Рішення від 01 березня 2026 р. у справі №523/10981/24 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/10981/24

Провадження №2/523/420/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2026 р. Пересипський районний суд м. Одеси, в складі:

головуючого судді – Бузовського В.В.,

при секретарі – Петровської О.П.,

за участі:

представника позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Одесі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 ), третя особа Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Петровська Олена Володимирівна (місцезнаходження: АДРЕСА_4 ) про стягнення безпідставно набутого майна, про стягнення відсотків за користування майном без достатньої правової підстави, про визнання нікчем договору іпотеки, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про зобов`язання вчинити певні дії,-

встановив:

Позивач Савва., звернувся до суду із зазначеним позовом та просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_4 , грошові кошти безпідставно набуті відповідачем в сумі 773 431,32 грн., (з урахуванням 3% річних та індексу інфляції, витрати понесені в агентстві нерухомості в розмірі 49 942,32 грн., витрати на банківські та нотаріальні послуги в розмірі 13 200,00 грн., визнати недійсним (нікчемним) удаваним договір іпотеки, скасувати державну реєстрацію обтяження об`єкта іпотеки та стягнути судові витрати в розмірі 117 761, 94 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 150 000,00 грн.

В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що між ним та відповідачкою було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за що нам було сплачено обумовлену грошову суму. В подальшому за позовом Одеської міської ради придбане ним нерухоме майно було у нього витребувано. Таким чином, посилаючись на вимоги ст. 1212 ЦК України, позивач просить стягнути з набувача безпідставно отримані кошти.

В частині порушеного права позивача щодо договору іпотеки та реєстрації обтяження предмета іпотеки, представник позивача не змогла пояснити які саме права ОСОБА_3 , порушуються, не визнаються, або оспорюються і якою особою, з огляду на те, що позивач не є власником майна, що є предметом іпотеки. В частині стягнення витрат понесених в агентстві нерухомості та при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу представник позивача зазначила, що це є прямі збитки яких зазнав позивач укладаючи договір, а майно набуте від укладання такого договору у нього було витребувано.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримала в повному обсязі та просила позов задовольнити.

Представник відповідача вимоги позову не визнав та зазначив, що на час укладання договору все було правомірно, оплату за послуги здійснював позивач, вартість квартири була оцінена в суму 342 059,00 грн., яку і отримала відповідачка, ніяких коштів в доларах США вона не отримувала. Інші правовідносини які були між позивачем та відповідачкою носять інший характер та виникали з договору позики, який ніякого відношення до договору купівлі-продажу не має. Також зазначив, що отримані кошти ОСОБА_4 , витратила і повернути не може. Крім того, зазначив, що сума витрат на правничу допомогу вочевидь не відповідає складності справи, обсягу роботи здійсненої адвокатом.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Так встановлено, що 16.01.2021р., ОСОБА_4 , продала, а ОСОБА_3 , придбав кв. АДРЕСА_5 (Том І, а.с. 105). На виконання умов договору купівлі-продажу ОСОБА_3 , перерахував на рахунок ОСОБА_4 , 342 059,00 грн., що підтверджується оцінкою об`єкта нерухомості (Том І, а.с. 118), сумою зазначеною в договорі купівлі-продажу (Том І а.с. 105) платіжним дорученням на суму 342 059,00 грн., саме – переказ згідно договору купівлі-продажу від 16.01.2021р., (Том І, а.с. 109).

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси, яке набрало законної сили 23.04.2024р., на підставі постанови Одеського апеляційного суду кв. АДРЕСА_5 , за позовом Одеської міської ради, була витребувана у ОСОБА_3 , на користь територіальної громади в особі Одеської міської ради.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що вимоги в частині стягнення безпідставно набутих коштів підлягають задоволенню частково, а саме в тій сумі, яка була передана ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , - 342 059,00 грн., (Том І, а.с. 109).

В частині застосування вимог ст. 625 ЦК України, до виниклих правовідносин (повернення безпідставно набутих коштів) суд вважає. що вимоги підлягають задоволенню частково, а саме за період – з дня набрання рішенням, про витребування майна, законної сили на підставі постанови Одеського апеляційного суду, а саме з 23.04.2024р., по день ухвалення рішення про стягнення безпідставно отриманих коштів тобто по 02.03.2026р., оскільки обов`язок у ОСОБА_4 , по поверненню безпідставно отриманих коштів виник саме з часу витребування майна у ОСОБА_3 . Таким чином, три проценти річних складають 183 896,58 грн., інфляційні втрати складають 68 584,03 грн.

