61 Земельного кодексу України та статтями 88, 89 Водного кодексу України у зв`язку з невідповідністю місця розташування даної земельної ділянки вимогам законів та генерального плану міста Надвірна, затвердженого рішенням Надвірнянської міської ради № 1268-29/2018 від 21.12.2018, зокрема у зв`язку з розташуванням на запитуваному позивачем місці гідротехнічних споруд – дамби, яка слугує огороджувальною конструкцією водосховищ.

Відповідно до статті 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до частини 1 статті 58 Земельного кодексу України, до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Відповідно до частини 2 статті 58 ЗК України, для створення сприятливого режиму вздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водних об`єктів встановлюються водоохоронні зони, межі яких зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях. Відомості про межі водоохоронних зон вносяться до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частини 1 статті 59 ЗК України, землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до частини 4 статті 59 ЗК України, громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 1 статті 60 ЗК України, вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Відповідно до частини 2 статті 60 ЗК України, прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари – 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари – 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер – 100 метрів.

Відповідно до абзацу 3 частини 3 статті 60 ЗК України, прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об`єктів – згідно з частиною другою цієї статті.

Стаття 61 ЗК України визначає обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах. Зокрема, відповідно до положень цієї статті, прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об`єктів фізичної культури і спорту, які не є об`єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; е) випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. У прибережних захисних смугах дозволяються реконструкція, реставрація та капітальний ремонт існуючих об`єктів. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися та мати відповідні під`їзні шляхи, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом. У прибережних захисних смугах забороняється влаштування огорож або інших конструкцій, що перешкоджають доступу громадян до берегів річок, водойм та островів, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до абзацу 41 частини 1 статті 1 Водного кодексу України (надалі, також – ВК України), прибережна захисна смуга – частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Відповідно до частини 3 статті 85 Водного кодексу України, у користування на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Правовий режим прибережних захисних смуг визначається нормами статті 88 ВК України. Відповідно до змісту цієї статті, з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів – 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів – 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер – 100 метрів. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського і внутрішнього водного транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо зазначеною містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об`єктів – згідно з частиною другою цієї статті. Межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.

Норми щодо обмеження господарської діяльності в прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах закріплені в статті 89 ВК України. Відповідно до змісту даних норм, прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: 1) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; 2) зберігання та застосування пестицидів і добрив; 3) влаштування літніх таборів для худоби; 4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об`єктів фізичної культури і спорту, які не є об`єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; 5) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; 6) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; 7) випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг. У прибережних захисних смугах дозволяються реконструкція, реставрація та капітальний ремонт існуючих об`єктів.

В контексті цього, суд зазначає, що норми Земельного та Водного кодексів України визначають схожі за своїм змістом вимоги до правового режиму прибережних захисних смуг.

Системний аналіз вказаних вище норм законодавства дає підстави для висновку, що земельні ділянки, які розташовані на землях водного фонду можуть надаватися фізичним та юридичним особам у користування, якщо мета їх використання відповідає вимогам законодавства. Зокрема, з врахуванням вищезазначених норм, така земельна ділянка може надаватися у користування для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту.

Позивачем у поданій ним заяві зазначено, що дана земельна ділянка необхідна для проведення подальшої реконструкції на човнову станцію із закладом громадського харчування, тобто для задоволення культурно-оздоровчих потреб (а.с. 18).

Відмовляючи позивачу в наданні дозволу на виготовлення технічної документації на дану земельну ділянку, відповідач у своєму рішенні вказав на обмеженість господарської діяльності на землях прибережної захисної смуги. Суд звертає увагу відповідача, що нормами чинного законодавства визначено можливість передання земельної ділянки, яка належить до земель водного фонду в користування особі, якщо така земельна ділянка надається, в тому числі, для культурно-оздоровчих потреб.

Крім того, варто зауважити, що аналіз питання господарської діяльності суб`єкта, який звернувся із заявою про надання йому дозволу на розробку технічної документації щодо відведення земельної ділянки у користування не здійснюється на етапі надання дозволу. Основним питанням при прийнятті рішення про надання дозволу на розробку технічної документації чи відмову в його наданні є встановлення відповідності місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Таким чином, норми закону не передбачають здійснення аналізу господарської діяльності заявника на етапі надання дозволу на розробку відповідної технічної документації. Суд також звертає увагу на те, що зазначена заявником у поданій ним заяві про надання дозволу мета використання земельної ділянки – для культурно-оздоровчих потреб визнана нормами Земельного кодексу України як допустима для передання такої земельної ділянки в користування.

