Постанова від 01 березня 2026 р. у справі №947/1303/26 — Київський районний суд м. Одеси

ПОСТАНОВА

Справа № 947/1303/26

Провадження № 3/947/390/26

02.03.2026 року м. Одеса

Суддя Київського районного суду м.Одеси Борщов І.О., розглянувши у приміщені суду справу про адміністративне правопорушення за протоколом серія ЕПР1 №541979 від 16.12.2025, складений інспекторами УПП в Одеській області ДПП лейтенантом поліції Обубинським Е.Е., щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України,

ВСТАНОВИВ:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 16.12.2025 року, близько 23:00, по вул.Люстжорфська дорога в м.Одесі, керував транспортним засобом Toyota Camry, державний знак НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги п.2.9.а «Правил дорожнього руху України». Огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився в медичному закладі, що підтверджується висновком лікаря КНП ООМЦПЗ ООР №002802 від 16.12.2025.

Дії ОСОБА_1 інспектором поліції були кваліфіковані за ч.1 ст.130 КпАП України.

ОСОБА_1 , представлений адвокатом Мороз А.А., до суду не з`явився. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Адвокат Мороз А.А. заявила клопотання про проведення судового засідання без участі ОСОБА_1 .

Згідно ст.268 КпАП України явка особи, щодо якої складений протокол про адміністративне правопорушення у вказаній категорії справ, не є обов`язковою, а тому протокол розглянуто без участі ОСОБА_1 , але за участю його представника – адвоката Мороз А.А.

Адвокат Мороз А.А. заявила письмове клопотання про закриття провадження по справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, та/або направлення справи для доопрацювання до УПП в Одеській області.

Адвокат Мороз А.А. своє клопотання обґрунтовує тим, що, на її думку, матеріалами справи оформлені з істотними порушеннями норм матеріального та процесуального права, а також не містять обов`язкових доказів, передбачених чинним законодавством, що унеможливлює повний, всебічний та об`єктивний розгляд справи по суті.

Так, адвокат зазначає, що положеннями ч.2 ст.251 КУпАП передбачено, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовними та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, і являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи. Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п.43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).

Відповідно до офіційного видання Правил дорожнього руху України з коментарями та ілюстраціями (далі за текстом ПДР України), які діяли на час обставин, що мали місце 16 грудня 2025 року в м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 51, за пунктом 2.9 «а» ПДР України, водію забороняється керувати транспортним засобом в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. За керування транспортним засобом зокрема в стані алкогольного сп`яніння передбачена адміністративна відповідальність згідно ч.1 ст.130 КУпАП.

Проте, адвокат підкреслює, що відповідальність за вказаною нормою закону настає лише у випадку дотримання встановленого законом порядку проведення огляду.

За п.2 Розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачених Наказами Міністерства внутрішніх справ України та міністерства охорони здоров`я України №1452/735 від 09.11.2015 року (далі Інструкція №1452/735 від 09.11.2015 року) огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (надалі-поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

За п.п.8,12 Розділу II Інструкції №1452/735 від 09.11.2015 року, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 Розділу І цієї інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я. Аналогічна норма міститься і в ч.1 ст.266 КУпАП: «Огляд особи на стан алкогольного сп`яніння проводиться поліцейським із використанням спеціальних технічних засобів або в закладах охорони здоров я у порядку, визначеному законом».

Форма направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наведена в додатку 1 до цієї Інструкції.

Аналіз вищезазначених нормативних актів свідчить про те, що оформлення працівниками поліції направлення на медичний огляд до відповідного закладу охорони здоров`я з метою виявлення стану сп`яніння є обов`язковим.

Водночас у матеріалах справи відсутнє направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння, що свідчить про недотримання працівником поліції встановленого законом порядку направлення водія ОСОБА_1 до закладу охорони здоров`я для проходження відповідного огляду відповідно до Інструкції №1452/735 від 09.11.2015 року.

