Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №522/2916/26 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/2916/26

Провадження № 2-а/522/212/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Чорнухи Ю.В.,

за участі секретаря судового засідання Донцової Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України,-

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшли матеріали адміністративного позову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) про затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України, у якій позивач просить затримати відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців по 25.08.2026 з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.05.2023 працівниками ГУДМС в Одеській області виявлено за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 64, особу, який назвався громадянином Республіки Казахстан ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 . В результаті проведеної перевірки встановлено, що громадянин Республіки Казахстан ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , востаннє прибув на територію України у 2021 році легально через КПП «Бачівськ» за паспортним документом громадянина Республіки Казахстан для виїзду за кордон № НОМЕР_1 терміном дії з 12.03.2020 до 11.03.2030. На момент виявлення паспортний документ відсутній. Громадянин Республіки Казахстан ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) не може бути працевлаштований, мати законного постійного джерела доходу, не зможе забезпечувати власні потреби, тому може вчиняти злочини проти власності, чим завдати істотної шкоди охоронюваним інтересам держави та окремих громадян. 01.05.2023 ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення № 156 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства та зобов`язано останнього покинути територію України у термін до 30.05.2023. У визначений термін відповідач з території України не виїхав, внаслідок чого ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення від 12.07.2023 № 310 про заборону в`їзду на територію України на три роки. 25.02.2026 співробітники ГУ ДМС України в Одеській області виявили за адресою: АДРЕСА_1 особу, яка назвалась громадянином Республіки Казахстан ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 . На момент виявлення у особи були відсутні документи, які посвідчують особу. 25.02.2026 о 20 годині 50 хвилин відповідача затримано, про що складено протокол серії МОД № 000350 відповідно до ч. 2 ст. 263 КУпАП з метою встановлення особи та або з`ясування обставин правопорушення. 25.02.2026 стосовно відповідача складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МОД № 012745 та постановою про накладення адміністративного стягнення від 25.02.2026 серії ПН МОД № 012840 притягнутий до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 5100,00 гривень. 25.02.2026 позивачем прийнято рішення № 5101100100000707 про примусове видворення з України громадянина Республіки Казахстан ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27.02.2026 відкрите провадження у справі, призначений розгляд справи на 27.06.2026 о 15 годині 00 хвилин в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У судове засідання з`явився представник позивача Казбеков В.Е., відповідач ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) (в режимі відеоконференції), представник відповідача адвокат Зуєва А.І., перекладач Нікішов О.О. Відповідач повідомив, що розуміє російську мову, тому йому достатньо буде перекладу з української на російську мову. Ухвалою, постановленою судом без оформлення окремого документа, від 27.02.2026 до участі у справі залучений перекладач Нікішов О.О.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити. Відповідач проти задоволення позову заперечував. Зазначив, що паспорт у нього відсутній, оскільки був викладений чотири роки тому, відповідач обізнаний із рішенням про його повернення, однак не виконав його, бо не хотів їхати з України. До державних органів з метою легалізації свого статусу не звертався, бо не знаходив для цього часу, зараз не має коштів для того, щоб поїхати з території України. Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, зазначила, що позивач не перевірив наявності обставин, які загрожують життю, здоровою, відповідача у країні походження, можливе застосування покарання чи нелюдського поводження до позивача.

Відзив відповідач та представник відповідача не подавали.

Повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи та надавши оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов до наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами ч. 7 ст. 5 КАС України, іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що й громадяни та юридичні особи України.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України (далі Закон № 3773-VI).

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону 3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.

Частина 1 статті 26 Закону № 3773-VI встановлює, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (ч. 5 ст. 26 Закону № 3773-VІ).

Відповідно до ч. 8 ст. 26 Закону № 3773-VI примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону № 3773-VІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Згідно з ч. 3 ст. 30 Закону № 3773-VІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

На підставі частини 4 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Судоми встановлено, що 25.02.2026 о 20 годині 50 хвилин був затриманий громадянин Республіки Казахстан ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із вчиненням правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП для з`ясування обставин правопорушення, про що складено протокол № МОД 000330 від 22.09.2025 (а.с. 38).