Аналізуючи оскаржуване рішення, суд вважає за необхідне також звернути увагу на те, що відповідачем у такому рішенні не наведено конкретних причин невідповідності планованого позивачем режиму господарської діяльності вимогам законодавства та не вказано конкретні законодавчі норми, які не дозволяють здійснювати плановану позивачем діяльність на відповідній земельній ділянці, тобто невідповідність мети використання земельної ділянки вимогам законодавства. Натомість, відповідачем вказано загальне посилання на статті Земельного та Водного кодексів України щодо обмеження господарського використання земель, як підставу для відмови у наданні відповідного дозволу позивачу.

Щодо мотивів відмови в частині невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам генерального плану міста Надвірна та щодо розташування на вказаній земельній ділянці гідротехнічної споруди – дамби, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту в частини 1 статті 58 ЗК України, до земель водного фонду належать землі, зайняті гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них.

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що належна позивачу будівля човнової станції розташована на землях прибережної захисної смуги водного об`єкта та на гідротехнічній споруді – дамбі. Надалі по тексту відзиву, відповідач вказує, що частина запитуваної позивачем земельної ділянки розміщена на схилі огороджувальної конструкції дамби штучного водосховища та габіонної напівзапруди, а частина в зоні берегового дренажа. Таким чином, суд вважає за необхідне звернути увагу на неоднозначність позиції відповідача щодо того, які саме землі розташовані на спірній в даній справі земельній ділянці.

Ухвалою про відкриття провадження, суд витребував у відповідача низку документів, зокрема документів, які підтверджують розташування гідротехнічних споруд та дамб, які слугують огороджувальною конструкцією водосховищ на території земельної ділянки, з приводу якої ОСОБА_1 звернувся до Надвірнянської міської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. До поданого позивачем відзиву на позовну заяву відповідних підтверджуючих доводи відповідача, документів суду не надано.

Зокрема, в суду відсутні підстави для врахування доводів відповідача про те, що частина запитуваної позивачем земельної ділянки розміщена на схилі огороджувальної конструкції дамби штучного водосховища та габіонної напівзапруди, а частина в зоні берегового дренажу, оскільки такі доводи відповідача не підтверджуються жодними належними доказами.

Суд бере до уваги положення частини 4 статті 59 ЗК України, відповідно до змісту яких, громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови. Беручи до уваги даний факт, суд зазначає, що відповідачем не доведено у належному порядку невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Суд зазначає, що відповідач посилається на розташування відповідної будівлі та планованої земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги, однак, такі доводи відповідача спростовуються відомостями генерального плану міста Надвірна, оскільки доказів нанесення лінії прибережної захисної смуги на генеральному плані немає.

Зважаючи на це, відповідач не довів суду здійснення належного розгляду поданої позивачем заяви про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою та проведення належної перевірки місця розташування запитуваної позивачем земельної ділянки та виду земель, на яких така земельна ділянка розташована.

Таким чином, суд робить висновок про протиправність прийнятого відповідачем рішення про відмову в наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 № 3149-46/2025 від 06.11.2025.

Щодо заявленої позивачем позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд звертає увагу на наступне.

В даній ситуації варто звернути увагу на виключні обставини справи, які випливають із наявних доводів сторін та долучених до матеріалів справи доказів.

Зокрема, відповідач посилається у своїх рішенні про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою та відзиві на позовну заяву на те, що будівля човнової станції та земельна ділянка, стосовно якої виник спір у даній справі, розташовані на гідротехнічній споруді – контурній дамбі. Водночас, нормами чинного законодавства не передбачено можливості будівництва на гідротехнічних спорудах будь-яких споруд. Таким чином, якщо брати до уваги твердження відповідача, то вже наявна будівля човнової станції є такою, що розміщена з порушенням вимог законодавства, зокрема як така, що розміщена на гідротехнічній споруді, що не передбачено нормами чинного законодавства. Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачем не надано суду належних доказів того, що під спірною в даній справі земельною ділянкою та будівлею човнової станції розміщена гідротехнічна споруда – дамба.

Слід звернути увагу, що за відомостями генерального плану міста Надвірна, на території спірної земельної ділянки розміщена інша категорія земель, ніж землі сільськогосподарського, зелених насаджень загального користування, рекреаційно-відпочинкового, природно-заповітного фонду чи іншого призначення, що підтверджується даними затвердженого генерального плану від 2018 року, зокрема умовними позначеннями в районі спірної земельної ділянки.

Суд зазначає, що норми чинного законодавства не передбачають можливості існування подвійних земельних ділянок, які можуть бути розташовані одна над одною. Водночас, якщо брати до уваги твердження відповідача, з них випливає, що за обставинами даної справи утворено структуру наступного виду: "земельна ділянка – гідротехнічна споруда (дамба) – земельна ділянка із розташованою спорудою човнової станції".