По-друге: За п.7 та п.10 «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня

2008 року №1103 (зі змінами) (надалі - Порядок № ПОЗ від 17.12.2008 р.) поліцейський забезпечує проведення огляду водія транспортного засобу в закладі охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення відповідних підстав. Огляд водія транспортного засобу в закладі охорони здоров`я проводиться в будь-який час доби із застосуванням

спеціальних технічних засобів (законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, які відповідають вимогам законодавства про метрологію та метрологічну діяльність), тестів на вміст наркотичного засобу або психотропної речовини в організмі особи.

Також, п.6 Розділу І Інструкції № 1452/735 від 09.11.2015 р. передбачено, що огляд на стан сп`яніння проводиться: 1) поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби); 2) лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Згідно з п.6 Порядку № ПОЗ від 17.12.2008 р. водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я.

З матеріалів даної справи та відео, що міститься в ній, вбачається, що ОСОБА_1 пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу відмовився та повідомив, що буде проходити огляд в медичній установі. Для проведення такого огляду поліцейські поїхали до КНП Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я Одеської обласної ради.

Разом з тим водієві не були чітко озвучені ознаки алкогольного сп`яніння, які у того виявляються.

Відповідно до п.2 Розділу III Інструкції № 1452/735 від 09.11.2015 р., огляд водія транспортного засобу на стан сп`яніння в закладах охорони здоров`я проводиться у присутності поліцейського в будь-який час доби із застосуванням спеціальних технічних засобів лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером

фельдшерсько-акушерського пункту), який пройшов тематичне вдосконалення за відповідною програмою згідно із законодавством. Тематичне вдосконалення обов`язково включає в себе опрацювання методики відбору зразків, їх консервування, маркування, упаковки, зберігання та транспортування до лабораторії, а також документальне оформлення всіх цих процедур.

Таким чином огляд водія транспортного засобу в закладі охорони здоров`я проводиться лікарем закладу, який пройшов тематичне вдосконалення за відповідною програмою, із застосуванням спеціальних технічних засобів.

В даній справі неможливо встановити, який спеціальний технічний засіб був

використаний працівниками медичного закладу при проведені огляду ОСОБА_1 . Адже в матеріалах справи відсутні будь-які результати вимірювання спеціальним технічним засобом а саме: цифрові показники; дані про серійний номер приладу; інформація про його повірку; роздруківка результатів, тощо.

Формою зазначеного Акту медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції встановлено процедуру та порядок дій при проведенні огляду (Додаток 3 до Інструкції № 1452/735 від 09.11.2015 р.).

Так, відповідно до п.18 зазначеного Акту, лікар зобов`язаний при використанні технічних засобів для визначення наявності або відсутності вмісту етилового спирту у видихуваному повітрі (відповідно до встановленого рівня) зафіксувати час обстеження та його результати, а потім провести ще одне обстеження через 20 хвилин, зазначити час повторного обстеження та його результати. А також згідно п. 9, 10, 12, 13,14 зазначити такі відомості як то поведінка обстежуваної особи, мовна здатність, вегетативно-судинні реакції (пульс, артеріальний тиск), рухова сфера, хода, поза Ромберга (описати), точна хода тощо.

Із наявного в матеріалах відеозапису вбачається, що повторного обстеження через 20 хвилин ОСОБА_1 не було здійснено, так як і не було вимірено пульс, тиск, не оглянуто зіниці очей, не запропоновано пройти перевірку на виконання точних рухів, ходи тощо. В той же час, відповідно до п. 18 зазначеного Акту, лікар зобов`язаний при використанні технічних засобів для визначення наявності або відсутності вмісту етилового спирту у видихуваному повітрі (відповідно до встановленого рівня) зафіксувати час обстеження та його результати, а потім провести ще одне обстеження через 20 хвилин, зазначити час повторного обстеження та його результати. Всупереч вимогам п.18 Акту медичного огляду лікар не проводила повторного обстеження ОСОБА_1 через 20 хвилин після першого обстеження, що підтверджується наявним в матеріалах справи відео.

Згідно п.п. 14, 15 розділу III Інструкції № 1452/735 від 09.11.2015 р., за результатами огляду на стан сп`яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який вноситься до акта медичного огляду; висновок щодо результатів медичного огляду особи на стан сп`яніння видається на підставі акта медичного огляду.

Таким чином, огляд ОСОБА_1 було проведено з порушенням вимог Інструкції 1452/735 від 09.11.2015 р. та Порядку № ПОЗ від 17.12.2008 р., тобто не у встановленому законом порядку, що виключає можливість використання висновку лікаря як належного і допустимого доказу перебування особи в стані алкогольного сп`яніння. Інших належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували факт перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння під час керування транспортним засобом, матеріали справи не містять.

По-третє: у протоколі серії ЕПР №541979 від 16.12.2025 р. вказано, що ніби то водій керував транспортним засобом із явними ознаками алкогольного сп`яніння, проте жодних ознак сп`яніння в протоколі не зазначено, то унеможливлює підтвердження факту перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння на момент виявлення правопорушення.

Згідно з п.п.2, 3, 6, 7 розділу І Інструкції № 1452/735 від 09.11.2015 р. огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Із наявного в матеріалах справи відео не вбачається жодних ознак неадекватної поведінки з боку ОСОБА_1 , він не порушував порядок спілкування, його діалог з поліцейськими був спокійним, контрольованим і логічним, жодних перелічених вище ознак алкогольного сп`яніння на відео не зафіксовано та не зазначено таких в Протоколі про адміністративне правопорушення. Більш того, з відеозапису наявного в матеріалах справи

вбачається, що під час спілкування співробітників поліції з ОСОБА_1 без повідомлення йому про наявність обґрунтованих підозр щодо його перебування у стані сп`яніння, не називаючи ознак, які могли б про це свідчити, запропонували йому пройти огляд на місці або проїхати до

медичного закладу для огляду на стан сп`яніння, на що ОСОБА_1 погодився.

Додатково адвокат вважає за необхідне звернути увагу суду на той факт, що у протоколі поліцейський не зазначив жодну з ознак алкогольного сп`яніння у водія, що є обов`язковою умовою для складання протоколу. При перегляді ж відеозапису встановлено, що у водія ОСОБА_1 не вбачаються ознаки алкогольного сп`яніння, його поведінка спокійна та адекватна, вимоги працівників поліції він виконує без будь-яких заперечень.

По-четверте: Відсутність результатів огляду із застосуванням спеціального технічного засобу.

В матеріалах даної справи відсутні будь-які результати вимірювання спеціальним технічним засобом (алкотестером), а саме: цифрові показники;

- дані про серійний номер приладу; інформація про його повірку; роздруківка результатів.

Також у матеріалах справи відсутній документ, що підтверджує відмову від проходження огляду на місці зупинки, що є обов`язковим у разі ненадання результатів первинного огляду. За таких обставин твердження про перебування особи у стані алкогольного сп`яніння не підтверджене жодними об`єктивними даними.

По-п`яте: Щодо не відсторонення ОСОБА_1 від керування.

Відповідно до преамбули Закону України від 30.06.1993 р. № 3353-ХІІ «Про дорожній рух» (далі Закон № 3353-ХІІ) цей Закон визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, окрім іншого, знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, ПДР та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху (ч.ч. 1, 2, 5 ст. 14 Закону № 3353-ХІІ).

Згідно з п.1.10 ПДР України, водій це особа, яка керує транспортним засобом.

Частинами 1 та 2 ст.260 КУпАП визначено, що у випадках, прямо передбачених законами України, допускається відсторонення осіб від керування транспортними засобами та огляд на стан алкогольного сп`яніння. Порядок відсторонення осіб від керування транспортними засобами та огляд на стан алкогольного сп`яніння визначається цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до вимог ч.1 ст.266 Кодексу України про адміністративні правопорушення особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

У разі відсторонення особи від керування транспортним засобом, можливість керування цим транспортним засобом надається уповноваженій нею особі, яка має посвідчення водія відповідної категорії та може бути допущена до керування транспортним засобом.

Однак, всупереч вимогам ст.266 КУпАП, поліцейські від керування транспортним засобом ОСОБА_1 не відсторонили та транспортний засіб не передали іншій уповноваженій особі.

Тобто, в разі встановлення поліцейським підозри, що водій перебуває у стані алкогольного сп`яніння, у поліцейського виникає імперативний обов`язок відсторонити вказаного водія від керування. Акту будь якого відсторонення також складено не було, що також підтверджує відсутність керування транспортним засобом особи, що притягається до адміністративної відповідальності.

Таким чином:

1.У протоколі про адміністративне правопорушення вказується (графа 7), що водій має явні ознаки алкогольного сп`яніння, проте жодних ознак сп`яніння в протоколі не зазначено.

2.На відео зафіксовано, що поліцейські не повідомляли ОСОБА_1 про виявлені в нього ознаки алкогольного сп`яніння та підстави для проходження огляду з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння.

3.В матеріалах справи відсутнє направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння (Інструкція №1452/735 від 09.11.2015 року).

4.У протоколі про адміністративне правопорушення (графа 7) вказуються що 16.12.2025 р. о 00:23:00 водій керуючи т.з. здійснив порушення ПДР, проте в наявному в матеріалах справи відео не зафіксовано, що водій о 00:23:00 керував транспортним засобом.

5.У протоколі про адміністративне правопорушення (графа 7) вказуються що 16.12.2025 р. о 00:23:00 водій керуючи т.з. здійснив порушення ПДР, проте жодних постанов щодо порушення ОСОБА_1 ПДР датованих 16.12.2025 р. не виносилося.

6.В матеріалах справи відсутні дані про спосіб встановлення стану алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 ;

7.В матеріалах справи не зазначені спеціальні технічні засоби, які використовувалися під час проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 .

8.Висновок було складено особою, яка не здійснювала огляд ОСОБА_1 , що чітко зафіксовано на відео та являється грубим порушенням Інструкції №1452/735 від 09.11.2015 року.

На думку адвоката, системний аналіз наявних в матеріалах справи документів та відео через призму Інструкції №1452/735 від 09.11.2015 р. та Порядку № ПОЗ від 17.12.2008 р., дає підстави дійти висновку, що медичний огляд проведений без належного процесуального оформлення, що є істотним порушенням вимог ст.266 КУпАП. Наявність лише висновку без акту огляду позбавляє суд можливості перевірити обґрунтованість такого висновку, а отже - ставить під сумнів його доказову силу. Більше того, акт огляду, який покладено в основу відповідного висновку, як уже зазначалося вище та підтверджується наявним у матеріалах справи відеозаписом, було складено з повним ігноруванням встановленої законом процедури, без дотримання будь - яких процесуальних вимог. На підставі яких відомостей та даних було складено висновок - з матеріалів справи не вбачається. Більш того, з наявного в матеріалах справи відео вбачається, що огляд проводила одна особа (жінка), дані у висновок вносила інша особа (чоловік - ОСОБА_2 ), що є грубим порушенням вимог чинного законодавства.

На підставі вищезазначеного адвокат просить, матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України.

Аналогічні доводи адвокат Морозова А.А. виклала в клопотанні про повернення матеріалів справи до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на доопрацювання та належного оформлення.

В судовому засіданні адвокат Морозова А.А. підтримала свої доводи, викладені в письмових клопотаннях.

Згідно ст.278 КпАП України під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішується питання, зокрема, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення, чи зібрані необхідні додаткові матеріали, які мають значення для правильного вирішення справи.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, вислухавши доводи адвоката Морозової А.А., дійшов висновку про те, що клопотання адвоката Морозової А.А. про закриття провадження у справі за відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення підлягає задоволенню, оскільки суддею встановлені процедурні порушення допущені, працівниками поліції під час виявлення ознак алкогольного сп`яніння у водія, їх фіксації, не вчинення поліцейськими обов`язкових дій, які передують оформленню протоколу про адміністративне правопорушення і матеріалів справи в цілому.

Висновок судді про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, ґрунтуються на недотриманні працівниками поліції належної правової процедури щодо фіксування і складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Доводи, викладені адвокатом у письмових запереченнях, є слушними, такими, що заслуговують на увагу, оскільки ґрунтуються на матеріалах справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до положень ст.1 КпАП України, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст.247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст.283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно до вимог ст.245 КпАП України завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Статтею 280 КпАП України встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона , адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.2 ст.251 КпАП України обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 цього Кодексу.

Верховний Суд у справі №338/17 роз`яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку, а для підтвердження порушення Правил дорожнього руху України, відповідно до ст.251 КпАП України працівники мають надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення такого правопорушення.

Відповідно до вимог ст.ст.31, 40 Закону України «Про національну поліцію», поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

З протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що на місті правопорушення свідки не залучались, але проводилась відеофіксація портативним відеореєстратором.

Судом був досліджений наявний в матеріалах справи CD-диск з відеозаписом певних подій та інші документи, долучені працівником поліції до протоколу, які стали підставою для складання адміністративного протоколу за ч.1 ст.130 КпАП України.

З відеозаписів з нагрудних камер працівників поліції вбачається, що відеофіксація розпочинається з моменту, коли відбувається спілкування поліцейського з ОСОБА_1 .

Разом з тим, факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, його зупинки на відеозаписах відсутні.

Далі з відеозаписів вбачається, що працівники поліції наполегливо пропонують ОСОБА_1 пройти дослідження на стан алкогольного сп`яніння на що ОСОБА_1 , не заперечуючи факту вживання алкоголю, погоджується пройти дослідження в медичному закладі.

При цьому поліцейські не називають ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп`яніння, які у того виявляються.

Отже, на відеозаписі відсутні обов`язкові елементи, такі, як керування транспортним засобом, його запинка, озвучення підстав зупинки, виявлення, перевірка і оголошення водієві ознак алкогольного сп`яніння, що стають підставою для пропозиції водієві пройти дослідження в медичному закладі.

При цьому на відеозаписі відсутній відеозапис з 23:00 год. до 00:25 год. Тобто, у протоколі про адміністративне правопорушення зафіксований час виявлення правопорушення – 23:00. Разом з тим відеозапис фактично починається о 00:25.

Потім події відбуваються в медичному закладі під час проходження ОСОБА_1 дослідження на виявлення стану алкогольного сп`яніння. Під час чого дослідження супроводжується вимірюванням газоаналізатором Драгер, результати вимірювання лікар не надала можливості сфотографувати поліцейському і не озвучила їх на камеру, та не занесла/не розрукувала у відповідний документ; неможливістю тривалий час здачі водієм біоматеріалу через відсутність у нього відповідних позивів для сечі відведення; вживання ним води і очікуванням наступного прийому лікаря, яка через повітряну тривогу відмовляє у прийомі, а згодом дозволяє прийом, але водій, не маючий можливості тримати сечу, справляє потребу на вулиці тощо.

Після цього починається процедура складання лікарем висновку, а уповноваженим поліцейським - протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за 130 ч.1 КпАП України.

Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.

Диспозиція ч.1 ст.130 КпАП України є банкетною, оскільки містить посилання на правила дорожнього руху, а тому для визначення суті правопорушення та вирішення питання про наявність в діях особи складу адміністративного правопорушення необхідно встановити, які пункти правил дорожнього руху були порушені особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, та у чому полягали такі порушення.

Суддя не вправі вийти за межі визначені протоколом про адміністративне правопорушення та самостійно змінити як виклад фактичних обставин правопорушення, так і його юридичну кваліфікацію.

