Вирок від 24 лютого 2026 р. у справі №644/263/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 644/263/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/310/26 Доповідач: ОСОБА_2

Категорія: ч.1 ст.263 КК України

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого – судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

обвинуваченого - ОСОБА_7 ,

захисника - ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на вирок Індустріального районного суду м.Харкова від 18 липня 2025 року стосовно ОСОБА_7 , -

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Індустріального районного суду м.Харкова від 18 липня 2025 року

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Шостка Сумської області, громадянина України, українця, має повну вищу військову освіту, проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , одружений, має на утриманні малолітню дитину, учасник бойових дій, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,-

визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.

На підставі ст.75 КК України, звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на іспитовий строк 2 роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі п. 1, 2 ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст.76 КК України, покладено на обвинуваченого ОСОБА_7 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Відповідно до ч. 4 ст. 76 КК України на період проходження військової служби ОСОБА_7 контроль за його поведінкою як особи, звільненою від відбування покарання з випробуванням, здійснює командир військової частини за місцем проходження військової служби. У разі звільнення ОСОБА_7 з військової служби, такий контроль покладається на уповноважений орган з питань пробації за місцем проживання, роботи або навчання засудженого.

Вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат.

Як встановив суд, ОСОБА_7 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира кадру стрілецької роти, у військовому званні «капітан», відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 №45 від 06 травня 2022 року.

Відповідно до приписів ст. 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», на момент вчинення злочину, ОСОБА_7 вважається військовослужбовцем, який проходить військову службу. Вимоги ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зобов`язують солдата ОСОБА_7 захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.

Згідно до вимог ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (зі змінами), ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, солдат ОСОБА_7 , під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов`язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та інше.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан від 24.02.2022, строк дії якого неодноразово продовжено згідно з Указами Президента, останній раз Указом Президента України № 235/2025 від 15.04.2025 продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 09.05.025 на 90 діб, тобто до 05 години 30 хвилин 07.08.2025.

Так, ОСОБА_7 у точно невстановлений час та місці, але не пізніше 19.09.2024, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в порушення вимог Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, яка затверджена Наказом МВС України № 622 від 21.08.1998 (з подальшими змінами та доповненнями), норм Конституції України, незаконно придбав корпус гранати РГД-5 з запалом типу УЗРГМ (в сукупності) та два магазини з набоями калібру 5,45 мм загальною кількістю 60 шт, та почав їх зберігати не маючи передбаченого законом дозволу.

Згодом, ОСОБА_7 продовжуючи свої протиправні дії, реалізуючи свій корисливий умисел, спрямований на незаконний збут бойових припасів та вибухових пристроїв, запропонував гр. ОСОБА_9 , який надав свою добровільну згоду на конфіденційне співробітництво з правоохоронними органами, придбати у нього корпус гранати РГД-5 з запалом типу УЗРГМ (в сукупності) та два магазини з набоями калібру 5,45 мм загальною кількістю 60 шт. В подальшому, діючи під контролем правоохоронних органів, гр. ОСОБА_9 з метою викриття протиправної діяльності гр. ОСОБА_7 у ході проведення оперативної закупки, 20.09.2024 близько 18 год 00 хв з метою придбання вибухових пристроїв та бойових припасів у ОСОБА_7 , прибув до вказаного останнім місця, а саме до квартири АДРЕСА_2 , де зустрівся з ОСОБА_7 , і під час особистої зустрічі, ОСОБА_7 передав ОСОБА_9 корпус гранати РГД-5 з запалом типу УЗРГМ (в сукупності) та два магазини з набоями калібру 5,45 мм загальною кількістю 60 шт. За придбання зазначених набоїв та гранати ОСОБА_9 передав у руки ОСОБА_7 заздалегідь ідентифіковані грошові кошти у сумі 5 500,00 грн, після чого добровільно видав придбані набої та гранату співробітникам правоохоронних органів.

Придбані ОСОБА_9 у ОСОБА_7 набої, згідно висновку судово-балістичної експертизи №СЕ-19/121-24/28332-БЛ від 25.09.2024, є боєприпасами-бойовими проміжними патронами калібру 5, 45х39 мм АК, призначеними для стрільби з нарізної вогнепальної зброї відповідного калібру та типорозміру патронника (автомати, кулемети).

Придбаний ОСОБА_9 у ОСОБА_7 корпус ручної гранати РГД-5 з підривачем УЗРГМ, згідно висновку судової вибухово-технічної експертизи СЕ-19/121-24/28431-ВТХ від 27.09.2024, є корпусом ручної гранати РГД-5 у окремому стані до категорії вибухових пристроїв (боєприпасів) не відноситься, підривач до ручних гранат типу УЗРГМ є вибуховим пристроєм промислового способу виготовлення, відноситься до категорії засобів ініціювання, у своїй сукупності (штатному з`єднані) надані для дослідження предмети утворюють ручну осколкову гранату РГД-5, яка відноситься до категорії вибухових пристроїв військового призначення-боєприпасів.