Суд не приймає до уваги посилання представника позивача на експертизу щодо встановлення вартості квартири, що була витребувана у ОСОБА_3 , оскільки в силу ст. 1212 ЦК України, поверненню підлягають саме передані ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_4 , кошти з урахуванням вимог ст. 625 ЦК України.

Також встановлено, що ОСОБА_3 , було здійснено оплату послуг нотаріуса за посвідчення договору купівлі-продажу в розмірі 14 400,00 грн., (Том ІІ,а.с.197), а також за послуги агентства нерухомості «Слон» в розмірі 1 200 доларів США (а.с.209-211 том ІІІ).

Так, згідно Договору № Ав_Slon-2-000416 про надання послуг особі, яка придбаває об`єкт нерухомого майна від 14.01.2021 року, розділом 5 договору встановлено п.5.1. – вартість послуг виконавця по Договору складає 33 564, 60 гривень, що еквівалентно 1 200 доларів США за офіційним курсом НБУ (1 долар 27,9705 гривень) на дату підписання Договору.

Згідно частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

У абзаці 1 частини першої статті 216 ЦК України передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 910/1238/17 (провадження N 12-83гс18) зроблено висновок, що "положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що цей вид зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали".

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі N 922/3412/17 (провадження N 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі N 320/5877/17 (провадження N 14-32цс19) зроблено висновок, що "предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України".

Отже, з огляду на зазначене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно отриманих коштів підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення безпідставно набутих коштів, саме в сумі - 342 059,00 грн, яка була передана ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а також, 3% річних, що становить – 183 896, 58 гривень та інфляційних витрат в сумі: 68 584, 03 гривні, витрат понесених зі сплати послуг нотаріуса та агентства нерухомості.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним (нікчемним) удаваним договору іпотеки № 15 від 16 січня 2021 року, укладений між відповідачкою іпотекодержателем ОСОБА_4 та позивачем іпотекодавцем ОСОБА_3 , посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Петровською Оленою Володимирівною, та зареєстрованим державним реєстратором на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 56182191 від 16.01.2021 року; скасування Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 56182191 від 16.01.2021 13:53:22, приватного нотаріуса Петровської Олени Володимирівни, Одеського міського нотаріального округу, Одеська обл. про іпотечний договір, серія та номер: 15, виданий 16.01.2021, видавник: Петровська Олена Володимирівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу, зобов`язати приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петровську Олену Володимирівну вилучити обтяження з об`єкту нерухомості – квартири АДРЕСА_5 , із Актуальної інформації про державну реєстрацію обтяжень з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, Номер запису про обтяження: 40146123 покладене на позивача ОСОБА_3 , суд зазначає наступне.

Нікчемний правочин - його недійсність встановлена прямо законом (наприклад порушення вимог закону відсутність нотаріального посвідчення коли воно обов`язкове). Він вважається недійсним з моменту вчинення автоматично без рішення суду.

Удаваний правочин - сторони укладають один правочин (наприклад дарування) щоб приховати інший який вони вчинили насправді (наприклад купівлю-продаж). За ЦК України (ст. 235) удаваний правочин є нікчемним.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Власник, який за допомогою віндикаційного позову чи реституції повернув майно від неуповноваженого іпотекодавця «займає» місце останнього у відносинах іпотеки.

Судом, згідно рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 08.12.2022 року (справа 523/19578/20), яке набрало законної сили встановлено, наступне: «…відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.06.2021 року № 263763768 вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 16.01.2021 року № 12 рішенням державного реєстратора від 16.01.2021 року № 56180556 зареєстровано право власності за ОСОБА_3 на об`єкт за адресою: АДРЕСА_2 .

Надалі, як вбачається з Реєстру, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 уклали договір позики від 16.01.2021 року. Того ж дня ОСОБА_4 та ОСОБА_3 уклали договір іпотеки № 16.

З Реєстру вбачається, що державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.01.2021 року № 56182191, яким зареєстровано договір іпотеки в Реєстрі.