З довідки про особу вбачається, що громадянин Республіки Казахстан ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , не має документів, що посвідчують особу, інформація про особу за обліками ДМС відсутня (а.с. 37).

10.05.2023 щодо відповідача складений протокол про адміністративне правопорушення ПР МОД 009840, за ч.1 ст. 203 КУпАП України, у зв`язку із порушенням правил перебування іноземців в Україні, а саме: ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування.

Постановою про накладення адміністративного стягнення від 10.05.2023 серії ПР МОД 009937 установлено, що громадянин Республіки Казахстан ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 порушив правила перебування іноземців в Україні, а саме: ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, та відповідно до частини 1 ст. 203 КУпАП на відповідача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700 гривень.

Докази оскарження або виконання зазначеної постанови в матеріалах справи відсутні.

01.05.2023 Головним управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення № 156 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадянина Республіки Казахстан ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким вказану особу зобов`язано покинути територію України у термін до 30.05.2023, включно.

З наявної у матеріалах справи розписки вбачається, що відповідач отримав рішення про примусове повернення 01.05.2023 та від його виконання не відмовлявся.

Відповідач не виконав зазначене рішення, територію України не покинув у строк, встановлений у рішенні № 156 від 01.05.2023 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадянина. Вказана обставина підтверджується листами ГУ ДМС України в Одеській області вих. № 5100.5.7-6320/51.2-23 від 01.06.2023, вих. № 5100.5.7-6321/51.2-23 від 01.06.2023, роздруківками з бази даних щодо перетину кордону ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , та не заперечується відповідачем, який у судовому засіданні пояснив, що не виконав рішення, бо не хотів покидати територію України.

12.07.2023 Головним управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення № 310 про заборону в`їзду в Україну громадянину Республіки Казахстан ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , на три роки, з 12.07.2023 до 12.07.2026. Рішення обґрунтовано тим, що особа уникає виконання рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та продовжує перебувати на території України.

У матеріалах справи відсутні докази оскарження відповідачем рішення № 156 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 01.05.2023 та рішення № 310 про заборону в`їзду в Україну від 12.07.2026.

У судовому засіданні відповідач повідомив, що зазначені рішення отримував, не оскаржував і не виконував їх. Підставою невиконання рішення про примусове повернення зазначив небажання покидати територію України.

Згідно пояснень, наданих відповідачем 01.05.2023 провідному спеціалісту відділу міграційного контролю управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області ОСОБА_4 , відповідач прибув до України 20.03.2021 року. Повідомив, що приїзд до України не був пов`язаний із відпочинком або лікуванням, він має можливість виїхати з країни самостійно, паспорт втратив, не вважає себе жертвою торгівлі людьми, його не переслідували в країні громадянської належності за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи, політичні переконання.

Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 27.03.2023 у справі № 522/11593/22 ОСОБА_5 визнаний винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, та призначити йому покарання за ч.1 ст.309 КК України у виді у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 коп.

25.02.2026 стосовно відповідача складений протокол про адміністративне правопорушення ПР МОД 012745, за ч. 2 ст. 203 КУпАП України, у зв`язку із порушенням правил перебування іноземців в Україні, а саме, проживання на території Україні без документів на право проживання (перебування) в Україні.

Постановою про накладення адміністративного стягнення від 25.02.2026 серії ПР МОД 012840 відповідно до частини 2 ст. 203 КУпАП на відповідача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5100 гривень.

25.02.2026 Головним управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення № 5101100100000707 про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 . У рішенні зазначено, що громадянин Республіки Казахстан ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув до України 20.03.2021 через КПП «Бачівськ». Під час перебування в Україні зазначена особа тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , не виконав рішення про примусове повернення № 156 до країни походження та територію України не залишив. Дозволений строк перебування на території України у особи скінчився, підстав для подальшого проживання в Україні він не має, не може бути працевлаштований, мати законного постійного джерела доходу.

Громадянин Республіки Казахстан ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , 25.02.2026 був поміщений до Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконного перебувають на території України, на підставі рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 25.02.2026 № 5101100100000538.