Отже, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 263 КК України, зокрема: придбання, зберігання та збут бойових припасів, вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.

Крім цього, ОСОБА_7 у точно невстановлений в ході судового розгляду час та місці, але не пізніше 15.11.2024, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в порушення вимог Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, яка затверджена Наказом МВС України № 622 від 21.08.1998 (з подальшими змінами та доповненнями), норм Конституції України, незаконно придбав три магазини з набоями калібру 5,45 мм. загальною кількістю 90 шт та почав їх зберігати не маючи передбаченого законом дозволу.

В подальшому, ОСОБА_7 продовжуючи свої протиправні дії, реалізуючи свій корисливий умисел, спрямований на незаконний збут бойових припасів запропонував гр. ОСОБА_9 , який надав свою добровільну згоду на конфіденційне співробітництво з правоохоронними органами, придбати у нього три магазини з набоями калібру 5,45 мм загальною кількістю 90 шт.

Далі, діючи під контролем правоохоронних органів, гр. ОСОБА_9 з метою викриття протиправної діяльності гр. ОСОБА_7 у ході проведення оперативної закупки, 15.11.2024 близько 16 год 30 хв, з метою придбання бойових припасів у ОСОБА_7 , прибув до вказаного останнім місця, зокрема: до квартири АДРЕСА_2 . У вказаній квартирі ОСОБА_9 зустрівся з ОСОБА_7 , де під час особистої зустрічі, ОСОБА_10 передав ОСОБА_9 три магазини з набоями калібру 5,45 мм загальною кількістю 90 шт. За придбання зазначених набоїв ОСОБА_9 передав у руки ОСОБА_7 заздалегідь ідентифіковані грошові кошти у сумі 3500 грн, після чого добровільно видав придбані набої співробітникам правоохоронних органів.

Придбані ОСОБА_9 у ОСОБА_7 набої, згідно висновку судово-балістичної експертизи №СЕ-19/121-24/35067-БЛ від 28.11.2024 є боєприпасами - бойовими проміжними патронами калібру 5,45х39 АК, призначеними для стрільби з нарізної вогнепальної зброї відповідного калібру та типорозміру патронника (автомати, кулемети).

Отже, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 263 КК України, тобто у придбання, зберігання та збут бойових припасів, без передбаченого законом дозволу.

Окрім наведеного, ОСОБА_7 у точно невстановлений час та у невстановленому місці, але не пізніше 16.11.2024, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в порушення вимог Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, яка затверджена Наказом МВС України № 622 від 21.08.1998 (з подальшими змінами та доповненнями), норм Конституції України, незаконно придбав магазин з набоями калібру 5,45 мм загальною кількістю 59 шт, та почав їх зберігати не маючи передбаченого законом дозволу.

Далі, в ході проведення обшуку, 16.11.2024 у період часу з 10 год 21 хв по 11 год 30 хв, за адресою: АДРЕСА_3 , в якій зареєстрований та фактично мешкає ОСОБА_7 , виявлено та вилучено: магазин з набоями калібру 5,45 мм загальною кількістю 59 шт, які згідно висновку судово-балістичної експертизи №СЕ-19/121-24/35068-БЛ від 28.11.2024 є боєприпасами – бойовими проміжними патронами калібру 5,45х39 АК, призначеними для стрільби зі зброї системи Калашнікова, а також з іншої нарізної вогнепальної зброї відповідного калібру та типорозміру патронника (автомати, кулемети).

Отже, з викладеного вбачається, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 263 КК України, тобто придбання та зберігання бойових припасів, без передбаченого законом дозволу.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні просить вирок Індустріального районного суду м.Харкова від 18 липня 2025 року стосовно ОСОБА_7 скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки без застосування положень ст.75 КК України, в іншій частині вирок залишити без змін.

В обґрунтування доводів зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що ОСОБА_7 вчинив злочин, передбачений ст.263 КК України, найбільш суспільно-небезпечним способом, а саме здійснив збут вогнепальної зброї. Вчинення злочину обвинувачений піддав небезпеці невизначене коло людей, які проживають в населених пунктах, де не ведуться активні бойові дії. Звертає увагу на те, що вчинення кримінального правопорушення, за встановлених мотивів вчинення злочину, застосування судом першої інстанції до вказаного спеціального суб`єкта, а саме ОСОБА_7 , судом положень ст.75 КК України, повністю невілює мету покарання, передбачену ст.50 КК України, а саме не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, більше того, сприятиме вчиненню нових подібних злочинів, не відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним у ст.65 КК України.

