Рішення від 24 лютого 2026 р. у справі №363/7086/25 — Вишгородський районний суд Київської області

"25" лютого 2026 р. Справа № 363/7086/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/заочне/

25 лютого 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді: Лукач О.П.,

за участю секретаря Ставиченка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Вишгород у порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТРАХОВА ГРУПА «ОБЕРІГ» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

24.11.2025 до Вишгородського районного суду Київської області, через систему «Електронний суд» (зареєстровано судом – 25.11.2025), представником позивача – адвокатом Войціховський А.В. подано вказану позовну заяву, у якій просить стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в розмірі 32 677,99 грн. (26699,00 – сума виплаченого страхового відшкодування у порядку регресу; 781,09 грн – інфляційні втрати; 4739,26 грн – пеня; 458,64 грн – 3% річних) та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 300 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 16.04.2024 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу, HYUNDAI H100, державний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 та VOLKSWAGEN PASSAT, державний номер НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а їх власникам було завдано матеріальних збитків. В судовому порядку Відповідача було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 та ст. 122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, таким чином було встановлено факт, що Відповідач після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди. Цивільно-правова відповідальність Відповідача, як водія транспортного засобу HYUNDAI H100, державний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , станом на дату настання ДТП була забезпечена в ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №EP-216839170. Враховуючи матеріали страхової справи, ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» здійснило обчислення суми належної до виплати в якості відшкодування Позивачем шкоди третій особі за полісом страхування №EP-216839170 у зв`язку з пошкодженнями внаслідок ДТП транспортного засобу VOLKSWAGEN PASSAT, державний номер НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 . За полісом страхування

№EP-216839170 було передбачено суму франшизи (за ризиком нанесенню шкоди майну третіх осіб - 0,00 грн.), яку було утримано з кінцевого розміру страхового відшкодування до виплати. Належний кінцевий розмір страхового відшкодування за вирахуванням франшизи до виплати склав 26 699,00 грн. Позивач, на виконання полісу страхування №EP-216839170, на підставі заяви про виплату страхового відшкодування з метою відшкодування шкоди третій особі за пошкодження транспортного засобу VOLKSWAGEN PASSAT, державний номер НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 , здійснив виплату відповідного страхового відшкодування в сумі 26 699,00 грн. Відповідно до пп. «в» пп. 38.1.1. п. 38.1. ст. 38 Закону № 1961-IV Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо він після дорожньотранспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди. Враховуючи винність Відповідача у настанні ДТП, порушення ним обов`язків, встановлених Законом № 1961-IV, а також здійснення виплати страхового відшкодування, ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» отримало право звернутися до Відповідача за компенсацією виплаченого страхового відшкодування в розмірі виплаченого страхового відшкодування. Досудову вимогу було направлено відповідачу 18.04.2025, однак лист повернувся Позивачу за закінченням встановленого терміну зберігання. Станом на дату подання даної позовної заяви Відповідач не сплатив кошти Позивачу. Крім того, Позивач вважає за необхідне заявити ще вимогу про стягнення з Відповідача штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов`язань, а саме: інфляційні втрати; пеню та три відсотки річних. Розрахунок штрафних санкцій проводився за період з 24.04.2025 по 18.11.2025: Розмір основного боргу 26 699,00 грн. Інфляційні втрати

781,09 грн. Пеня 4 739,26 грн. Три відсотки річних 458,64 грн. Також, у позовній заяві зазначено розрахунок витрат на правову допомогу, які позивач очікує понести, у зв`язку із розглядом справи у розмірі 7300,00 грн.

Після виконання судом вимог частин шостої та восьмої статті 187 ЦПК України, встановлено, що місце проживання відповідача ОСОБА_1 було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , проте 21.02.2022 – знятий з реєстрації та іншої адреси судом не встановлено.

Враховуючи положення частини десятої статті 187 ЦПК України, ухвалою суду від 23.01.2026 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження викликом сторін у судове засідання на 25.02.2026 об 11:00. З урахуванням положень частини десятої статті 187 ЦПК України та відповідно до частини одинадцятої статті 128 ЦПК України, постановлено відповідача викликати до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

27.01.2026 до суду, через систему «Електронний суд» представником позивача – Крендельовою О.С. подано заяву про розгляд справи без участі представника позивача, зазначивши, що позовні вимоги підтримують у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечують.

У судове засідання, призначене на 25.02.2026 учасники провадження не з`явилися. Судова кореспонденція, надіслана відповідачу на останню адресу зареєстрованого місця проживання, повернулась на адресу суду без вручення з причин «за закінченням встановленого терміну зберіганн», при цьому, про день, час та місце розгляду справи відповідача було повідомлено відповідно до вимог частини одинадцятої статті 128 ЦПК України.

Вирішуючи питання про можливість розгляду у справи у відсутності сторін, суд враховує наявність заяви представника позивача від 27.01.2026, а також вжиті судом заходи для забезпечення участі відповідача під час розгляду справи і положення статті одинадцятої

статті 128 ЦПК України щодо належного повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи.

Також, враховуючи наявність умов, визначених у частині першій статті 280 ЦПК України, суд ухвалив: провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Оскільки сторони у судове засідання не з`явилися, на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідно до частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частиною третьою статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи,які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу(групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 264 ЦПК України визначено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин у їх сукупності, судом встановлено, що 16.04.2024 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів: HYUNDAI H100, державний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 ; «VOLKSWAGEN PASSAT» з номерним знаком НОМЕР_3 , який був припаркований.

Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 07.08.2024 у справі №363/2444/24, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні правопорушень, передбачених статтями 124, 122-4 КУпАП та на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП в зв`язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП, закрито провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с. 8).

Як зазначено у вказаній постанові суду «16.04.2024 року о 15 год. 00 хв. на а/д Київ-Вишгород-Ровжі, 13 км+ 18 м, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки HYUNDAI д.н.з. НОМЕР_5 , не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечного інтервалу під час об`їзду перешкоди та скоїв наїзд на автомобіль марки VOLKSWAGEN, д.н.з. НОМЕР_6 , який був припаркований на узбіччі. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Зазначеними діями водій ОСОБА_1 порушив п. 12.1, 13.3 ПДР України, чим вчинив адміністративне правопорушення передбачене ст. 124 КУпАП».

Крім того, «16.04.2024 року о 15 год. 00 хв. на а/д Київ-Вишгород-Ровжі, 13 км+ 18 м, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки HYUNDAI д.н.з. НОМЕР_5 , залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, до якої він причетний на порушення встановлених правил ПДР, не повідомивши про факт ДТП орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції. Зазначеними діями водій ОСОБА_1 порушив п. 2.10 а, 2.10 д ПДР України, чим вчинив адміністративне правопорушення передбачене ст. 122-4 КУпАП».

Відповідно до частини четвертої, шостої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Преюдиційні факти – це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.

Таким чином, винуватість відповідача – ОСОБА_1 у вчинені ДТП встановлена та не підлягає доведенню.

Згідно Полісу №ЕР216839170 цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, а саме транспортного засобу – HYUNDAI H100, державний номер НОМЕР_1 , станом на дату настання ДТП була забезпечена в ТДВ «СГ «ОБЕРІГ»; розрахунки: франшиза – 0,00 грн; ліміт за шкоду життю та здоров`ю – 320 000,00 грн; ліміт за шкоду майну – 160 000,00 грн (а.с.9).

Власником транспортного засобу – автомобіля «VOLKSWAGEN PASSAT», державний номер НОМЕР_6 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, серія НОМЕР_7 , є ОСОБА_2 (а.с. 10 на зв. - 11).

31.07.2024 ОСОБА_2 звернувся до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова Група «Оберіг» із заявою на виплату страхового відшкодування, у зв`язку з настанням страхового випадку 16.04.2024, за договором страхування ЕР-216839170 від 15.09.2023, у розмірі 26 699,00 грн. шляхом перерахування заявленої суми на вказаний ним картковий рахунок

(а.с. 9 на зв. - 10).

03.09.2024, в рамках страхової справи №49455 до договору страхування ЕР-216839170 від 15.09.2023, за яким страхувальником є ОСОБА_3 , щодо події, яка мала місце 16.04.2024 о 16:00, місце події – Вишгород, Київ-Вишгород_Ровжі, 13 км +18 м, наїзд на ТЗ що пригальмував попереду та зник з місця події, Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова Група «Оберіг» складено страховий акт №49455/1 та, згідно з Договором страхування, вимогами законодавства та документів отриманих під час розслідування та опрацювання страхової справи, прийнято рішення, що заявлена подія є страховим випадком, а сума страхового відшкодування становить 26 699,00 гривень (а.с.11 на зв. - 13).

Згідно платіжної інструкції №10319 від 03.09.2024 ТОВ СГ «Обіг» здійснило перерахування коштів у розмірі 26 699,00 грн. страхового відшкодування згідно страхового акту №49455/1 від 20.08.2024 (VOLKSWAGEN PASSAT, НОМЕР_6 ), на розрахунковий рахунок, зазначений у заяві потерпілого у ДТП (а.с13 на звороті).

Позивач, посилаючись на положення пп. «в» пп. 38.1.1. п. 38.1. ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-IV), звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми виплаченого страхового відшкодування позивачем потерпілій особі, у розмірі 26 699,00 грн.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV, який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до пункту 2.1. статті 2 Закону № 1961-IV, відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування» (тут і далі – у редакції, чинній на момент страхової виплати, Закон втратив чинність 01.01.2025), цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Статтею 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Пунктом 9 частини першої статті 7 Закону України «Про страхування» встановлено, що страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов`язковим.

Згідно із статтею 9 Закону України «Про страхування» – страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Відповідно до частини першої статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно із статтею 3 Закону № 1961-IV метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).

Відповідно до статті 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Статтею 22 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (стаття 29 Закону № 1961-IV).

Відповідно до статті 29 Закону №1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Пунктом 36.2. статті 36 Закону №1961-IV передбачено, що Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Відповідно до підпункту «в» підпункту 38.1.1. пункту 38.1. статті 38 Закону №1961-IV, Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником).

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України).

Статтею 993 ЦК України, передбачено, що до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до статті 999 ЦК України, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Оскільки, як встановлено судом, Договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а саме – автомобіля HYUNDAI H100, державний номер НОМЕР_1 , був укладений між ТОВ «Страхова Група «Оберіг» (страховик), а водієм вказаного транспортного засобу у момент ДТП був відповідач ОСОБА_1 , який після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди і, якого визнано винуватим у порушенні Правил дорожнього руху України, а саме, що він не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечного інтервалу під час об`їзду перешкоди та скоїв наїзд на автомобіль марки VOLKSWAGEN, д.н.з. НОМЕР_6 , який був припаркований на узбіччі, заподіявши збитки потерпілому, які було відшкодовано страховиком, суд дійшов висновку про задоволення позову ТОВ СГ «Оберіг» до ОСОБА_1 у частині стягнення з нього виплаченого страхового відшкодування у розмірі 26 699,00 грн.

Щодо вимог ТОВ СГ «Оберіг» до ОСОБА_1 у частині стягнення інфляційних втрат у розмірі – 781,09 грн.; пені – 4 739,26 грн. та 3% річних – 458,64 грн., суд дійшов висновку про відмову у задоволені вказаних вимог, з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, позивач, заявляючи вказані вимоги до відповідача, зазначає, що 18.04.2025 відповідачу було надіслано досудовому вимогу про сплату суми страхового відшкодування, про те лист повернувся позивачу за закінченням терміну зберігання.

Водночас, як убачається із долученої до позову копії вимоги від 14.04.2025 (а.с.14), вона адресована ОСОБА_1 , проте у цій вимозі відсутня адреса, на яку її було надіслано, а долучені список «№ квітень 2» згрупованих відправлень та відомості щодо відстеження поштового відправлення з трекінгномером 0601134827240 на офіційному сайті АТ «Укрпошта» (а.с. 15-17), без опису вкладення поштового відправлення із зазначенням вмісту відправлення, та без копії конверту, який повернувся позивачу, не підтверджує факт направлення такої вимоги відповідачу.

З урахуванням встановленого судом, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень частини другої статті 625 ЦПК України та стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат, пені та 3% річних за період з 24.04.2025 по 18.11.2025.

Щодо стягнення з відповідача заявлені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 7300,00 грн та судового збору у розмірі 2422,40 грн, суд дійшов такого.