Проте, оскільки земельна ділянка, розташована саме біля будівлі човнової станції та беручи до уваги той факт, що така човнова станція не визнана такою, що побудована з порушенням вимог законодавства чи така, що побудована на гідротехнічній споруді, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що під човновою станцією та земельною ділянкою біля човнової станції розташована гідротехнічна споруда – дамба.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 року у справі № 823/59/17 виклав правовий висновок, відповідно до якого повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У постанові від 28.05.2020 у справі № 819/654/17 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.

Адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій.

Суд враховує також позицію Верховного Суду України у постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15, відповідно до якої спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 826/14016/16).

За усталеною практикою Верховного Суду, викладеною зокрема в постанові від 02.07.2020 року у справі № 825/2228/18, передбачено наступне:

"36. Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

37. Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 зробив наступний правовий висновок:

«…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

68. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

69. У справі, що переглядається, повноваження щодо затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою, регламентовано статтею 118 ЗК України.

70. Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними».

38. Верховний Суд при розгляді цієї справи не вбачає підстав від відступу від вищевикладеної правової позиції.

39. Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.".

Таким чином, якщо під час розгляду справи судом не встановлено порушення позивачем вимог законодавства при поданні заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та за наявності відмови відповідача у наданні відповідного дозволу, суд повинен зобов`язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою на відповідну земельну ділянку.

Зважаючи на це, беручи до уваги висновки Верховного Суду та зважаючи на недоведення відповідачем правомірності відмови в наданні такого дозволу, суд вважає за необхідне зобов`язати Надвірнянську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення в оренду (до 49 років) земельної ділянки орієнтовною площею 0,1800 га в АДРЕСА_1 , для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, згідно заяви ОСОБА_1 від 13.05.2025 року.

Щодо визнання протиправним та скасування оскаржуваного позивачем рішення про надання дозволу на виготовлення технічних документів із землеустрою № 3150-46/2025 від 06.11.2025, суд зазначає наступне.

Надвірнянською міською радою видано рішення № 3150-46/2025 від 06.11.2025, яким надано дозвіл Надвірнянській міській раді на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки площею 0,027 га комунальної власності Надвірнянської міської ради для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей за адресою: м. Надвірна, вул. Княгині Ольги, б/н (а.с. 47). До даного рішення долучено картографічні матеріали, із яких вбачається, що дана ділянка прилягає до човнової станції, яка належить позивачу та накладається на ту земельну ділянку, дозвіл щодо замовлення технічної документації із землеустрою на яку запитував позивач у поданій ним заяві.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що факт надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки відбувся щодо задоволення такою радою культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, тобто для тих самих цілей, що й подана позивачем заява про надання відповідного дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою.

Вище в даному рішенні судом встановлено, що відповідачем не здійснено належного розгляду заяви позивача про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, у зв`язку з чим прийняте за результатами розгляду заяви позивача рішення визнано протиправним та зобов`язано відповідача надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою.

Усталеною практикою Верховного Суду у спірних правовідносинах передбачено, що у відповідного органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади не має підстав вважати приорітетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а відтак – і порушеного права позивача.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц зазначає наступне:

"34. Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування регулюється статтями 123, 124 ЗК України. Цей порядок полягає в такому:

34.1. Зацікавлена особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У клопотанні ззазначаються, зокрема, орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення і додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки.

34.2. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування надає дозвіл (або мотивовану відмову у його наданні).

34.3. За замовленням заінтересованої особи виконавець розробляє проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Він погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України.

34.4. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування приймає рішення про надання земельної ділянки у користування, яким затверджує проєкт землеустрою щодо відведення ділянки.

34.5. Передача в оренду земельної ділянки здійснюється на підставі зазначеного рішення шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

35. Отже, правовідносини оренди виникають лише в момент укладення договору оренди.

36. До цього моменту, починаючи з моменту звернення особи до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тривають переддоговірні відносини: сторони ведуть переговори щодо предмета договору, а саме - щодо можливості укладення договору оренди в майбутньому та визначення конкретної земельної ділянки на масиві земель державної або комунальної власності у встановленому законом порядку. Етапи цих переговорів такі:

36.1. Звертаючись до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зацікавлена особа звертається до власника земельної ділянки - держави або територіальної громади (в особі відповідного органу) з пропозицією про укладення в майбутньому договору оренди (предмет якого на цей час точно не визначений) та про проведення переговорів з цього приводу.

36.2. У дозволі на виготовлення проєкту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись).

36.3. Конкретизується ж земельна ділянка у проєкті землеустрою. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проєкту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»).

36.4. Отже, дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому. У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цього висновку.

36.5. Звернення заінтересованої особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування за затвердженням проєкту землеустрою є пропозицією цієї особи щодо визначення конкретного предмета оренди - земельної ділянки, конкретизованої у проєкті землеустрою.

36.6. Затвердження проєкту землеустрою щодо відведення ділянки засвідчує згоду власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування) із вибором предмета оренди - земельної ділянки, конкретизованої у проєкті землеустрою.

36.7. Таким чином, внаслідок зазначених дій майбутніми орендарем та орендодавцем погоджується одна із умов майбутнього договору - земельна ділянка, яка стане предметом оренди.

36.8. Після цього сторони укладають договір оренди, в якому сторонами погоджується вже не тільки конкретна земельна ділянка, а і всі інші умови договору. З цього моменту виникають договірні правовідносини.

37. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо.

38. При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.

39. Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи.

40. З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проєкт та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду.

41. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи.

42. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод.".

В матеріалах справи відсутні докази щодо подання Надвірнянською міською радою заяви про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою раніше, ніж із аналогічною заявою звернувся позивач. Ухвалою про відкриття провадження судом витребувано у відповідача копії документів, які слугували підставою для внесення до порядку денного 44 сесії Надвірнянської міської ради восьмого демократичного скликання питання № 124 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки орієнтовною площею 0,0270 га комунальної власності Надвірнянської міської ради для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей в межах населеного пункту м. Надвірна на вул. Княгині Ольги, б/н, із протоколом земельної комісії від 07.08.2025 в частині, що стосується даного питання. Однак, належних доказів відповідачем не надано.

Крім того, відповідачем жодним чином не обґрунтовано відмінності між поданими ним та позивачем заяв про отримання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, за результатами розгляду яких прийнято різні рішення. Суд також зазначає, що земельні ділянки накладаються частково, з огляду на що відповідачем повинно бути доведено відмінність поданої ним заяви та мотиви прийняття протилежного за змістом рішення за результатами розгляду поданої Надвірнянською міською радою заяви.

Також суд бере до уваги факт, що розгляд порушеного позивачем питання винесено на голосування 46 сесії Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області, яке проводилося 06.11.2025 з 10:00, що підтверджується витягом з протоколу даного засідання. Питання щодо надання позивачу дозволу розглядалося під номером 96 порядку денного, натомість питання щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки площею 0,027 га комунальної власності Надвірнянської міської ради для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей за адресою: м. Надвірна, вул. Княгині Ольги, б/н було питанням № 97 порядку денного засідання 46 сесії Надвірнянської міської ради.

Зважаючи на вищевикладене, суд робить висновок про недобросовісність поведінки відповідача при наданні собі дозволу на розробку проекту землеустрою при попередньому прийнятті рішення про відмову в наданні такого дозволу позивача. Зважаючи на це, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення про надання дозволу Надвірнянській міській раді на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки площею 0,027 га комунальної власності Надвірнянської міської ради для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей за адресою: м. Надвірна, вул. Княгині Ольги, б/н.

Щодо доводів позивача про порушення відповідачем строку розгляду поданого ним клопотання про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, суд звертає увагу на наступне.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, і якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

З огляду на це, суд звертає увагу позивача, що порушення відповідачем строку розгляду поданої заяви створило для позивача право здійснити замовлення відповідної технічної документації із землеустрою, однак це не може слугувати підставою для скасування прийнятого відповідачем за результатами розгляду його заяви про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою рішення.

Такий висновок узгоджується із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 509/4156/15-а.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява № 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).

Крім того, згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, згідно з частиною 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про повне обґрунтування заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню повністю.

Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною другою статті 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.

Щодо судових витрат суд звертає увагу на наступне.

Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 2422,40 грн згідно квитанції до платіжної інструкції № 4789-1999-9133-7477 від 20.11.2025 (а.с. 51).

Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Надвірнянської міської ради підлягає стягненню частина сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, однак доказів понесення таких витрат матеріали справи не містять, у зв`язку з чим такі витрати розподілу не підлягають.

Інші витрати, питання про розподіл яких може бути вирішено судом, відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Надвірнянської міської ради від 06.11.2025 року за № 3149-46/2025, про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1800 га для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей (код КВЦПЗ 10.08) в межах населеного пункту м. Надвірна на вул. Княгині Ольги б/н.

Зобов`язати Надвірнянську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 0,1800 га в АДРЕСА_1 , для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, згідно заяви ОСОБА_1 від 13.05.2025 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Надвірнянської міської ради від 06.11.2025 року за № 3150-46/2025, про надання Надвірнянській міській раді дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки комунальної власності орієнтовною площею 0,0270 га для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей в межах населеного пункту м. Надвірна на вул. Княгині Ольги б/н.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Надвірнянської міської ради (код ЄДРПОУ 04054257, вул. Гетьмана Мазепи, буд. 29, м. Надвірна, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, 78405) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок.

Копію рішення надіслати представнику позивача та відповідачу через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 );

відповідач – Надвірнянська міська рада (код ЄДРПОУ 04054257, вул. Гетьмана Мазепи, буд. 29, м. Надвірна, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, 78405).

Суддя Главач І.А.