Заслухавши доповідь головуючого судді, вислухавши доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, а також заперечення обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 щодо задоволення поданої прокурором апеляційної скарги, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, які досліджувалися в порядку, передбаченому ч.3 ст. 349 КПК України, ніким із учасників судового провадження не оспорюються, а тому колегією суддів, на підставі ч.2 ст. 394 та ч.1 ст.404 КПК України, не перевіряються.

Разом з цим доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого заслуговують на увагу.

За змістом статей 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності і індивідуалізації. Суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Враховуючи роз`яснення, які містяться у п.п. 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Відповідно до висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 02 березня 2021 року у справі №721/115/19, для досягнення пропорційності між злочином та покаранням, основним чинником, який має братися до уваги під час визначення виду та міри покарання за злочин, є ступінь його тяжкості та небезпечності. При призначенні покарання судам слід прагнути до справедливості та пропорційності, а будь-які винятки з цієї мети мають бути належним чином обґрунтовані.

У частині 3 ст. 374 КПК України зазначено про те, що висновки з усіх питань, пов`язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням також має бути належним чином мотивоване.

Згідно з ч.1 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно ст.409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (ч.1 ст.414 КПК України).

Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, який, відповідно до ст.12 КК України, є тяжким злочином, а також особу обвинуваченого, який є громадянином України, проходив військову службу в/ч НОМЕР_1 , зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий, має на утриманні малолітню дочку – ОСОБА_11 , на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, що також підтверджується характеристикою з місця проживання обвинуваченого, де він зарекомендував себе з позитивного боку, підтримує дружні відносини з сусідами, громадський порядок та спокій не порушував, скарг на ОСОБА_12 не надходило, неодноразово допомагав співробітникам поліції у виявленні, документуванні та затриманні осіб, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Обставиною, які пом`якшують покарання ОСОБА_7 , судом першої інстанції визнано щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_7 , судом визнано вчинення злочину повторно з використанням умов воєнного стану.

Крім того, суд першої інстанції взяв до уваги, що ОСОБА_7 є кадровим офіцером з вищою військовою освітою, починаючи з 2017 року брав активну участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, що підтверджується відповідними довідками про безпосередню участь особи у проведенні антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, отримав статус учасника бойових дій. Крім цього, під час повномасштабного вторгнення на територію України з боку агресора рф, ОСОБА_7 не залишився осторонь і продовжував службу у ЗБУ, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших формувань, про свідчать нагороди, відзнаки та медалі на ім`я ОСОБА_7 , зокрема й від Головнокомандуючого ЗСУ України «Сталевий хрест», за «ОБОРОНУ РІДНОЇ ДЕРЖАВИ» № 31232 від 20 серпня 2022 року, а також за послідовну підтримку українців під час повномасштабного вторгнення та значну допомогу та плідну співпрацю з Червоним Хрестом України ОСОБА_7 вручену вищу відзнаку міжнародного комітету Червоного Хреста України.

Суд першої інстанції взяв до уваги й службову характеристику на обвинуваченого від тво начальника штабу-першого заступника командира в/ч НОМЕР_3 , з якої вбачається, що ОСОБА_7 зарекомендував себе як дисциплінований військовослужбовець, який досяг високого рівня професійної підготовки, постійно подає приклад зразкового виконання військового обов`язку, приймав участь у ООС, в умовах кризових ситуацій не розгублюється, вміє знайти головний напрямок та прийняти правильне рішення, в складних обставинах зібраний, приймає обґрунтовані та найбільш доцільні рішення (а.с. 119). Наразі, від 08 червня 2023 року обвинуваченого звільнено з займаної посади і призупинено військову службу та дію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 20 червня 2023 року № 233, але обвинувачений готовий продовжувати проходити службу у ЗСУ, передаючи власний бойовий досвід молодими побратимам, таким чином виправляючи і здійснені ним протиправні-злочинні дії, про що повідомив суду під час судового слухання.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі та звільнення його від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку й покладенням на нього обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

Разом з цим, суд першої інстанції належним чином не мотивував свого рішення про звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання на підставі ст.75 КК України та не обґрунтував підстав, з яких він дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.

Так, судом першої інстанції не в достатній мірі врахована тяжкість вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, який у відповідності до ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів проти громадської безпеки, є умисним, за який передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк до семи років, а також те, що тяжкі наслідки не настали завдяки їх своєчасного викриттю правоохоронними органами, якими припинено протиправну діяльність та вилучено з незаконного обігу бойові припаси та вибухові пристрої.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує фактичні обставини кримінального провадження, а саме те, що обвинувачений вчинив 2 епізоди кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, тобто придбання, зберігання та збут бойових припасів, вибухових пристроїв невідомій особі, без передбаченого законом дозволу, а також 1 епізод кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, а саме придбання та зберігання бойових припасів, без передбаченого законом дозволу.