Так, відповідно до положень статті 265 ЦПК України, суд під час ухвалення судового рішення вирішує питання про судові витрати склад та розмір яких входить до предмета доказування в справі.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як встановлено судом, позивач, звертаючись до суду з позовом, сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Оскільки позов ТОВ СГ «Оберіг» до ОСОБА_1 задоволено частково, суд вважає, що заявлені позивачем витрати по сплаті судового збору підлягають розподілу пропорційно щодо задоволеного розміру позовних вимог з відповідача у розмірі 1 979,18 грн (26 699,00 (розмір задоволених позовних вимог) х 2 422,40 (розмір сплаченого судового збору) : 32 677,99 (розмір заявлених вимог).

Згідно із пунктами 1–3 частини другої, частини восьмої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно із частиною восьмою статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Так, на підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано копії: Договору про надання професійної правничої допомоги від 16.07.2025, що укладений між ТОВ «СГ «Оберіг» та адвокатом Войціховським А.В. (а.с. 19-20); свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 21 на зв.), копію довіреності №2025/Ю/5 від 17.07.2025 (а.с.22); Акту прийому-передачі наданих послуг № 49455/1 від 18.11.2025 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 16.07.2025 (а.с. 22 на зв.), згідно якого адвокат виконав наступні послуги: ознайомлення та аналіз документів страхової справи (1 година) – 1460,00 гривень; надання клієнту консультацій і роз`яснень з правових питань (05, годин) –

730,00 гривень; складання позовної заяви (3 години) – 4380,00 гривень; підготовка додатків, підписання та направлення всіх підготовлених документів до суду та іншими учасниками справи (0,5 годин) – 730 гривень. Всього – 5 годин, вартістю – 7300,00 гривень.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15ц, провадження №14-382цс19, вирішення питання про відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу у пунктах 21-22 постанови вказала таке: «21. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). 22. У рішенні ЄСПЛ від

28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір».

У додатковій постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Крім того, згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України.

При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини третьої статті 137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини третьої статті 141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, на час розгляду даної цивільної справи, з боку відповідача не надходило на адресу суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Водночас, суд враховує правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2020 у справі №760/11145/18, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

У додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Суд, оцінюючи подані документи, якими позивач (представник) обґрунтовують фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7300 грн, дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу є завищеними та не співмірними зі складністю справи, витраченим часом адвоката та наданих з боку останнього послуг.

Так, суд не може в повній мірі погодитися з тим, що ознайомлення з матеріалами страхової справи, складання позовної заяви, витрачено адвокатом 4 години, оскільки справа не є складною та не потребувала значного часу для цього, вказана категорія є розповсюдженою, а сама позовна заява не є об`ємною.

До того ж, з відкритого Єдиного реєстру судових рішень, який має вільний доступ вбачається, що міститься безліч судових рішень в яких позивачем виступало ТОВ «СГ «Оберіг» з аналогічними вимогами.

Таким чином, з урахуванням викладеного вище, положень частин першої – четвертої

статті 137, частини третьої статті 141 ЦПК України, характеру виконаної адвокатом роботи, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності, розумності адвокатських витрат, зокрема у частині обґрунтування позову, що у даному випадку, є загальним щодо правовідносин, які виникли між первісним кредитором та відповідачем, а виходячи з конкретних обставин справи, розгляд якої проводився в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників провадження, її складності та усталеної практики у даній категорії справи, критерію необхідності та значимості процесуальних дій у справі, суд дійшов висновку про зменшення понесених позивачем витрат на правову допомогу до 3000,00 гривень, оскільки такий розмір витрат на правничу допомогу є об`єктивним та співмірним із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), обсягом змісту позовної заяви та доданих, у електронній формі, документів

Керуючись статтями 11, 15, 16, 22, 1166, 1167, 1187, 1188, 1192, 1194 ЦК України, статтями 2, 4, 5, 12, 13, 19, 76-89, 133,137, 141, 174, 258, 259, 263-265, 274, 280-284, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

позов Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів– задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю Страхова група «ОБЕРІГ» суму виплаченого страхового відшкодування у порядку регресу у розмірі 26 699,00 гривень та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі

1 979,18 гривень і витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 гривень, а всього стягнути –

31 678 (тридцять одна тисяча шістсот сімдесят вісім) гривень 18копійок.

У задоволенні решти позову – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: Товариство з додатковою відповідальністю Страхова група «ОБЕРІГ», код ЄДРПОУ 39433769, рахунок: НОМЕР_8 , АТ «КБ «ПриватБанк», адреса: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд 14;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_9 , остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Суддя О.П. Лукач