На момент розгляду справи рішення № 5101100100000707 про примусове видворення з України громадянина Республіки Казахстан ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , не оскаржене та не скасоване.

У судовому засіданні відповідач повідомив, що у країні походження він не зазнавав будь-якого переслідування, загрози його життю, здоров`ю та свободі відсутні. Також зазначив, що документів, які посвідчують особу, він не має, оскільки втратив їх орієнтовно чотири роки тому. Дій, спрямованих на відновлення втрачених документів, а також на легалізацію свого перебування на території України, ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) не вчиняв.

Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені ст. 289 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України;

2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією;

4) зобов`язання внести заставу.

Строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців (ч. 11 ст. 289 КАС України).

Аналіз зазначених правових норм дозволяє дійти висновку, що за наявності певних обставин, як це передбачає ч. 1. ст. 289 КАС України, до іноземця може бути застосовано такі заходи, як зокрема затримання з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України (пункт 1 частини 1 вказаної статті).

У постанові Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 585/2811/19 зазначено, що за наявності певних перелічених у цих нормах умов, існує правова можливість здійсни ти затримання як з метою ідентифікації та забезпечення видвороення за межі території України, так і лише для забезпечення видворення за межі території України, як досягнення самостійної мети без необхідності ідентифікації.

Враховуючи, що з моменту перетину державного кордону України і до моменту розгляду справи, впродовж тривалого періоду, ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), не вживав заходів для легалізації свого перебування на території України, в порушення вимог чинного законодавства не виконав рішення № 156 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадянина Республіки Казахстан ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.05.2023, неодноразово притягався до відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ст. 203 КУпАП України, наявні обґрунтовані підстави вважати, що існує ризик ухиляння відповідача від виконання рішення про його примусове видворення.

П. "f" ч.1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гаранатує право кожному на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.

«Затримання особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції» у відповідності до другої частини статті 5 § 1 (f) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, як наголошено в § 164 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 р. у справі "А. та інші проти Сполученого Королівства" буде виправдано до тих пір, поки йде процес депортації або екстрадиції. Якщо така процедура не виконується з належною ретельністю, затримання особи перестає бути допустимим відповідно до статті 5 § 1 (f) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Стаття 31 Закону визначає перелік підстав, за яких іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн, зокрема: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Під час розгляду справи судом не встановлено обставин, передбачених ст. 31 Закону № 3773-VІ, які б забороняли примусове видворення відповідача. У судовому засіданні відповідач підтвердив, що загрози його життю, здоров`ю, безпеці, свободі, у разі повернення до країни громадянської належності, не існує. Представник відповідача не навела обставин, які б свідчили про загрозу переслідування або нелюдського поводження з відповідачем у країні громадянства.

Як роз`яснено в п. 26 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», примусове видворення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Докази звернення відповідач до територіальних органів ДМС з відповідною заявою, а також з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту в Україні в матеріалах справи відсутні. Докази про те, що в країні походження відповідач піддавався переслідуванням за політичні чи релігійні переконання, расові або етнічні ознаки матеріали справи не містять.

Сторони із клопотанням про застосування до відповідача інших, більш м`якіших заходів, передбачених ч.1 ст. 289 КАС України, не звертались.

Враховуючи, що під час розгляду справи встановлено, що відповідач не виконав в установлений строк без поважних причин рішення позивача про примусове повернення, у відповідача відсутні документи які посвідчують його особу та які надають право перебування на території України, відсутні докази того, що відповідач відноситься до осіб, яким надано статус біженця або є особою, яка потребує додаткового захисту, суд вважає, що позовні вимоги Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області підлягають задоволенню.

Керуючись Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст. ст. 2, 4, 5, 7-9, 20, 72-79, 90, 241-246, 250, 255, 289 КАС України,-

ВИРІШИВ:

Позов Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України – задовольнити.

Затримати громадянина Республіки Казахстан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 (шість) місяців до 25.08.2026 з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Повний текст рішення складений 02.03.2026.

Суддя Юлія ЧОРНУХА