Отже, обвинувачений здійснюючи збут бойових припасів та вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, достеменно не знав справжню мету невідомої особи щодо використання цієї зброї.

Крім того, судом першої інстанції не врахована суспільна небезпека вчиненого обвинуваченим злочину, який становить загрозу не лише для окремих громадян, а й суспільства та держави в цілому. Зам`яке покарання за придбання, зберігання та збут вогнепальної зброї, бойових припасів без передбаченого законом дозволу може призвести до того, що інші особи будуть вчиняти подібні злочини і в цілому це призведе до підриву громадської безпеки, що в умовах воєнного стану є критично неприпустимим, загально небезпечним, що порушує загальну безпеку, ставлячи ряд цінностей, передусім життя та здоров`я невизначеного кола осіб, під загрозу заподіянням їм істотної шкоди.

Поряд із цим, звільнення від відбування покарання з випробуванням громадянина за придбання, зберігання та збут вогнепальної зброї, бойових припасів без передбаченого законом дозволу, в населених пунктах, де не ведуться активні бойові дії, не лише не сприятиме запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень іншими особами, а навпаки, породить в них впевненість в тому, що можна збувати вогнепальну зброю та бойові припаси без передбаченого законом дозволу за грошову винагороду і реального покарання за це не настане.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що покарання, призначене обвинуваченому, із застосуванням положень ст. 75 КК України, не буде справедливим та не відповідатиме його меті – виправленню й попередженню вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень.

Згідно з п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, крім іншого, є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

З огляду на те, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, внаслідок чого безпідставно звільнив обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з визначенням іспитового строку, колегія суддів вбачає підстави для скасування оскаржуваного судового рішення в частині призначеного покарання та ухвалення нового вироку в цій частині.

Призначаючи ОСОБА_7 покарання, колегія суддів враховує характер та ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст.12 КК України, є тяжким злочином проти громадської безпеки, а також те, що дії обвинуваченого становлять велику суспільну небезпеку, оскільки становить загрозу не лише для окремих громадян, а для суспільства та держави в цілому, вчинені в умовах воєнного стану на території України, а також особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, за місцем мешкання характеризується позитивно, має на утриманні малолітню дитину, ОСОБА_11 , 2010 року народження.

Обставиною, яка пом`якшує покарання, відповідно до ст. 66 КК України, колегія суддів визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставиною, що обтяжує покарання, відповідно до ст.67 КК України, судом апеляційної інстанції встановлено вчинення злочину повторно та з використанням умов воєнного стану.

При цьому колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 є кадровим офіцером з вищою військовою освітою, отримав статус учасника бойових дій, під час повномасштабного вторгнення на територію України з боку агресора рф, ОСОБА_7 продовжував службу у ЗСУ, про що свідчать його нагороди та відзнаки, зокрема, від Головнокомандувача ЗСУ України «Сталевий хрест», за «ОБОРОНУ РІДНОЇ ДЕРЖАВИ» №31232 від 20 серпня 2022 року, а також вища відзнака міжнародного комітету Червоного Хреста України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що обвинуваченому ОСОБА_7 слід призначити покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції, передбаченої ч.1 ст.263 КК України, яке буде відповідати вимогам статей 50,65 КК України, необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових правопорушень.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Законних підстав для пом`якшення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, в тому числі призначення покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, колегією суддів не встановлено, оскільки матеріали цього кримінального провадження не містять пом`якшуючих покарання обставин, які, з урахуванням особи винного та інших обставин кримінального провадження, істотно знижували б ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення. Цих відомостей не надано стороною захисту і під час апеляційного розгляду.

Разом з цим, з урахуванням тієї обставини, що прокурор в своїх апеляційних вимогах просить повністю скасувати оскаржуваний вирок та визнати винним ОСОБА_7 за ч.1 ст.263 КК України, але при цьому в своїй апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини справи, не наводить відповідних доводів та підстав, подана апеляційна скарга задовольняється частково.

З огляду на викладене, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_7 покарання скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового вироку.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування оскаржуваного обвинувального вироку, не вбачається.

Поряд з цим належить врахувати, що, відповідно до вимог ч.15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку, суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 413, 414, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні – задовольнити частково.

Вирок Індустріального районного суду м.Харкова від 18 липня 2025 року стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.263 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_7 рахувати з дня фактичного його затримання в порядку звернення вироку до виконання.

В решті вирок Індустріального районного суду м.Харкова від 18 липня 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий –

Судді: