Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №260/8602/25 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 лютого 2026 року м. Ужгород№ 260/8602/25

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виплаченого 17.10.2025 року на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року по справі №260/4059/24, від 18 листопада 2024 року по справі №260/4061/24, починаючи з дня звільнення, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100; 2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виплаченого 17.10.2025 року на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року по справі №260/4059/24, від 18 листопада 2024 року по справі №260/4061/24, починаючи з дня звільнення, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.04.2019 №126-ОС його було виключено зі списків особового складу частини. Однак при цьому повний остаточний розрахунок при звільненні було проведено тільки 17 жовтня 2025 року. З огляду на що, враховуючи положення ст. 117 Кодексу законів про працю України, вважає, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити йому середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.

06 листопада 2025 року відповідач подав до суду через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відзив на позов, в якому проти заявлених позовних вимог заперечив. Так, зазначає, що Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України не містять норм щодо компенсації затримки виплати військовослужбовцю компенсаційних виплат, а також не передбачає порядок її нарахування. У зв`язку з цим підстави для задоволення позову відсутні. Окрім того, просив врахувати правовий висновок Верховного Суду, відповідно до якого розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що старший сержант ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України, в тому числі на момент звільнення у НОМЕР_2 прикордонному загоні (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі – Військова частина НОМЕР_1 ).

Так, наказом заступника начальника Військової частини НОМЕР_1 від 01 квітня 2019 року №126-ос старшого сержанта ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини з 01 квітня 2019 року.

Позивач стверджує, що повний розрахунок при звільненні з ним проведено не було.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 №260/4059/24 визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми грошового забезпечення, виплаченої ОСОБА_1 на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.05.2021 року у справі №260/507/21, постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.08.2021 року у справі №260/506/21 та рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.03.2024 року у справі №260/4209/22. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у розмірі податку на доходи фізичних осіб, утриманого при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.05.2021 року у справі №260/507/21, постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.08.2021 року у справі №260/506/21 та рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.03.2024 року у справі №260/4209/22.

Перераховане на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 №260/4059/24 грошове забезпечення у сумі 17935,63 грн було виплачено ОСОБА_1 24 вересня 2025 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про рух коштів з банківського рахунку від 25.09.2025.

Окрім того, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 №260/4061/24 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2017 рік без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 №889. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2017 рік, включивши суму щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 № 889 до складу грошового забезпечення, з якого обчислюються грошова допомога на оздоровлення, з урахуванням вже виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо проведення ОСОБА_1 нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2017-2019 роки, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та щорічної основної відпустки без врахування індексації грошового забезпечення. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2017-2019 роки, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та щорічної основної відпустки, з урахуванням в складі грошового забезпечення суми індексації грошового забезпечення, з урахуванням вже виплачених сум.

Перераховане на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 №260/4061/24 грошове забезпечення у сумі 17789,33 грн було виплачено ОСОБА_1 17 жовтня 2025 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про рух коштів з банківського рахунку від 18.10.2025.

Вказана обставина відповідачем не заперечується та не є предметом доказування.

З метою отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами ч.ч. 1, 5 ст. 14 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» №661-IV від 03.04.2003 передбачено, що до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України. Комплектування Державної прикордонної служби України військовослужбовцями і проходження ними військової служби здійснюються на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства. Соціальний захист працівників Державної прикордонної служби України забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю, якщо інше не передбачено трудовим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі – Закон №2011), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення згідно з положеннями ч. 2 зазначеної статті входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України, визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 (далі – Інструкція №558).

П. 2 розділу I Інструкції №558 визначено, що термін грошове забезпечення означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно п. 3 розділу I Інструкції №558 грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.

Відповідно до п. 4 глави 1 розділу III Інструкції №558, закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військовослужбовець виключений наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби зі списків особового складу.

Згідно п. 1 глави 8 розділу V Інструкції №558 у разі звільнення військовослужбовців з військової служби основні та додаткові види грошового забезпечення виплачуються військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади до дня отримання органом Держприкордонслужби повідомлення про звільнення з військової служби, слухачам, курсантам академії з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до дня виключення зі списків особового складу включно, але не більше ніж за один місяць з дня одержання органом Держприкордонслужби наказу чи письмового повідомлення про звільнення з урахуванням пункту 2 цієї глави.

Відповідно до п. 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 року №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

З аналізу викладеного слідує, що усі складові матеріального та грошового забезпечення повинні бути виплачені відповідачем у день виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Судом встановлено, що станом на день звільнення ОСОБА_1 повного розрахунку проведено не було. Протиправність такої бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 була встановлена рішеннями Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 №260/4059/24 та від 18.11.2024 №260/4061/24, а тому, згідно з положеннями ч. 4 ст. 78 КАС України, доказуванню не підлягає.

Спірні правовідносини виникли з приводу застосування до Військової частини НОМЕР_1 відповідальності, передбаченої нормами ст. 117 Кодексу законів про працю України, за затримку розрахунку при звільненні, що проявилася у несвоєчасній виплаті належних позивачу сум індексації грошового забезпечення.

Ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Положеннями ч. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.

Слід зазначити, що ні Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні Інструкцією №425, ані іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.

Водночас, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Відтак, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17 та від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексом законів про працю (далі – КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Нормами ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідальність роботодавця за час затримки розрахунку при звільненій працівника визначена, зокрема нормами ст. 117 КЗпП України.

Так, вказаною статтею (у редакції, чинній станом на день звільнення позивача з військової служби) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон №2352), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Указана редакція ст. 117 КЗпП України набрала чинності з 19 липня 2022 року.

Частиною 1 ст. 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

У Рішенні від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом ч. 1 ст. 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Аналіз вищенаведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом №2352 - 19.07.2022, положення ст. 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону №3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію ст. 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України в редакції Закону №3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню ст. 117 КЗпП України, в редакції Закону №2352.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст. 117 КЗпП України, у редакції Закону №3248-IV, та були припинені на момент чинності дії ст. 117 КЗпП України, в редакції Закону №2352, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 117 КЗпП України (у попередній редакції №3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми ст. 117 КЗпП України (у новій редакції Закону №2352).

На необхідність застосування вказаного правового підходу звернула увагу також Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22.

Оскільки правовідносини, які регулюються ст. 117 КЗпП України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні, то момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення працівника.

В даному випадку позивача звільнено з військової служби 01 квітня 2019 року.

За таких обставин спірний період з 02 квітня 2019 року по 18 липня 2022 року регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, тоді як період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівнику шістьма місяцями.

При визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі – Порядок №100), середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.8 зазначеного Порядку №100).

Відповідно до наданої відповідачем довідки про доходи ОСОБА_1 за останні 2 місяці служби, що передують звільненню, розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 304,07 грн. (8970,00 + 8970,00 / 59).

Отже, розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 у період з наступного дня після звільнення позивача (02 квітня 2019 року) по 18 липня 2022 року включно, розрахований у визначений Порядком №100 спосіб, становить 365796,21 грн (304,07 грн * 1203 днів).

В свою чергу, розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 (за весь час затримки, але не більш як за 6 місяців) становить 56252,95 грн (304,07 грн х 185 календарних днів).

Однак виплачена на виконання судових рішень від 07.10.2024 №260/4059/24 та від 18.11.2024 №260/4061/24 сума грошового забезпечення є в рази меншою порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, в якій сформовано наступний правовий висновок.

Синтаксичний розбір текстуального змісту ст. 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів ч. 1 ст. 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Суд встановив, що несвоєчасно виплачена сума коштів за рішеннями Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 №260/4059/24 та від 18.11.2024 №260/4061/24 становить 35724,96 грн.

Отже, істотність частки складових компенсації за недоплачене грошове забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 35724,96 грн. (сума недоплаченого грошового забезпечення) / 365796,21 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку до 19.07.2022) * 100 = 9,70%.

Середньоденна сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 9,70%, становить: 304,07 (середня заробітна плата позивача за один день) х 9,70% = 29,49 грн.

Отже, за 1203 календарних днів затримки розрахунку грошова компенсація середнього заробітку за цей час затримки розрахунку складає 35481,28 грн. (29,49 грн. х 1203 дні).

Таким чином, ця сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні є співмірною та обґрунтованою з урахуванням правової позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму та відповідно підлягає виплаті позивачу.

Що стосується виплати середнього заробітку за період після 19 липня 2022 року, суд враховує практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15 та від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23.

Так, у Постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, та сформулювала наступний правовий висновок:

«Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

Так, істотність частки складових компенсації за недоплачене грошове забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 35724,96 грн. (сума недоплаченого грошового забезпечення) / 56252,95 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку після 19.07.2022) * 100 = 63,51%.

Середньоденна сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 63,51%, становить: 304,07 (середня заробітна плата позивача за один день) х 63,51% = 193,11 грн.

Отже, за 185 календарних днів затримки розрахунку грошова компенсація середнього заробітку за цей час затримки розрахунку складає 35725,35 грн (193,11 грн х 185 дні).

Тобто загальна сума середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачеві з урахуванням правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, становить 71206,63 грн (35481,28 грн (за період з 02.04.2019 по 18.07.2022 з урахуванням принципу пропорційності) + 35725,35 грн. (за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 (за весь час затримки, але не більш як за 6 місяців, з урахуванням принципу пропорційності).

При цьому суд відхиляє посилання відповідача на те, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 у справі №260/4060/24 вирішено питання про стягнення на корить позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.04.2019 по 22.05.2024. З цього приводу суд зазначає, що такий середній заробіток стосувався несвоєчасної виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішень Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.05.2021 №260/507/21, від 05.03.2024 №260/4209/22 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.08.2021 №260/506/21.

Тоді як в цій адміністративній справі питання несвоєчасного розрахунку при звільнення стосується грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішень Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 №260/4059/24 та від 18.11.2024 №260/4061/24.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

В заявлених позовних вимогах позивач просить суд зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 у справі №813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне обрати інший спосіб захисту та стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації. Тому враховуючи положення ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов з урахуванням наведеного.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян та інших обов`язкових платежів (податків з доходів фізичних осіб) є обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Враховуючи вищенаведені обставини справи та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Суд не вирішує питання розподілу судових витрат, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, – задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виплаченого на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року по справі №260/4059/24, від 18 листопада 2024 року по справі №260/4061/24.

3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_3 ) середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 02.04.2019 по 19.01.2023 в розмірі 71206,63 грн (Сімдесят одна тисяча двісті шість гривень 63 коп.).

4. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяР.О. Ващилін