Відповідно до п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у правах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», судам слід ураховувати, що відповідальність за ст.130 КпАП України несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Керування транспортним засобом – це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху – для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.

Для притягнення до відповідальності за ст.130 КпАП України не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважається закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.

Надані матеріали справи не містять доказів того, що водій керував транспортним засобом. Відсутні докази того, що поліцейські зупинили транспортний засіб на законній підставі. Логічним є й те, що особу в подальшому у встановленому порядку не усунули від керування транспортним засобом.

Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23 жовтня 1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998).

Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).

При цьому кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі обов`язок довести вину особи, який передбачений ч.2 ст.6 Конвенції, та заборона подвійного притягнення до відповідальності за одне порушення (ст. 4 Протоколу 7 до Конвенції).

Відповідно до ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.7 КпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до ч.1 ст.9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Спираючись на положення ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України»(рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02), «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.), беручи до уваги адміністративне стягнення, передбачене ч.1 ст.130 КпАП України, необхідно виходити з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року N23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпція, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року N5-рпу2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що у наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягнення особи до відповідальності.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Визнання особою факту вживання алкогольних напоїв, підписання ним висновку лікаря самі по собі не можуть слугувати підставою для притягнення до адміністративної відповідальності. Ці обставини повинні бути підтверджені іншими належними і допустимими доказами, яких у справі немає.

Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах. Отже, відповідно до чинного законодавства України всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

В силу положень ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.

З відеозапису вбачається, що патрульний поліцейський і лікар діяи з порушенням алгоритму дій, передбачених відомчими нормативними актами, а тому протокол про адміністративне правопорушення і висновок лікаря складені безпідставно, а тому визнаються недопустимим доказами.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, що він був зупинений під час керування транспортним засобом, що йому своєчасно були наведені причини зупинки транспортного засобу; фактичне не були виявленні ознаки алкогольного сп`яніння водія і не озвучені їх водієві; то на підставі правової доктрини «отруєного дерева» наступні здобуті поліцейськими докази, такі як результати виявлення стану сп`яніння та сам протокол про адміністративне правопорушення - визнаються недопустимими доказами і на них суддя не ґрунтує судове рішення.

До того ж в матеріалах справи відсутнє направлення на медичний огляд водія з метою виявлення стану сп`яніння або під дією ліків.

Застосування належної правової процедури у провадженні - це встановлені процесуальним законодавством способи реалізації норм процесуального права, що забезпечують досягнення цілей правового регулювання процесуальних відносин у сфері порядку досудового розслідування та судового розгляду. Воно означає не лише те, що всі дії процесуальних суб`єктів мають відповідати вимогам закону, адже в такому випадку це завдання розчиняється в приписах засади законності. Такі дії мають виникати із наявних повноважень і перебувати в адекватному співвідношенні з конкретним процесуальним завданням, яке виникає в певний момент досудового розслідування і судового розгляду провадження. Таке адекватне співвідношення приводить до принципу пропорційності. Належна правова процедура має застосування як під час судового розгляду, так і на стадії досудового розслідування.

Недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, права на справедливий суд.

Інші докази: довідки інспектора ВАП УПП в Одеській області про отримання ОСОБА_1 посвідчення водія та відсутності у нього адміністративних стягнень за ст.130 КпАП України, несуть інформаційних характер та приймаються судом до уваги, але ці документи не свідчать про вчинення водієм адміністративного правопорушення.

Як зазначено в п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

При таких даних поза розумним сумнівом не вбачається в діях ОСОБА_1 сукупності обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України. А тому відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження по справі підлягає закриттю.

Клопотання адвоката Морозової А.А. про направлення справи до УПП в Одеській області для до оформлення, не підлягає задоволенню, але викладені в ньому доводи приймаються судом до уваги.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.221, 283, 284 КпАП України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Визнати невинуватим ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України.

На підставі п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження по справі про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, закрити за відсутністю в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку через суд першої інстанції протягом десяти діб з моменту її винесення.

Суддя Борщов І. О.