Рішення від 17 лютого 2026 р. у справі №161/230/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/230/26

Провадження № 2/161/2404/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області

у складі:

головуючого судді Гриня О.М.

за участю секретаря судового засідання Жежерун Д.А.

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

І. Короткий зміст позовних вимог

Позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом.

Позов обґрунтовує тим, що 30.07.2024 між нею та відповідачем було укладено договір позики, оформлений розпискою позичальника. За умовами вказаного договору вона надала відповідачу у позику відповідачу – ОСОБА_2 , 45000,00 доларів США зі строком повернення до 30.07.2025. У визначений розпискою строк відповідач борг не повернув, чим порушив взяті на себе зобов`язання та відмовляється добровільно повернути кошти.

Крім цього, у розписці від 30.07.2024 зазначено що у разі не повернення у вказаний термін коштів, позичальник повертає на 5 % більше від узгодженої суми, у зв`язку з чим сума заборгованості зросла на 2 250,00 доларів США

Посилаючись на викладене позивач просить суд, стягнути з відповідача на її користь грошові кошти в сумі 47 250,00 доларів США та понесені у справі судові витрати.

ІІ. Стислий виклад позиції відповідача

В підготовчому засіданні відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнав та не заперечував щодо задоволення позову.

ІІІ. Процесуальні дії суду, клопотання та заяви учасників судового процесу

Ухвалою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14.01.2026 відкрито загальне позовне провадження у справі.

В підготовному засіданні представник позивача заявлений позов підтримав та просив задовольнити з наведених у позовній заяві підстав.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнав та не заперечував щодо задоволення позову.

Відповідно до ч.3 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно з ч.4 ст. 206 ЦПК України в разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд встановив, що визнання відповідачами позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Дослідивши матеріали справи та подані докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог, суд установив таке.

ІV. Фактичні обставини справи

Із договору позики від 30.07.2024 випливає, що ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 45 000,00 доларів США терміном на один рік до 30.07.2025.

У вказаному договорі сторони погодили, що в разі неповернення у визначений термін грошових коштів, ОСОБА_2 зобов`язується повернути на 5 % більше від позиченої суми.

Судом встановлено, що у визначений строк, ОСОБА_2 борг не повернув.

V. Мотиви суду та застосоване законодавство

Предметом спору у справі, яка розглядається, є стягнення заборгованості за договором позики.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з положеннями ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14, відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

У вказаній постанові Верховний Суд України також зазначив, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Згідно з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, які звичайно ставляться.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Як встановлено судом, зобов`язання за договором відповідач не виконав, суму боргу за договором позики не повернув, тобто, умови договору не виконав.

А тому, вимога позивача про стягнення суми боргу за договором позики в розмірі 47 250,00 доларів США грн.з урахуванням збільшення суми на 5 % у зв`язку з порушенням відповідачем строку повернення заборгованості, підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц зазначила, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.

Висновки щодо можливості ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться також у постанові Великої Палати Верховного Судувід 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц. Зокрема у вказаній постанові зроблено висновок про те, що заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_2 отримав позику у іноземній валюті, тому до стягнення з нього підлягає сума позики, виражена у валюті зобов`язання - доларах США.

VI. Судові витрати

Ч.1 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову (ч.1 ст.142 ЦПК України).

Враховуючи визнання позову відповідачем, з нього на користь позивача слід стягнути 50% сплаченого позивачем судового збору, що становить 8 320,00 грн. Інші 50%, тобто 8 320,00 грн., слід повернути позивачу безпосередньо із бюджету.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 18, 19, 42, 81-82, 141, 263-265, 354 ЦПК України, ст. ст. 526, 1046-1047, 1049 ЦК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 47 250 (сорок сім тисяч двісті п`ятдесят) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати понесені у зв`язку зі сплатою судового збору в розмірі 8 320 (вісім тисяч триста двадцять) гривень.

Повернути ОСОБА_3 з Державного бюджету України 50 % сплаченого судового збору, згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 1.479863629.1 від 07 січня 2026 року, що становить 8 320 (вісім тисяч триста двадцять) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 );

Відповідач: ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП – НОМЕР_2 );

Повне рішення складено та підписано 02 березня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області О.М. Гринь