Зазначені правочини додатково підтверджують недобросовісність як ОСОБА_4 , так і ОСОБА_3 , а єдиною метою їх укладання є штучне ускладнення відновлення порушених прав та інтересів територіальної громади м. Одеси.

Оскільки ОСОБА_4 не набула в установленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомого майна, то, відповідно, не мала права відчужувати, передавати спірний об`єкт будь-яким третім особам, в тому числі ОСОБА_3 , шляхом укладання договору купівлі продажу, а ОСОБА_3 у свою чергу не мав права укладати іпотечний договір та договір позики.».

Суд зазначає, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою.

Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (див. пункт 220 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21 (провадження № 12-24гс23)).

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (саме такі висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована.

Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним)

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18)).

Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes).

Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого.

Слід зазначити, що законодавець не передбачив нікчемності правочину, у випадку відсутності у іпотекодавця права власності на предмет іпотеки. Тому такий правочин є оспорюваним.

Отже, власник, який за допомогою віндикаційного позову чи реституції повернув майно від неуповноваженого іпотекодавця «займає» місце останнього у відносинах іпотеки.

Для ефективного захисту прав володіючого власника нерухомого майна, щодо якого до Реєстру незаконно внесено запис про право іпотеки іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, має застосовуватись негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні власником права розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України), з яким власник може звернутись, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про скасування державної реєстрації права іпотеки зазначеної особи.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання недійсним (нікчемним) удаваним договору іпотеки №15 від 16.01.2021 року та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо квартири АДРЕСА_5 є такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Згідно п.27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Статтею ст.263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Аналізуючи в сукупності досліджені докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення безпідставно набутих коштів за договором купівлі-продажу нерухомого майна з урахуванням вимог ст. 625 ЦК України.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі: 150 000 гривень, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. ч. 1, 2 якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На виконання вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України адвокатом позивача надано суду (а.с.100-102 том №ІІІ) Угоду по цивільній справі від 10.06.2024 року на представництво в суді першої інстанції Савви М.І., відповідно до якої встановлено, що сторони погодили гонорар в розмірі: 41 000 гривень, також, надано Акт розрахунок наданої позивачу правничої допомоги від 17.03.2025 року

Так, згідно Акту розрахунку витрати на професійну правничу допомогу становлять: 150 000,00 грн, де зазначено, що станом на 17 березня 2025 рік адвокатом Жучковою С.І. втрачено час, досвід знання щодо надання правничої допомоги ОСОБА_3 в загальному розмірі: 150 000 гривень.

Відповідно до запровадженого принципу співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічних висновків дійшов також Європейський суд з прав людини, рішення якого, відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини можуть бути використані судом в якості джерела права.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 3.10.2019р. по справі № 922/445/19, дійшла висновку, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Враховуючи, співмірність із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвоката на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт у суді, ціною позову та значенням справи для сторін, частковим задоволенням позову, з урахуванням заперечення відповідача щодо витрат на правничу допомогу, суд вважає, що визначений адвокатом розмір витрат у розмірі 100 000 гривень на оплату послуг є завищеним, а тому з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення витрати в розмірі: 10 000 гривень.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Оскільки відповідач є особою з інвалідністю другої групи, вона звільняється від сплати судового збору (а.с.137 том №ІІ).

Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Витрати понесені з призначенням експертизи – віднести за рахунок позивача.

На підставі ст. 215, 216, 1212, 1213 ЦК України, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 95, 133,137, 141, 263-265, 353, 354 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Петровська Олена Володимирівна, про стягнення безпідставно набутого майна, про стягнення відсотків за користування майном без достатньої правової підстави, про визнання нікчем договору іпотеки, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 ) – безпідставно набуті грошові кошти в розмірі: 342 059,00 грн, в рахунок оплати купівлі-продажу квартири, три проценти річних у сумі: 183 896,58 грн., інфляційні втрати у сумі: 68 584,03 грн., послуги нотаріуса в сумі: 14 400,00 грн. та послуги

агентства нерухомості в сумі: 33 564, 60 гривень, що загалом становить – 642 504,21 гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 ) – витрати на правничу допомогу в розмірі: 10 000,00 гривень.

В решті позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: